26 червня 2024 р. Справа № 520/37541/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.03.24 по справі № 520/37541/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/8492/22, а саме за період з 15.08.2022 року по 28.11.2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/8492/22, а саме за період з 15.08.2022 року по 28.11.2023 року розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 15.08.2022 року по 28.11.2023 року, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 №44.
В обгрунтування позову, позивач зазначав, що при припиненні ним з 15.08.2022 р. проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 не був проведений остаточний розрахунок з ним при звільненні, а здійснено його лише 28.11.2023 р., а тому відповідно до вимог статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України військова частина НОМЕР_1 зобов'язана сплатити позивачу середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2022 р. по 28.11.2023 р. (по день виплати).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що при припиненні з 15.08.2022р. проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 не був проведений остаточний розрахунок при звільненні, а здійснено його лише 28.11.2023 р., а тому відповідно до вимог статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в/ч НОМЕР_1 зобов'язана сплатити позивачу середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2022 по 28.11.2023 (по день фактичного розрахунку по справі №520/8492/22) розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою ЬСМ України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».
На переконання позивача, він має право відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, на отримання середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2022 (дата виключення позивач зі списків частини) по 28.11.2023 (по день фактичного розрахунку по справі №520/8492/22). Оскільки спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не визначений, то слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що позивача з військової служби звільнено не було, а було призначено на посаду до іншого підрозділу Міністерства оборони України і, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», права на отримання грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби Позивач не має і, відповідно, не має права на нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 15 серпня 2022 року по 28 листопада 2023 року.
Діюче законодавство не містить вимоги до роботодавця щодо проведення повного розрахунку при виключенні особи зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, оскільки вимоги ст.ст.116,117 КзпУ застосовуються лише при звільненні працівника з роботи, а позивач продовжив службу у Збройних Силах України на іншій посаді.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №241 по стройовій частині від 15.08.2022 року ОСОБА_1 , що знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , переміщеного наказом командувача Сил логістики Зброїних Сил України (по особовому складу) від 04.08.2022 року №41-РС, зазначено вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 15.08.2022 року позивача виключено із списків особового складу військової частини та всіх виді забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року по справі №520/8492/22 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року застосовуючи базовий місяць грудень 2015 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 року по справі №520/8492/22 відповідачем 28.11.2023 року виплачена ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 77572,35 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Позивач вважає, що відповідачем не був проведений остаточний розрахунок з ним при звільненні, а здійснено його лише 28.11.2023 р., а тому відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2022 р. по 28.11.2023 р.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений для подальшого її проходження до іншої військової частини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені частиною другою статті 117 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абз. 1 ст. 3, ст.4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Колегія суддів наголошує, що ані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.
Системний аналіз наведених вище норм у площині наведеної вище практики Верховного Суду щодо сфери їх регулювання дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 3 ст. 24 Закону закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У свою чергу, за правилами ч. 1 ст. 26 Закону звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відповідно до п. 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 109 Положення №1153/2008 передбачено, що вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Згідно пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв'язку дає підстави для висновку, що переміщення військовослужбовця по службі має своїм наслідком, зокрема, виключення його із списків особового складу однієї військової частини у зв'язку з вибуттям та зарахування до таких списків іншої. Однак таке переміщення не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення з військовослужбовцем всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.08.2022 № 241 позивач вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 15.08.2022 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений для подальшого її проходження до іншої військової частини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені частиною другою статті 117 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 року по справі № 520/37541/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 520/37541/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва