26 червня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/1730/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №262240017903 від 08 лютого 2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру», стаж роботи на посаді інспектора прокуратури Київської області з 09 листопада 1994 року до 29 грудня 1996 року; стаж роботи на посаді старшого інспектора прокуратури Київської області з 30 грудня 1996 до 05 серпня 1997 року; стаж роботи на посаді спеціаліста 2 категорії прокуратури Броварського району Київської області з 06 серпня 1997 року до 30 січня 2003 року; стаж роботи на посаді інспектора Секретаріату прокуратури міста Києва з 31 січня 2003 року до 24 червня 2003 року; стаж роботи на посаді інспектора Управління справами прокуратури міста Києва з 25 червня 2003 року до 19 січня 2004 року; стаж роботи на посаді завідуючої друкарським бюро Секретаріату прокуратури міста Києва з 20 січня 2004 року до 09 лютого 2005 року; стаж роботи на посадах прокурорів в органах прокуратури України з 10 лютого 2005 року по 25 листопада 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з 25 листопада 2022 року пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням наявного на день звернення стажу роботи за вислугу років більше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів більше 15 років, з розрахунку 60% від суми складових заробітної плати, зазначених в Довідках Київської міської прокуратури №21/198 від 17 листопада 2022 року «Про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років)» та №21/199 від 17 листопада 2022 року «Про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)».
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 08 лютого 2024 року №262240017903, ухваленим виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі №320/127/23, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру». Так, позивач вважає, що станом на день звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії в неї наявний необхідний стаж роботи на посадах прокурора 25 років. Проте відповідачем визначено, що вислуга років позивача становить 17 років 09 місяців 17 днів. З указаним позивач не погоджується, оскільки вважає, що її вислуга становить 28 років 0 місяців 15 днів, що підтверджується записами трудової книжки як документом, що підтверджує стаж роботи. Крім цього, позивач вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано до стажу роботи за вислугу років періоди роботи на посадах інспектора, старшого інспектора, спеціаліста 2 категорії, завідуючої друкарським бюро в органах прокуратури, до призначення 10 лютого 2005 року на посаду помічника прокурора Печерського району міста Києва, який складає 10 років 3 місяці 1 день і який є спеціальним стажем роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру». У зв'язку з цим позивач вважає протиправною відмову відповідача у призначенні їй пенсії за вислугу років, оскільки така порушує її право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області наявні у нього усі документи, що стосуються спірних відносин.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що до розрахунку стажу враховано всі періоди роботи позивача. Так, при опрацюванні наданих позивачем документів для призначення пенсії за вислугу років пенсійним органом розраховано страховий стаж, який становить 27 років 6 місяців 21 день, а стаж роботи за вислугу років та стаж роботи на посадах прокурорів (до якого враховано періоди роботи в органах прокуратури України з 10 лютого 2005 року по 25 листопада 2022 року) становить 17 років 9 місяців 17 днів. Підстав для зарахування інших періодів до стажу за вислугу років відповідно до частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» немає, оскільки нею до заяви не додано документів про здобуття вищої юридичної освіти та віднесення займаних посад до посад державних службовців (прийняття Присяги, присвоєння рангу). Також відповідач вказав про відсутність підпису власника трудової книжки ОСОБА_1 та рекомендовано їй надати документи про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Таким чином, у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного стажу за вислугу років 25 років їй відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач подав до суду відповідь на відзив. Однак указану суд не бере до уваги, оскільки відповідно до змісту частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначені особливості розгляду даної категорії справ, у цій справі заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 09.11.1994, остання працювала в органах прокуратури України на таких посадах:
- з 09 листопада 1994 року по 29 грудня 1996 року - інспектор прокуратури Київської області;
- з 30 грудня 1996 року по 05 серпня 1997 року - старший інспектор прокуратури Київської області;
- з 06 серпня 1997 року по 30 січня 2003 року - спеціаліст 2 категорії прокуратури Броварського району Київської області;
- з 31 січня 2003 року по 24 червня 2003 року - інспектор Секретаріату прокуратури міста Києва, ;
- з 25 червня 2003 року по 19 січня 2004 року - інспектор Управління справами прокуратури міста Києва;
- з 20 січня 1004 року по 09 лютого 2005 року завідувач друкарським бюро інспектора Управління справами прокуратури міста Києва прокуратури міста Києва.
З 10 лютого 2005 року по 25 листопада 2022 року позивач займала посади прокурорів в органах прокуратури України (помічник прокурора, прокурор відділу, старший прокурор відділу, прокурор прокуратури, старший прокурор прокуратури, прокурор відділу, прокурор окружної прокуратури).
25 листопада 2022 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області було прийнято рішення від 02 грудня 2022 року №262240017903 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ.
Так, у вказаному рішенні зазначено, що відповідно до частини 1 статті 86 Закону №1697-VІІ прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Частиною 2 статті 86 Закону №1697-VІІ передбачено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Страховий стаж особи становить 27 років 6 місяців 21 день. За наданими документами вислуга років відповідно до частини 6 статті 86 Закону №1697-VІІ становить 17 років 06 місяців 25 днів.
Крім того, у рішенні також зазначено, що за наданими документами до розрахунку страхового стажу та стажу за вислугу років враховано всі періоди.
Одночасно рекомендовано надати документи про надання заявниці відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Також звернута увага на те, що довідки про складові заробітної плати від 17 листопада 2022 року №21/198 та 21/199 надані в копіях та не містять підстави видачі.
При цьому вказано, що прийнято рішення в призначенні пенсії за вислугу років відмовити, оскільки відсутній необхідний стаж за вислугу років, що дає право на пенсію згідно з статтею 86 Закону №1697-VІІ.
Не погодившись з рішенням №262240017903 від 02 грудня 2022 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №262240017903 від 02.12.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» стаж роботи на посаді інспектора прокуратури Київської області з 09.11.1994 по 29.12.1996; стаж роботи на посаді старшого інспектора прокуратури Київської області з 30.12.1996 по 05.08.1997; стаж роботи на посаді спеціаліста 2 категорії прокуратури Броварського району Київської області з 06.08.1997 по 30.01.2003; стаж роботи на посаді інспектора Секретаріату прокуратури міста Києва з 31.01.2003 по 24.06.2003; стаж роботи на посаді інспектора Управління справами прокуратури міста Києва з 25.06.2003 по 19.01.2004; стаж роботи на посаді завідуючої друкарським бюро Секретаріату прокуратури міста Києва з 20.01.2004 по 09.02.2005; стаж роботи на посадах прокурорів в органах прокуратури України з 10.02.2005 по 25.11.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з 25.11.2022 пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням наявного на день звернення стажу роботи за вислугу років 28 років 0 місяців 15 днів, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 17 років 9 місяців 14 днів, з розрахунку 60% від суми складових заробітної плати, зазначених у довідках Київської міської прокуратури №21/198 від 17.11.2022 «Про складові заробітної плати / грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років)» та №12/199 від 17.11.2021 «Про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року у справі №320/127/23 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №262240017903 від 02.12.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України "Про прокуратуру". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог частини 1 статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ "Про прокуратуру" у розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з 25.11.2022. В іншій частині позову - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог частини 1 статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» у розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з 25.11.2022 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року залишено без змін.
На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі №320/127/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 08 лютого 2024 року прийнято рішення №262240017903 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру».
Так, указаним рішенням встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 6 місяців 21 день. За наданими документами вислуга років відповідно до частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» та стаж роботи на посадах прокурорів становить 17 років 9 місяців 17 днів. За наданими документами до розрахунку страхового стажу враховано всі періоди. Пенсійним органом наголошено, що на титульній сторінці трудової книжки відсутній підпис власника трудової книжки. До стажу за вислугу років відповідно до частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» до стажу роботи на посадах прокурорів враховано періоди роботи на посадах прокурорів в органах прокуратури України з 10 лютого 2005 року по 25 листопада 2022 року. Підстав для зарахування інших періодів до стажу за вислугу років відповідно до частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» немає, оскільки до заяви не додано документів про здобуття вищої юридичної освіти та віднесення займаних посад до посад державних службовців (прийняття Присяги, присвоєння рангу). Також рекомендовано надати документи про надання заявниці ( ОСОБА_1 ) відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Крім цього відповідачем наголошено, що довідки про складові заробітної плати від 17 листопада 2022 року №21/198 та №21/199 не можуть бути враховані при визначенні розміру пенсії, так як надані в копіях та не містять підстави видачі.
Таким чином, пенсійним органом прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки у заявниці відсутній необхідний стаж за вислугу років (25 років).
Не погоджуючись з указаним рішенням, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
З обставин справи вбачається, що спірні відносини виникли у зв'язку з відмовою пенсійного органу як суб'єкта владних повноважень призначити позивачу за її заявою пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії набрав чинності Закон України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
З огляду на набрання чинності Законом №1697-VII, втратили чинність положення статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, саме в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років, та розміру такої пенсії.
Водночас, підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 86 Закону №1697-VII, за змістом якої збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ.
Так, відповідно до вимог частин першої та другої статті 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Частиною п'ятою статті 86 Закону №1697-VII встановлено, що працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті. Передбачене цією частиною зниження віку для жінок застосовується також до завершення періоду підвищення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. До досягнення віку, встановленого цією частиною, право на пенсію за віком мають чоловіки 1960 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 31 грудня 1957 року; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1958 року по 31 грудня 1958 року; 56 років - які народилися з 1 січня 1959 року по 31 грудня 1959 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1960 року по 31 грудня 1960 року.
Згідно з частиною шостою статті 86 Закону №1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Відповідно до частини сьомої статті 86 Закону №1697-VII до пенсії за вислугу років, призначеної згідно з цією статтею, встановлюються надбавки на утримання непрацездатних членів сім'ї та на догляд за одиноким пенсіонером у розмірах і за умов, передбачених чинним законодавством.
Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії (частина восьма статті 86 Закону №1697-VII).
Отже, для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» необхідна наявність двох складових для призначення пенсії за вислугу років, а саме: вислуги років (25 років) та роботи на посадах прокурорів (15 років).
При цьому, для набуття необхідної для призначення пенсії вислуги років за Законом України «Про прокуратуру» враховується не будь-яка робота та посада (загальний страховий стаж), а лише та, що передбачена частиною шостою статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Частиною першою статті 15 Закону №1697-VII визначено, що прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; перший заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; керівник підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора; заступник керівника підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; прокурор Офісу Генерального прокурора; прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник обласної прокуратури; перший заступник керівника обласної прокуратури; заступник керівника обласної прокуратури; керівник підрозділу обласної прокуратури; заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; прокурор обласної прокуратури; керівник окружної прокуратури; перший заступник керівника окружної прокуратури; заступник керівника окружної прокуратури; керівник підрозділу окружної прокуратури; заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; прокурор окружної прокуратури (у тому числі прокурор - стажист окружної прокуратури).
Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина друга статті 15 Закону №1697-VII).
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття “вислуги років, що дає право на пенсію” і “стажу роботи на прокурорських посадах”. При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час, до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.
В Законі України від 05 листопада 1991 року №1788-XII “Про пенсійне забезпечення” йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Загальний трудовий стаж - це загальна тривалість як трудової, так і іншої суспільно корисної діяльності особи, з якою законодавство України пов'язує певні правові наслідки в пенсійному забезпеченні.
Тобто, зміст поняття “загальний трудовий стаж” є ширшим, ніж поняття “стаж страховий”, оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.
Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.
Водночас, як зазначалось вище, частиною шостою статті 86 Закону №1697-VII встановлено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи, зокрема, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою.
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII, чинний на час проходження служби) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Постановою Верховної Ради України “Про введення в дію Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723-XII встановлено, що дія Закону України “Про державну службу” поширюється на працівників державних органів Республіки Крим, органів місцевого та регіонального самоврядування, які прирівнюються до відповідних категорій посад службовців, якщо інше не передбачено законодавством України.
Відповідно статті 2 Закону №3723-XII посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Згідно статті 17 Закону №3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: “Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки”.
Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Згідно статті 24 Закону №3723-XII прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.
Відповідно статті 25 Закону №3723-XII основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Установлюються такі категорії посад державних службовців:
шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;
сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади.
Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283, чинний на час проходження служби) до стажу державної служби зараховується робота (служба) в тому числі: на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України “Про державну службу”, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.
Згідно пунктом 4 Порядку №283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов'язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.
Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Таким чином, умовою зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію на підставі статті 86 Закону №1697-VII, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність у особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти.
Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вислуги років.
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №464/7474/16-а вказав, що спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо.
Судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 02 грудня 2022 року №262240017903 (скасоване рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року у справі №320/127/23 і в цій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року), ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років, зокрема, з тих підстав, що нею не було надано документи про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та звернуто увагу на те, що довідки про складові заробітної плати від 17 листопада 2022 року №21/198 та №21/199 надані в копіях та не містять підстав видачі.
Водночас в оскаржуваному у даному позові рішенні Головного управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 08 лютого 2024 року №262240017903, крім зазначених вище мотивів, також як на підставу для відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» вказано і про не подання ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії від 25 листопада 2022 року документів про здобуття вищої юридичної освіти та віднесення займаних нею посад до посад державних службовців (прийняття Присяги, присвоєння рангу).
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне зазначити таке.
Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Водночас з огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України та наведені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, варто зауважити, що відмова уповноваженого органу у призначенні особі пенсії за віком повинна ґрунтуватися на законі та бути обґрунтованою, тобто такою, що прийнята з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень.
Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення від 08 лютого 2024 року №262240017903, відповідач вказав, що згідно з наданими позивачем документами до розрахунку стажу за вислугу років враховано всі періоди. Водночас така вислуга становить 17 років 9 місяців 17 днів.
Проте, всупереч наведеним вище положенням, відповідачем не зазначено, яким чином та на підставі яких документів ним було здійснено розрахунок вислуги років позивача і не вказано, які саме періоди її роботи зараховано до вислуги років.
Так, з оскаржуваного рішення не вбачається належного дослідження періодів роботи позивача на посадах інспектора прокуратури Київської області (з 09 листопада 1994 року по 29 грудня 1996 року), старшого інспектора прокуратури Київської області (з 30 грудня 1996 року по 05 серпня 1997 року), спеціаліста 2 категорії прокуратури Броварського району Київської області (з 06 серпня 1997 року по 30 січня 2003 року), інспектора Секретаріату прокуратури міста Києва (з 31 січня 2003 року по 24 червня 2003 року), інспектора Управління справами прокуратури міста Києва (з 25 червня 2003 року по 19 січня 2004 року), завідувача друкарським бюро інспектора Управління справами прокуратури міста Києва прокуратури міста Києва (з 20 січня 1004 року по 09 лютого 2005 року) та на прокурорських посадах (з 10 лютого 2005 року по 25 листопада 2022 року).
В оскаржуваному рішенні відповідач не зазначив, які саме періоди роботи позивача не було зараховано до її вислуги років для призначення пенсії (що слугувало одним з мотивів прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу вислуги років), не навівши при цьому жодних обґрунтувань.
Тобто, пенсійним органом при прийнятті оскаржуваного рішення не досліджувались належним чином періоди роботи позивача, а також, у разі наявності сумнівів, не було витребувано інших додаткових документів на підтвердження стажу роботи, що в свою чергу призвело до того, що пенсійний орган уникнув обов'язку щодо надання належної оцінки таким документам.
Поданий відповідачем відзив на позовну заяву не містить обґрунтованих доводів щодо указаного вище питання.
Крім цього суд зауважує таке.
Пунктом 4.2 Розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (далі - Порядок №22-1 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), визначені повноваження працівника структурного підрозділу органу Пенсійного фонду України, який здійснює прийом та обслуговування осіб, до яких відносяться, зокрема:
- повідомлення про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
- надсилання запитів про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
- видача особі або посадовій особі розписки із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7 до Порядку);
- повідомлення особи у вибраний нею спосіб про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Згідно пункту 4.7 Розділу IV Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення пенсії пенсійний орган зобов'язаний діяти згідно вказаного Порядку №22-1, зокрема, розглянути подані документи та прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви. У разі неналежного оформлення поданих особою документів або відсутності необхідних документів для призначення пенсії (перерахунку пенсії, поновлення її виплат тощо) уповноважений працівник структурного підрозділу органу Пенсійного фонду України, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зобов'язаний повідомити особу про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії. Також Порядком №22-1 передбачається обов'язок уповноваженого працівника структурного підрозділу органу Пенсійного фонду України, який здійснює прийом та обслуговування осіб, повідомляти особу у вибраний нею спосіб про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та про можливість подання у встановлені строки необхідних документів для призначення пенсії.
Водночас відповідач, посилаючись у рішенні від 08 лютого 2024 року №262240017903 на відсутність підстав для зарахування інших періодів роботи позивача до стажу за вислугу років відповідно до частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» через те, що позивачем не додано документів про здобуття вищої юридичної освіти та віднесення займаних нею посад до посад державних службовців (прийняття Присяги, присвоєння рангу), не вказав жодних відомостей стосовно того, чи були вжиті визначені пунктом 4.2 Розділу IV Порядку №22-1 заходи уповноваженим структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області стосовно повідомлення ОСОБА_1 про необхідність дооформлення поданих документів або ж про надання інших додаткових документів, необхідних для призначення пенсії (якими в даному випадку і є документи про здобуття вищої юридичної освіти та віднесення займаних нею посад до посад державних службовців (прийняття Присяги, присвоєння рангу, на відсутність яких відповідач і посилається в оскаржуваному рішенні).
Не вказано про виконання відповідачем установлених пунктом 4.2 Розділу IV Порядку №22-1 обов'язків під час прийняття оскаржуваного рішення і у відзиві на позов.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідачем не здійснено всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів для призначення пенсії, а також у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів не вчинено дій згідно вимог пункту 4.2 Розділу IV Порядку №22-1.
Отже, прийняте рішення щодо відмови у призначенні пенсії є необґрунтованим та передчасним, а тому підлягає скасуванню. Тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Водночас варто зауважити, що в межах даних спірних відносин суд не вправі надавати оцінку доданим до позову документам (такими, зокрема, є копія диплому Київського технікуму готельного господарства від 19 лютого 1999 року серії КВ №10679046, копія диплому Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого від 05 лютого 2005 року серії ХА №25917226, копія наказу Генерального прокурора України від 24 січня 2005 року №33ш), які, на думку позивача, підтверджують право на призначення пенсії на вислугу років відповідно до частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки зазначені документи не були предметом розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області при вирішенні питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років за її заявою від 25 листопада 2022 року. Тобто таким не було надано належної оцінки.
Поряд з цим при вирішенні позовних вимог та обранні належного засобу відновлення порушеного права, суд враховує, що позивачем в даній позовній заяві заявлено вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії та зобов'язання призначити пенсію, враховуючи періоди роботи на посадах інспектора прокуратури Київської області (з 09 листопада 1994 року по 29 грудня 1996 року), старшого інспектора прокуратури Київської області (з 30 грудня 1996 року по 05 серпня 1997 року), спеціаліста 2 категорії прокуратури Броварського району Київської області (з 06 серпня 1997 року по 30 січня 2003 року), інспектора Секретаріату прокуратури міста Києва (з 31 січня 2003 року по 24 червня 2003 року), інспектора Управління справами прокуратури міста Києва (з 25 червня 2003 року по 19 січня 2004 року), завідувача друкарським бюро інспектора Управління справами прокуратури міста Києва прокуратури міста Києва (з 20 січня 1004 року по 09 лютого 2005 року).
У зв'язку з цим суд зауважує, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача не було надано обґрунтування підстав врахування/неврахування періодів роботи позивача та не здійснено належного аналізу документів, додатних до заяви від 25 листопада 2022 року при призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію із зарахуванням спірних періодів роботи.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У такому випадку суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Суд зауважує, що в даному конкретному випадку призначенню пенсії передує встановлення наявності права на таку пенсію, а саме вислуги років та стажу роботи.
Однак, враховуючи неналежний розгляд відповідачем заяви позивача від 25 листопада 2022 року, тобто вчинення ним дій не у спосіб, встановлений законодавством, суд приходить до висновку, що за таких обставин найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України “Про прокуратуру”.
З огляду на викладене, не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з 25 листопада 2022 року пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням наявного на день звернення стажу роботи за вислугу років більше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів більше 15 років, з розрахунку 60% від суми складових заробітної плати, зазначених в Довідках Київської міської прокуратури №21/198 від 17 листопада 2022 року «Про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років)» та №21/199 від 17 листопада 2022 року «Про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)».
Стосовно посилань позивача в обґрунтування заявленого позову на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі №1.380.2019.000782, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі №260/8572/23 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2019 року у справі №640/9021/19, то такі суд відхиляє, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій не є джерелом права в Україні та не підлягають обов'язковому врахуванню судом при вирішенні іншого спору.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення заявлених вимог. При цьому доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, викладені у відзиві, є безпідставними та такими, що не свідчать про законність його дій у спірних відносинах.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №262240017903 від 08 лютого 2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 листопада 2022 року та додані до неї документи про призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 червня 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, Площа Центральна, 3, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк