Справа № 560/5331/24
іменем України
25 червня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2023 по день фактичного розрахунку - 22.03.2024 включно;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2023 по день фактичного розрахунку - 22.03.2024 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №560/13776/23 відповідач 22.03.2024 виплатив грошове забезпечення в розмірі 185296,63 грн. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні протиправною. Просить виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач надіслав до суду відзив, в якому щодо задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив про відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Позивач - ОСОБА_1 проходив службу у військові частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2023 №169 позивач з 07.07.2023 виключений зі списків особового складу.
Рішенням від 18.12.2023 у справі №560/13776/23 Хмельницький окружний адміністративний суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 07.07.2023, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову допомогу при звільненні), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, з врахуванням проведених виплат.
22.03.2024 відповідач виплатив грошове забезпечення в розмірі 185296,63 грн.
26.03.2024 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.07.2023 по 22.03.2024.
Листом від 10.04.2024 відповідач відмовив позивачу, вказавши, що заява є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Зазначив, що положення Кодексу законів про працю України не застосовуються до правовідносин, пов'язаних із проходженням військової служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 07.07.2023 по 22.03.2024, позивач звернувся до суду з цим позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.
Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.
Таким чином, доводи відповідача щодо непоширення на нього відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є безпідставними.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Рішенням суду від 18.12.2023 у справі №560/13776/23 встановлене право позивача при звільненні з військової служби на отримання грошового забезпечення.
Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Відмова військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Позивач звільнений з військової служби з 07.07.2023.
Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 08.07.2023, з дня, наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 08.07.2023 по 22.03.2024.
Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 22.03.2024, лише в межах шести місяців - з 08.07.2023 по 08.01.2024.
Відповідно до довідки від 17.04.2024 №632/20/1192 про заробітну плату позивача за травень-червень 2023 року загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 81060,64 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 61 календарний день
Таким чином, середній заробіток позивача складає 1328,86 грн (81060,64 грн : 61 день).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.07.2023 по 08.01.2024 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 185 календарних днів (з 08.07.2023 по 08.01.2024). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 245839,10 грн (1328,86 грн х 185 календарних днів).
З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов'язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведена правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції статті 117 КЗпП України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 245839,10 грн.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2023 по 08.01.2024.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 245839,10 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуюча суддя Д.Д. Гнап