Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
25 червня 2024 року Справа № 520/18133/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з заявою, в якій просить суд змінити спосіб виконання рішення по справі № 520/18133/2020 шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь ОСОБА_1 нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 р. по 27 серпня 2020 р. на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 р., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 р. по 27 серпня 2020 р. у загальній сумі 285454.40 грн. (двісті вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят чотири грн.) 40 коп
В обґрунтування заяви заявник зазначив, що залишок недоотриманої суддівської винагороди після відрахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору Територіальне управління не може самостійно виплатити в повному обсязі, оскільки здійснює виплати лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.
Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду заяви були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Позивач надав до суду заяву про розгляд заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення без її участі.
Частиною 1 статті 378 КАС України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
За приписами ч. 2 ст. 378 КАС України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст.4, ч.4 ст. 229 КАС України, беручи до уваги, що сторони у судове засідання не прибули, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та подану заяву про зміну способу виконання судового рішення, суд встановив наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 у справі 520/18133/2020 визнано протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківської області щодо нарахування та виплати судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 р. по 27 серпня 2020 р. із застуванням обмеження нарахування. Зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 р. по 27 серпня 2020 р. на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 р., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 р. по 27 серпня 2020 р. у загальній сумі 285454.40 грн. (двісті вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят чотири грн.) 40 коп. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ТУ ДСА України у Харківській області здійснило розрахунок недоотриманої суддівської винагороди судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 р. по 27 серпня 2020 ( розрахунок на 1-му аркуші від 15.04.2024 за № 04-49/256 додається. Загальна сума недоотриманої суддівської винагороди складає 249395, 35 грн. (двісті сорок дев'ять тисяч триста дев'яносто п'ять гривень, 35 коп.), з цієї суми 44891,16 грн. податок з доходів фізичних осіб, та 3740,94 грн. військовий збір, які необхідно утримати. Таким чином, сума недоотриманої суддівської винагороди складає 200763,25 грн. (двісті тисяч сімсот шістдесят три грн., 25 коп.)
Листом лист від 01.05.2024 за вих. № 06-15/1716/2024 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області повідомило позивача про те, що відповідач не має правових підстав самостійно виконати рішення суду та здійснити виплату зазначеної вище суми недоотриманої суддівської винагороди в повному обсязі, оскільки виконання рішення в повному обсязі можливе лише після зміни способу і порядку виконання судового рішення шляхом стягнення з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів", головним розпорядником бюджетних коштів якої є Державна судова адміністрація України.
Судом встановлено, що ТУ ДСА України у Харківській області здійснило розрахунок недоотриманої суддівської винагороди судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 р. по 27 серпня 2020 ( розрахунок від 15.04.2024 за № 04-49/256 ). Загальна сума недоотриманої суддівської винагороди складає 249395,35 грн. (285454,40-36059,05(сума стягнення за один місяць -негайне виконання)), з цієї суми 44891,16 грн. податок з доходів фізичних осіб, та 3740,94 грн. військовий збір, які необхідно утримати. Таким чином, сума недоотриманої суддівської винагороди складає 200763,25 грн.
Рішення суду у справі № 520/18133/2020 у частині сплати позивачу 200763,25 грн не виконано відповідачем.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Положеннями ч.ч. 2 та 3 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України (обов'язковість судових рішень).
Згідно зі ст. 2 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Відповідно до ч.1 ст.7 вказаного Закону виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Так, положеннями Закону України "Про виконавче провадження" визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно із до ч.3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Також, засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №840/3112/18, яка враховується судом при розгляді даної справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Враховуючи, що в межах даної справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо виплати недоотриманої суддівської винагороди, слід враховувати, що розмір і порядок виплати суддівської винагороди визначається виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
Разом з тим у даній справі суд не здійснює вихід за межі заявлених вимог та не вирішує питання, що не було предметом дослідження при розгляді справи, а лише конкретизує спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості.
Встановлення такого способу виконання направлено на своєчасне та повне виконання судового рішення, а також відповідає вимогам прямих норм ст. 124 Конституції України.
Судом також враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, а також враховуючи відсутність доказів повного виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 у справі 520/18133/2020 в частині виплати позивачу заборгованості суддівської винагороди, яка після відрахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору складає 200763 (двісті тисяч сімсот шістдесят три) грн 25 коп., суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення заяви позивача про зміну способу і порядку виконання рішення відповідно до статті 378 КАС України в частині стягнення вказаних коштів, через що заява позивача підлягає задоволенню.
Керуючись положеннями ст. ст. 241-243, 248, 256, 294, 295, 378 КАС України, суд
Заяву позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні ді їзадовольнити частково
Змінити спосіб виконання рішення харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 у справі 520/18133/2020 та встановити спосіб виконання постанови шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, корпус 2, ЄДРПОУ 26281249) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп. НОМЕР_1 ) нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, яка після відрахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору складає 200763 (двісті тисяч сімсот шістдесят три) грн 25 коп.
В іншій частині заяву залишити без задоволення
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Зоркіна Ю.В.