Справа № 420/3718/24
про залишення позовної заяви без розгляду
25 червня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонний загін ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вичинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період 30.12.2015 року по 28.02.2018 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.12.2015 року по 28.02.2018 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Ухвалою від 21.03.2024 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі №420/3718/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику).
Ухвалою суду від 17.06.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
До Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач просить суд поновити строк звернення до суду. Обґрунтовуючи поважність пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що лише після отримання відповіді від відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 )) на її заяву від 14 січня 2024 року вона отримала відповідь з розрахунком сплаченої 05 червня 2024 року суми в розмірі 78300,89 грн. і зрозуміла, що їй не сплачено компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати. До отримання відповіді від відповідача позивач була впевнена, що разом з виконанням постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 року у справі № 420/11657/22 відповідачем також добровільно сплачено компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Також позивач зазначає, що дізналась про перерахування коштів на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 року у справі № 420/11657/22 не 05 червня 2024 року, а зі спливом 1,5 місяців, коли її тато про це повідомив телефонним дзвінком, оскільки на рахунок саме банківської картки її тата відповідачем ( НОМЕР_1 прикордонним загоном ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснено перерахунок коштів, оскільки позивач немає відкритих банківських рахунків в банках України, оскільки після виїзду з України немає можливості ідентифікувати свою особу в режимі онлайн в банках України. Позивач ніколи не мала бухгалтерської освіти і не має досвіду розрахунку грошового забезпечення, що потребує певних спеціальних знань в галузі бухгалтерського обліку і фінансів, а відтак вона змогла зробити висновок про порушення її прав і законних інтересів на належне і достатнє грошове забезпечення лише після відповіді відповідача на її заяву від 14 січня 2024 року про виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення і надання повного розрахунку виплачених сум на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 року у справі № 420/11657/22.
Позивач вважає, що строк звернення до суду не може обчислюватись будь-якими датами, які пов'язані із звільненням позивача чи перерахуванням на її банківський рахунок на виконання судового рішення певних сум, оскільки виходячи з принципу «належного врядування» позивач, яка раніше перебувала на військовій службі виходила з презумпції, що нарахування і виплата їй грошового забезпечення, у тому числі і компенсація втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, здійснюються і будуть здійснені відповідно до чинного законодавства. Більш того, позивач виходила з того, що положеннями ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Позивач вказує, що після звільнення з військової служби з лав Державної прикордонної служби України вона виходила із законодавчих вимог щодо її особливого соціального захисту зі сторони держави, статутних вимог про турботу її командирів (начальників) у додержанні її прав, а тому не могла навіть припустити, що при виконанні судового рішення про сплату їй в належному розмірі індексації грошового забезпечення відповідачем не буде проведено нарахування і виплата компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням її строків виплати.
Крім того, 02.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX. Вказаним законом доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Отже, під час дії карантину, запровадженого з 12.03.2020 Кабінетом Міністрів України постановою від 11.03.2020 № 211, строки звернення до адміністративного суду продовжуються на час його дії. У подальшому, 17.07.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 № 731-IX (далі - Закон України №731-IX). Згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №731-IX процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Отже, законодавцем було поновлено перебіг процесуальних строків. Водночас, до 30 червня 2023 років існували карантинні обмеження (особливий порядок і режим роботи судів, державних і правоохоронних органів, дотримання застережень лікувальних закладів щодо максимального обмеження відвідування громадських місць, тощо), що суттєво завадило реалізації позивачем своїх прав на поновлення порушених прав і законних інтересів. У зв'язку з введенням з квітня 2020 року по червень 2023 року карантинних обмежень позивач не могла реалізувати своє право на допомогу зі сторони службовців апарату адміністративного суду для складання і оформлення позовної заяви, що прямо передбачено ч. 4 ст. 160 КАС України.
Також позивач зазначає, що з 24 лютого 2022 року на території України запроваджено правовий режим воєнного стану, у зв'язку з чим ще на початку повно масштабного вторгнення Верховний Суд у своїх повідомленнях на сайті Судової влади України зауважував, що запровадження воєнного стану на території України є поважною причиною для поновлення процесуальних строків. 24 лютого 2022 року Рада суддів України прийняла рішення «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією збоку Російської Федерації». 2 березня 2022 року Рада судів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, одним з основних яких, є продовження по можливості процесуальних строків щонайменше до закінчення воєнного стану. 4 березня 2022 року видано наказ Голови Верховного Суду, згідно з яким встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Згідно з даним наказом запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків. Отже, наразі на території України запроваджено правовий режим воєнного стану, а конкретно на території міста Одеси постійно оголошується повітряна тривога та відбувається бомбардування об'єктів критичної і громадської інфраструктури, а також житлової забудови, постійно відбувається відключення електричної енергії, що вимусило позивача виїхати за межі міста, у зв'язку з чим зазначене завадило вчасному зверненню з позовом до суду. Так, після повномасштабного вторгнення Російської Федерації позивач з дітьми виїхала з України і наразі тимчасово перебуває США в статусі біженця. У країнах Європи, де позивач перебувала до переїзду в США, та самих США відсутні професійні юристи в галузі військового права України, а відтак позивач не мала можливості скористатись професійною юридичною допомогою. Через перебування закордоном позивач також позбавлена можливістю скористатись безоплатною правничою допомогою, яка передбачена в Україні, та на яку має право через вкрай незначний матеріальний дохід. Також через перебування закордоном позивач була позбавлена можливістю скористатись допомогою службовця апарату адміністративного суду, яким відповідно до вимог ст. 160 ч. 4 КАС України може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.
Позивач вказує, що перебуває без будь-якої допомоги родичів чи близьких в незнайомій країні і має на утриманні двох малолітніх дітей, яких виховує самостійно, що безпосередньо могло і вплинуло на несвоєчасність подання позовної заяви.
З огляду на викладене позивач просить суд поновити строк звернення до суду з даною позовною заявою.
Суд розглянувши заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, "дізналася" та "повинна була дізнатись" про порушення права.
Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Як установлено у частинах першій, другій статті 6 КАС, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
За приписами статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду.
Водночас, як зазначив ЄСПЛ в ухвалі від 30 червня 2006 року щодо прийнятності заяви (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право на доступ до суду (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 29 липня 1998 року у справі «Герен проти Франції»(Guerin v. France), п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Водночас такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), п. 45).
Отже, за практикою ЄСПЛ, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Суд визнав що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Звернувшись до суду з цим позовом, позивач оспорює протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період 30.12.2015 року по 28.02.2018 року.
Водночас факт виплати позивачу індексації грошового забезпечення, з яким пов'язується виникнення права на отримання компенсації, мав місце 05.06.2023 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку про виплату індексації грошового забезпечення 78300,89 грн. на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 року у справі № 420/11657/22.
Разом з тим суд зауважує, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, суд доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі військовою частиною, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.
Так, Судова палата відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Судова палата дійшла висновку, що саме означений підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Крім того, такий підхід відповідатиме і підходам Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо порядку обчислення строків звернення до суду в спорах про перерахунок пенсій, викладеним у постанові від 31.03.2023 у справі № 240/12017/19.
Зазначені правові висновки також слід застосувати і до спірних правовідносин, оскільки такі також стосуються виплати компенсації, передбаченої Законом №2050-ІІІ.
У даній адміністративній справі спірні правовідносини виникли з 01.07.2023 року, тобто з першого дня наступного місяця після отримання позивачем заборгованості з індексації грошового забезпечення на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 року у справі № 420/11657/22.
Втім, з позовною заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів позивач звернулася до суду лише 30.01.2024, тобто пропустила шестимісячний строк звернення до суду.
В заяві про поновлення строку позивач зазначає, що лише після отримання відповіді від відповідача ( НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 )) на її заяву від 14 січня 2024 року вона отримала відповідь з розрахунком сплаченої 05 червня 2024 року суми в розмірі 78300,89 грн. і зрозуміла, що їй не сплачено компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а про виплату коштів на виконання рішення суду позивач дізналася через 1,5 місяці від батька на картку якого було здійснено виплату.
Суд зазначає, що посилання позивача на отримання листа відповідача в у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого вона повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права.
Також, судом згідно даних комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що позивач 18.06.2023 року звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення повного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року) у день виключення 18 січня 2019 року зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) і в подальшому з 30 травня 2018 року по 05 червня 2023 року, зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки повного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року в період з 30 травня 2018 року по 05 червня 2023 року) при звільненні ОСОБА_1 за період з 30 травня 2018 року по 19 січня 2023 року.
У вказаній позовній заяві позивачем було вказано, що « ІНФОРМАЦІЯ_3 НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військовою частиною НОМЕР_2 ) шляхом перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 здійснена виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року на виконання судового рішення у справі № 420/11657/22 від 25 квітня 2023 року в розмірі 78300,89 гривні. Отже, фактичний повний розрахунок відбувся 05 червня 2023 року, а період затримки повного розрахунку становить період - 30 травня 2018 року - 05 червня 2023 року.».
Таким чином станом на 18.06.2023 року позивачу було відомо про виплату індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 420/11657/22.
В заяві про поновлення строку звернення позивач посилається на те, що з 24.02.2022 року на території України запроваджено правовий режим воєнного стану у зв'язку із збройною агресією російської Федерації, у зв'язку з чим вона перебуває закордоном з дітьми,та не могла звернутися за правовою допомогою.
Надаючи оцінку зазначеним доводам позивача, викладеним в заяві про поновлення процесуальних строків, суд зазначає таке.
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує тривати.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Посилаючись на введення воєнного стану як на підставу для поновлення строку на звернення до суду позивач не зазначає, які саме конкретні підстави зробили неможливим вчасне звернення до суду з адміністративним позовом.
Крім того, суд зазначає, що органи державної влади, зокрема, суди, та відділення пошти працюють в штатному режимі.
Також, суд зауважує, що згідно даних комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що позивач в 2023 році, незважаючи на зазначені обставини мала змогу звернутися до Одеського окружного адміністративного суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів в інших справах (справи № 420/14159/23, № 420/29704/23, № 420/29717/23).
Суд не приймає до уваги позивання позивача на введені карантинні обмеження, оскільки карантинні обмеження діяли до 30.06.2023 року, а перебіг строку звернення в даній справі розпочався 01.07.2023 року.
Суд зауважує, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду з відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду, з наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Натомість у даній справі позивач у заяві про поновлення процесуальних строків не вказала, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили її звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Позивач не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довела, що в цій справі неможливість вчасного подання нею позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 вказаного Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вичинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Повний текст ухвали складено та підписано суддею 25.06.2024 року.
Суддя Г.В. Лебедєва