про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
24 червня 2024 року м. Київ № 320/27952/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Колеснікова І.С., ознайомившись із матеріалами адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального
міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування постанови Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування постанови Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 19.02.2024 №74116124.
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності (пункт 4).
Досліджуючи питання правомірності обраної позивачем юрисдикції розгляду та вирішення даного спору, суд зазначає таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до частини п'ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у розділі X Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).
Частиною першою статті 74 Закону №1404 передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, вказана правова норма містить правило, відповідно до якого, оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до того суду, який таке рішення ухвалив.
Будь-яких особливостей чи винятків із наведеного правила щодо оскарження постанов про відкриття виконавчого провадження норми Закону № 1404-VIII чи будь-якого іншого законодавчого акту не містять.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається з позовної заяви та долучених до неї матеріалів, позивач у даній справі оскаржує постанову про відкриття виконавчого провадження № 74116124 від 19.02.2024 Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
При цьому, суд зазначає, що зі змісту зазначеної постанови копія якої наявна у матеріалах справи вбачається, що виконавче провадження ВП № 74116124 відкрито на виконання виконавчого листа №755/21391/21 виданого 09.02.2022 Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штраф у розмірі 34 000 грн.
Суд звертає увагу на те, що виконавче провадження ВП № 74116124, в межах якого позивач оскаржує постанову про відкриття виконавчого провадження, відкрите щодо виконання виконавчого листа №755/21391/21 виданого 09.02.2022 Дніпровським районним судом міста Києва.
Приписами частини першої статті 14 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Водночас, частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
З огляду на викладене, судом встановлено, що ОСОБА_1 станом на час подання до суду даного позову є учасником виконавчого провадження, а саме боржником у виконавчому провадженні №74116124 щодо примусового виконання виконавчого листа №755/21391/21 виданого 09.02.2022 Деснянським районним судом міста Києва.
Відтак, проаналізувавши вищенаведені обставини слід зазначити, що до даної позовної заяви застосовується спеціальний порядок судового оскарження, відповідно до якого вона підлягає розгляду судом, який видав виконавчий документ, тобто Дніпровським районним судом міста Києва.
Сама наявність виконавчого провадження не свідчить про адміністративну юрисдикційність скарги на рішення, дії чи бездіяльність відділу ДВС. Визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №707/28/17-ц.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» «..до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.».
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви (частина 2 статті 170 КАС України).
При цьому, згідно з частиною шостою статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Згідно даних положень суд роз'яснює позивачу, що його позов підлягає розгляду Дніпровським районним судом міста Києва.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі № 320/27952/24 за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування постанови Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування постанови Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 19.02.2024 №74116124.
2. Роз'яснити позивачу право на звернення до загального місцевого суду, який видав виконавчий документ.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Колеснікова І.С.