про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю
21 червня 2024 року м. Київ 320/4585/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 13.12.2022 №ВСЗ/8522, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі збереженням відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення, починаючи з 01.06.2016. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 та виплату раніше призначеної пенсії згідно довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.12.2022 №ВСЗ/8522, зі збереженням відсоткового значення розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення, починаючи із 01.06.2016, з урахуванням раніше виплачених сум.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві подати звіт про виконання у повному обсязі рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2023.
Заява мотивована тим, що відповідач у добровільному порядку не виконує рішення суду, відтак просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Згідно частини третьої статті 166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
У зв'язку із відсутністю необхідності витребування додаткових доказів, суд дійшов висновку про розгляд заяви у письмовому провадженні. За змістом частини четвертої статті 382 КАС України у судовому засіданні з повідомленням сторін вирішується лише питання про накладення штрафу за клопотанням позивача або за ініціативою судді. Відтак, заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, з урахуванням частини третьої статті 166 КАС України, розглянуто судом в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої-другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов'язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року (справа № 823/1265/16; адміністративне провадження №К/9901/16261/18).
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі “Ліпісвіцька проти України” (заява N 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві “Скордіно проти Італії” (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24-27 рішення від 13 червня 2006 року у справі “Сіка проти Словаччини” (Sika v. Slovaki), N 2132/02).
У пункті 25 рішення від 22 лютого 2005 року у справі “Шаренок проти України” (заява N35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина “судового процесу” для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (див. п. 34 рішення у справі “Бурдов проти Росії”, заява № 589498/0).
Відтак, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19 та від 23 грудня 2020 року у справі №704/1167/19.
Дослідивши заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, судом встановлено, що позивачем у вказаній заяві не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, лише ухвалення судом рішення зобов'язального характеру само по собі не є достатньою підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення.
В матеріалах справи відсутні докази умисного невиконання керівником відповідача рішення суду в справі № 320/4585/23 (ухилення від виконання рішення суду).
При цьому, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
У свою чергу, матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», внаслідок уникнення виконання рішення в примусовому порядку. Крім того, доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання, матеріали справи також не містять.
З огляду на зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Керуючись ст. ст. 243, 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Колеснікова І.С.