ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" червня 2024 р. справа №300/1703/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору військова частина НОМЕР_2 про зобов'язання вчинити певні дії,-
Військова частина НОМЕР_1 звернулася в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору військова частина НОМЕР_2 про зобов'язання виплатити суму переплати грошового забезпечення в розмірі 170825,58 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 18.09.2022 був направлений у Запорізький військовий госпіталь з попереднім діагнозом акубаротравма, судомний синдром, а 27.09.2022 виписаний із діагнозом повторний ішемічний атеротромботичний інсульт у лівій півкулі головного мозку, басейні ЛСМА, з помірним правобічним геміпарезом, з тимчасовим порушенням функції. При цьому військово-лікарською комісією рекомендовано надати ОСОБА_1 відпустку за станом здоров'я на 30 календарних днів. Однак, рапорт на відпустку за станом здоров'я вказаним військовослужбовцем не подано та, відповідно, таку відпустку командиром військової частини НОМЕР_1 за період з 27.09.2022 по 28.11.2022 йому не надано. Від командира 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_2 28.11.2022 надійшов рапорт по факту неприбуття без поважних причин на службу, після звільнення з лікувального закладу, старшого бойового медика 3 стрілецької роти, молодшого сержанта ОСОБА_1 Про місце перебування вказаного військовослужбовця з 27.09.2022 по 28.11.2022 не було відомо. За фактом самовільного залишення військової частини проведено службове розслідування, за результатами якого не встановлено об'єктивних підстав нез'явлення ОСОБА_1 вчасно на службу після звільнення з лікувального закладу. Крім цього встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 здійснено переплату грошового забезпечення відповідачеві у розмірі 170825,58 грн. Переплата грошового забезпечення відбулася у зв'язку із притягненням відповідача до дисциплінарної відповідальності, виключно із його вини, який своїми умисними діями, що виразилися в недоведенні до службових осіб військової частини НОМЕР_1 інформації про виписку із лікувального закладу та нез'явлення вчасно на військову службу, призвів до зайво отриманих коштів. Відповідно до пункту 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. Дисциплінарний статут Збройних Сил України не визначає конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це, у свою чергу, наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного проступку. Як наслідок, суд має зобов'язати ОСОБА_1 виплатити суму переплати грошового забезпечення в розмірі 170825,58 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.05.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Копію ухвали про відкриття провадження відповідач отримав 10.05.2024, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Третя особа військова частина НОМЕР_2 не скористалася правом подання пояснень щодо даного позову, хоча копію ухвали суду про відкриття провадження отримала 01.05.2024 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд».
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2 від 26.02.2022 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і призначено на посаду бойового медика стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 (а.с.10).
Згодом ОСОБА_1 призначено на посаду старшого бойового медика стрілецької роти НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №97 від 03.06.2022 (а.с.11).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №338 від 28.11.2022 призначено службове розслідування за фактом несвоєчасного прибуття ОСОБА_1 з лікувального закладу (а.с.13).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №345 від 01.12.2022 службове розслідування призначене наказом №338 від 28.11.2022 завершено. Матеріали службового розслідування щодо виявлених у діях військовослужбовця ознак складу злочину передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального Кодексу України вирішено направити в ІНФОРМАЦІЯ_1 у Збройних Силах України для здійснення правової кваліфікації дій військовослужбовця. За порушення вимог ст.ст.65, 68 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст.1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.11, 16, 49, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Окремого доручення Міністра Оборони України від 23.06.2022 вирішено не включати ОСОБА_1 до наказів про виплату додаткової винагороди за місяць, у якому здійснено порушення. 3а порушення вимог ст.ст.65, 68 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст.1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, ст.4 та розділу 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладено дисциплінарне стягнення на молодшого сержанта ОСОБА_1 - «сувора догана» (а.с.14-17).
З 20.01.2023 ОСОБА_1 зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та знято зі всіх видів забезпечення з утримуванням у списках військової частини, що засвідчує витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №20 від 20.01.2023 (а.с.12).
З наказу командира військової частини НОМЕР_1 №166 від 10.03.2023 «Про накладення дисциплінарного стягнення» вбачається, що за порушення вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.11, 16, 49, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 і Окремого доручення Міністра Оборони України від 23.06.2022, вирішено утримати з молодшого сержанта ОСОБА_1 виплачене грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду за вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року. Також вирішено за січень 2023 року та в подальшому ОСОБА_1 зняти з усіх видів забезпечення та усіх видів винагород (а.с.63).
Крім цього, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №269 від 28.04.2023 призначено службове розслідування з метою встановлення причин надлишкового нарахування коштів (а.с.29).
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №304 від 10.05.2023 завершено службове розслідування призначене наказом №269 від 28.04.2023 з метою встановлення причин та умов надлишкового нарахування і виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину. Вказаним розслідуванням встановлено, що переплата грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 170825,58 грн. Переплата грошового забезпечення відбулася виключно із вини військовослужбовця ОСОБА_1 , який своїми умисними діями, що виразилися в недоведенні до службових осіб військової частини НОМЕР_1 про виписку із лікувального закладу та нез'явлення вчасно на військову службу, спричинив до зайво отриманих коштів. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі здійснення надлишкових виплат грошових коштів. Як наслідок, наказано помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи вжити заходів щодо стягнення виплаченого надлишкового грошового забезпечення в судовому порядку, а помічнику командира з фінансово-економічної роботи-начальнику служби військової частини НОМЕР_1 , при поверненні вищевказаних військовослужбовців до місця несення служби, вжити заходів щодо утримання переплаченого грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди (а.с.68-71).
Як вбачається з довідки-розрахунку військової частини НОМЕР_1 №5703 від 04.10.2023 заборгованість ОСОБА_1 перед військовою частиною станом на 01.10.2023 становить 170825,58 грн. (а.с.72).
Позивач, з метою зобов'язання ОСОБА_1 виплатити суму переплати грошового забезпечення, звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження військової служби здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІV (далі Статут внутрішньої служби).
Статутом внутрішньої служби керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України. Згідно з пунктом 11 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців обов'язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Приписами статті 58 Статуту внутрішньої служби передбачено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
В Статуті внутрішньої служби передбачені також права військовослужбовців, зокрема в ст. ст. 18, 19 вказано, що військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України. Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі Порядок №260).
Згідно з пунктом 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Як встановлено за матеріалами справи, відповідача знято з усіх видів забезпечення лише з 20.01.2023 на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №20 від 20.01.2023. Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено також витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань №62023140150000006 від 01.12.2022 (а.с.12).
Судом вже з'ясовано, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2023 №304 завершено службове розслідування, за підсумками якого встановлено переплату ОСОБА_1 грошового забезпечення на суму 170825, 58 грн.
За висновками службового розслідування переплата грошового забезпечення відбулася виключно із вини військовослужбовця ОСОБА_1 , який своїми умисними діями, що виразилися в недоведенні до службових осіб військової частини НОМЕР_1 інформації про виписку із лікувального закладу та нез'явлення вчасно на військову службу, спричинив до зайво отриманих коштів.
В даному наказі визначено, що на підставі статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» ОСОБА_1 несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з його вини шкоди в разі здійснення надлишкових виплат грошових коштів.
З матеріалів справи судом встановлено, що про відсутність відповідача за місцем розташування військового підрозділу після закінчення лікування в Запорізькому військовому госпіталі позивачу стало відомо з рапорту ОСОБА_2 від 29.09.2022 за №2457. На даний рапорт позивач посилається у наказі від 01.12.2022 №345 «Про результати проведення службового розслідування за фактом несвоєчасного прибуття після звільнення з лікувального закладу», а також в акті службового розслідування від 10.04.2023.
Наведені обставини, на переконання суду, вказують на те, що позивач вже 29.09.2022 володів достовірною інформацією про відсутність відповідача на службі без поважних причин більше однієї доби. При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач продовжив нараховувати і виплачувати відповідачу грошове забезпечення і додаткову грошову винагороду за вересень, жовтень 2022 року, а за листопад, грудень 2022 року - грошове забезпечення (без премії).
Військова частина НОМЕР_1 вважає, що за нараховане нею і отримане ОСОБА_1 у період відсутності в розпорядженні військового підрозділу грошове забезпечення, а також додаткову винагороду, ОСОБА_1 несе повну матеріальну відповідальність.
Однак, суд не погоджується з такою позицією позивача.
Суд зазначає, що підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає, Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (надалі Закон №160-IX).
За приписами пункту 4 статті 1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону №160-ІХ пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Частиною 2 статті 3 Закону №160-ІХ передбачено, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (стаття 4 Закону №160-ІХ).
Закон №160-ІХ передбачає такі види матеріальної відповідальності: обмежена, повна та підвищена.
З наказу військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2023 №304 вбачається, що на відповідача покладено повну матеріальну відповідальність.
Приписами статті 6 Закону №160-ІХ визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв'язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку.
В статті 8 Закону №160-ІХ зазначено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис (частина 6, 7 статті 8 цього Закону).
Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника) (ч.1 статті 10 Закону №160-ІХ).
Позивач у даному адміністративному позові не вказав на жодну з передбачених Законом №160-ІХ підстав, що передбачає накладення на відповідача матеріальної відповідальності в повному розмірі завданої шкоди. Не встановлено таких підстав і судом під час з'ясування обставин по справі та дослідження письмових доказів позивача.
При цьому, на переконання суду, посилання позивача на те, що переплата грошового забезпечення відбулася виключно із вини військовослужбовця ОСОБА_1 , який не повідомив про виписку із лікувального закладу та не з'явився вчасно на військову службу, що призвело до зайво отриманих коштів, є безпідставними і надуманими. Судом уже встановлено факт обізнаності позивача, а саме 29.09.2022 на підставі відповідного рапорту, про відсутність відповідача на військовій службі, однак позивач у супереч пункту 15 розділу І Порядку №260 продовжував нараховувати і виплачувати відповідачу грошове забезпечення.
Така обставина, на думку суду, підтверджує відсутність усіх необхідних умов притягнення до матеріальної відповідальності.
При вирішені справи суд також враховує приписи ст. 1215 Цивільного кодексу України, які передбачають, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Верховний Суд України в постанові від 02.07.2014 по справі №6-91цс14 висловив позицію, згідно з якою безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 ч.1 ст.1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.
З системного аналізу статей 1212, 1215 ЦК України та наведеної правової позиції Верховного Суду України слідує те, що у разі виплати особі без необхідності чи без правової підстави грошового забезпечення або якщо відпала підстава для його виплати, то платнику ці кошти поверненню не підлягають, крім випадків наявності рахункової помилки з боку платника і недобросовісності з боку набувача.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд констатує, що позивачем не подано доказів про наявність рахункової помилки з його боку при нарахуванні грошового забезпечення відповідача, а також не доведено інших обставин, за наявності яких позивач вправі вимагати повернення відповідачем усіх отриманих ним видів грошового забезпечення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про зобов'язання виплатити на користь військової частини НОМЕР_5 , 58 грн. грошового забезпечення.
Як наслідок у задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 слід відмовити.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору військова частина НОМЕР_2 про зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.