26 червня 2024 року Справа № 280/10735/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування страхового стажу позивачки з 03.09.1992 - 15.10.1996 рр. у Торгово-комерційній фірмі «Румек» та з 20.10.1996 - 19.11.1997 рр. у Закритому акціонерному товаристві «Промпост»;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи з 03.09.1992 - 15.10.1996 рр. у Торгово-комерційній фірмі «Румек» та з 20.10.1996 - 19.11.1997 рр. у Закритому акціонерному товаристві «Промпост».
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що до її страхового стажу безпідставно не враховано період роботи з 03.09.1992 - 15.10.1996 рр. та з 20.10.1996 - 19.11.1997 рр., відповідно записів трудової книжки, оскільки відсутні назви підприємств в записах про прийняття на роботу. ОСОБА_1 вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення кадрових та інших документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист. За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії за трудовим стажем, зазначеним у трудовій книжці. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 25.12.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін.
05.01.2024 засобами системи «Електронний суд» від ГУ ПФУ в Запорізькій області до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивачки.
25.01.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов в якому пенсійний орган посилається на те, що в записах №5 та №7 про прийняття на роботу позивачки в трудовій книжці НОМЕР_1 не зазначено підприємства в якому працювала позивачка, а тому у посадових осіб територіального органу Пенсійного фонду України були відсутні законні підстави для врахування оспорюваних періодів роботи з 03.09.1992 - 15.10.1996 та з 20.10.1996 - 19.11.1997. Таким чином, період роботи з 03.09.1992 - 15.10.1996 та з 20.10.1996 - 19.11.1997 року в трудовій книжці запис про працевлаштування зроблено без додержання вимог зазначених в Інструкції №58, а саме відсутні назви підприємств в записах про прийняття на роботу, що суперечить нормам Інструкції №58. Враховуючи вищевикладене вважає, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивачки повністю відсутні. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
16.08.2023 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком.
З 15.08.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж позивачки, для призначення пенсії за віком, склав 40 років 5 місяців 4 дні.
В вересні 2023 року за результатами перевірки відділом контролю за правильністю призначення пенсій на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів встановлено, що до страхового стажу безпідставно, на думку пенсійного органу, враховано період роботи з 03.09.1992 - 15.10.1996 та з 20.10.1996 - 19.11.1997 відповідно записів трудової книжки, оскільки відсутні назви підприємств в записах про прийняття на роботу, що є порушенням вимог пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 №58.
За результатами повторного розгляду документів та опрацювання електронної пенсійної справи страховий стаж для призначення пенсії за віком склав 35 років 2 місяці 21 день.
Про вказані обставини позивачку було повідомлено листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 05.12.2023 за вих.№19980-20545/З-02/8-0800/23.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
З трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 судом встановлено, що в період з 03.09.1992 по 15.10.1996 ОСОБА_1 працювала інженером у відділі маркетингу Торгово-комерційної фірми «РУМЕКС» (запис №5-6).
В період з 20.10.1996 по 19.11.1997 позивачка працювала бухгалтером у відділі збуту Закритого акціонерного товариства «ПРОМПОСТ» (запис №7-8).
З зазначених відомостей трудової книжки чітко вбачаються дати прийняття на роботу та звільнення, розбірливо внесені записи про роботу, зазначені номера та дати документів, на підставі яких внесені ці записи, наявні підписи осіб, які заповнювали трудову книжку та печатки підприємств (з яких чітко видно організаційно-правову форму та назву підприємств), що відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Проте зазначені періоди не були враховані до страхового стажу позивачки, оскільки відсутні назви підприємств в записах про прийняття на роботу.
З огляду на це суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивача - 05.07.1985.
Щодо зазначених недоліках у записах в трудовій книжці позивачки, то суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивачки у спірні періоди та отримання нею загального трудового стажу.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідач правомірність своїх дій належними та допустимими доказами не довів.
Враховуючи викладене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неврахування страхового стажу ОСОБА_1 з 03.09.1992 - 15.10.1996 рр. у Торгово-комерційній фірмі «Румек» та з 20.10.1996 - 19.11.1997 рр. у Закритому акціонерному товаристві «Промпост»;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.09.1992 - 15.10.1996 рр. у Торгово-комерційній фірмі «Румек» та з 20.10.1996 - 19.11.1997 рр. у Закритому акціонерному товаристві «Промпост».
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «26» червня 2024 року.
Суддя Р.В. Кисіль