26 червня 2024 року (09:30)Справа № 280/3764/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
24.04.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні за період з 01.04.2024 по день фактичного розрахунку - 06.04.2024 включно;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.04.2024 по день фактичного розрахунку - 06.04.2024, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, з урахуванням раніше виплаченої суми середнього заробітку.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини від 31.03.2024 позивач був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Проте, в день виключення зі списків особового складу частини із позивачем не був проведений повний розрахунок. Складові грошового забезпечення частково отримав лише 06.04.2024. Однак, під час проведення таких виплат, відповідач не виплатив середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в зв'язку з чим і подано позов до суду. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 29.04.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
02.05.2024 через підсистему "Електронний суд" відповідач подав відзив на позов (вх. №21231), згідно з яким відповідач позов не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що грошова винагорода та інші виплати позивачу здійснені у повному обсязі. Посилається на обмеження конституційних прав громадян через воєнний стан. Також зазначає про позивач зловживає процесуальними правами, оскільки він обізнаний про те, що відповідач приймає участь у обороні України. Позов вважає штучним та безпідставним. Також зазначає про неналежного відповідача та про непідсудність справи Запорізькому окружному адміністративному суду. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач у період з 01.03.2022 по 22.03.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №96 від 31.03.2023 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, починаючи з 31 березня 2024 року.
Роздруківкою по картковому рахунку ОСОБА_1 підтверджено, що військова частина НОМЕР_2 провела розрахунок з позивачем 06.04.2024.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому він звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд також враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З вказаного вище слідує висновок, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, в контексті приписів статей 116, 117 КЗпП України, останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Викладений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а.
Як вже було встановлено судом, 31.03.2024 позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення.
Натомість, розрахунок із позивачем проведено лише 06.04.2024, що підтверджується роздруківкою по картковому рахунку позивача.
Тобто, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день фактичного звільнення позивача, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Отже, затримка розрахунку з позивачем відбулась з 01.04.2024 по 05.04.2024.
Оскільки відповідач не провів з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку.
Щодо суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає таке.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вбачається з довідки про доходи від 21.06.2024 №3007, позивачу нараховано за січень-лютий 2024 року 44917,10 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 60 день. Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення зі служби становив 748,62 грн.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації, а саме: 01.04.2024 по 05.04.2024, становить 5 днів. Середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 3743,10 грн.
Наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід стягнути з відповідача на користь позивача.
При цьому, суд не вбачає підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати середнього заробітку та вважає, що порушені права позивача будуть відновлені повністю у разі стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 3743,10 грн.
Також, суд зауважує, що викладений у позовній заяві розрахунок є неправильним, оскільки позивачем до періоду затримки включено 06.04.2024. При цьому, 06.04.2024 відповідач провів розрахунок із позивачем, що підтверджується роздруківкою по картковому рахунку позивача. Отже, період затримки становить 5 днів, а не 6 днів, як про це зазначає позивач.
Щодо посилання відповідача, що ВЧ НОМЕР_2 не є належним відповідачем, судом до уваги не приймається, оскільки позивач проходив службу саме у ВЧ НОМЕР_2 .
Щодо посилання відповідача на непідсудність справи Запорізькому окружному адміністративному суду через відсутність у відповідача відносно позивача публічно-управлінських функцій, то суд із таким твердженням не погоджується та зауважує, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. В той же час, військова служба є публічною службою. Відтак, доводи відповідача про непідсудність цієї справи Запорізькому окружному адміністративному суду є безпідставними.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити частково.
Розподіл судових витрат здійснюється не здійснюється, оскільки позивач звільнений від справи судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2024 по 05.04.2024 у розмірі 3743,10 грн. (три тисячі сімсот сорок три гривні 10 копійок).
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.06.2024.
Суддя Ю.В. Калашник