25 червня 2024 рокум. Ужгород№ 260/3418/24
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі представника Меламеда Вадима ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, пл. Народна, 4, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
15 травня 2024 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Меламеда Вадима звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, якою просить визнати дії та рішення Відповідача №15605020685 від 14.11.2023 року, стосовно відмови у призначенні пенсії Позивачу, та бездіяльність Відповідача, щодо не призначення пенсії Позивача - протиправними, скасувати його та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.11.2023 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
29 травня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зобов'язано Головне управління ПФУ в Закарпатській області надати суду до 20 червня 2024 року відмовні матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
10 червня 2024 року відповідачем надано суду відмовні матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
1. Позиції сторін.
Позивач свої позовні вимоги аргументувала тим, що враховуючи трудову книжку, диплом про навчання, довідки про заробітну плату сумарний страховий стаж Позивача складає понад 41 рік. 17. Згідно з п.1 ст.3 Закону України «Про громадянство» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Позивач постійно проживав на території України на момент проголошення незалежності України - 24.08.1991 року і до 18.05.2000 року - коли позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Позивач набув громадянство України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 2ISR, 18.01.2019 року. Отже, при віці 82 роки і страховому стажі 41 рік, позивач досяг усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV.
17 червня 2024 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування якого вказано, що нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-ІУ. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-1V, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. На підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви від 08.11.2023 про призначення пенсії по віку відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) відмовлено в призначенні пенсії по віку, про що винесено рішення № 15605020685 від 14.11.2023, оскільки у позивача відсутні обов'язкові документи паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина та довідки про місце проживання. Водночас заявника повідомлено про необхідність надати скановані оригінали документа, що засвідчує особу, та документ про навчання, оскільки подано копії документів, та надати довідку про фактичне місце проживання на території України, або тимчасову посвідку. Крім того, оскільки нарахування та виплата пенсії позивачу не здійснена, а отже відсутня виплата у розумінні Закону №2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог.
25 червня 2024 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначають, що відповідачем, в порушення Порядку, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу з підстав нібито відсутності документу, що підтверджує особу, без повідомлення позивача про необхідність надання додаткових документів. Однак це не відповідає дійсності, оскільки як слідує з наданих відповідачем документів, у нього наявна копія дійсного паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивача. Крім того, вимога щодо особистого звернення до відповідача не просто звужує конституційне право на звернення за допомогою через уповноваженого представника відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а й взагалі унеможливлює право пенсіонера, який проживає за кордоном, на отримання пенсії та суперечать цілям і задачам викладеними у спеціальному Законі №1058-ІV. Звертають увагу суду, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи і правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 08 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою № 8079 про призначення пенсії за віком, (а.с. 61-63).
14 листопада 2023 року Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області рішенням № 15605020685 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного основного документа.
В рішення зазначено, що заявнику необхідно надати скановані оригінали документа, що засвідчує особу та документ про навчання (документи подано в копіях) та надати довідку про фактичне місце проживання на території України, або тимчасову посвідку. Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 (постанова 22-1 від 25.11.2005 року) - заява про призначення, перерахунок пенсії подається до територіального органу ПФУ - особисто або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, (а.с. 7).
Не погодившись із рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про громадянство України" та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частин 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Статтею 46 та пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 4 статті 24 вищезазначеного Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
14 листопада 2023 року Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області рішенням № 15605020685 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного основного документа.
В рішення зазначено, що заявнику необхідно надати скановані оригінали документа, що засвідчує особу та документ про навчання (документи подано в копіях) та надати довідку про фактичне місце проживання на території України, або тимчасову посвідку. Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 (постанова 22-1 від 25.11.2005 року) - заява про призначення, перерахунок пенсії подається до територіального органу ПФУ - особисто або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, (а.с. 7).
Оцінюючи твердження відповідача у оскаржуваному рішенні про недотримання заявником Порядку №22-1, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Отже, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном, зі збереженням всіх конституційних прав, зокрема й права на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення громадянина.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення пункту 2 частини 1 статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009.
Згідно із рішенням Конституційного Суду України, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто з 07.10.2009 право громадянина на виплату йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України, щодо виплати пенсії особі під час її перебування за кордоном.
Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач, як громадянин України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.
При поданні документів для призначення пенсії за заявою від 08 листопада 2023 року відповідачу надавалися трудова книжка від 04 вересня 1958 року, диплом з відзнакою Р988530, довідку про заробітну плату для обчислення пенсії, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 від18 січня 2019 року, заяву про призначення /перерахунок пенсії, а також інші документи.
Громадянство ОСОБА_1 підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 від18 січня 2019 року.
Вказане не спростовано відповідачем.
Верховний Суд в своїх постановах, зокрема від 11 травня 2022 року у справі № 540/1429/21 тощо, наводив висновок про те, що пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Матеріалами справи встановлено, що 08 листопада 2023 року позивач через свого представника звернувся до відповідача з особистою заявою позивача про призначення пенсії за віком з додатками.
Суд зауважує, що ні Закон № 1058, ні Порядок № 22-1 не передбачають такої підстави для відмови в призначенні (поновленні, перерахунку) пенсії, як надання заяви про її призначення через уповноваженого представника.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що підстави для відмови у призначенні пенсії за віком, які зазначені у рішення від 14 листопада 2023 року № 15605020685 є неправомірними, з огляду на зміст рішення Конституційного Суду України у справі №25-рп/2009.
Отже, враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії від 14 листопада 2023 року № 15605020685 є протиправним та підлягає скасуванню.
З приводу позовної вимоги зобов'язального характеру, слід зазначити, що відповідачем у рішенні від 14 листопада 2023 року № 15605020685 не досліджувалось питання щодо наявності необхідного страхового стажу для призначення пенсії.
З практики Європейського суду слідує, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
При цьому, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Статтею 58 Закону №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має власну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку щодо обрання іншого способу захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, а саме шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 листопада 2023 року № 8079, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини третьоїстатті 139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач при поданні адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією від 27 травня 2024 року № 2383-6133-5477-3379, (а.с. 12).
Таким чином, вказана сума судових витрат підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог .
Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 , в особі представника Меламеда Вадима до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 15605020685 від 14 листопада 2023 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 листопада 2023 року № 8079, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, пл. Народна, 4, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
5. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25 червня 2024 року.
СуддяТ.В.Скраль