Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 червня 2024 року Справа№200/3767/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення
(виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ЄДРПОУ 21084076, юридична адреса: 33004, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправним та скасування рішення від 30.05.2024 року №056550005650 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зобов'язання повторно розглянути заяву від 13.11.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 22.08.1992 року по 16.01.1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції», за Списком №2 періоду роботи з 04.01.1997 року по 31.12.1997 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Зазначає, що період роботи з 22 серпня 1992 року по 16 січня 1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції мав бути зарахований Відповідачем до пільгового стажу за Списком №1, а період роботи з 04 січня 1997 року по 31 грудня 1997 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників мав бути зарахований відповідачем до Списку №2, оскільки факт роботи за списками №1 та №2 за вказані періоди підтверджений трудовою книжкою.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на адміністративний позов відповідач вказав на його безпідставність та зазначив, що приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, діяв в межах повноважень, та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Зазначив, що до пільгового стажу за Списком № 1 не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 16.01.1996, до пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано період роботи з 04.01.1997 по 31.12.1997, оскільки відсутні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці щодо відповідності професій: набірника скломаси, оператора скло формуючої машини, вимогам професій, віднесених до Списків №№ 1, 2.
Також до страхового стажу та до пільгового стажу не зараховано період роботи на посаді оператора склоформуючих машин 5 розряду ТОВ ТК «Кристал» з 01.02.2006 по 02.03.2006 згідно записів № 19-20 трудової книжки від 23.07.1986 серії НОМЕР_2 , оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 .
16.11.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області винесене рішення №056550005650 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке мотивоване тим, що позивач не має достатнього пільгового стажу за Списком №2.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не зараховано: До пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи: - з 04 грудня 1990 року по 16 січня 1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції; До пільгового стажу роботи за Списком №2 періоди роботи: - з 10 квітня 1989 року по 03 грудня 1990 року, на посаді «машиніста скло формуючої машини» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції; - з 04 січня 1997 року по 31 жовтня 2000 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників - з 01 листопада 2000 року по 02 березня 2006 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Товаристві з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія «Кристал».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2024 року у справі 200/6889/23, визнане протиправним та скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ЄДРПОУ 21084076) від 16.11.2023 року № 056550005650 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та висновків суду щодо зарахування до пільгового стажу роботи: за Списком № 1 періоду роботи з 04 грудня 1990 року по 16 січня 1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції», за Списком № 2 періодів роботи з 10 квітня 1989 року по 03 грудня 1990 року, на посаді «машиніста скло формуючої машини» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції, з 04 січня 1997 року по 31 жовтня 2000 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників та з 01 листопада 2000 року по 02 березня 2006 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Товаристві з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія «Кристал».
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.03.2024 року у справі 200/6889/23, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняте рішення від 30.05.2024 року №056550005650, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні мені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» яке мотивоване відсутністю достатнього пільгового стажу за Списком №2.
До пільгового стажу за Списком № 1 не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 16.01.1996, до пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано період роботи з 04.01.1997 по 31.12.1997, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці з додатками № 229 від 05.08.1994 Костянтинівського скляного заводу, № 304-к від 08.06.1994, № 582-к від 25.11.1999 ОП “Завод скловиробів”, № 648к від 28.12.2004 ТОВ “ТК “Кристал”, щодо відповідності професій “набірника скломаси”, “оператора склоформуючої машини” вимогам професій, віднесених до Списків №№ 1, 2.
За доданими документами до страхового стажу, а відтак, і до пільгового стажу, не зараховано період роботи на посаді оператора склоформуючих машин 5 розряду ТОВ “ТК “Кристал” з 01.02.2006 по 02.03.2006 згідно записів № 19-20 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 23.07.1986, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату страхових внесків за зазначений період.
Як встановлено судом, згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював, зокрема:
- з 04.12.1990 року по 16.01.1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції;
- з 04.01.1997 року по 31.10.2000 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників;
- з 01.11.2000 року по 02.03.2006 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в цеху № 1 ТОВ «ТК Кристал».
До матеріалів справи позивачем надані: наказ № 229 від 05.08.1994 Костянтинівського скляного заводу про атестацію робочого місця «набірника скломаси» відповідно до Списку № 1, розділ ХV, пункт 1 відповідно до Постанови КМУ № 162 від 11.03.1994. наказ №304-к від 08.06.1994, наказ № 582-к від 25.11.1999 ОП «Завод Скловиробів», наказ № 648к від 28.12.2004 ТОВ ТК Кристал про атестацію робочого місця «оператора склоформуючої машини» віднесена до Списку № 2, розділ ХІХ пункт 9, відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956, Постанови КМУ № 162 від 11.03.1994, код посади 2190100а-16049.
Відповідно до довідки форми ОК-5 за період з 01.02.2006 по 02.03.2006 страхові внески не сплачені.
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383), передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
З системного аналізу зазначених норм вбачається, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 1, з урахуванням проведеної атестації робочих місць, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частини першої статті 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (пункт 1 Порядку).
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Суд зазначає, що трудова книжка позивача має всі необхідні записи про пільгові періоди роботи позивача.
Вирішуючи питання щодо спірних періодів роботи позивача, суд виходить з такого.
Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Згідно роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України та Міністерства праці України за №01-3/406-02-2 від 10.05.1994 року, під повним робочим днем вважається виконання роботи в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі - Порядок №383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно пункту 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно Порядку № 442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Таким чином, факт роботи позивача у спірний період в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції та в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників підтверджений належним чином та сторонами не оскаржується, спірним є питання щодо зарахування вказаних періодів до пільгового стажу позивача.
З матеріалів справи вбачається що атестація робочих місць проводилась, що підтверджено наказом № 229 від 05.08.1994 Костянтинівського скляного заводу про атестацію робочого місця «набірника скломаси» відповідно до Списку № 1, розділ ХV, пункт 1 відповідно до Постанови КМУ № 162 від 11.03.1994. наказом №304-к від 08.06.1994, наказом № 582-к від 25.11.1999 ОП «Завод Скловиробів», наказом № 648к від 28.12.2004 ТОВ ТК Кристал про атестацію робочого місця «оператора склоформуючої машини» віднесена до Списку № 2, розділ ХІХ пункт 9, відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956, Постанови КМУ № 162 від 11.03.1994, код посади 2190100а-16049.
Проте, відповідач не приймає це до уваги, зазначаючи про відсутність наказів про результати атестації робочих місць.
Питання атестації робочих місць врегульовано Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442 (далі - Порядок №442).
Згідно п.п. 1, 2, 4 Порядку №442, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.
Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Держпраці.
Контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (461-2016-п), Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (1290-97-п), Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня (163-2001-п), Переліків робіт із особливо шкідливими і особливо важкими та шкідливими і важкими умовами праці, на яких встановлюється підвищена оплата праці, та інших нормативно-правових актів, відповідно до яких надаються пільги та компенсації працівникам за роботу із шкідливими умовами праці, покладається на Держпраці.
Згідно статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушеннявстановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
З аналізу зазначених норм вбачається, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому вбачається, що працівник, який працює на посаді, віднесеній до відповідного Списку, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділений будь-якими повноваженнями або обов'язками, які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Тому, суд дійшов висновку, що відмовляючи працівнику в зарахуванні спірного періоду до пільгового стажу, відповідач фактично покладає відповідальність за не проведення атестації робочих місць на підприємстві на позивача.
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Великої палати Верховного суду, викладеною постанові від 19.02.2020 року по справі № 520/15025/16-а.
В означений постанові Верховний суд наголосив, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено протиправність дій відповідача щодо незарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи з 22.08.1992 року по 16.01.1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції», за Списком №2 періоду роботи з 04.01.1997 року по 31.12.1997 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.02.2006 року по 02.03.2006 року в ТОВ “ТК “Кристал”, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
Згідно ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ст. 113 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладений саме на роботодавця, який здійснював нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати.
Враховуючи наведене, суд вважає неправомірним висновок відповідача щодо відмови позивачу в зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а.
Оскільки позивач не несе відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків товариством, на якому він працював, суд вважає протиправними дії відповідача щодо відмови в зарахуванні зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивача, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання повторно розглянути заяву від 13.11.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 22.08.1992 року по 16.01.1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції», за Списком №2 періоду роботи з 04.01.1997 року по 31.12.1997 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників, суд враховує наступне.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб'єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови в призначенні пенсії.
Таким чином, відповідач при розгляді заяви діяв поза межою наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій, тому суд вважає за необхідне прийняти рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки під час розгляду справи судом встановлена протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу, суд вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про визнання протиправним та скасування рішення від 30.05.2024 року №056550005650 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зобов'язання повторно розглянути заяву від 13.11.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 22.08.1992 року по 16.01.1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції», за Списком №2 періоду роботи з 04.01.1997 року по 31.12.1997 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників, періоду роботи з 01.02.2006 року по 02.03.2006 року в ТОВ “ТК “Кристал” з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо незарахування до пільгового стажу періодів роботи, в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ЄДРПОУ 21084076, юридична адреса: 33004, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправним та скасування рішення від 30.05.2024 року №056550005650 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зобов'язання повторно розглянути заяву від 13.11.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 22.08.1992 року по 16.01.1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції», за Списком №2 періоду роботи з 04.01.1997 року по 31.12.1997 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників - задовольнити повністю.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 30.05.2024 року №056550005650 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 13.11.2023 року з зарахуванням до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 22.08.1992 року по 16.01.1996 року на посаді «набірника скломаси» в Костянтинівському скляному заводі ім. Жовтневої революції», за Списком №2 періоду роботи з 04.01.1997 року по 31.12.1997 року на посаді «оператора скло формуючої машини» в Костянтинівському заводі Скловиробів ім.13-ти розстріляних робітників, періоду роботи з 01.02.2006 року по 02.03.2006 року в ТОВ “ТК «Кристал» з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ЄДРПОУ 21084076, юридична адреса: 33004, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у сумі 968 грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Т.В. Давиденко