14 червня 2024 рокуСправа №160/183/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частина НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Представник ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, з урахуванням уточненої позовної заяви, до відповідача-1: військової частина НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:
визнати бездіяльність відповідача 1 та відповідача 2 щодо невиконання обов'язків, покладених пунктом 6 "Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413, щодо неподання у місячний строк на розгляд комісії, утвореної у Міністерстві у справах ветеранів, довідки за формою згідно з додатком № 1 до вказаної постанови та документів, які є підставою для надання військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, отримання свідоцтва учасника бойових дій - протиправною;
зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 на виконання п. 6 «Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413, невідкладно подати на розгляд комісії, утвореної у Міністерстві у справах ветеранів України, довідки за формою згідно з додатком 1 до вказаної постанови та документи із зазначених у п. 4 цього Порядку, які є підставою для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, отримання свідоцтва учасника бойових дій;
зобов'язати відповідача 2 надати довідку про виконання ОСОБА_1 завдань по захисту Батьківщини у зоні бойових дій з 08.09.2022 р. по 15.11.2022 р.;
зобов'язати відповідача 2 надати довідку про обставини отримання поранення ОСОБА_1 , яке призвело до обмежено придатного до військової служби;
зобов'язати відповідача 2 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 у період лікування, реабілітації та відпуски при отриманні тяжкого поранення у розмірі: 100000,00 грн. щомісячно з 21.09.2022 р. по 01.01.2024 р.;
зобов'язати відповідача 2 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при отриманні тяжкого поранення у розмірі: 134200,00 грн.
стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі: 100500,00 грн.;
стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду за невиплату грошового забезпечення у сумі: 1246889,00 грн.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 21 вересня 2022 року був взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Починаючи з 17 листопада 2022 року ОСОБА_1 знаходився в зоні бойових дій в складі військової частини НОМЕР_2 .
19 листопада 2022 року під час виконання бойових завдань ОСОБА_1 був поранений, перебував на лікуванні у військових шпиталях (м.Добропілля), у зв'язку з бойовим пораненням.
03 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до командування оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " з заявою, в якій просив протягом 15 діб зобов'язати командира військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 Омбр):
- надати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, у зв'язку з тим, щодо мінімальної кількості днів у боях для отримання статусу немає обмежень.
- надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій;
- надати ОСОБА_1 свідоцтво учасника бойових дій;
- направити ОСОБА_1 до МСЕК для встановленні групи інвалідності, у зв'язку з захворюванням: «Різко виражений постравматичний стресовий розлад з проявами стійкої тяжкої депресії з психотичними включеннями, резистентний до лікування. Легке заїкання».
- направити до командира в/ч НОМЕР_2 подання про виключення ОСОБА_1 зі списків частини;
- виключити ОСОБА_1 з військового обліку;
- виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з захворюванням пов'язане з проходженням військової служби, яке призвело до непридатності до військової служби;
- виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (заробітну плату) з 14.06.2023 року по день виключення зі списків в/ч НОМЕР_2 (54 Омбр);
- повідомити про розмір нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 21.09.2022 року по теперішній час.
Станом на дату звернення до суду з вказаним позовом відповіді на вказану заяву не отримував.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо невиконання обов'язків, покладених на них пунктом 6 "Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413, щодо неподання у місячний строк на розгляд комісії, утвореної у Міністерстві у справах ветеранів, довідки за формою згідно з додатком № 1 до вказаної постанови та документів, які є підставою для надання військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, отримання свідоцтва учасника бойових дій, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 січня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/183/24 визначено суддю ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
31 січня 2024 року на адресу суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№9184/24, в якому представник відповідача вважає викладені в позовній заяві доводи безпідставними та необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Постановою КМУ від 20 серпня 2014 року №413 "Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України".
Відповідно до пункту 5 цієї постанови рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС, - стосовно осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку.
Рішення про надання статусу приймається створеною комісією, а не одноособово керівником.
Комісія вивчає документи, і якщо є підстави для надання такого статусу видає протокол.
Відповідно до пункту 6 постанови №413 для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, які брали участь в антитерористичній операції, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк після завершення особами виконання бойових завдань зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій. Документів позивача на розгляд комісії не надходило, тобто позовна вимога надати довідку відповідної форми та надати її на розгляд комісії, утвореної у Міністерстві у справах ветеранів, довідки за формою згідно з додатком 1 до вказаної постанови та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій документи не були подані командиром підпорядкованої частини НОМЕР_2 на розгляд комісії, і лише командир військової частини НОМЕР_2 може підтвердити участь у бойових діях відповідача.
Відповідно до пункту 8 постанови №413 у разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, особи, зазначені в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, можуть самостійно звернутися до відповідної комісії.
Стосовно моральної шкоди.
Поняття моральної (немайнової) шкоди й порядок її відшкодування визначаються статті 23 ЦК України. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
ОСОБА_1 не надано до суду доказів спричинення йому моральної шкоди діями (або бездіяльністю) військового командування та негативних наслідків такої шкоди.
Крім того, ОСОБА_3 , якого позивач зазначає як відповідача, та дії якого оскаржує, був звільнений з військової служби з військової частини НОМЕР_1 наказом Міністра оборони України від 10 березня 2023 року №247 у відставку (за станом здоров'я), тому вимоги позову є безпідставними, у позивача немає жодних законних підстав стосовно вчинення будь-яких дій відповідачем, оскільки ОСОБА_3 вже не служив на момент виникнення спору.
З урахуванням викладеного, представник військової частини НОМЕР_1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року, адміністративний позов (уточнений) від 25 січня 2024 року ОСОБА_1 до командувача оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, з урахуванням усунення недоліків, уточнену позовну заяву прийнято до розгляду та продовжено розгляд адміністративної справи №160/183/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", військова частина НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Розгляд адміністративної справи №160/183/24 розпочато спочатку.
26 квітня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на уточнену позовну заяву вх.№15719/24, в якому представник відповідача-1 зазначив наступне.
За інформацією військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 02.07.2023 №183 з червня 2023 року знаходиться у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.12.2023 №420230522100001261 військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_1 в умовах воєнного стану та з метою ухилитися від військової служби самовільно залишив розташування військової частини.
Положення частини 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
З урахуванням цього представник відповідача-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
30 квітня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву вх.№16272/24, в якому представника відповідача-2 заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Положення частини 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначають, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.07.2023 року №183, відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, солдата ОСОБА_1 , колишнього водія-електрика відділення управління командира взводу-старшого офіцера батареї 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону, знято з усіх видів забезпечення з 11 червня 2023 року, а з продовольчого забезпечення з 03 липня 2023 року, у зв'язку з самовільним залишенням військової частини. Вилучено зі складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь у здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, як такого, що скоїв дезертирство.
За фактом самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 місця служби у військовій частині проведено службове розслідування.
29.07.2023 до прокуратури Донецького гарнізону було направлено Повідомлення №2768 по вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.12.2023 року №420230522100001261 військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_1 в умовах воєнного стану та з метою ухилитися від військової служби самовільно залишив розташування військової частини.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №46, солдата ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " Сухопутних військ Збройних Сил України, який самовільно залишив військову частину 11 червня 2023 року (дезертирував), увільненого від займаної посади та якому призупинено військову службу у Збройних Силах України наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 07 лютого 2024 року №32-РС, призупинити строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні з 05 грудня 2023 року. Виключити зі списків особового складу з 05 грудня 2023 року.
Особову справу ОСОБА_1 направлено до РТЦК.
ОСОБА_1 до військової частини так і не повернувся, будь-яких документів на підтвердження правомірності відсутності на військовій службі не надав, проводить час на власний розсуд.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-2 зазначив, що за період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 (з дня зарахування до складу частини та до дня самовільного залишення місця служби), позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення у повному обсязі, що підтверджується карткою особового рахунку ОСОБА_1 за 2023 рік, відтак для додаткового нарахування військовослужбовцю ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової винагороди у період з 30.06.2023 по теперішній час у військової частини НОМЕР_2 відсутні підстави у зв'язку з самовільним залишенням останнім місця розташування військової частини.
У разі прибуття військовослужбовця ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 та подання по команді рапорту щодо причин його відсутності у період з 30.06.2023 по теперішній час з наданням відповідних оригіналів або належним чином посвідчених копій документів, командуванням військової частини НОМЕР_2 будуть вжиті усі необхідні заходи щодо матеріального забезпечення позивача.
На думку представника військової частини НОМЕР_2 , ситуація, що склалася - створена умисними протиправними діями самого позивача, а отже позовну заяву військова частина НОМЕР_2 розцінює як намагання ухилитися від передбаченої Законами України відповідальності за порушення обов'язків військової служби.
Представник відповідача-2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що на підставі Указу Президента № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», ОСОБА_1 було мобілізовано на військову службу.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №322 від 17.11.2022 року солдата ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_2 ) зараховано на посаду водія-електрика відділення управління командира взводу-старшого офіцера батареї 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 790058А.
19 листопада 2022 року під час виконання бойових завдань ОСОБА_1 був поранений.
У період часу з 19.11.2022 року по 19.06.2023 року ОСОБА_1 відповідно до наказів командира частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) проходив лікування та перебував у відпустках.
30 червня 2023 року солдат ОСОБА_1 самовільно залишив місце розташування військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.07.2023 року №183, відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, солдата ОСОБА_1 , колишнього водія-електрика відділення управління командира взводу-старшого офіцера батареї 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону, знято з усіх видів забезпечення з 11 червня 2023 року, а з продовольчого забезпечення з 03 липня 2023 року, у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
Вилучено зі складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь у здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, як такого, що скоїв дезертирство.
За фактом самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 місця служби у військовій частині НОМЕР_2 проведено службове розслідування.
29 липня 2023 року до прокуратури Донецького гарнізону було направлено повідомлення №2768 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.12.2023 року №420230522100001261 військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_1 в умовах воєнного стану та з метою ухилитися від військової служби самовільно залишив розташування військової частини.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №46, солдата ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " Сухопутних військ Збройних Сил України, який самовільно залишив військову частину 11 червня 2023 року (дезертирував), увільненого від займаної посади та якому призупинено військову службу у Збройних Силах України наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 07 лютого 2024 року №32-РС, призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні з 05 грудня 2023 року.
Виключено зі списків особового складу з 05 грудня 2023 року.
03 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до командування оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " з заявою, в якій просив протягом 15 діб зобов'язати командира військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 Омбр):
- надати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, у зв'язку з тим, щодо мінімальної кількості днів у боях для отримання статусу немає обмежень.
- надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій;
- надати ОСОБА_1 свідоцтво учасника бойових дій;
- направити ОСОБА_1 до МСЕК для встановленні групи інвалідності, у зв'язку з захворюванням: «Різко виражений постравматичний стресовий розлад з проявами стійкої тяжкої депресії з психотичними включеннями, резистентний до лікування. Легке заїкання».
- направити до командира в/ч НОМЕР_2 подання про виключення ОСОБА_1 зі списків частини;
- виключити ОСОБА_1 з військового обліку;
- виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з захворюванням пов'язане з проходженням військової служби, яке призвело до непридатності до військової служби;
- виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (заробітну плату) з 14.06.2023 року по день виключення зі списків в/ч НОМЕР_2 (54 Омбр);
- повідомити про розмір нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 21.09.2022 року по теперішній час.
Станом на дату звернення до суду з вказаним позовом, відповіді на вказану заяву не отримано.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо невиконання обов'язків, покладених на них пунктом 6 "Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413, щодо неподання у місячний строк на розгляд комісії, утвореної у Міністерством у справах ветеранів, довідки за формою згідно з додатком №1 до вказаної постанови та документів, які є підставою для надання військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, отримання свідоцтва учасника бойових дій, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу від 25 березня 1992 року» №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
При цьому Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та на сьогоднішній день не скасований.
Щодо позовних вимог про виплату грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовців та членів їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ.
Частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Положення частини 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби) - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Виплата додаткової винагороди (та її розмір), встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, не має постійного характеру та залежить від деяких факторів, зокрема:
наявності/відсутності/продовження в Україні правового режиму воєнного стану.
розмір винагороди (30 тис. грн., 50 тис. грн. 100 тис. грн.) не є сталою величиною та визначається в залежності від того, чи беруть військовослужбовці безпосередню участь в бойових діях, та тривалості такої участі.
виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Для отримання додаткової винагороди у розмірі 100 тисяч гривень військовослужбовець має приймати участь у бойових діях, або у діях, що забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.
Відповідно до вищезазначених нормативних актів, за період проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_2 (з дня зарахування до складу частини та до дня самовільного залишення місця служби), позивачеві було нараховано та виплачено грошове забезпечення в повному обсязі, що підтверджується карткою особового рахунку ( ОСОБА_1 за 2023 рік, табельний номер НОМЕР_6 ), яка долучена до відзиву військової частини НОМЕР_2 .
Щодо направлення документів до комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та видачі свідоцтва, суд зазначає наступне.
Порядок надання статусу учасника бойових дій врегульований Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженим постановою КМУ №413 від 20.08.2014 (із змінами та доповненнями).
Відповідно до пункту 2 Порядку, статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям Збройних Сил України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, за умови виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань, проведення розвідувальних заходів, зокрема які отримали травми (поранення, контузії, каліцтва).
Відповідно до пункту 6 Порядку, для надання статусу учасника бойових дій особи, зазначені в абзаці 2 пункту 2 цього Порядку, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій протягом 30 календарних днів з дня участі осіб у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв) зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 6.
Відповідно до пункту 8 Порядку, у разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, особи, зазначені в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, можуть самостійно звернутися до відповідної комісії.
У разі відмови в наданні статусу учасника бойових дій питання про надання особі зазначеного статусу може повторно виноситися на розгляд комісії за рішенням керівника відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади чи іншого державного органу, зазначеного у пункті 5 цього Порядку.
Відповідно до пункту 15 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни та вирішення спірних питань щодо зарахування окремих періодів служби до вислуги років, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 10 листопада 2022 року №369, Комісії приймають рішення про визнання осіб учасниками бойових дій на підставі таких документів:
9) для осіб, які брали участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах їх проведення не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах їх проведення:
- довідка про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення;
- витяги з наказів Генерального штабу Збройних Сил України про залучення до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях;
- витяги з наказів Командувача об'єднаних сил, командирів оперативно-тактичних угруповань про прибуття до районів здійснення цих заходів;
- витяги з наказів Командувача об'єднаних сил, командирів оперативно-тактичних угруповань про вибуття з районів здійснення цих заходів - для осіб, статус яким надається за сукупністю днів перебування в районах їх проведення;
- документи про направлення у відрядження до районів здійснення цих заходів;
10) для осіб, які залучалися до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях на строк менше ніж 30 календарних днів:
- документи, зазначені в підпункті 9 цього пункту;
- витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень (журналів бойових дій, оперативних завдань), які підтверджують факт безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів;
17) до документів осіб, зазначених у підпунктах 1-16 цього пункту, додається згода на збір та обробку персональних даних.
Відповідно до положень Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року №2297-VІ згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.
Відповідно до статті 11 Закону №2297-VІ, підставами для обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних.
Аналізом наведених положень Закону України встановлено, що згода на обробку персональних даних, яка позволяє належним чином ідентифікувати суб'єкта персональних даних, надається таким суб'єктом персонально (особисто).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 46, солдата ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " Сухопутних військ Збройних Сил України, який самовільно залишив військову частину 11 червня 2023 року (дезертирував), увільненого від займаної посади та якому призупинено військову службу у Збройних Силах України наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 07 лютого 2024 року №32-РС, призупинити строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні з 05 грудня 2023 року. Виключити зі списків особового складу з 05 грудня 2023 року. Особову справу направлено до РТЦК.
Відповідно до пункту 8 постанови № 413 у разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, особи, зазначені в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, можуть самостійно звернутися до відповідної комісії.
З урахуванням викладеного, судом вбачається, що лише після прибуття ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 командуванням військової частини можуть бути вчинені всі необхідні заходи для надання статусу учасника бойових дій.
Враховуючи, що ОСОБА_1 30 червня 2023 року самовільно залишив місце розташування військової частини НОМЕР_2 , а згоди на збір та обробку персональних даних, необхідну для направлення документів до комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, не надав, вирішення вказаного питання є передчасним.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 моральної шкоди в розмірі 100500 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
З системного аналізу вказаної норми суд приходить до висновку, що для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи не є кваліфікуючою ознакою наявність вини цієї особи, але право на відшкодування шкоди законодавством пов'язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права
При з'ясуванні фактів, з якими Закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статей 1146, 1187 Цивільного кодексу України, які визначають підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.
Відповідно до роз'яснень, даних в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути:
- порушення майнових (ст.386, ст.396 ЦК України);
- особистих немайнових прав особи (ст.280 ЦК України), а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом або розірвання договору (ст.611 ЦК України);
- прийняття неправомірних рішень, а також дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст.1167 ЦК України);
- заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті особи (ст.1168 ЦК України) тощо.
Моральна шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Незалежно від наявності вини відшкодовується шкода у випадках, передбачених частиною 2 статті 1176 Цивільного кодексу України.
Питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, зокрема, вирішується, у таких випадках:
- поширення, у тім числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво;
- відшкодування шкоди, завданої майну та здоров'ю (наприклад, у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, залиттям квартири);
- порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- прийняття незаконних рішень, а також дії чи бездіяльність органу дізнання, судового слідства, прокуратури або суду;
- вчинення корупційного діяння;
- вчинення злочину;
- пошкодження майна;
- завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки;
- та інші випадки порушення прав особи.
Враховуючи вищевказані норми законодавства та обставини справи, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 моральної шкоди в розмірі 100500 грн., так як позивачем протягом судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів завдання моральної шкоди з боку відповідача-2.
Щодо розгляду заяви представника позивача від 03.10.2023 року, суд виходить з наступного.
03 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до командування оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " з заявою, в якій просив протягом 15 діб зобов'язати командира військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 Омбр):
- надати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, у зв'язку з тим, щодо мінімальної кількості днів у боях для отримання статусу немає обмежень.
- надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій;
- надати ОСОБА_1 свідоцтво учасника бойових дій;
- направити ОСОБА_1 до МСЕК для встановленні групи інвалідності, у зв'язку з захворюванням: «Різко виражений постравматичний стресовий розлад з проявами стійкої тяжкої депресії з психотичними включеннями, резистентний до лікування. Легке заїкання».
- направити до командира в/ч НОМЕР_2 подання про виключення ОСОБА_1 зі списків частини;
- виключити ОСОБА_1 з військового обліку;
- виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з захворюванням пов'язане з проходженням військової служби, яке призвело до непридатності до військової служби;
- виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (заробітну плату) з 14.06.2023 року по день виключення зі списків в/ч НОМЕР_2 (54 Омбр);
- повідомити про розмір нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 21.09.2022 року по теперішній час.
Станом на дату звернення до суду з позовом, як вказано представником позивача, відповіді на заяву не отримано.
У силу положень статті 110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999 року №551-ХIV) усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Згідно з ст. 111 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
За правилами статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 року №124 (Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення, тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів а моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Наведені вище положення передбачають право подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.
Командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.
При цьому командир має приймати рішення та діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення за рапортом військовослужбовця.
Відносини з приводу розгляду звернень військовослужбовців додатково деталізовані нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 року №735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.01.2017 року за №94/29962).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції №735 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Інструкції №735 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
За правилами пункту 5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Як то згадано у пункті 7 розділу ІІІ Інструкції №735, відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Однак, в порушення приписів Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України №735 від 28.12.2016 року та приписів Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 року №124, та положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідачем-1 не була належним чином розглянута заява позивача та представника позивача та не надано рішення командира військової частини НОМЕР_1 про задоволення / відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до пункту 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 жовтня 2023 року (номер відправлення 5370002466392) і, як наслідок, для недопущення повторного порушення прав позивача, суд вбачає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 належним чином розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 03 жовтня 2023 року (номер відправлення 5370002466392) та надати вмотивовану письмову відповідь по суті звернення, виходячи з вимог Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частина НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 та його представника від 03 жовтня 2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 належним чином розглянути заяву ОСОБА_1 та його представника від 03 жовтня 2023 року і надати вмотивовану письмову відповідь по суті звернення, виходячи з вимог чинного законодавства України, зокрема Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник