17 червня 2024 рокуСправа №160/9149/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 1-Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 2-Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до 1- Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 2- Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 124150004484 від 11.03.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком з 26 червня 2023 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.08.1980 по 23.10.1981, з 01.03.1984 по 05.02.1988, з 03.05.1995 по 04.09.1995, з 30.03.1996 по 26.11.1996, з 26.02.2007 по 01.05.2007, з 21.09.2007 по 15.12.2007, з 17.04.2008 по 26.05.2008, з 01.08.2008 по 04.09.2008, з 01.11.2008 по 28.03.2009, з 02.06.2009 по 12.12.2009, з 19.03.2010 по 20.06.2010, з 25.08.2010 по 18.12.2010, з 18.01.2011 по 18.05.2011, з 05.07.2011 по 26.12.2011, з 14.03.2013 по 31.10.2013;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , призначену з 26 червня 2023 року пенсію за віком.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно відмовило у призначенні пенсії, не зарахувавши всі періоди роботи позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №160/9149/24. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
07.05.2024 через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач-1 вважає, що не є належною стороною по справі, яка повинна відповідати за позовом, з огляду на наступне.
За приписами Закону №1058-IV розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально, залежно від набутого стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувались внески. При обчисленні пенсії для кожного пенсіонера визначається індивідуальний коефіцієнт страхового стажу залежно від кількості відпрацьованих місяців та коефіцієнту заробітної плати. Відповідно до частини 2 статті 41 Закону №1058-IV, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії, зокрема враховується: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування.
Оскільки, рішення про відмову у призначенні пенсії за віком за пенсійною справою № 124150004484, складене Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, то позовні вимоги щодо зобов'язання призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» покладаються на орган, що прийняв рішення. Вже після прийняття рішення про призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Від Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області відзив на позовну заяву через систему «Електронний суд» надійшов 08.05.2024.
Відповідач-2 заперечує проти задоволення позову і вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №124150004484 від 11.03.2024 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно статті 24 Закону 1058 передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, диплом, військовий квиток) страховий стаж позивача складає 20 років 1 місяць 11 днів.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідачем- 2 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Тернівської міської ради від 31.03.2022 №1250-5000839342.
Зареєстроване місце проживання особи: АДРЕСА_1 .
Фактичне місце проживання/перебування АДРЕСА_2 .
11.08.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV.
За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, який рішенням №124150004484 від 18.08.2023 відмовив у призначенні пенсії ОСОБА_1
04.03.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із новою заявою і документами про призначення йому пенсії за віком.
11.03.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення №124150004484 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за нормами якої з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-ти років мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років.
Пенсійними фондом встановлено, що згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, ОК-5, трудова книжка, військовий квиток) страховий стаж складає 20 років 1 місяць 11 днів.
До страхового стажу не зараховано: згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.01.1986 періоди роботи з 01.08.1980 по 23.10.1981, з 01.03.1984 по 05.02.1988 - відсутні дані про відпрацьовані людинодні та встановлений мінімум; періоди роботи в рф з 03.05.1995 по 04.09.1995, з 30.03.1996 по 26.11.1996, з 26.02.2007 по 01.05.2007, з 21.09.2007 по 15.12.2007, з 17.04.2008 по 26.05.2008, з 01.08.2008 по 04.09.2008, з 01.11.2008 по 28.03.2009, з 02.06.2009 по 12.12.2009, з 19.03.2010 по 20.06.2010, з 25.08.2010 по 18.12.2010, з 18.01.2011 по 18.05.2011, з 05.07.2011 по 26.12.2011, з 14.03.2013 по 31.10.2013, оскільки згідно Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 до страхового стажу зараховуються періоди роботи по 31.12.1991.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії позивач вважає протиправним та таким, що порушує його законне право особи на отримання пенсії за віком.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058).
За ч. 1 ст. 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1).
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком (п.1 ч. 1 ст. 9 Закону №1058).
Частиною 1 ст. 26 Закону №1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
За ч. 1 ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-IV.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закон України № 1058-IVперіоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частина 3 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ передбачає, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пп. «а»).
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Виходячи з аналізу наведеної норми ч. 2 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ, вбачається, що умова стосовно виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві стосується виключно членів колгоспу. В іншому випадку, зокрема, роботи в колгоспі на підставі трудового договору, застосовується загальний порядок, передбачений ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Частиною 1 ст. 45 Закону України № 1058-IVвстановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
21.04.1975 прийнято постанову №310 Ради Міністрів СРСР «Про трудові книжки колгоспників» (Постанова №310).
Пунктом 2 Постанови №310 » визначено, що трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.
Відповідно до пунктів 5, 6 Постанови №310 до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Пунктом 13 Постанови №310 передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Таким чином, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Щодо спірних періодів позивача з 01.08.1980 по 23.10.1981, з 01.03.1984 по 05.02.1988.
З копії трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 01.01.1986 вбачається, що ОСОБА_1 01.08.1980 прийнятий в члени колгоспу ім. Свердлова Кременського району Ворошиловградської області відповідно до протоколу №8 від 02.08.1980;
05.02.1988 вибув з членів колгоспу за власним бажанням відповідно до протоколу №1 від 05.02.1988.
Трудова книжка позивача містить відомості щодо прийнятого колгоспом мінімуму трудоднів з 1980 по 1987 і кількість відпрацьованих людиноднів позивачем, проте як вказано відповідачем-1 у книжці не вказано прийнятого колгоспом мінімуму трудоднів у 1988 і кількості відпрацьованих людиноднів за рік у 1980 і 1988 роках.
Наведені положення ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Водночас, відповідачем-2 не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в колгоспі.
При цьому, суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України і введенням Президентом України воєнного стану Указом № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» додаткові документи щодо вказаного періоду роботи позивача отримати неможливо оскільки Кремінська міська територіальна громада за винятком сел. Діброва Сєвєродонецького району Луганської області є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року N 309 (із змінами і доповненнями).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Президент Володимир Зеленський підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Колгоспом не було дотримано вимог діючого законодавства на момент заповнення трудової книжки колгоспника позивача.
З наведених вище норм Постанови №310 слідує, що позивач не несе відповідальності за неналежне заповнення трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказав, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.
За висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 11.11.2020 у справі №677/831/17, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Щодо незарахування відповідачем-2 періодів роботи позивача в РФ з 03.05.1995 по 04.09.1995, з 30.03.1996 по 26.11.1996, з 26.02.2007 по 01.05.2007, з 21.09.2007 по 15.12.2007, з 17.04.2008 по 26.05.2008, з 01.08.2008 по 04.09.2008, з 01.11.2008 по 28.03.2009, з 02.06.2009 по 12.12.2009, з 19.03.2010 по 20.06.2010, з 25.08.2010 по 18.12.2010, з 18.01.2011 по 18.05.2011, з 05.07.2011 по 26.12.2011, з 14.03.2013 по 31.10.2013, оскільки згідно Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 до страхового стажу зараховуються періоди роботи по 31.12.1991.
З трудової книжки позивача вбачається, що він:
03.05.1995 -прийнятий машиністом бульдозера 6 розряду за вахтовим методом до району Крайньої Півночі Республіки Саха (Якутія) с. Світле Управление механизации и транспорта відповідно до наказу №75 від 03.05.1995;
04.09.1995 звільнений за ст. 31 КЗпП РФ за власним бажанням відповідно до ув. зап. №142 від 04.09.1995
30.03.1996 прийнятий машиністом трактору 6 розряду по контракту до району Крайньої Півночі Республіки Саха (Якутія) с. Світле ,Управление механизации и транспорта відповідно до наказу №19;
26.11.1996 звільнений у зв"язку із закінченням строку роботи за контрактом відповідно до ув. зап. №177 від 26.11.1996;
26.02.2007 прийнятий водієм автомобіля до структурного подразделения ООО «СеверКапРемСтрой» г. Ноябрськ відповідно до наказу №69 від 26.02.2007;
01.05.2007 звільнений за власним бажанням відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №199 від 01.05.2007;
21.09.2007 прийнятий сваебойщиком в структурное подразделение по Пуровскому району ООО «СибЭнергоМонтаж» відповідно до наказу №356 від 21.09.2007;
15.12.2007 звільнений за згодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №1324 від 15.12.2007;
17.04.2008 прийнятий сваебойщиком в структурное подразделение по Пуровскому району ООО «СибЭнергоМонтаж» відповідно до наказу №507 від 17.04.2008
26.05.2008 звільнений за власним бажанням згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №559 від 2 6.05.2008;
01.08.2008 прийнятий машиністом копра до структурного подразделения по Пуровскому району ООО «СеверКапРемСтрой» відповідно до наказу №1694 від 01.08.2008;
04.09.2008 звільнений за власним бажанням згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №1783 від 04.09.2008;
01.11.2008 прийнятий машиністом копра до структурного подразделения по Пуровскому району ООО «СибЭнергоМонтаж» відповідно до наказу №1113 від 01.11.2008;
28.03.2009 звільнений за власним бажанням згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №220 від 28.03.2009;
02.06.2009 прийнятий машиністом копра до структурного подразделения по Пуровскому району ООО «СибЭнергоМонтаж» відповідно до наказу №476 від 02.06.2009;
12.12.2009 звільнений за власним бажанням згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №804 від 12.12.2009;
19.03.2010 прийнятий машиністом копра до структурного подразделения по Пуровскому району ООО «СибЭнергоМонтаж» відповідно до наказу №42 від 19.03.2010;
20.06.2010 звільнений за власним бажанням згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №186 від 20.06.2010;
25.08.2010 прийнятий машиністом копра до структурного подразделения по Пуровскому району ООО «СибЭнергоМонтаж» відповідно до наказу №353 від 25.08.2010;
18.12.2010 звільнений за власним бажанням згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №636 від 18.12.2010;
18.01.2011 прийнятий машиністом копра до структурного подразделения по Пуровскому району ООО «СибЭнергоМонтаж» відповідно до наказу №58 від 18.01.2011;
18.05.2011 звільнений за власним бажанням згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №293 від 18.05.2011;
05.07.2011 прийнятий машиністом копра до структурного подразделения по Пуровскому району ООО «СибЭнергоМонтаж» відповідно до наказу №475 від 05.07.2011;
26.12.2011 звільнений за власним бажанням згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №731 від 26.12.2011;
14.03.2013 прийнятий машиністом копра до структурного подразделения по Пуровскому району ООО «СибЭнергоМонтаж» відповідно до наказу №176 від 14.03.2013;
31.10.2013 звільнений за власним бажанням згідно п. 3 ч. 1 ст. 77 ТК РФ відповідно до наказу №971 від 31.10.2013.
За ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до вимог ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Щодо можливості застосування Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у спірних відносинах, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За ст. 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.
Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
Оскільки позивач працював у Російській Федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача-2 не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території Російської Федерації у зв'язку з набранням чинності Законом № 2783-IX.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини").
Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області під час прийняття спірного рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком не враховано усі обставини, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову в зарахуванні певних періодів роботи до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити позивачу пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Призначення пенсії за законом віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України. Суд не має права перебирати на себе функції органів пенсійного фонду щодо призначення пенсії, тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком, отже, підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.
Суд зазначає, що зобов'язавши відповідача-2 зарахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, суд не може зобов'язати призначити і виплатити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
Вказані вимоги є передчасними, оскільки вказаним діям передує належний розгляд заяви про призначення пенсії.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи наведене, а також дискреції Пенсійного фонду в питаннях призначення та нарахування пенсії, відповідно до ч. 2ст. 9 КАС України суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду у цій справі.
Виходячи з наведеного, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області на даний час рішення щодо призначення пенсії ОСОБА_1 з врахуванням висновків суду у цій справі, не прийнято, позовні вимоги в частині зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати і виплати позивачу пенсію, є передчасними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №8 від 05.04.2024.
Суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача судовий збір у сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до 1-Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 2- Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, буд. 22В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 124150004484 від 11.03.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, буд. 22В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 13358826) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи: з 01.08.1980 по 23.10.1981, з 01.03.1984 по 05.02.1988, з 03.05.1995 по 04.09.1995, з 30.03.1996 по 26.11.1996, з 26.02.2007 по 01.05.2007, з 21.09.2007 по 15.12.2007, з 17.04.2008 по 26.05.2008, з 01.08.2008 по 04.09.2008, з 01.11.2008 по 28.03.2009, з 02.06.2009 по 12.12.2009, з 19.03.2010 по 20.06.2010, з 25.08.2010 по 18.12.2010, з 18.01.2011 по 18.05.2011, з 05.07.2011 по 26.12.2011, з 14.03.2013 по 31.10.2013.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, буд. 22В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 13358826) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 04.03.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду у цій справі.
В решті позовних вимог -відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, буд. 22В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 13358826) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя О.В. Врона