м. Вінниця
25 червня 2024 р. Справа № 120/4724/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (вул. Шевченка, 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93404)
Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 №025350010431 від 10.01.2024 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком; зобов'язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 02.06.1988 року по 31.12.1998 року на Капустянському комбінаті, період отримання допомоги по безробіттю з 09.03.2002 року по 11.09.2002 року та з 21.11.2002 року по 21.01.2003 року та призначити пенсію за віком з 06.11.2023 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 03.01.2024 року звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 1. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 1 10.01.2024 року прийнято рішення №025350010431 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним позивач, з метою його скасування, звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 16.04.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.04.2024 року за вх.№25818/24 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач 1 вказує, що за результатом розгляду поданих позивачем документів, її страховий стаж складає 23 роки 20 днів (зараховано по 31.10.2015 року). Так, до страхового стажу не зараховано період роботи з 02.06.1988 року по 31.12.1998 року на Капустянському комбінаті. Відповідач 1 зауважує, що згідно трудової книжки від 09.12.1982 року серії НОМЕР_1 та довідки від 22.09.2023 року №826, виданої комунальною установою “Тростянецький трудовий архів”, позивач прийнята на Капустянський завод на посаду робочої по нарахуванню заробітної плати з 02.09.1982 року згідно наказу від 02.09.1982 №476; з 01.06.1988 року переведена на посаду секретаря-машиністки згідно наказу від 01.06.1988 року №293, водночас запису про звільнення в трудовій книжці та довідці від 22.09.2023 року №826 не зазначено. У зв'язку з наведеним, до страхового стажу позивача зараховано за записами трудової книжки період роботи з 02.09.1982 року по 01.06.1988 року та за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування періоди роботи з 01.01.1999 року по 30.11.1999 року, з 01.01.2000 року по 31.08.2000 року. Крім того, відповідач 1 зазначає, що ним до страхового стажу позивача не зараховано період отримання нею допомоги по безробіттю з 09.03.2002 року по 11.09.2002 року та з 21.11.2002 року по 21.01.2003 року. В трудовій книжці позивача наявні наступні записи: - виплата допомоги по безробіттю з 09.03.2002 року по 21.01.2003 року у Тростянецькому районному центрі зайнятості; - період роботи з 12.09.2002 року по 08.11.2002 року на посаді підсобного робітника на приватному підприємстві “Аграрій”; - виплата допомоги по безробіттю з 21.11.2002 року по 21.01.2003 року у Тростянецькому районному центрі зайнятості. З наведеного слідує, що період отримання допомоги по безробіттю перетинається з періодом роботи на приватному підприємстві “Аграрій”, а тому період отримання допомоги по безробіттю позивачеві необхідно підтвердити уточнюючої довідкою. Відповідач 1 наголошує, що до заяви про призначення пенсії від 03.01.2024 року позивач відповідну довідку не надала. Також відповідач 1 вказує, що період отримання допомоги по безробіттю з 21.11.2002 року по 21.01.2003 року у Тростянецькому районному центрі зайнятості до страхового стажу позивача зараховано. Враховуючи вищевикладене, відповідач 1 вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
09.05.2024 року за вх.№28035/24 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з аналогічних підстав що і відповідач 1.
13.05.2024 року за вх.№28485/24 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, однак в силу положень ч. 3 ст. 263 КАС України у справах цієї категорії заявами по суті є позов та відзив. Відтак суд не приймає до розгляду та не бере до уваги під час ухвалення рішення по суті відповідь позивача на відзив.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
03.01.2024 року позивач (05.11.1963 року народження) звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 10.01.2024 року прийнято рішення №025350010431 про відмову в призначенні пенсії.
Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (30 років).
Відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 02.06.1988 року по 01.09.2000 року на Капустянському комбінаті за записами трудової книжки від 09.12.1982 року серії НОМЕР_1 та довідкою від 22.09.2023 року №826, яка видана комунальною установою «Трудовий архів» ??Тростянецької селищної ради, оскільки відсутня інформація про звільнення з роботи. Водночас страховий стаж зараховано частково за даними Ресстру, починаючи з 01.01.1999 року. Також не зараховано період ??отримання допомоги по безробіттю у Тростянецькому районному центрі зайнятості з 09.03.2002 року по 21.01.2003 року за записами трудової книжки, оскільки запис про припинення закреслено та перетинається з періодом отримання допомоги з 21.11.2002 року по 31.03.2003 року.
Таким чином, відповідач 1 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 23 роки 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Вважаючи рішення відповідача 1 №025350010431 від 10.01.2024 року протиправним, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року, зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Ч. 1, 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
В ході розгляду справи судом встановлено, що 03.01.2024 року позивач (05.11.1963 року народження) звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 10.01.2024 року прийнято рішення №025350010431 про відмову в призначенні пенсії.
Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (30 років).
Відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 02.06.1988 року по 01.09.2000 року на Капустянському комбінаті за записами трудової книжки від 09.12.1982 року серії НОМЕР_1 та довідкою від 22.09.2023 року №826, яка видана комунальною установою «Трудовий архів» ??Тростянецької селищної ради, оскільки відсутня інформація про звільнення з роботи. Водночас страховий стаж зараховано частково за даними Ресстру, починаючи з 01.01.1999 року. Також не зараховано період ??отримання допомоги по безробіттю у Тростянецькому районному центрі зайнятості з 09.03.2002 року по 21.01.2003 року за записами трудової книжки, оскільки запис про припинення закреслено та перетинається з періодом отримання допомоги з 21.11.2002 року по 31.03.2003 року.
Надаючи оцінку наведеним вище підставам прийняття відповідачем 1 оскаржуваного рішення, суд зважає на наступне.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Так, п. 2.27 Інструкції № 58 визначено, що у разі переведення з одного підприємства на інше за погодженням між керівниками підприємств у графі 3 записується
посилання на погодження: "Звільнений у зв'язку з переведенням на
роботу в таке-то підприємство, п.5 ст.36 КЗпП України".
Згідно із записами №7 та №8 трудової книжки серії НОМЕР_1 позивача з 01.06.1988 року переведено на посаду секретаря-машиністки Капустянського цукрового заводу, а з 01.09.2000 року переведено секретарем-друкаркою в ПСП «Алтей».
Суд зауважує, що в даному випадку має місце переведення позивача з одного підприємства на інше у зв'язку з чим в трудову книжку позивача повинен був бути внесений запис у відповідності до п. 2.27 Інструкції № 58.
Однак графа 3 запису № 8 трудової книжки серії НОМЕР_1 не відповідає вимогам вищевказаного пункту Інструкції №58.
В той же час суд враховує, що відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз вказаних норм доводить, що як на момент оформлення трудової книжки позивача, так і на момент виникнення спірних правовідносин законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, з наведеного слідує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку особи здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем/іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідачем 1 не враховано, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Слід також зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Однак, відповідач 1 не скористався наданими йому повноваженнями для всебічної перевірки та підтвердження даних, відображених в трудовій книжці позивача.
Відтак, враховуючи наведене в сукупності, незарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 02.06.1988 року по 31.12.1998 року є протиправним.
Щодо періоду отримання допомоги по безробіттю, то суд вказує таке.
Відповідно до запису №10 Тростянецьким районним центром зайнятості з 09.03.2002 року розпочато виплату позивачеві допомоги по безробіттю. Запис № 11 містить відомості про припинення виплати такої допомоги з 21.01.2003 року.
Згідно із записами №12, №14 позивач з 12.09.2002 року по 08.11.2022 року працювала на приватному підприємстві «Аграрій»; з 21.11.2003 року позивачеві розпочато виплату допомоги по безробіттю (запис №15) та 21.01.2003 року таку виплату припинено (запис №16, який в подальшому визнано недійсним).
З наведеного слідує, що дійсно записи трудової книжки позивача про отримання нею допомоги по безробіттю накладаються один на одного та на періоди працевлаштування.
В даному випадку суд повторно наголошує, що пенсійний орган наділений правом перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Суд зауважує що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003 року, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
З огляду на викладене, суд вказує, що період отримання позивачем допомоги по безробіттю відповідачем 1 не зараховано до страхового стажу без достатніх на те підстав, без з'ясування усіх обставин, що мають значення для вирішення даного питання.
Відтак, приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача 1 №025350010431 від 10.01.2024 року про відмову в призначенні позивачеві пенсії не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим та протиправним, отже позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 02.06.1988 року по 31.12.1998 року на Капустянському комбінаті, період отримання допомоги по безробіттю з 09.03.2002 року по 11.09.2002 року та з 21.11.2002 року по 21.01.2003 року та призначити пенсію за віком з 06.11.2023 року, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішеня про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Суд зауважує, що відповідно до п. 4.10. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якого після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
З огляду на те, що позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком до відповідача 2, саме він є органом призначення пенсії та її виплати в даному випадку.
Суд зазначає, що у відповідності до приписів Порядку №637 у конкретно визначених випадках для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
До матеріалів справи позивачем долучено довідку Тростянецького сектору Гайсинської філії Вінницького обласного центру зайнятості №02/111-24 від 05.04.2024 року, якою підтверджено те, що позивач отримувала допомогу по безробіттю з 09.03.2002 року по 11.09.2002 року та з 21.11.2002 року по 21.01.2003 року.
Таким чином, зазначена довідка належним чином підтверджує періоди отримання позивачем допомоги по безробіттю, які підлягають зарахуванню до її страхового стажу.
Отже, у зв'язку з тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача 1 №025350010431 від 10.01.2024 року, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 02.06.1988 року по 31.12.1998 року та періоди отримання допомоги по безробіттю з 09.03.2002 року по 11.09.2002 року, з 21.11.2002 року по 21.01.2003 року та призначити їй пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", адже внаслідок зарахування вказаних періодів страховий стаж позивача становитиме більше 30 років.
Щодо дати, з якої відповідача 1 належить зобов'язати призначити позивачеві пенсію, то суд вказує, що відповідно до приписів ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Водночас, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що позивач досягла пенсійного віку 05.11.2023 року, а із заявою про призначення пенсії звернулась 03.01.2024 року.
Відтак, з урахуванням вищенаведених приписів, пенсію за віком позивачеві належить призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 06.11.2023 року.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн.
Оскільки даний спір виник у зв'язку із прийняттям відповідачем 1 спірного рішення, таким чином, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір саме з відповідача 1.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №025350010431 від 10.01.2024 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 02.06.1988 року по 31.12.1998 року та періоди отримання допомоги по безробіттю з 09.03.2002 року по 11.09.2002 року, з 21.11.2002 року по 21.01.2003 року та призначити їй з 06.11.2023 року пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (вул. Шевченка, 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93404, код ЄДРПОУ 21782461)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.06.2024 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна