Головуючий у суді першої інстанції: Свояк Д.В.
Єдиний унікальний номер справи № 373/2744/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11962/2024
Іменем України
26 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року та на додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа: ОСОБА_2 про захист прав споживача,
встановив:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Державний ощадний банк України» (АТ «Ощадбанк») про захист прав споживача.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 24 серпня 2023 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу фізичної особи №19936153911 на суму 200 000 грн з датою повернення вкладу 26 лютого 2024 року.
Того ж дня зазначену суму було переведено з карткового рахунку позивача на депозитний. Таким чином, на картковому рахунку позивача в АТ «Ощадбанк» НОМЕР_9 залишилося 73 743,04 грн. Із вказаної суми позивач зняв у банкоматі відповідача 10 000 грн, зважаючи на встановлений ліміт на зняття готівки у банкоматі решту суми планував зняти через касу банку.
Однак, коли позивач прийшов до відділення, щоб зняти решту суми, коштів на рахунку не виявилось, а також активовано кредитну картку позивача і знято 4 800 грн кредитних коштів.
Зважаючи на вказані обставини позивачем було закрито всі рахунки у відповідача та того ж дня він звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Пізніше, 07 грудня 2023 року відповідачу була надіслана вимога про повернення коштів, яку АТ «Ощадбанк» проігнорував надіславши формальну відписку. Позивач зазначає, що не розголошував третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію, у тому числі інформацію з мобільного телефону та паролі до нього. Картки та мобільний телефон він не втрачав, доступу до них треті особи не мали.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
У квітні 2023 року представник позивача звернувся до суду із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 10 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, яка обґрунтована тим, що представництво позивача здійснювалося адвокатом Кожуховським О.В. на підставі відповідного договору про надання правової допомоги, вартість послуг за яким склала 10 000 грн.
Додатковим рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2024 року заяву позивача задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідач АТ «Ощадбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року та додаткове рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що оспорювані операції здійснено з проведенням ідентифікації платіжного засобу в мобільному додатку «Ощад24/7» у порядку та спосіб встановлений чинним законодавством та договором укладеним з Клієнтом.
Звертає увагу, що судом не застосовано законодавство, що підлягало застосуванню до спірних правовідносин, а саме: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні послуги».
Зазначає, що судом не було враховано умови Договору комплексного банківського обслуговування та інших положень, які регулюють договірні правовідносини та застосовано позиції Верховного Суду України, які не є релевантними до спірних правовідносин та не можуть бути застосовані при вирішення даної справи.
Наголошує, що додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2024 року не ґрунтується на вимогах ст. 263 ЦПК України.
Зазначає, що позивачем не було додано до заяви детальних опис виконаних робіт, сума понесених витрат на надання правничої допомоги в загальній сумі 10 000 грн явно є завищеною, не відповідає критеріям розумності її (суми) розміру, дійсності та необхідності.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - Кожуховський О.В. вказує, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, тому просить рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року та додаткове рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» - без задоволення.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є захист прав споживача та стягнення коштів у розмірі 64 761 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що 21 серпня 2023 року позивач звернувся із заявою до відповідача про відмову від автоматичної пролонгації договору банківського вкладу №19889188011 від 23 лютого 2023 року, депозит просив повернути на рахунок № НОМЕР_1 , або шляхом видачі готівки. Нараховані відсотки просив також перерахувати на зазначений рахунок.
Згодом, 24 серпня 2023 року між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського вкладу фізичної особи №19936153911 на суму вкладу орієнтовно 200 000 грн, зі щомісячною виплатою нарахованих процентів, термін дії договору 6 місяців, що підтверджується копією зазначеного договору.
Як вбачається з копії платіжної інструкції від 24 серпня 2023 року №1357134731111 позивач переказав зазначену суму на депозит №19936153911.
Отже, на картковому рахунку позивача в АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 , з урахуванням коштів, що вже були на цьому рахунку, залишилося 73 743,04 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку за період з 26 липня 2023 року по 25 серпня 2023 року.
Із зазначеної виписки також вбачається, що 24 серпня 2023 року о 15:58 та 15:59 відбулися три транзакції по переказу коштів з рахунку позивача, № карти НОМЕР_2 у розмірі 20 000 грн, 20 000 грн та 19 300 грн.
Крім того, із виписки по картковому рахунку позивача № НОМЕР_3 вбачається, що 24 серпня 2023 року о 16:00 відбувся переказ коштів з рахунку, № карти НОМЕР_4 на суму 4 800,00 грн.
Того ж дня, 24 серпня 2023 року позивач звернувся до відділу поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, що підтверджується копією витягу з ЄРДР від 25 серпня 2023 року.
Після чого, 25 серпня 2023 року позивач звернувся із заявами до відповідача про відмову від автоматичної пролонгації договору банківського вкладу та про заміну строку розміщення депозиту.
Пізніше, 07 грудня 2023 року представник позивача - адвокат Кожуховський О.В. звернувся до відповідача із письмовою вимогою про повернення безпідставно списаних коштів на користь позивача у розмірі 64 761,00 грн.
Як вбачається з виписки, наданої представником відповідача, переказ коштів відбувся через мобільний додаток «Ощад 24/7» на картку «Таскомбанк» НОМЕР_5 .
З інформації від АТ «Ощадбанк», отриманої на виконання ухвали суду, вбачається, що дії щодо перерахування коштів з рахунку позивача відбувалися 24 серпня 2023 року 15:45 до 16:01 з пристрою SM-G988N з device ID 55b9e5e8677ff80f.
Відповідно до виписки по рахунку НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_2 за період з 14 лютого 2024 року по 24 серпня 2023 року, на картку останнього з картки № НОМЕР_7 24.08.2023 перераховано кошти в розмірі 20 000 грн, 20 000 грн, 19 300 грн, а також з карти № НОМЕР_8 в розмірі 4 800 грн.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні поговорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання не зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У частині 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 525, 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з частиною першою статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Згідно частини першої статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Частиною третьою статті 1092 ЦК України визначено, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.
Законом України «Про платіжні послуги» визначаються поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Згідно з пунктом 56 ч. 1 статті 1 вказаного Закону, платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. Платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього (п. 57 ч. 1 ст. 1).
Відповідно до частини шостої статті 64 Закону України «Про платіжні послуги» порядок відкриття рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування зазначаються в договорі, укладеному між надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку та користувачем - власником рахунку.
Так, за правилами ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги», користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний:
1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором;
2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом;
3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права;
4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції;
5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
У відповідності до статті 8 Закону України «Про платіжні послуги», надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання:
1) помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача;
2) помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника;
3) платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг.
Частиною 11 вказаної статті передбачено що платник, з рахунку якого внаслідок помилки неналежного стягувача без законних підстав списано кошти, має право на стягнення суми такої платіжної операції з неналежного стягувача у судовому порядку.
Відповідно до пункту 136 Постанови Правління НБУ №164 від 29 липня 2022 року «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (далі - Постанови), користувач зобов'язаний:
1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень;
2) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором.
Пунктом 140 Постанови визначено, що користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Пунктом 146 Постанови визначено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначені норми є спеціальними і підлягають обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно з Правилами користування платіжними картками, емітованими АТ «Ощадбанк», Клієнт повинен вживати всіх можливих заходів для запобігання втрати, крадіжки чи незаконного використання Платіжної картки.
Відповідно до Правил користування платіжними картками, емітованими АТ «Ощадбанк», Клієнт зобов'язаний не розголошувати номер своєї Платіжної картки та ПІН-код стороннім особам, не зберігати ПІН-код разом з карткою. У разі здійснення оплати за товари, роботи або послуги в мережі Інтернет дуже уважно ставитися до вибору сайту, уникати розміщення інформації про платіжну картку на невідомих сайтах. При обслуговуванні за допомогою імпринтера чи ПОС-термінала звертати увагу на те, щоб усі дії касира з платіжною карткою здійснювались під візуальним контролем Кліента.
Компрометація банківської картки клієнта - ситуація, при якій реквізити банківської карти (номер банківської картки, строк дії банківської, CVV2/CVC2) стають відомі іншій особі, в результаті чого й подальше використання може призвести до несанкціонованого списання коштів з рахунку.
Якщо платіжну картку втрачено, викрадено або з іншої причини вона стала непридатною до використання, а також якщо ПІН-код став відомий сторонній особі, Клієнт повинен в усній формі терміново заявити про це в Контакт-центр АТ «Ощадбанк» та протягом 3 днів надати про це письмову заяву в оригіналі або по факсу до установи Банку, де відкрито рахунок. Клієнт відповідає за всі суми по операціях платіжною карткою, якщо сам передав платіжну картку (її дані) сторонній особі або не повідомив Банк про те, що її загублено.
З урахуванням обставин справи вбачається, позивач мав відкриті рахунки в АТ «Державний ощадний банк України» та був споживачем послуг цього банку.
З рахунку позивача, 28 квітня 2023 року, протягом однієї-двох хвилин чотирма транзакціями було переказано кошти у сумі 64 100 грн та знято 661 грн комісії.
Кошти були переказані на рахунок в АТ «Таскомбанк» на ім'я ОСОБА_2 . При цьому, вбачається, що після надходження коштів на цей рахунок, вони були переказані через 2 хвилини трьома транзакціями протягом 1 хвилини через банкомат/термінал трьом різним отримувачам.
З доводів апеляційної скарги відповідача та доказів не вбачається, що ним проведено належну перевірку повідомлення позивача, як споживача його послуг, про порушення його прав та заподіяні збитки.
При цьому суду не надано доказів на підтвердження сприяння позивача незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Дії позивача після встановлення безпідставності списання його коштів невідомими особами відповідають вимогам законодавства - повідомлення про здійснення неініційованих платіжних операцій за картковими рахунками.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку та прийшов до правильного висновку, що списання з рахунку позивача коштів відбулось не санкціоновано ним, та відсутні доказів того, що це відбулося за будь-якого його сприяння.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги повторюють доводи відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким була надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивачанадано: копію договору про надання правничої допомоги від 03 жовтня 2023 року;копію додаткової угоди №1 від 03 жовтня 2023 року; копію прибуткового касового ордеру від 16 квітня 2024 року; копію квитанції від 16 квітня 2024 року на суму 10 000 грн; копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6031/10;ордер серії АІ № 1471888на надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Кожуховським О.В. на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 03 жовтня 2023року.
З додаткової угоди вбачається, що з моменту укладення договору про надання правничої допомоги б/н від 03 жовтня 2023 року та підписання цієї додаткової угоди Клієнт зобовязується оплатити послуги адвоката з надання правничої допомоги у розмірі 10 000 грн до моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у справі, в якій надається правнича допомога.
Відповідно до прибуткового касового ордеру та квитанції від 16 квітня 2024 року позивач оплатив послуги адвоката у розмірі 10 000 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 поніс витрати на надану йому правову допомогу під час розгляду даної цивільної справи у загальному розмірі 10 000 грн.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.48 постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться документально підтверджені витрати позивача ОСОБА_1 на правову допомогу на загальну суму 10 000 гривень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення вказаних витрат із відповідача на користь позивача.
Посилання апелянта на неналежність та недопустимість наданих позивачем доказів понесених витрат на правому допомогу не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи. За таких обставин, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення та додаткове рішення суду є законними і обґрунтованими, підстави для їх скасуванні відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова