Справа № 752/8921/23 Головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І
Провадження № 22-ц/824/2036/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
25 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
У квітні 2023 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами про надання кредиту.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 10 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 346136969 у формі електронного документу з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в розмірі 12 250,00 грн.
Разом з тим, відповідачка свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, внаслідок чого за договором утворилась заборгованість.
28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 346136969 від 10 серпня 2021 року .
В подальшому 20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №20102022, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 346136969 від 10 серпня 2021 року в розмірі 24 572,87 грн, з яких 9 903,27 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 14 669,6 грн - сума заборгованості за відсотками.
21 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 14582-09/2021, який підписаний електронним цифровим підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором.
ТОВ «ФК «Інвеструм» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в розмірі 7 000,00 грн.
Разом з тим, відповідачка свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, внаслідок чого за договором утворилась заборгованість.
21 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №21092022, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 21092022 від 21 вересня 2022 року, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідачки на суму 28 000,00 грн., з яких: 7 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 21 000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею.
Позивач вказував, що станом на день звернення до суду заборгованість відповідачки по кредитному договору не сплачена, у зв'язку із чим ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило суд стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №346136969 від 10 серпня 2021 року в розмірі 28 000 грн, заборгованість за кредитним договором № 14582-09/2021 від 21 вересня 2021 року у розмірі 24 572,87 грн, а також понесені по справі судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» подало на нього апеляційну скаргу в якій просило рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що із змісту описової та мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що єдиною причиною залишення без задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», стало те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, її розмір та період, за який слід розраховувати розмір заборгованості.
Позивач вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими.
Виходячи із положень ЦПК України, відповідно до яких саме на позивача покладається обов'язок обґрунтувати позов, тобто навести ті обставини, які на його думку свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог (підстави позову), суд при визначенні предмету доказування керується, зокрема, підставами позову.
У відповідності до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зміст зазначеної норми окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Він повністю залежить від правових позицій сторін.
У повному обсязі предмет доказування визначається після того, як позивач заявив вимоги, а відповідач скористався своїм правом на відзив і заявив свої заперечення, посилаючись на відповідні обставини та докази на їх підтвердження.
У випадку, якщо відповідач не скористався своїм правом на відзив, справа розглядається виходячи із правової позиції позивача.
Отже, беручи до уваги, що ОСОБА_1 будь-яких заперечень щодо поданого ТОВ «ФК«ЄАПБ» позову висловлено не було та будь-яких заяв по суті суду першої інстанції не надано, можна дійти висновку, що предмет доказування у даній справі визначався з правової позиції позивача з врахуванням поданих відповідних доказів.
Кредитні договори № 14582-09/2021 від 21 вересня 2021 року та № 346136969 від 10 серпня 2021 року є дійсними в силу приписів статті 204 ЦК України про правомірність правочинів. При цьому вимог щодо визнання зазначених правочинів недійсними чи встановлення факту їх неукладеності до суду заявлено не було. Зазначені правочини підтверджують факт наявності відповідних правовідносин, їх зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі.
Оскільки предметом судового розгляду у даній справі є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за кредитними договорами, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, суду слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у цій справі (статті 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (статті 629 ЦК України).
Апеляційним судом виконаний процесуальний обов'язок щодо направлення відповідачу ОСОБА_1 копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження, які нею були отримані, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 83). Таким чином, відповідачка повідомлена про розгляд справи, однак не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо доводів і вимог апеляційної скарги позивача до апеляційного суду не направила.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено видачі відповідачу кредитної картки, розміру встановленого кредитного ліміту та наданого кредиту, руху коштів на відкритому рахунку, а надані позивачем умови та правила, тарифи, таблиця обчислення вартості кредиту та паспорт споживчого кредиту не є складовою кредитного договору, оскільки не підписані відповідачем.
Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 346136969, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало кредит у вигляді кредитної лінії у сумі 12250 грн, з процентною ставкою 591,30% річних, що становить 1,62 процентів від суми кредиту, зі строком дії 30 днів до 09 вересня 2021 року відповідачу, який зобов'язався повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користуванням ним (розділ 1 договору про надання фінансового кредиту №346136969).
ОСОБА_1 оформила договір на отримання кредитної лінії №346136969 на вищевказаних умовах, шляхом акцептування пропозиції (оферту) кредитодавця на укладання спірного договору.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон плюс» за плату належні йому права вимоги від боржників вказаних у реєстрі боржників.
20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір факторингу № 20102022, відповідно до якого ТОВ «Таліон плюс» передав (відступив) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняв належні ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (додаток №1).
Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу №20102022 від 20 жовтня 2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 10 серпня 2021 року №346136969, заборгованість за основною сумою кредиту 9903,27 грн та заборгованість за щомісячними відсотками 14 669,60 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 10 серпня 2021 року №346136969 станом на 31 березня 2023 заборгованість відповідача за період з 21 жовтня 2022 року по 31 березня 2023 року становить 24 572,87 грн., з яких прострочений борг по тілу кредиту - 9 903,27 грн, а прострочена плата по відсоткам - 14 669,60 грн.
21 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про надання фінансового кредиту №14582-09/2021, який підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Інвеструм» надало фінансовий кредит у сумі 7 000,00 грн., перерахованих у безготівковій формі у національній валюті на реквізити банківської картки, з процентною ставкою 2,50% в день, 912,5% річних, зі строком дії 30 діб відповідачу, який зобов'язався повернути кошти кредиту до 20 жовтня 2021 року, сплатити проценти за користуванням ним (розділ 1, 2, 4 кредитного договору №14582-09/2021).
21 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №21092022, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передав (відступив) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняв належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до копії акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу від 21 вересня 2022 року №21092022 ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло від ТОВ «ФК «Інвеструм» реєстр боржників кількістю 7760, зокрема, відносно ОСОБА_1 за кредитним договором №14582-09/2021 на загальну суму заборгованості у розмірі 28 000,00 грн., що підтверджується витягом з реєстру боржників від 21 вересня 2022 року.
Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу №21092022 від 21 вересня 2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 вересня 2021 року №14582-09/2021, заборгованість за основною сумою кредиту 7 000,00 грн. та заборгованість за щомісячними відсотками 21 000,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 21 вересня 2021 року №14582-09/2021 станом на 31 березня 2023 року заборгованість відповідачки за період з 21 вересня 2022 року до 31 березня 2023 року становить 28 000,00 грн., з яких прострочений борг по тілу кредиту - 7 000,00 грн, а прострочена плата по відсоткам - 21 000,00 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що дійсно ОСОБА_1 були укладені кредитні договори з ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про надання кредитних коштів.
Проте, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, її розмір та період, за який слід розраховувати розмір заборгованості.
Суд вважав, що додатки до договорів факторингу (акти прийому-передачі реєстру боржників та витяг з реєстру боржників, в яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові боржника, номер договору, дата його укладання та сума боргу) без банківської виписки з особового рахунку позичальника жодним чином не підтверджує, яку суму коштів отримала відповідачка за укладеними договорами, яка частина тіла кредиту та відсотків за його користування була сплачена нею, а яка частина не була сплачена стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування.
Суд вважав, що лише виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному рахунку, вміщують записи про операції та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, проте вони суду надані не були.
При цьому у суду відсутній обов'язок суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує позивач, оскільки відповідно до приписів ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів не погоджується із наведеними судом першої інстанції підставами для відмови у задоволенні позову.
Висновки суду щодо укладення між відповідачкою ОСОБА_1 та первісними кредиторами кредитних договорів сторонами не оскаржені, отже їх правильність судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивач обгрунтовував своє право на пред?явлення позовних вимог до відповідачки договорами факторингу, за якими таке право перейшло до нього від первісних кредиторів.
Правовідносини щодо заміни кредитора у зобов'язанні врегульовані такими нормами права.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Оцінюючи надані позивачем докази, а саме договори факторингу, колегія суддів встановила, що позивач свої вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» обґрунтовував двома договорами факторингу, а саме договором факторингу № 28/1118-01 від 18 листопада 2018 року, укладеному між первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс», а також договором факторингу №20102022 від 20 жовтня 2022 року, укладеному між ТОВ «Таліон плюс» та позивачем.
При цьому позивач надав суду лише першу і останню сторінку договору факторингу № 28/1118-01 укладеного 28 листопада 2018 року і не долучив до нього реєстру боржників, або витягу з цього реєстру, з якого можна було б встановити, що до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 .
Отже, оскільки матеріалами справи не доводиться перехід права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон плюс», то ТОВ «Таліон плюс» не міг передати це право за договором факторингу від 20 жовтня 2022 року № 20102022 позивачу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» є неналежним позивачем за договором кредитної лінії № 346136969 від 10 серпня 2021 року укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», оскільки товариство не набуло права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором. І саме ці обставини мали стати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог за договором кредитної лінії № 346136969 від 10 серпня 2021 року.
За кредитним договором № 14582-09/2021 від 21 вересня 2021 року позивач надав суду кредитний договір, договір факторингу від 21 вересня 2022 року, акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 21092022 від 21 вересня 2022 року та витяг з Реєстру боржників, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 14582-09/2021. Отже у позивача виникло право на заявлення позовних вимог за цим договором.
На доведення своїх позовних вимог до ОСОБА_1 за кредитним договором № 14582-09/2021 позивач надав суду, договір факторингу, Реєстр боржників до договору факторингу, розрахунок заборгованості.
Суд першої інстанції виконав вимоги Цивільного процесуального кодексу і направив ці документи відповідачці.
Як вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштової кореспонденції вказані документи відповідачка отримала, проте жодного заперечення проти заявлених позовних вимог до суду не надіслала.
Предметом доказування в даній справі є факт укладення кредитного договору, виконання відповідачем його умов і розмір заборгованості.
Отже суд першої інстанції на підставі наданих позивачем доказів встановив факт укладення кредитного договору проте вважав, що надані докази не доводять розмір заборгованості відповідачки, оскільки в розрахунку не вказано який розмір кредиту відповідачка отримала і який розмір кредиту та процентів вона сплатила. Належним доказом для доведення розміру заборгованості суд вважав лише виписку по картковому рахунку.
Проте виписки видаються лише банками України по особовим рахункам клієнтів. Так, Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 встановлені основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, ведення особових рахунків клієнтів, проте позивач не є банком України, отже на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються.
Колегія суддів погоджується із доводами позивача в тому, що лише у випадку обґрунтованих заперечень відповідачки проти отримання нею коштів у визначеному у кредитному договорі розмірі і розміру нарахованої заборгованості, він був зобов'язаний додатково надавати докази на доведення своїх позовних вимог. Однак жодних заперечень відповідачки на позов не надійшло, отже підстав для того, щоб ставити під сумнів отримання відповідачкою кредиту у розмірі 7 000,00 грн і не повернення його у суду не було.
На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
За змістом статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
Визначаючи розмір заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем колегія суддів проаналізувала умови кредитного договору № 14582-09/2021 і перевірила наданий позивачем розрахунок заборгованості.
За умовами договору про надання фінансового кредиту №14582-09/2021 від 21 вересня 2021 року, укладеного між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 , строк його дії становить 30 днів, і датою закінчення строку кредитування є 20 жовтня 2021 року (а.с. 7-8).
У п. 1.3 Договору про надання фінансового кредиту передбачено, що за користування кредитом Клієнт сплачує товариству 912,5% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% (процентів) на добу.
Відповідно до п.2.3. у разі недотримання умов встановлених пунктом 1.4 цього Договору та/або в разі пролонгації кредиту нарахування процентів здійснюється на загальних умовах за стандартною процентною ставкою з першого дня користування кредитними коштами відповідно до пункту 1.3 цього Договору, при цьому клієнт погоджується, що такий перерахунок за користування кредитом не є односторонньою зміною умов договору.
Позивач не надав суду доказів пролонгації кредиту, а тому розрахунок заборгованості відповідачки по процентам за цим договором буде таким: 7 000,00 (тіло кредиту)/100х2,5х30 днів = 5 250,00 грн.
5 250,00 + 7 000,00 = 12 250,00 грн. - загальний розмір заборгованості за цим договором.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
За неповернення передбачених договором сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, проте регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно
ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не заявляло вимоги про стягнення відсотків на підставі статті 625 Цивільного кодексу України за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитних договорів.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості: у розмірі 12 250,00 грн.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
На підставі викладеного пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи, а саме 625,40 грн сплаченого судового збору за пред'явлення позову та 938,10 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 1 563,50 грн судових витрат.
Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 12 250,00 грн (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень 00 копійок) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 14582-09/2021 від 21 вересня 2021 року та 1 563,50 грн (одна тисяча п'ятсот шістдесят три гривні п'ятдесят копійок) сплаченого судового збору.
В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній