Справа № 759/2647/23 Головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М.
Провадження № 22-ц/824/1412/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
25 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
,
13 лютого 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінтраст Україна» (далі ТОВ «Фінтраст Україна») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позову зазначало, що 15 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено електронний договір № 3506983 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого, позичальник отримав кредит у розмірі 7 000,00 грн шляхом переказу коштів на платіжну картку строком на 30 днів, на умовах строковості, зворотності та платності. Кредитор свої договірні зобов'язання виконав, надавши обумовлену суму грошових коштів у кредит, а відповідач кредитні кошти використала, але своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом не виконує, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 15 868, 37 грн, з яких: 7000, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 868, 37 грн - проценти за користування кредитом.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 квітня 2022 року, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» подало апеляційну скаргу та просило скасувати рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вважає, що рішення суду першої інстанції незаконне, необґрунтоване, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права та таке, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Так судом першої інстанції зазначено, що твердження позивача, про те, що здійснивши платіж відповідач здійснив пролонгацію дії кредитного договору суд оцінює критично. А отже, за висновком суду, після закінчення строку дії кредитного договору у позикодавця були відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти. Вимоги щодо стягнення заборгованості за процентами судом взагалі не задоволено. Проте, разом з тим суд зазначив, що підстави для стягнення процентів за межами 30-денного строку кредитування відсутні.
Судом першої інстанції не взято до уваги умови Кредитного договору щодо порядку продовження строку користування кредитними коштами. Наголошує на тому, що сплативши часткову оплату на рахунок Кредитора, відповідач через особистий кабінет ініціював продовження строку користування кредитом шляхом вибору в особистому кабінеті опції «Продовжити кредит» з натисканням відповідної клавіші та здійсненням платежу на користь товариства у розмірі суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів. Договір було продовжено 13 лютого 2021 року за ініціативою відповідача на 30 календарних днів. Станом на 14 березня 2021 року заборгованість відповідача склала - 10 857, 00 грн.
14 березня 2021 року відповідачем знову було сплачено 3 990,00 грн - оплата нарахованих процентів за користування кредитом, чим було знову ініційовано продовження строку дії договору, чим ініційовано пролонгацію договору до 14 квітня 2021 року.
Оплати на вказану дату не було, а тому відповідно до п.4.3.1 Договір було автопролонговано на 90 календарних днів. Надалі нарахування здійснено за 90 календарних днів відповідно до п.3.1 та п.4.3.1 Договору (строк 180 Картки обліку).
Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 січня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна», як кредитодавцем та відповідачем ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено Договір №3506983 про надання споживчого кредиту (далі Договір) у формі електронного документу. Відповідачем договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором М983570, 15 січня 2021 року о 21:11:12 год, що підтверджується копією означеного договору (а.с. 11-14).
Факт укладення кредитного договору сторони не оспорюють.
Згідно з п. 1.2, п. 1.3, 1.4 Договору Товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в загальній сумі 7 700,00 грн. на строк 30 днів, дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору.
Пунктом 1.5. Договору передбачено, що стандартна процентна ставка становить 1, 90 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору; в межах нового строку кредиту, якщо відбулась пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п. 4.2. Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулась авто пролонгація, відповідно до п. 4.3.Договору.
Згідно Договору, графіку платежів до договору про надання споживчого кредиту №3506983 від 15 січня 2021 року, паспорту споживчого кредиту кредит в розмірі 7 000, 00 грн. має бути повернутий до 14 лютого 2021 року, сума нарахованих процентів, що має бути сплачена позичальником становить 1 995, 00 грн (а.с.11-16).
Через ТОВ ФК «Контрактовий Дім», з яким кредитодавцем укладено договір про організацію переказу грошових коштів № 087/20 - П від 08 липня 2020 року ТОВ «Авентус Україна» здійснив переказ грошових коштів в сумі 7000, 00 гривень на платіжну картку НОМЕР_1 , номер транзакції 901793365 (а.с.17-18).
З картки обліку договору № 3506983 від 15 січня 2021року вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 по вказаному Договору проведено дві проплати: 13 лютого 2021 року в розмірі 1 995, 00 грн. та 15 березня 2021 року в розмірі 3 990, 00 грн. (а.с.24-27).
18 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №18/10/2021, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право грошової вимоги за кредитним договором №3506983 від 15 січня 2021 року. Згідно реєстру боржників від 18 жовтня 2021 року боржнику ОСОБА_1 (порядковий номер 683) нарахована заборгованість в розмірі 22 960, 00 грн., із яких 7 000, 00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 960, 00 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с. 19-23).
Як вбачається з довідки ТОВ «Українські фінансові операції» від 26 січня 2023 року, 04 січня 2022 року на рахунок ТОВ «Українські фінансові компанії» було здійснено оплату на погашення боргу ОСОБА_1 в розмірі 5 108, 59 грн та 31 січня 2022 року в розмірі 1 983, 04 грн. (а.с. 32).
11 липня 2022 року між ТОВ «Українські фінансові операції», як клієнтом та позивачем ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як фактором, було укладено договір факторингу №1, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору право грошової вимоги за кредитним договором №3506983 від 15 січня 2021 року до відповідача ОСОБА_1 в розмірі 15 868, 00 грн. (а.с.33-36).
ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» є фінансовою установою, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи серія ФК № В0000495 від 21 січня 2022 року, Витягом з Державного реєстру фінансових установ про видачу НБ України ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, у тому числі і на надання послуг факторингу, від 24 січня 2022 року, Випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 01 січня 2022 року та статутом ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (а.с.39-44).
Отже, за вище зазначених обставин позивач є новим кредитором за договором про надання споживчого кредиту №3506983 від 15 січня 2021 року.
26 січня 2023 року ТОВ «Українські фінансові операції» направило відповідачу на електронну адресу, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 про відступлення права грошової вимоги, з пропозицією сплати заборгованість за договором на рахунок нового кредитора - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», з зазначенням його реквізитів та реквізитів банку отримувача (а.с.37). Дані про отримання ОСОБА_1 вказаного повідомлення в матеріалах справи відсутні.
Як встановлено судом, відповідачем ОСОБА_1 по вказаному договору проведено оплати, а саме: 13 лютого 2021 року у розмірі 1 995, 00 грн, 15 березня 2021 року у розмірі 3 990, 00 грн, 04 січня 2022 року у розмірі 5 108, 59 грн, 31 січня 2022 року у розмірі 1 938, 04 грн, а всього 13 031, 63 грн, загальна сума сплачена відповідачем ОСОБА_1 на погашення кредитного договору становить 13 031, 63 грн, що також визнається позивачем ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
Твердження позивача, про те, що здійснення платежу, відповідач здійснив пролонгацію дії кредитного договору суд першої інстанції оцінив критично, оскільки доказів того, що відповідну оферту кредитодавцем було прийнято матеріали справи не містять, а саме позивачем не надано доказів направлення споживачу текстового повідомлення про пролонгацію дії кредитного договору, що відповідає п. 4.2.3. кредитного договору. А отже, після закінчення строку дії кредитного договору у позикодавця були відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач повністю погасила заборгованість перед позивачем у розмірі 13 031, 63 грн за кредитним договором №3506983 від 15 січня 2021 року, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, встановлені договором.
Як передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Тобто позичальник 1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.
Натомість у позичальника виникає зобов'язання 1) повернути грошові кошти у встановлений строк та 2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказані висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
Відповідно до п. 1.4. Кредитного договору строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 Договору.
Так, укладаючи кредитний договір, сторони, передбачили згідно розділу 4 кредитного договору порядок пролонгації строку кредиту, зокрема, за ініціативою Споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2.(пп. 4.2.1.-4.2.4.) Договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 (пп. 4.3.1 -4.3.2) Договору.
4.2. Порядок продовження строку кредиту за ініціативою Споживача (далі - пролонгація):
4.2.1. Споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до пп.4.2.2. Договору.
4.2.2. Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем. Якщо Споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, Споживач зобов'язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних нижче способів: перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; або - протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства info@creditplus.ua(в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб-сайті в Розділі «Зворотній зв'язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов'язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений Споживачем платіж буде розцінений Товариством як пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом.
4.2.3. Товариство має право, але не обов'язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлення Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/зазначені в Договорі.
4.2.4. У випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) Споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Споживачем дій, зазначених в пп.4.2.2 цього пункту Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті.
4.3. Порядок автопролонгації строку кредиту (далі-автопролонгація).
4.3.1. Сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або авто пролонгації") наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп.4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
4.3.2. Споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п.4.2.Договору.
Отже на підставі п.4.3.1, у даному випадку станом останній день строку кредиту заборгованість наявна відповідно до поденного розрахунку картки обліку, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп.4.2.2-4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Висновки суду першої інстанції про те, що кредитодавцем не було прийнято оферту боржника шляхом направлення боржнику текстового повідомлення про пролонгацію дії кредитного договору, а отже строк дії цього договору закінчився 14 лютого 2021 року і у кредитодавця припинилося право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та інших платежів за цим договором, є помилковими.
Вперше відповідач сплатила кошти 13 лютого 2021 року у розмірі 1 995,00 грн, що було оплатою процентів за договором. Весь кредит на цю дату вона не повернула. Таким чином, у даному випадку Відповідач через Особистий кабінет ініціювала продовження строку користування кредитом шляхом вибору в Особистому кабінеті опції «Продовжити кредит» з натисканням відповідної клавіші та здійсненням платежу на користь товариства у розмірі суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів.
Отже Договір було продовжено 13 лютого 2021 року за ініціативою відповідача на 30 календарних днів.
Станом на 14 березня 2021 року заборгованість відповідача склала 10 857,00 грн.
14 березня 2021 року відповідачем знову було сплачено 3 990,00 грн. - оплата нарахованих процентів за користування кредитом, чим було знову ініційовано продовження строку дії договору, чим ініційовано пролонгацію договору до 14 квітня 2021 року.
Оплати на вказану дату не було, а тому відповідно до п.4.3.1 Договір було автопролонговано на 90 календарних днів. Надалі нарахування здійснено за 90 календарних днів відповідно до п.3.1 та п.4.3.1 Договору (строк 180 Картки обліку).
Пунктом 4.2.3. передбачено право кредитодавця, а не обов'язок, акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового кредиту на номер мобільного телефону, а тому висновки суду про те, що оскільки позивач не надав суду доказів направлення такого текстового повідомлення споживачу (відповідачці), тому дія кредитного договору не пролонгована, не ґрунтуються на умовах кредитного договору.
Отже, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в тій частині, що між сторонами продовжував дію кредитний договір від 15 січня 2021 року, отже кредитодавець мав право нараховувати відсотки за користування кредитом до закінчення дії кредитного договору.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія судів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи, а саме 2 684,00грн сплаченого судового збору за пред'явлення позову та 4 026,00 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 6 710,00 грн судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» в особі представника - адвоката Крюкова М.В. в позовній заяві та апеляційній скарзі просив відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8 000,00 грн.
Відповідно до статті 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.
Частинами другою-четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат необхідно:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» надало договір № 07/07-2022 про надання правничої допомоги від 07 липня 2022 року укладений з адвокатом Крюковою М.В., звіт про надання правової допомоги згідно договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, рахунок на оплату по замовленню № 112/30/01 від 30 січня 2023 року та платіжну інструкцію № 18 від 30 січня 2023 року про сплату адвокатських послуг згідно р/ф № 112/30/01 від 30 січня 2023 року (а.с.46-48).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачені такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи вказані у статтях 137, 141 ЦПК України критерії.
Предметом позову ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» є стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 в загальному розмірі 15 868,37 грн, яка є незначною. Підготовка представником ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» - адвокатом Крюковою М.В. позову не вимагали аналізу великого обсягу документів та значних затрат часу.
З матеріалів справи також вбачається, що до витрат на правничу допомогу адвокатом Крюковою М.В було включено збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 в розмірі 2 000,00 грн, складення позовної заяви в справі про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 в розмірі 5 000,00 грн, подання до суду позовної заяви в інтересах клієнта в розмірі 1000,00 грн, що в сукупності не є виправданим та співмірним з предметом і складністю справи.
Враховуючи наведені обставини, предмет спору, складність справи, виходячи із засад реальності та співмірності, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» підлягає стягненню 3 000,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна»задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» 15 868,37 грн (п'ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят вісім гривень 37 копійок) заборгованості за кредитним договором та 6 710,00 грн (шість тисяч сімсот десять гривень 00 копійок) сплаченого судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана
Д.О. Таргоній