Головуючий у суді першої інстанції Мицик Ю.С.
Єдиний унікальний номер справи № 753/22140/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/9480/2024
20 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
секретар - Олешко Л.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича, ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування правових актів ,що порушують право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири , скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -
У листопаді 2019 року (15 листопада 2019 року) позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. (відповідач 1), ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» (відповідач 2), ОСОБА_2 (відповідач 3) про визнання незаконним та скасування постанови від 25 жовтня 2019 року про передачу майна стягувану у рахунок погашення боргу та акта про реалізацію предмета іпотеки від 25 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, визнати незаконними дії приватного виконавця щодо прийняття постанов від 25 жовтня 2019 рок , поновити строк для подання позову, стягнути з відповідача судові витрати.
У серпні 2020 року позивачка доповнила підстави позову (т.2 а.с. 15-16).У заяві зазначила, що оскаржуваними постановою та актом приватного виконавця передано стягувачу майно боржника в рахунок погашення боргу за виконавчим документом, який в частині є таким, що не підлягає виконанню - що є самостійною підставою для задоволення позов та скасування оскаржуваних постанов та акта приватного виконавця від 29 жовтня 2019 року.
В подальшому у жовтні 2021 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву про зміну (доповнення) предмета позову (т.2 а.с. 145-147).
У заяві просила:
Визнати недійсним договорі купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з електронних торгів у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, наявність факту укладення якого підтверджується оскаржуваними постановами приватного ви конав ця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. від 25 жовтня 2019року про передачу майна стягувану у рахунок погашення боргу та акта реалізації предмета іпотеки від 25 жовтня 2019 року ,скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумовськоїї М.А. про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та їх обтяжень індексний № 49402993 від 29 жовтня 2019 року за ТОВ ««ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року відмовлено у прийнятті до розгляду заяви позивачки про зміну предмета позову від 24жовтня 2021 року та залучення співвідповідача від 25 жовтня 2021 року (т.2 а.с. 189-194).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційне провадження закрито (т.3 а.с. 11-15).
Постановою Верховного Суду від 01 березня 2023 року ухвалу Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року скасовано, справу передано до апеляційного суду для продовження розгляду (т.3 а.с. 105).
Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року ухвалу Дарницького район6ного суду м.Києва від 25 листопада 2021 року в частині відмови у прийнятті до розгляду заяви про зміну предмета позову скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (т.3 а.с. 116-121).
Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 14 серпня 2023 року прийнято заяву про зміну предмета позову від 24 жовтня 2021 року до розгляду, залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 (т.3 а.с. 147-150).
Позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 березня 2012 року у справі № 2-1361/12 з неї на користь ПАТ «Кредитпромбанк» стягнуто заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 848 217,62 грн. Заочне рішення набрало законної сили. Відбулася заміна сторони стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «Кредитпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк», а згодом на ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП».
В подальшому, 25 липня 2019 року приватний виконавець, на підставі заяви відповідача 2, відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1361/12, виданого 17 липня 2019 року Солом'янським районним судом м. Києва, у рамках якого накладено арешт на все майно та кошти позивача, зокрема квартиру АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві власності. Арештоване та описане майно - квартира була передана на реалізацію на електронних торгах, які не відбулися та за результатами яких приватний виконавець склав акт, виніс постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, що стало підставою для видачі свідоцтва про право власності на спірну квартиру.
Не погоджуючись із діями приватного виконавця, позивачка указувала, що останній не вчинив всіх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» перш ніж звернути стягнення на об'єкт нерухомого майна - квартиру, зокрема: не отримав відповіді на всі направлені запити до банківських установ щодо наявності коштів на відкритих рахунках боржника; не звернув стягнення на рухоме майно - автомобілі, інформацію про які мав на час передачі квартири на реалізацію на електронних торгах; порушив вимоги закону щодо отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на передачу на реалізацію нерухомого майна боржника, право користування яким мають малолітні діти; передача майна на реалізацію на електронних торгах проведена з порушенням Порядку реалізації арештованого майна, та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджених Міністерством юстиції України.
Крім того, ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року зупинено стягнення за виконавчим документом у ВП № НОМЕР_3 про що приватний виконавець був повідомлений відразу. Позивач указує, що 05 вересня 2019 року її дочка - представник за довіреністю намагалась вручити приватному виконавцю зазначену ухвалу суду, однак останній відмовився приймати її до виконання, мотивуючи це тим, що у представника відсутні на це повноваження. Лише 06 вересня 2019 року представник боржника - адвокат Дикий Ю. О. вручив ухвалу суду приватному виконавцю, після чого виконавчі дії було зупинено. Постанова приватного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій не містила всіх передбачених законом відомостей, необхідних для зупинення електронних торгів, що призвело до неможливості своєчасного зупинення електронних торгів, та незаконного проведення торгів. Відповідно до протоколу, торги не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників. Натомість, торги мали не відбутися у зв'язку із зупиненням вчинення виконавчих дій та підлягали відновленню після продовження примусового виконання рішення.
Позивачка зазаначала, що постанова про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 25 жовтня 2019 року та акт про реалізацію предмета іпотеки від 25 жовтня 2019 року прийняті приватним виконавцем у межах ВП № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 2-1361/12, виданого 15 липня 2019 року Солом'янським районним судом м. Києва. Однак із резолютивної частини постанови та акта приватного виконавця вбачається, що нерухоме майно боржника передається стягувачу у рахунок погашення заборгованості за: виконавчим листом 2-1361/12, виданим 15 липня 2019 року Солом'янським районним судом м. Києва, та виконавчим написом № 4739, виданим 23 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В. В. Таким чином, дії приватного виконавця щодо прийняття рішень про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу за двома виконавчими документами у межах ВП № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 2-1361/12, виданого 15 липня 2019 року Солом'янським районним судом міста Києва, є незаконними.
Крім того, позивачка посилається на судові рішення у справах № 760/32558/18 та № 760/25109/20 та вказує, що ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» належить право вимоги лише у частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2006 року № 49.28/135/с-н-06 у сумі 428 299,41 грн, оскільки виконавчий лист № 2-1361/12 (дублікат), виданий 15 липня 2019 року Солом'янським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 13 квітня 2007 року № 49.4.1./19/07-А у розмірі 419 918,21 грн на користь відповідача 2 визнано таким, що не підлягає виконанню. Ці обставини є підставою для визнання незаконними та скасування оскаржуваних постанови та акта приватного виконавця від 25 жовтня 2019 року.
ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» набуло право власності на майно за результатами прилюдних торгів з порушеннями порядку реалізації майна на прилюдних торгах про які стягувач знав. Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних тортах, якщо така особа знала чи мала знати про порушення порядку реалізації майна, зокрема про порушення вимог до інформації про майно. Не може вважатися добросовісною і особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.
Позивачка указує, що за час розгляду справи у суді, ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» за договором купівлі-продажу квартири від 15 червня 2020 року № 4340, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О. А., відчужило спірну квартиру ОСОБА_2 .
Позивачка стверджує, що набуття відповідачем 2 майна боржника відбулося всупереч вимог закону, тому належним способом захисту буде витребування нею майна в останнього набувача - відповідача 3 з підстав недійсності договору купівлі-продажу майна боржника з електронних торгів, що узгоджується з висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 червня 2021року № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
При цьому позивач не відмовляється від заявлених вимог позовної заяви про скасування незаконних постанови та акта приватного виконавця про передачу майна стягувачу та реалізацію предмета іпотеки, які стали підставою для реєстрації права власності на майно боржника за стягувачем, оскільки встановлення судом обставин незаконності оскаржуваних актів свідчитиме про недійсність договору купівлі-продажу майна з електронних торгів, недобросовісність стягувача як покупця, що є передумовою для витребування майна з чужого незаконного володіння.
Пославшись на порушення своїх прав, положення статей 203, 215, 387, 388 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. від 25 жовтня 2019 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у ВП № НОМЕР_3;
- визнати незаконним та скасувати акт приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. від 25 жовтня 2019 року про реалізацію предмета іпотеки у ВП № НОМЕР_3;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 з електронних тортів у ВП № НОМЕР_3, наявність факту укладення якого підтверджується оскаржуваними постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. від 25 жовтня 2019 року про передачу майна стягувану у рахунок погашення боргу та акта про реалізацію предмета іпотеки від 25 жовтня 2019 року;
- скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумовської М. А. про державну реєстрацію прав (права власності на квартиру АДРЕСА_2 ) та їх обтяжень індексний номер 49402993 від 29 жовтня 2019 року за ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП»;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідач приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А.М. подав до суду відзив на позовну заяву в якому позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.
Спростовуючи доводи позовної заяви щодо порядку та черговості вчинення виконавчих дій, приватний виконавець послався на положення частини п'ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» указав, що черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Крім того, з усіх відповідей з банківських установ не вбачалося, що позивач обслуговується у зазначених установах, тому постанова про арешт коштів боржника 26 липня 2019 року була повернута без виконання. Твердження позивачки про наявність інформації про транспортні засоби боржника на час проведення електронних торгів позивачем не доведена та суперечить матеріалам виконавчого провадження.
Приватний виконавець зазначив, що за умовами договору іпотеки передбачено заборону реєструвати у квартирі, що є предметом іпотеки, будь-яких осіб без письмового дозволу іпотекодержателя. Іпотекодержатель - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» повідомив Центр надання адміністративних послуг Дарницького району м. Києва про те, що не надає згоду на проведення реєстрації місця проживання фізичних осіб за місцем знаходження іпотечного майна. Однак позивакач проігнорувала умови пункту 6.1.10 договору іпотеки і зареєструвала малолітніх дій без годи іпотекодержателя.
Спростовуючи доводи позивачки про те, що прийнята 06 вересня 2019 року постанова про зупинення вчинення виконавчих дій не містить усіх передбачених законом відомостей, необхідних для зупинення електронних торгів, що на думку позивачки призвело до унеможливлення своєчасного зупинення електронних торгів та незаконного проведення електронних торгів, відповідно до протоколу проведення яких торги не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників справи, звертає увагу на наступне. Протокол № 430047 проведення електронних торгів було сформовано 06 вересня 2019 року об 11:00:34 год, а постанова приватного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій була винесена 06 вересня 2019 року о 16:08:20 год, оскільки представник позивача - адвокат Дикий Ю. О. пред'явив ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року приватному виконавцю близько 15:00 год (вказана обставина підтверджується інформаційною довідкою з автоматизованої системи виконавчого провадження).
Приватний виконавець зазначає, що 06 вересня 2019 року на його адресу надійшла заява від ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» про винесення акта та постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення заборгованості, що в силу вимог статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 49 Закону України «Про іпотеку» стало підставою передачі майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
Оскільки постановою приватного виконавця від 25 жовтня 2019 року було об'єднано в одне виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 - відкритого з примусового виконання судового рішення та ВП № НОМЕР_4 - відкритого з примусового виконання виконавчого напису, у приватного виконавця були всі правові підстави для передачі майна стягувачу у рахунок погашення заборгованості та складання акта та постанови.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції:
- неповно з?ясував обставини справи, а саме: не з?ясував наявність у стягувача дійсного права вимоги до боржника на суму 1 213 900,00 грн у зведеному ВП N? НОМЕР_6; не з?ясував наявність у приватного виконавця станом на 07.08.2019 р. підстав передання майна боржника на електронні торги; не надав належної оцінки діям приватного виконавця з виявлення майна боржника та передання його на аукціон; не надав належної оцінки діям приватного виконавця щодо несвоєчасного зупинення виконавчих дій та щодо передання майна стягувачу в порядку визначеному статтею 49 Закону України "Про іпотеку";
- визнав встановленими обставини недоведені обставини відсутності у позивачки грошових коштів на рахунках у банківських установах станом на дату направлення виконавцем заявки на реалізацію майна боржника на електронних торгах; встановив відсутність у матеріалах виконавчого поводження відомостей про наявність у боржника транспортних засобів;
- висновки суду: про відповідність дій приватного виконавця вимогам статей 50, 51
Закону України "Про виконавче провадження" та передачу стягувачу нерухомог. майна за результатами торгів, що не відбулися, згідно з вимогами статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" та відповідно до вимог статей 41, 49 Закону України "Про іпотеку"; про відсутність доказів проведення електронних торгів з порушеннями порядку їх проведення; про недоведеність позивачкою належними та допустимими доказами порушення її прав та законних інтересів, про які вона зазначає в позові; про недоведеність незаконності та недобросовісності поведінки стягувача ТОВ "Ес.Ді.Сі.Груп", - не відповідають обставинам справи.
Наголошує також на неправильному застосуванні судом норм процесуального та матеріального права.
Своїм правом на подачу відзиву інші учасники справи у встановлений строк не скористалися.
Від представниці відповідача приватного виконавця Телявського А.М. адвоката Пількевич Т.А. надійшли пояснення, у яких вона. зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Апеляційну скаргу вважає безпідставною, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року- без змін.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Представники позивачки ОСОБА_1 та відповідачів ТОВ "Ес.Ді.Сі.Груп", приватного виконавця Телявського А.М. взяли участь у судовому засіданні у апеляційному суді.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2012 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2006 року № 49.28/135/С-Н-06 у сумі 426 299,41 грн та заборгованості за кредитним договором від 13 квітня 2007 року № 49.4.1/19/07-А у сумі 419 918,21 грн, а всього 848 217,62 грн. Рішення набрало законної сили, видано виконавчий лист.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк», правонаступника ПАТ «Кредитпромбанк», у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-1361/12, виданого 25 червня 2012 року Солом'янським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитними договорами у загальній сумі 848 217,62 грн (том 1, а.с. 38-39).
На підставі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року, якою задоволено клопотання державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного управління юстиції у м. Києві, видано дублікат виконавчого листа № 2-1361/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 848 217,62 грн (том1, а.с. 36-37,40-41).
В подальшому, 25 липня 2019 року приватний виконавець відкрив ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1361/12, виданого 15 липня 2019 року Солом'янським районним судом м. Києва, про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2006 року № 49.28/135/С-Н-06 у сумі 426 299,41 грн та заборгованості за кредитним договором від 13 квітня 2007 року № 49.4.1./19/07-А у сумі 419 918,21 грн, а всього 848 217,62 грн, стягувач - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», боржник - ОСОБА_1 (том 1, а.с. 46-47).
Копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено рекомендованим листом боржнику за місцем проживання, указаним у виконавчому листі (том1, а.с. 45, 62а).
Крім цього, 25 липня 2019 року приватний виконавець у рамках ВП № НОМЕР_3 наклав арешт на майно боржника ОСОБА_1 (том 1, а.с. 52).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 25 липня 2019 року, встановлено, що у приватній власності ОСОБА_1 знаходиться квартира АДРЕСА_2 , обтяжена іпотекою, іпотекодержатель - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» (том 1, а.с. 53-59).
Постановою приватного виконавця від 26 липня 2019 року про арешт коштів боржника накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що містять на рахунках у 78 банках (том 1, а.с. 11).
Встановлено, що у ОСОБА_1 відкрито рахунки у АТ «ПриватБанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», залишок коштів на яких відсутній. Іншими банківськими установами були повернуті копії постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника без виконання.
Приватним виконавцем 26 липня 2019 року направлено до Територіального сервісного центру МВС України у м. Києві № 8041 запит про наявність будь-якого рухомого майна, що зареєстроване за боржником ОСОБА_1 . Із отриманої 26 липня 2019 року відповіді в електронному вигляді встановлено відсутність зареєстрованого рухомого майна за боржником (том 1, а.с. 60-б-60в).
ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» письмово звернулося до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та повідомило, що за умовами іпотечного договору (пункт 6.1.10), ОСОБА_1 без дозволу іпотекодержателя не має права реєструвати будь-кого в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» такого дозволу не надає (том 1, а.с.63а). 02 травня 2019 року Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація на запит ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» надала відповідь про те, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 відсутня інформація про зареєстрованих осіб (том 1, а.с. 62е).
05 серпня 2019 року у ВП № НОМЕР_3 постановою приватного виконавця про опис та арешт майна (кошти) боржника описано та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 65-65б).
Приватний виконавець 07 серпня 2019 року подав до ДП «СЕТАМ» заявку про реалізацію арештованого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 112-113).
Після цього 21 серпня 2019 року боржниця повідомила приватного виконавця, що з 22 травня 2019 року зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 , 2016 року народження та ОСОБА_5 , 2013 року народження є квартира АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 136-139).
В подальшому, 06 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дикий Ю. О. подав приватному виконавцю заяву про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_3, оскільки ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року у справі № 760/24587/19 відкрито провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця та зупинено стягнення з ОСОБА_1 на підставі виконавчого документа № 2-1361/12, виданого 15 липня 2019 року Солом'янським районним судом м. Києва (том 1, а.с 167-163).
Приватний виконавець 06 вересня 2019 року постановою про зупинення виконавчих дій, зупинив вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1361/12, виданого 15 липня 2019 року Солом'янським районним судом м. Києва (том1, а.с 169), про що приватним виконавцем внесено відомості до автоматизованої системи документообігу 06 червня 2019 року о 16:08:20 год (том 1, а.с. 219 г).
Також 06 вересня 2019 року не відбулися електронні торги за лотом № 368038 (квартира АДРЕСА_2 ), про що у системі ДП «СЕТАМ» 06 вересня 2019 року об 11:00:34 год сформовано протокол № 430047. Торги не відбулись у зв'язку з відсутністю допущених учасників.
ДП «СЕТАМ» 09 вересня 2019 року направило приватному виконавцю лист у якому повідомило, що торги з продажу квартири АДРЕСА_2 не відбулися (том 1, а.с 187-188).
Також встановлено, що 25 жовтня 2019 року постановою приватного виконавця відкрито ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису № 4739, виданого 23 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В. В., про звернення стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором від 30 березня 2006 року № 49.28/135/С-Н-06, укладеного з ПАТ «Кредитпромбанк» правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП». Строк платежу за кредитним договором від 30 березня 2006 року № 49.28/135/С-Н-06 настав. Боржник допустив пропущення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 23 липня 2019 року по 22 жовтня 2019 року. Сума заборгованості складає 365 682,38 грн (том 1, а.с. 206-207).
На підставі постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 219 року у справі №760/24587/19 25 жовтня 2019 року поновлено ВП № НОМЕР_3 (том 1, а.с. 219г).
Як видно із матеріалів справи, 25 жовтня 2019 року постановою приватного виконавця об'єднано ВП НОМЕР_3 та № ВП НОМЕР_5 у зведене ВП № НОМЕР_6 (том 1, а.с .26).
Постановою приватного виконавця від 25 жовтня 2019 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу передано стягувачу ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», у рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 2-1361/12, виданим 15 липня 2019 року Солом'янським районним судом м. Києва, та виконавчого напису № 4739, виданого 23 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В. В., квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 (том 1, а.с 27).
Встановлено, що 25 жовтня 2019 року приватний виконавець склав акт про реалізацію предмета іпотеки та вказав, що майно - квартира АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , передається стягувачу у рахунок погашення суми боргу у розмірі 1 113 900,00 грн згідно з виконавчими документами: виконавчим листом № 2-1361/12, виданим 15 липня 2019 року Солом'янським районним судом м. Києва, та виконавчим написом № 4739, виданим 23 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В. В. (том 1, а.с 28).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, сформованої 05 листопада 2019 року, встановлено, що 29 жовтня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Апатенко М. А. видала свідоцтво на підставі якого за ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 8а).
Встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстровано два автомобілі: RENAYLT 21, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , RENAYLT 21 GTS, державний номерний знак НОМЕР_2 , 1988 року випуску, інформація отримана від Територіального сервісного центру МВС України у м. Києві (без дати подачі такої інформації) (том 1, а.с. 186).
Встановлено, що боржник ОСОБА_1 21 серпня 2019 року ознайомлювалася з матеріалами виконавчого провадження (том 1, а.с. 132), представник боржника - адвокат Дикий Ю. О. 06 листопада 2019 року ознайомився з матеріалами ВП № НОМЕР_3, 04 грудня 2019 року - з ВП № НОМЕР_7 (том 1, а.с 211. 213).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 24 жовтня 2021 року, встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15 червня 2020 року між ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Василенко О. А., до ОСОБА_6 перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_2 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 червня 2020 року, індексний номер 52657516 (том 3, а.с.148-151).
Крім того, встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі № 760/24587/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року - без змін, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні скарги про визнання протиправними дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. щодо подання заявки на реалізацію арештованого майна від 07 серпня 2019 року та визнання протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. щодо передчасного прийняття постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 (ДРСР № 90614281). Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М., заінтересована особа - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» відмовлено. (ДРСР № 93302352).
Постановою Київський апеляційного суду від 11 червня 2020 року у справі № 760/32558/18 за заявою ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГУП» про заміну стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою замінено сторону стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-136, виданого Солом'янським районним судом м. Києва 25 червня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2006 року № 49.28/135/с-н-06 у сумі 428 299,41 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи заяву, виходив з того, що право вимоги за кредитним договором із ОСОБА_1 від 13 квітня 2007 року за № 49.4.1/19/07-А на суму 419 918,21 грн ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» за договором про відступлення права вимоги не передавалося. За таких обставин, заміна сторони стягувача у виконавчому провадженні в частині заборгованості за договором кредиту, укладеному з ОСОБА_1 , № 49.4.1/19/07-А від 13 квітня 2007 року на суму 419 918,21 грн неможлива, оскільки у ТОВ ««ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» право вимоги в цій частині відсутнє (том 2, а.с.16-18).
Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 760/25109/19 за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, апеляційну скаргу ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» задоволено, ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 23 липня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню у справі за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на виконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 березня 2012 року у справі №2-1361/12 існує лише один виконавчий документ, в якому зазначена заборгованість на суму 848 217, 62 грн. Нормами ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження» або іншими нормативно-правовими актами України не передбачено можливість роз'єднання вимог зазначених у виконавчому документі, зазначення двох або більше стягувачів за одним виконавчим документом. Визначаючи виконавчий лист № 2-1361/12, виданий Солом'янським районним судом м. Києва 15 липня 2019 року, таким, що не підлягає виконанню у частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №49.4.1./19/07-А від 13 квітня 2007 року у розмірі 419 918,21 грн на користь ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», суд фактично списав заборгованість боржника у цій частині рішення суду. Судом першої інстанції не були з'ясовані та вивчені обставини, пов'язані з тим, хто є кредитором за кредитним договором №49.4.1./19/07-А від 13 квітня 2007 року у розмірі 419 918,21 грн. Відсутність права вимоги у ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 49.4.1./19/07-А від 13 квітня 2007 року у розмірі 419 918,21 грн не є підставою невиконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 березня 2012 у справі №2-1361/12 в цій частині. Права ОСОБА_1 як боржника за рішенням суду не порушені, оскільки для неї не має значення перед яким кредитором виконувати зобов'язання за рішенням суду, яке не виконувалось від 2012 року, виконане у повному обсязі, і питання розподілення коштів стосується стягувачів, які мають право стягувати заборгованість із ОСОБА_1 (ДРСР № 93391101).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року, яке набрало законної сили, у справі № 752/26513/19 задоволено позов ОСОБА_1 та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В. В. 23 жовтня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за № 4739, яким на користь ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» стягується заборгованість з ОСОБА_1 у розмірі 365 682,38 грн, за кредитним договором від 30 березня 2006 року № 49.28/135/С-Н-06, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» (том 2, а.с. 9-13).
Відповідно до частин шостої, восьмої, дев'ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації.
Абзацом першим частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції Закону, яка діяла на момент ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій, було визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду, зокрема, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції Закону встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. За змістом цих положень вони застосовуються в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування не будь-яких, а правовстановлюючих документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до яких свідоцтво про придбання нерухомого майна з торгів не належить.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).
За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).
При цьому, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).
Крім того, ані задоволення вимоги про скасування чи визнання недійсним акта та постанови виконавця, ні задоволення вимоги про визнання дій державного виконавця неправомірними не призвели б до захисту прав позивача, оскільки такі вимоги не відповідають належному способу захисту.
Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), на яку як на підставу своїх вимог посилається позивач, та постанові Верховного Суду від 27 червня 2022 року у справі № 490/9161/19 (провадження № 61-19048св21).
Судовий захист повинен бути повним відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування постанови та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не призведе до поновлення прав позивача на об'єкт нерухомого майна, які ОСОБА_1 вважає порушеними, а тому вказані вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки, навіть у разі задоволення, потребуватимуть додаткових заходів судового втручання.
Виходячи з встановлених обставин справи та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 червня 2022 року у справі № 490/9161/19 (провадження № 61-19048св21), належним способом захисту прав ОСОБА_1 є звернення до суду з вимогами про витребування майна.
І з такими висновками апеляційний суд погоджується.
Правильними є також висновки суду першої інстанції щодо вимог про витребування майна.
Так, згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини другої статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Із частини першої статті 321 ЦК України вбачається, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.
Такий правовий висновок неодноразово висловлений Верховним Судом України у постановах від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13г10, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року у справі 1522/25684/12 та інших.
Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
З урахуванням наведеного, до спірних правовідносин слід застосувати положення статті 387 ЦК України.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22).
Верховний Суд у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 127/28780/21 (провадження № 61-633св23) погодився з висновком апеляційного суду про те, що спірне нерухоме майно не було примусово реалізоване та торгах, а на підставі заяви (стягувача), яка не була учасником торгів, на підставі постанови приватного виконавця залишила майно за собою у рахунок погашення боргу. А тому положення частини другої статті 388 ЦК України на неї не поширюється.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка просила суд витребувати нерухоме майно - спірну квартиру від останнього набувача, обґрунтовуючи це тим, що стягувач - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» діяло недобросовісно, оскільки знало, що набуло право власності на майно за результатами прилюдних торгів, порядок проведення яких порушено, а саме набуття відбулося всупереч закону.
Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що такі доводи не ґрунтуються на нормі закону та суперечать матеріалам справи.
Верховний Суд у постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 439/449/17 (провадження № 61-18661св20) вказав: «Враховуючи, що вимоги скарги на дії державного виконавця щодо винесення постанови та складання акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу спрямовані на втрату чинності цих документів, які пов'язані з реалізацією арештованого майна боржника, що є підставою для виникнення прав та обов'язків інших осіб, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав. При цьому, ефективним способом захисту прав стягувача є пред'явлення до суду позову із залученням до участі у справі інших стягувачів, боржника та державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень».
Статтями 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок звернення стягнення на нерухоме майно, у тому числі яке є предметом застави (іпотеки).
Згідно з частиною сьомою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно, звернення стягнення на нерухоме майно боржника, як предмета іпотеки в порядку примусового виконання визначено статтями 41-49 Закону України «Про іпотеку».
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на яке звертається за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна вилученого з цивільного обороту, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 57 цього Закону.
Відповідно до пункту 28 розділу VIII «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 зі змінами, зазначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування (див. постанову Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 757/60219/16-ц (провадження № 61-21139св18).
Умовами іпотечного договору (пункт 6.1.10) передбачено заборону реєструвати в квартирі, що є предметом іпотеки будь-яких осіб без письмового дозволу іпотекодержателя, що в свою чергу не спростовано стороною позивача.
Судом установлено, що малолітні діти були зареєстровані в іпотечній квартирі після укладення договору іпотеки та без згоди на це іпотекодержателя, тому, враховуючи, що дитина не наділена правом користування предметом іпотеки, наявність самого факту реєстрації місця проживання малолітньої особи в квартирі після укладення договору іпотеки не може розцінюватись як огрунтування відсутності можливості звернення на нього стягнення.
Згідно з частиною п'ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 обслуговується в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль», проте на рахунках не достатньо коштів для виконання постанови приватного виконавця від 26 липня 2019 року, а інші банки повернули вказану постанову про арешт коштів боржника без виконання. Оскільки ОСОБА_1 не обслуговується в інших банківських установах, суд дійшов висновку, що не заслуговують на увагу доводи позивача про порушення черговості здійснення стягнення на кошти боржника приватним виконавцем у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_8. Крім того, за змістом статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти, а черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Твердження позивача про те, що інформація про наявність у боржника рухомого майна містилась у матеріалах ВП № НОМЕР_8 станом на час поновлення виконавчих дій та передання нерухомого майна боржника стягувачу (відповідь від територіального сервісного центру МВС України в місті Києві № 8041) не знайшли свого підтвердження, оскільки не підкріплені належними та допустимими доказами, що є процесуальним обов'язком позивача у силу вимог статей 12, 81 ЦПК України.
Отже, позивач у супереч вимог статей 77-80 ЦПК України не довів, що державний виконавець на момент вчинення виконавчих дій мав інформацію про наявність іншого рухомого майна чи грошових коштів, що належать боржнику.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Встановивши, що приватний виконавець 06 червня 2019 року отримав ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року у справі № 760/24587/19, якою зупинено вчинення виконавчі дії, і цього ж дня о 16:08:20 год в автоматизованій системі документообігу зареєстрував постанову від 06 червня 2019 року про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_3, суд дійшов висновку про те, що приватний виконавець діяв у відповідності до вимог пунктом 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», а пояснення свідка ОСОБА_7 та представника позивача про ухилення приватного виконавця від отримання копії ухвали суду, цих висновків не спростовують.
При цьому приватний виконавець, відновивши 24 жовтня 2019 року виконавче провадження, виніс постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, яким об'єднав ВП № НОМЕР_3 та ВП № НОМЕР_6, тобто діяв у відповідності до вимог частини п'ятої статті 35, статті 30 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, звертаючи стягнення на арештоване нерухоме майно - квартиру, власником якої є боржник ОСОБА_1 , приватний виконавець діяв у відповідності до вимог статей 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження», а передачу стягувачу нерухомого майна за результатами торгів, що не відбулися, вчинено згідно з вимогами статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та у відповідності до вимог статей 41, 49 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, відсутність порушень під час проведення електронних торгів 06 вересня 2019 року підтверджена постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі № 760/24587/19.
Змагальність сторін є одним з основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).
Суд першої інстанції правильно відхилив доводи сторони позивача про те, що права ОСОБА_1 порушено унаслідок втрати нею права власності на належну їй квартиру, що відбулась через завищену суму грошових вимог ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» за неіснуючими зобов'язаннями та через незаконні дії приватного виконавця з реалізації її квартири, оскільки судове рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню ухвалено 14 квітня 2021 року, тобто на час складання акта про реалізацію предмета іпотеки та винесення постанови про передачу майна стягувачу, у рахунок погашення боргу виконавчий напис був чинним і прийнятий до виконання приватним виконавцем у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Оскільки за результатом проведених електронних торгів було припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , а в матеріалах справи відсутні докази проведення електронних торгів з порушеннями порядку їх проведення, які вплинули на результат цих торгів, то подальші дії нотаріуса щодо реєстрації права власності за ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» на вказане нерухоме майно на права та обов'язки позивача не впливають.
Таким чином, суд першої інстанції установив, що електронні торги були проведені з дотриманням вставленого законом порядку, а тому немає підстав для визнання їх результатів недійсними, а постанова приватного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та складений акт про реалізацію предмету іпотеки, які стали підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно, винесені у відповідності до вимог частини дев'ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд урахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна та звернув увагу, що обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2022 року у справі № 757/13834/16 зазначив, що однією з умов розгляду спору, що виник на підставі звернення до суду особи, яка вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої права, є доведеність порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд не встановив, а позивач не довів, що ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» діяв усупереч вимог пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, тобто недобросовісно, що не дає підстав для застосування положень статті 387 ЦК України та витребування спірної квартири від останнього набувача - ОСОБА_2 .
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що обставини, на які посилається позивачка, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд дійшов правильного висновку, що позов є необґрунтованим, та обґрунтовано відмовив в його задоволенні.
Доводи апеляційної скарги позивачки повторюють доводи позовної заяви, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням передчасності позовних вимог, обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Керуючись ст.ст. 141, 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 26 червня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова