17 червня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/9017/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Шкоріної О. І., Стрижеуса А. М.
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі: представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Г. В.,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Базика О. П.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Базика Олексія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_2 ,
на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Висоцької Г. В.
від 26 січня 2024 року
у цивільній справі № 372/5143/23 Обухівського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.
В обґрунтування позову позивач вказувала, що під час перебування у шлюбі сторонами було придбано земельну ділянку № 3 в кварталі 6 сектору 3 на житловому масиві «Стожари» площею 0,1000 га. з кадастровим номером 3223110100:01:019:0152 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На даний земельній ділянці був побудований житловий будинок загальною площею - 76,7 кв.м, житловою площею 24,2 кв.м, який був прийнятий в експлуатацію. У 2016 році зареєстровано право власності на житловий будинок за відповідачем.
07 квітня 2023 року відповідач по подав заяву до уповноважених органів про надання дозволу на розділ земельної ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:019:0152.
За наслідками розподілу земельної ділянки 13 квітня 2023 року за відповідачем ОСОБА_2 в Державному земельному кадастрі було зареєстровано дві земельні ділянки площею 0,0534 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0318 та площею 0,0466 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0317. 02 травня 2023 року дані дві новоутворені земельні ділянки були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав за відповідачем.
Посилаючись на те, що шлюб між сторонами у справі розірвано у серпні 2023 року, на даний час відповідач, проживаючи в будинку, створює позивачці перешкоди в його користуванні, поділити майно в позасудовому порядку не бажає, вважаючи себе єдиним власником будинку, а позивачка на будинок не має ніяких прав, посилаючись на ст.ст. 60, 70 СК України просила задовольнити позов та визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з допоміжними спорудами та дві земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року позов задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з допоміжними спорудами та дві земельні ділянки площею 0,0534 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0318 та площею 0,0466 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0317, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з допоміжними спорудами, на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0534 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0318 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0466 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0317, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 458,58 грн.
Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Обухівського районного суду від 19 жовтня 2023 року, у цивільній справі №372/5143/23 (провадження №2-з-74/23).
В апеляційній скарзі адвокатБазик О. П., який діє в інтересах ОСОБА_2 , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що стороною позивача не доведено, що відповідач створює перешкоди в користуванні спільним майном, що він відмовляється поділити майно в позасудовому порядку, а тому звернення позивача з вказаним позовом є безпідставним, так як жодним чином не порушені права позивача, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення. Належним способом захисту для позивача мала б бути вимога про поділ спільного майна подружжя.
У поданому відзиві адвокат Кулініченко Г. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника відповідача ОСОБА_2 - адвокат Базик О. П. підтримав подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній. Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Кулініченко Г.В., просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є.П., пояснення представника позивачки - ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, та відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 07 вересня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Встановлено, що під час перебування у шлюбі сторонами придбано земельну ділянку № 3 в кварталі 6 сектору 3 на житловому масиві «Стожари» площею 0,1000 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0152 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується копіює договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.12.2012 року.
На вказаній земельній ділянці побудовано житловий будинок загальною площею - 76,7 кв.м, житловою площею 24,2 кв.м, який прийнятий в експлуатацію.
05 липня 2016 року на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок за відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №348986178.
На підставі заяви відповідача від 07 квітня 2023 року (а.с. 69) про надання дозволу на розділ земельної ділянки №3 в кварталі 6 сектору 3 на житловому масиві «Стожари» площею 0,1000 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0152 на дві ділянки площею 0,0466 га та 0,0534 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, проведено поділ земельної ділянки, за результатами якого за відповідачем ОСОБА_2 в Державному земельному кадастрі зареєстровано дві земельні ділянки площею 0,0534 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0318 та площею 0,0466 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0317 за тією ж адресою, що й земельна ділянка №3223110100:01:019:0152.
02 травня 2023 року дві новоутворені земельні ділянки зареєстровані у Державному реєстрі речових прав за відповідачем, що підтверджується копіями витягів (а.с 13, 45).
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 серпня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Зазначені норми сімейного законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 року в справі № 6-843цс17, Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Відповідний правовий висновок викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (пункти 4, 5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).
Судом встановлено, що спірне майно, а саме: житловий будинок з допоміжними спорудами та дві земельні ділянки площею 0,0534 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0318 та площею 0,0466 га з кадастровим номером 3223110100:01:019:0317, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , набуті у шлюбі та спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Іншого відповідачем не доводилось.
Згідно ст. ч.2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно ст.71СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 посилаючись на положення ст. 70 СК України просила визнати за нею право на частину житлового будинку та земельних ділянок. Підстав для відступу від такого розміру часток, як і підстав для виключення майна з обсягу спільного майна подружжя, відповідачем не доводилось.
Встановивши наведені обставини та виходячи із презумпції спільності майна подружжя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову і присудження відповідачці 1/2 його частині.
Доводи апеляційної скарги про обрання позивачкою неналежний способу захисту й відсутності між сторонами спори колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки можливість реалізації позивачкою права на звернення до суду за захистом права власності не перебуває у чи опосередкованому зв'язку із уявленням відповідача про відсутність спору та його бажанням здійснити поділ спільного майна. Наслідком задоволення позову в обраний позивачкою й визнання за нею у праві власності на спільне майно спосіб є саме поділ такого майна, іншим співвласником якого є відповідач, а отже такий спосіб обраний правильно.
Порушень процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції не встановлено. Встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.
Підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України відстуні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Базика Олексія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 25 червня 2024 року.
Судді Є. П.Євграфова
О. І.Шкоріна
А. М. Стрижеус