апеляційне провадження №22-ц/824/3725/2024
справа №753/1264/22
06 червня 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Мережко М.В., Соколової В.В.
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою адвоката Прокудіної Катерини Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Сирбул О.Ф.,
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності на 1/2 частину квартири та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, -
встановив:
У січні 2022 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частину квартири та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем за заповітом всього майна померлого ОСОБА_6 , зокрема, квартири АДРЕСА_1 , яка була його особистою приватною власністю.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2013 року у справі № 22- ц/796/10073/2013 визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цим же рішенням установлено, що квартира АДРЕСА_1 , хоч і була придбана ОСОБА_6 під час шлюбу з ОСОБА_7 , але за кошти, які особисто належали ОСОБА_6 , відтак відповідно до статті 57 СК України вказана квартира належала ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності.
Щодо іншої 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 існував невирішений судовий спір. ОСОБА_8 , онука ОСОБА_7 , померлої дружини ОСОБА_6 , не визнаючи права власності за ОСОБА_4 , та претендуючи на цю спірну частку, в лютому 2012 року звернулася до суду з відповідним позовом про визнання права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Вказує, що 28 липня 2021 року постановою Верховного Суду у справі №753/8626/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_4 , про визнання права власності на спірну частку квартири АДРЕСА_1 відмовлено, судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі скасовано.
05 лютого 2015 року у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2013 року у справі №22-ц/796/10073/2013, яке набрало законної сили, внесено відомості про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.
Згідно з даними інформаційної довідки № 292704139 від 27 грудня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта 368237980000) на підставі: договору дарування № 308 від 10 червня 2015 року ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації: 10.06.2015, запису про право власності 9978131); договору дарування від 07 листопада 2015 року № 220 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації: 07.11.2015, номер запису про право власності 11942930).
Стверджує, що ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем усього майна ОСОБА_6 , зокрема квартири АДРЕСА_1 . Проте наявність у Державному реєстрі записів щодо реєстрації права власності по 1/4 частки спірної квартири на підставі договорів дарування за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є такими, що порушують законні права ОСОБА_4 на дану квартиру, перешкоджаючи в оформленні за нею відповідних прав в повній мірі.
Уважає, що реєстрація права власності на іншу 1/2 (1/4 + 1/4) частки квартири АДРЕСА_1 за третіми особами є незаконною та безпідставною, оскільки з 10 вересня 2014 року правова підстава, на якій ОСОБА_8 набула право власності на спірну 1/2 частину квартири №406 та на підставі якої здійснено відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відпала.
Оскільки на момент укладення договору дарування спірної 1/2 частки квартири, правова підстава, на якій ОСОБА_8 набула право власності на спірну квартиру відпала, відтак ОСОБА_8 не була законним власником спірної 1/2 частки квартири №406 і не мала права на її відчуження.
Мотивуючи наведеним, просить суд визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Скасувати державну реєстрацію права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , дата державної реєстрації 10 червня 2015 року, номер запису про право власності 9978131.
Скасувати державну реєстрацію права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 дата державної реєстрації 07 листопада 2015 року, номер запису про право власності 11942930.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року позов задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , дата державної реєстрації 10 червня 2015 року, номер запису про право власності 9978131.
Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 дата державної реєстрації 07 листопада 2015 року, номер запису про право власності 11942930.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 7 194,90 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 12 500,00 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 7 194,90 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 12 500,00 гривень.
Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Прокудіною К.А., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, не встановлення обставин справи, що підлягають встановленню.
Зазначає, що реєстрація права власності за ОСОБА_3 на 1/4 частину квартири та за ОСОБА_5 на 1/4 частину квартири здійснена не на підставі рішення суду, а на підставі договорів дарування, укладених між відповідачами і ОСОБА_9 . Такий договір станом на даний час недійсним не визнаний, таких вимог позивачкою не пред'явлено.
Вказує, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Встановлення оскаржуваним судовим рішенням тієї обставини, що станом на день вчинення дарування спірної 1/2 частини квартири судове рішення про визнання права власності за ОСОБА_8 було скасоване, не є підставою, з якою законодавець пов'язує скасування реєстрації права власності за відповідачами.
Вказує, що задовольнивши позов в частині вимог про визнання права власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_4 , суд виходив з того, що спір між спадкоємцями вирішено на користь ОСОБА_4 .
Звертає увагу, що після скасування судом касаційної інстанції рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року, справа направлена на новий розгляд та ще двічі переглядалася судами трьох інстанцій. В результаті тривалого розгляду остаточного рішення у спорі між спадкоємцями - ОСОБА_8 та ОСОБА_4 так і не прийнято.
Постановою Верховного Суду від 28 липня 2021 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, в задоволені позовів ОСОБА_8 та ОСОБА_4 відмовлено з підстав незалучення до участі у справі належних відповідачів - поточних власників спірного майна.
Таким чином, фактично спір щодо прав на спірну 1/2 частину квартири залишився не вирішеним, адже відсутнє остаточне судове рішення, в якому б суд, встановивши обставини справи, оцінивши докази надані сторонами на підтвердження їх вимог і заперечень, надав би відповідь на спірні питання, а саме: який статус мала спірна квартира (особиста приватна власність ОСОБА_6 або спільна сумісна власність подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ) та чи прийняла ОСОБА_7 обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_6 .
Посилається на неналежний спосіб захисту, оскільки якщо особа володіє правом власності на майно, а інша без належної правової підстави ним заволоділа, позивачкою мав бути пред'явлений віндикаційний позов та судом мало вирішуватися питання про витребування майна з чужого незаконного володіння на користь власника.
Уважає, що в цьому випадку суду належало розглянути вимоги обох спадкоємців щодо прав на спадкове майно та вирішити між ними спір по суті. Проте, суд відмовив у залученні іншого спадкоємця ОСОБА_10 для участі у справі, не прийняв її вимог, відмовив у зупиненні провадження у справі до вирішення справи №753/12426/22 та в об'єднанні вказаної справи та цієї справи в одне провадження.
Також суд не надав оцінки доводам відповідачки щодо пропуску позивачкою строку позовної давності, заява про застосування якого міститься у відзиві на позовну заяву.
Уважає, що позовна давність пропущена, оскільки про факт відчуження ОСОБА_8 спірної частки ОСОБА_4 було відомо у 2014 році, про подальше розпорядження майном також було відомо та у зв'язку із цим поточних власників - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 залучено до участі у справі у якості третіх осіб.
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні адвокат Пархоменко О.О., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_3 , доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити.
Позивачка ОСОБА_4 та її представник - адвокат Тандир Д.М. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідачка ОСОБА_5 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, апеляційну скаргу просила задовольнити.
Представник 3-ї особи в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції вказав, що відомості про право власності на 1/4 частки спірної квартири № 406 за ОСОБА_5 та про право власності на 1/4 частки спірної квартири № 406 за ОСОБА_3 , внесені у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на підставі договорів дарування, є незаконними та безпідставними, оскільки первісний дарувальник у ланцюгу згаданих вище договорів дарування, які стали підставою набуття останніми права власності на спірну 1/2 (1/4 + 1/4) частку квартири № 406 , не мав права на її відчуження, відтак суд зробив висновок, що відповідні записи підлягають скасуванню.
Суд вказав, що квартира АДРЕСА_1 була особистою приватною власністю ОСОБА_6 на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Після смерті ОСОБА_6 судовим рішенням за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за заповітом.
Суд вказав, що права власності на іншу 1/2 частини квартири існував судовий спір між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , який вирішено та постановою Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 753/8626/16-ц ОСОБА_8 у задоволені позову відмовлено.
Суд також вказав, що ОСОБА_4 є єдиними спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, та якій належить право власності і на іншу 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.
З матеріалів справи убачається, що 11 січня 2011 року ОСОБА_6 складено заповіт,посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шкода О.М., зареєстрований у реєстрі № 23, згідно якого останній все майно на випадок смерті заповідав ОСОБА_4 (том 1 а.с. 37).
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2013 року у справі № 22- ц/796/10073/2013, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З мотивувальної частини рішення убачається, що судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 хоч і була придбана ОСОБА_6 під час шлюбу з ОСОБА_7 , але за кошти, які особисто належали ОСОБА_6 , а тому відповідно до статті 57 СК України вказана квартира належала ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності (том 1 а.с. 38-41).
Також суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки інших спадкоємців за законом після померлого ОСОБА_11 аніж дружина ОСОБА_7 не було та на час його смерті вона була непрацездатною, відповідно вдова мала право на половину від частки, яка б належала їй у разі спадкування за законом, тобто остання згідно частини 1 статті 1241 ЦК України мала право на 1/2 частину спадкового майна померлого ОСОБА_6
28 липня 2021 року Постановою Верховного Суду у справі №753/8626/16-ц скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну частки квартири АДРЕСА_1 відмовлено. У вказаній справі ОСОБА_8 у лютому 2012 року звернулась до ОСОБА_4 з позовом про визнання за нею право власності на 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 . Згідно постанови Верховного Суду підставою для скасування судових рішень є незалучення до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (том 1 а.с. 41-46).
З матеріалів справи убачається, що вказана справа за позовом ОСОБА_8 розглядалась судами неодноразово. Зокрема, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том 1 а.с. 50-51).
Згідно інформаційної довідки з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №292704139 від 27 грудня 2021 року убачається, що на підставі: договору дарування № 308 від 10 червня 2015 року ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації: 10 червня 2015 року, дата запису про право власності 9978131); договору дарування від 07 листопада 2015 року № 220 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації: 07 листопада 2015 року, номер запису про право власності 11942930) (том 1 а.с.47-49).
23 вересня 2014 року ОСОБА_8 подарувала на підставі договору дарування 1/2 частку квартири № 406 , яка була зареєстрована за нею на підставі вже скасованого рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року у справі № 2-4696/12, ОСОБА_9 , що підтверджується даними інформаційної довідки №292704139 від 27 грудня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с.52-53).
Окрім того, установлено, що в провадженні Дарницького районного суду міста Києва перебуває справа №753/12426/22 (провадження №2/753/6044/23) за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування. На теперішній час спір не вирішено.
Частиною 1 статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина 1 статті 1217 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до частини 3 статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день смерті.
Відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Інститут обов'язкової частки встановлює виключення із принципу свободи заповідального розпорядження, що має на меті захист майнових інтересів окремих спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у соціально-майновому аспекті.
Сутність права на обов'язкову частку визначена у статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до частини першої зазначеної статті малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
До складу спадщини, на яке спадкоємці за законом одержують право на спадкування, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), окрім випадків, встановлених у статті 1219 ЦК України.
Стаття 1268 ЦК України визначає особливості прийняття спадщини окремими особами.
Так, відповідно до частини 3 цієї статті спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частина 4 статті 1268 ЦК України встановлює, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами 2-4 статті 1273 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 квітня 2024 року у справі №346/2744/21 (провадження №61-10543сво23) навів такі висновки про застосування норм права:
«тлумачення частини третьої статті 1268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець встановив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов'язкових спадкоємців. Тому обов'язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК;
законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права;
право на обов'язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов'язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення».
Звертаючись із цим позовом, ОСОБА_4 вимоги мотивує тим, що реєстрація права власності за відповідачами проведена незаконно та безпідставно, натомість ОСОБА_4 є єдиною спадкоємицею усього майна ОСОБА_12 .
Разом з тим, згідно обставин справи установлено, що право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 мала його дружина ОСОБА_7 (обов'язковий спадкоємець), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, 23 грудня 2003 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті все своє майно заповіла ОСОБА_8 .
З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції в тій частині, що ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 є передчасним, оскільки є залежним від вирішення майнового права ОСОБА_8 , як спадкоємиці ОСОБА_7 , яка мала обов'язкову частку у спадщині.
Відтак у цій справі належними відповідачами, окрім ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є ОСОБА_8 , проте остання до участі у цій справі як співвідповідач не залучена, натомість судове рішення безпосередньо стосується її прав та обов'язків.
Неправильне визначення суб'єктного складу учасників справи, незалучення до участі у справі належного співвідповідача є самостійної і достатньою підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог. З огляду на наведене, апеляційний суд не надає оцінку іншим доводам апеляційної скарги.
Відповідно до статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Прокудіної Катерини Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення такого змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності на 1/2 частину квартири та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 25 червня 2024 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді М.В. Мережко
В.В. Соколова