справа №757/55560/17-ц Головуючий у І інстанції - Підпалий В.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/771/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
06 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення коштів,-
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно сплачені грошові кошти у розмірі 52 000 грн, проценти за користування безпідставно набутими грошовими коштами за період з 19 квітня 2016 року по 13 вересня 2017 року у розмірі 10 651,13 грн, судовий збір у сумі 640 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 19 квітня 2016 року між ним та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про надання юридичних послуг, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику правову допомогу з наступних питань: зняття арештів та заборон з рухомого майна замовника, а саме з квартир.
Вказав, що предмет договору у своєму змісті містить два поняття, що взаємно виключають один одного та роблять виконання договору неможливим, адже квартира не відноситься до рухомого майна, а є нерухомим майном.
Посилався на те, що у договорі не конкретизовано з яких саме квартир зобов'язується зняти арешт та заборони відповідач, вказано лише, що квартири належать замовнику, однак позивач не має на праві власності нерухомого майна, а укладаючи договір про надання юридичних послуг мав намір захистити інтереси свого батька, особи похилого віку, пенсіонера, який має у власності квартиру, на яку накладено арешт. Однак, вищевикладені обставини не знайшли належного відображення у предметі договору, який сформульований таким чином, що виключає будь-яку можливість його виконання, так як містить два протилежні за змістом поняття: рухомого і нерухомого майна.
Зауважував, на виконання умов зазначеного договору 19 квітня 2016 року ним було передано, а представником за дорученням від виконавця ОСОБА_3 прийнято в якості попередньої оплати суму у розмірі 2 000 доларів США, що є еквівалентом у гривні України за курсом НБУ 52 000 грн, що підтверджується актом приймання-передачі грошових коштів без номеру до Договору про надання юридичних послуг від 19 квітня 2016 року.
Виконавець, на думку позивача, не виконав взятих на себе зобов'язань.
На підставі викладеного та посилаючись на норми статті 1212 ЦК України, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним заочним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Уважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У мотивування скарги зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Вказує, що суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував і дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мав повноваження згідно з вимогами ЦПК України.
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред'явлення позову в порядку статті 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 19 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про надання юридичних послуг, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику правову допомогу з наступних питань: зняття арештів та заборон з рухомого майна замовника, а саме з квартир.
Відповідно до акту приймання-передачі грошових коштів №б/н до Договору про надання юридичних послуг від 19 квітня 2016 року, виконавець прийняв, а замовник передав в якості попередньої оплати суму у розмірі 2 000 доларів США, що є еквівалентом у гривні України за курсом НБУ 52 000 грн. Вище зазначена сума передана повністю відповідно до умов зазначеного вище Договору, зауважень у сторін немає. Момент передачі майна зафіксований вірно о 12-00 год. 19 квітня 2016 року, підписаний ОСОБА_1 та представником за дорученням ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду з даним позовом в порядку статті 1212 ЦК України ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач фактично не виконала взятих на себе зобов'язань, так як предмет договору виписаний нечітко і його виконання є неможливим через те, що предмет містить в собі взаємовиключні протилежні за змістом поняття рухомого і нерухомого майна.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Таким чином, виходячи з матеріалів справи та зважаючи на пояснення позивача, колегія суддів доходить висновку, що між сторонами існували домовленості, а також виниклі договірні правовідносини, адже поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, обумовлених договором про надання юридичних послуг.
Позивач під час розгляду справи особисто посилався на факт існування між сторонами зобов'язань з договору про надання юридичних послуг, а отже ОСОБА_1 необґрунтовано послався на норми статті 1212 ЦК України, оскільки не довів безпідставність отримання відповідачем коштів у порядку статті 1212 ЦК України, адже позивач передав грошові кошти за актом приймання-передачі на виконання умов укладеного договору.
Позивач, уклавши договір про надання юридичних послуг, фактично погодився із його умовами, виконавши умови підпункту 4.2 Договору, відповідно до якого оплата послуг виконавця здійснюється замовником у розмірі 50% від загальної вартості договору, зазначеного в пункті 4.1 в якості попередньої оплати, сплативши вищевказану суму, що підтверджується актом приймання-передачі грошових коштів.
Отже, суд першої інстанції, взявши до уваги договірний характер спірних правовідносин та відсутність правової можливості застосування статті 1212 ЦК України до договірних зобов'язань, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази і надав їм належну оцінку, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Доводи апелянта, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мав повноваження згідно з вимогами ЦПК України, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що згідно вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник