Житомирський апеляційний суд
Справа №293/640/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/183/24
Категорія ч.2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_2
20 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальне провадження №293/640/22 за апеляційною скаргою прокурора Хорошівського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 20.11.2023 року відносно
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, пенсіонера, інваліда ІІІ групи, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,
зазначеним вироком ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_9 від призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановленням іспитового строку на 3 роки.
Покладено на ОСОБА_9 обов'язки, передбачені ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_9 зараховано строк перебування під вартою з 02.04.2022 по 30.05.2022 з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави судові витрати на залучення експертів на загальну суму 6584 грн. 90 коп.
Питання про речові докази вирішено відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, 02.04.2022 року близько 07 год 30 хв. у ОСОБА_9 з ОСОБА_7 у приміщенні будинку АДРЕСА_1 , виник словесний конфлікт.
В цей день, час, місці та за вказаних обставин, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин та словесного конфлікту в ОСОБА_9 виник злочинний умисел, направлений на протиправне спричинення тілесних ушкоджень останній.
Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, ОСОБА_9 взявши до рук сокиру, яка лежала на подвір'ї домогосподарства вищевказаного будинку, увійшов до будинку та пройшов до кімнати, де в цей час перебувала ОСОБА_7 , лежачи на дивані. Далі підійшов до останньої та наніс потерпілій декілька ударів сокирою в область голови, від яких ОСОБА_7 , впала з дивану на підлогу.
В результаті злочинних дій ОСОБА_9 , спричинив ОСОБА_7 , тілесні ушкодження, у вигляді відкритої черепно-мозкової травми із наявною рубленою раною в правій тім'яно-скроневій ділянці, дном якої є вдавлений багатоуламковий перелом луски тім'яної та скроневої кісток праворуч з переходом лінії перелому на основу черепа (велике крило клиновидної кістки), лобну кістку праворуч, зовнішню стінку правої орбіти, з проникненням кісткових фрагментів в порожнину черепа; забою лобної та скроневої часток правої півкулі головного мозку; після травматичного субарахноїдального крововиливу; рубленої рани в лівій тім'яно-потиличній ділянці, дном якої є вдавлені переломи зовнішньої пластинки лобної та тім'яної кісток ліворуч.
В результаті протиправних злочинних дій ОСОБА_9 , ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, які відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення.
В своїй апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду першої інстанції, з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неповноти судового розгляду, та ухвалити новий вирок, яким: визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.
При цьому, зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що в ході судового розгляду не здобуто доказів на вчинення ОСОБА_9 інкримінованих йому дій (ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України), його умислу на умисне вбивство потерпілої ОСОБА_7 не доведено. Разом з цим, в оскаржуваному рішенні відсутнє обґрунтуванням того чому саме усвідомлення використання такого способу вчинення злочину, як фізичне насильство, поєднане із застосуванням сокири, не пов'язано з усвідомленням обвинуваченого суспільної небезпечності своїх дій та відповідних наслідків для життя потерпілої, бажанням або свідомим припущенням її смерті. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що у будинку, де спільно проживали обвинувачений з потерпілою, обвинувачений скористався спокійним станом потерпілої, під час того як та лежала на дивані, в цей час почергово наніс декілька ударів сокирою в область голови останній. Таким чином, обвинувачений ОСОБА_9 у такий спосіб, наніс потерпілій удари у життєво важливий орган небезпечним знаряддям - сокирою. В свою чергу, згідно висновку судово-медичної експертизи від 04.05.2022 № 654, встановлено, що у ОСОБА_7 виявлено відкриту черепно-мозкову травму із наявною рубленою раною в правій тім'яно-скроневій ділянці, виявлені тілесні ушкодження у ОСОБА_7 утворилися від дії гострого предмету і травмуючим механізмом їх утворення була рубляча дія такого предмета, відносяться до тяжких ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення. Звертає увагу, що обвинуваченого ОСОБА_9 не зупинило те, що дружина ОСОБА_10 в момент заподіяння їй ударів сокирою по голові, була повністю беззахисна, нічого не очікувала, відпочивала на дивані, він добре бачив та розумів, що удари, які він спричиняє ОСОБА_7 ним наносяться, в голову, як в життєво-важливий орган людини, тому ствердження обвинуваченого про те, що він не бажав вбивати дружину не мають під собою об'єктивного обґрунтування. Однак, судом цим обставинам не надано належної оцінки, не враховано, що про цілеспрямованість умислу на вбивство ОСОБА_7 свідчать дії обвинуваченого, зокрема, в той час, коли потерпіла лежала на дивані, не чинила ніякого опору здійснив удари по голові сокирою. Після припинення нанесення ударів по голові вийшов з будинку на подвір'я та положив сокиру на те місце де взяв, не намагався надати допомогу потерпілій, лише зателефонував сину та пішов мити банки в приміщення літньої кухні, розуміючи, що потерпіла перебуває у важкому стані. З урахуванням вказаних обставин, вважає доведеним факт спрямованості умислу ОСОБА_9 на замах в умисному протиправному заподіянні смерті своїй дружині, з якою в останнього був конфлікт. Таким чином, перекваліфікація злочинних дій ОСОБА_9 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України є безпідставною. Крім того, призначаючи ОСОБА_9 покарання за ч.1 ст.121 КК України суд безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, належним чином не мотивував свої висновки та послався лише на те, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, не врахував, що ОСОБА_9 обвинувачувався в особливо тяжкому кримінальному правопорушенні проти життя та здоров'я особи, під час вчинення кримінального правопорушення скористався станом потерпілої, яка дрімала на дивані, використав сокиру та спрямував удари в життєво важливий орган потерпілої.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку прокурора в підтримку поданої апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 , його захисника ОСОБА_8 , та думку потерпілої ОСОБА_7 , які заперечили проти апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Згідно ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Частиною 2 статті 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримані зазначені вимоги закону.
Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Відповідно до висунутого ОСОБА_9 обвинувачення, яке підтримано прокурором під часу судового розгляду, 02.04.2022 року близько 07 год 30 хв, у ОСОБА_9 , з ОСОБА_7 , у приміщенні будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 виник словесний конфлікт.
В цей день, час, місці та за вказаних обставин, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин та словесного конфлікту у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_7 , після чого останній вийшов з будинку на подвір?я.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_7 , та бажаючи настання смерті останньої ОСОБА_9 взявши до рук сокиру, яка лежала на подвір?ї домогосподарства вищевказаного будинку, увійшов до будинку та пройшов до кімнати, де в цей час перебувала ОСОБА_7 , лежачи на дивані. Далі ОСОБА_9 , підійшов до останньої та наніс потерпілій декілька ударів сокирою в область голови, від яких ОСОБА_7 , впала з дивану на підлогу.
В результаті злочинних дій ОСОБА_9 , спричинив ОСОБА_7 , тілесні ушкодження, у вигляді відкритої черепно-мозкової травми із наявною рубленою раною в правій тім?яно-скроневій ділянці, дном якої є вдавлений багатоуламковий перелом луски тім?яної та скроневої кісток праворуч з переходом лінії перелому на основу черепа (велике крило клиновидної кістки), лобну кістку праворуч, зовнішню стінку правої орбіти, з проникненням кісткових фрагментів в порожнину черепа; забою лобної та скроневої часток правої півкулі головного мозку; після травматичного субарахноїдального крововиливу; рубленої рани в лівій тім?яно-потиличній ділянці, дном якої є вдавлені переломи зовнішньої пластинки лобної та тім?яної кісток ліворуч, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
Таким чином ОСОБА_9 , виконав усі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, однак злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, так як потерпілій було вчасно надано медичну допомогу.
За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що всупереч доводів апеляційної скарги прокурора, суд першої інстанції з дотриманням положень ст.337 КПК України всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, які досліджені у судовому засіданні та оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, та дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, за обставин, викладених у вироку, з наведенням у вироку доказів, на яких ґрунтується такий висновок суду.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на таке.
Так, відповідно до показань обвинуваченого ОСОБА_9 під час судового розгляду останній свою вину у заподіянні потерпілій тяжких тілесних ушкоджень за обставин, викладених в обвинувальному акті визнав частково, зазначивши, що не заперечує факту нанесення тілесних ушкоджень, однак не погоджується з кваліфікацією його діяння за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України. ОСОБА_9 пояснив, що з дружиною ОСОБА_7 прожив 38 років. Між ними інколи виникали суперечки. Вказав, що 1 квітня 2022 року, дружина погрожувала йому, що вб'є, прикопає та його ніхто шукати не буде, і нікому він не потрібен. Такі конфлікти виникали й раніше. Дружина часто його принижувала, зловживала алкоголем, цькувала, що він не може за себе постояти, обзивала глухим, дурним. Пояснив, що часткова втрата слуху є наслідком нещодавно перенесеного інсульту. Вказав, що разом з дружиною тримають велике господарство. Так, 2 квітня 2022 року, зранку близько 7 год ОСОБА_9 встав та подоїв корів. Зайшов до будинку, де на ліжку в кімнаті побачив дружину ОСОБА_7 , яка відпочивала. Він зробив їй зауваження, що вона до цих пір спить, та попросив дружину допомогти зібратися йому на базар з домашньою продукцією. Дружина почала сваритися через спадок, який його батьки позбавили і в них розгорівся конфлікт. Вона встала з ліжка, підійшла до вікна та взяла за шторою вила, які були заховані. Коли він побачив вила, то розвернувся і почав виходити з кімнати. В цей час ОСОБА_9 відчув, що дружина ніби держаком від вил вдарила по дверях, після чого він вибіг з будинку. Конфлікт тривав хвилин 5. Обвинувачений вказав, що коли він вибіг на вулицю то побачив різні знаряддя праці, заступи, лопати, але чомусь він вирішив взяти сокиру, пояснивши що взяв сокиру для захисту (бо дружина ОСОБА_7 погрожувала вилами) та пішов до будинку, щоб налякати дружину і примусити допомагати її по господарству, оскільки самому все робити йому важко. Показав, що коли зайшов до кімнати дружина лежала на ліжку, вкрита з головою одіялом. Сказав, що потрібно працювати далі, виключив пульт від телевізора. Дружина сказала, що вона не наймичка. Після цього вказав, що точно не пам'ятає, як наносив удари та скільки разів. Пригадує лише як в подальшому підійшов до пенька та кинув сокиру, там де її взяв. Потім подумав за дружину, зайшов до кімнати, де побачив кров на килимі неподалік від дружини, яка лежала на підлозі, та припустив, що мабуть він її ударив сокирою. В той момент йому було наче якесь помутніння в голові, він не усвідомлював що наробив. Після чого, подзвонив сину попросив приїхати та сказав, що мабуть ударив сокирою матір, але не хотів цього. Обвинувачений ОСОБА_9 повідомив, що в момент нанесення ударів сокирою, хотів стукнути по ліжку, наміру вбивати її не мав, а лише хотів налякати, однак якось так вийшло. Повідомив, що в момент нанесення ударів дружина була накрита одіялом і це, мабуть, її врятувало. Щиро кається у вчиненому. Також пояснив, що наразі з дружиною у них дуже гарні відносини, ще кращі ніж до події, вони не сваряться, підтримують один одного. Просив не позбавляти його волі, так як дружина потребує догляду та його підтримки.
Потерпіла ОСОБА_7 під час допиту в судовому засіданні показала, що ОСОБА_11 є її чоловіком, з яким вона прожила 38 років та й на даний час перебуває у шлюбі. Потерпіла пояснила, що між нею та чоловіком часто виникали конфлікти, ініціатором яких переважно була вона. Навесні в 2022 році (точної дати не пам'ятає) вона відпочивала в ліжку власного будинку. Вранці її чоловік підійшов до неї та почав штовхати, щоб вставала порати господарство, однак вона хотіла ще полежати. Після чого встала, підійшла до вікна і взяла вила, які там стояли заховані за шторою, з метою оборонятися від орків, бо війна. Держаком від вил штовхнула по плечах ОСОБА_9 , щоб більше її не чіпав. Чоловік вибіг на двір, а вона, поставивши вила на місце за штору, лягла знову відпочивати, накрившись одіялом повністю з головою. Коли ОСОБА_9 повернувся, то вона відчула удар по голові. Вказала, що пам'ятає один удар, який наніс їй чоловік по голові, а скільки саме було ударів не пам'ятає. Потерпіла повідомила, що пам'ятає як чоловік подзвонив сину, який приїхав з невісткою та надавали до медичну допомогу. Повідомила, що їй відомо, що швидку викликав син, якому зателефонував чоловік. Вважає, що чоловік не хотів її вбивати, а його протиправні дії були спричинені її поведінкою.
За показаннями свідка ОСОБА_12 встановлено, що він є сином обвинуваченого та потерпілої, зазначив що в той день 2 квітня 2022 року батько подзвонив йому зранку та сказав, що сокирою вдарив матір, попросив щоб син приїхав. ОСОБА_12 відразу приїхав до будинку батьків та зайшов на подвір'я. В цей час батько перебував в кухні мив банки, а мати лежала біля телевізора на підлозі в будинку. З першу побачив матір, так як зразу забіг до будинку, де у кімнаті мати лежала на підлозі біля телевізора у крові, бачив тілесні ушкодження на голові у матері. ОСОБА_12 повідомив, що бачив у кімнаті на килиму кров, на дивані теж була кров, а диван знаходився до двох метрів від того місця де перебувала мати. Він почав викликати швидку допомогу, та в подальшому попросив свою дружину викликати швидку. Через хвилин 15-20 приїхала швидка допомога. Чекаючи на швидку, він пішов в літню кухню до батька ОСОБА_9 за поясненнями, чому він так вчинив з матір'ю, однак батько мовчав та почав плакати. ОСОБА_12 повідомив, що повернувся до матері та почав змивати кров з її обличчя, за цей час батько до будинку не заходив. Перший автомобіль під'їхав швидкої, а за ним автомобіль поліції. Вказав, що коли під'їхала слідчо-оперативна група, то його батько розповів вже їм, про те що він накоїв, а коли батько зайшов у будинок то почав знову плакати. Після отриманої травми, мати перебувала на стаціонарному лікуванні в обласній лікарні. Повідомив, що на даний час між батьками нормальні відносини, навіть кращі ніж до вказаних подій. Вказав, що те що раніше між батьками були словесні конфлікти, ініціатором яких була мати.
З показань свідка ОСОБА_13 вбачається, що вона є невісткою обвинуваченого та потерпілої, в день події їй зателефонував чоловік ОСОБА_12 , попросив викликати швидку та щоб вона приїхала до його батьків. Від чоловіка вона дізналася, що свекор ОСОБА_9 наніс свекрусі ОСОБА_7 тілесні ушкодження. Коли вона приїхала, та зайшовши до будинку, побачила свекруху з тілесними ушкодженнями, біля якої був її чоловік ОСОБА_14 та свекор ОСОБА_11 . Повідомила, що після того як їй зателефонував чоловік, вона приїхала через хвилин 15. За 11 років подружнього життя з ОСОБА_15 не чула погроз від свекра ОСОБА_16 щодо наміру позбавити життя ОСОБА_17 . Повідомила, що ініціатором конфліктів переважно була свекруха, яка провокувала суперечки, обзивала свекра, бо він мав вади слуху. Вказала, що свекруха навіть проліковувалась від алкогольної залежності, свекра знає як спокійну людину, не конфлікту, гарного господаря. Наразі у свекрів після цієї події покращились відносини, ОСОБА_11 здійснює догляд за ОСОБА_18 та весь час наголошує на тому, як міг таке зробити.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_20 , поряд з якими проживає 23 роки в с.Бежеві. Показала, що в квітні 2022 року біля будинку сусідів бачила автомобіль швидкої та поліції. Повідомила, що її залучено було як пойняту під час того як її сусід ОСОБА_11 розповів та показав яким чином спричинив тілесні ушкодження своїй дружині ОСОБА_7 . Вказала, що була в будинку Мацієвських та бачила там подушку з кров'ю, яка знаходилася на дивані, також кров була на килимі. Пояснила, що присутній ОСОБА_11 , використовуючи макет сокири, показав, що наніс три удари сокирою по голові своїй дружині, яка в цей час знаходилася на дивані, показав де саме взяв сокиру для нанесення ударів. Розповіла, що між сусідами виникали конфлікти, але у вигляді сварок, ініціатором яких була ОСОБА_21 . ОСОБА_22 між сусідами не бачила.
З показань свідка ОСОБА_23 слідує, що він є сусідом ОСОБА_20 , проживає поряд близько 20 років. Повідомив, що сусіди нормальні, але дружина часто стає ініціатором та скандалить зі своїм чоловіком, весь час його «гризла» та «доїдала». Показав, що весною 2022 року дізнався, що ОСОБА_11 вдарив свою дружину сокирою, в той день бачив автомобіль швидкої біля Мацієвських та особисто він нічого не бачив та не чув.
Свідок ОСОБА_24 повідомила, що вона є односельчанкою ОСОБА_20 , в 2022 році її запросили бути понятою та вона прибула до будинку Мацієвських, який знаходиться в селі Бежеві. Присутній ОСОБА_25 показав як він наніс сокирою ударів по голові своїй дружинні ОСОБА_26 , що відбулося у їхньому будинку в той час коли остання лежала на дивані. Під час слідчого експерименту ОСОБА_11 на вулиці показав місце де взяв сокиру, якою наніс удари. ОСОБА_11 все показав на місці, в ході чого дуже плакав і каявся, що накоїв.
Свідки ОСОБА_27 та ОСОБА_28 засвідчили, що є працівниками медичної установи та надавали на місці події медичну допомогу ОСОБА_29 , у якої була виявлена рублена рана голови. В подальшому ОСОБА_7 була поміщена до травмо логічного відділення.
Протоколом прийняття заяви від ОСОБА_12 від 02.04.2022 року зафіксовано, що його батько спричинив матері тілесні ушкодження (а.п.5 т.2).
Протоколом огляду місця події від 02.04.2022 року, проведеного за добровільною згодою особи, яка володіє житлом, в ході якого було оглянуто будинок 21 та прибудинкова територія по АДРЕСА_1 , де вилучено предмет зовні схожий на сокиру, змиви, дві наволочи, жилетку жіночу, черевики гумові (а.п. 6-10 т.2), з фототаблицями (а.п.11-14 т.2).
Протоколом проведення слідчого експерименту за участі потерпілої ОСОБА_7 від 14.04.2022 року з додатком до протоколу - DVD-R диском з відеозаписом, під час якого по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 розповіла про обставини, за яких виник конфлікт з її чоловіком ОСОБА_30 та показала на місці події, за яких обставин чоловік наніс їй удари по голові сокирою (а.п.18-22 т.2).
Протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 12.04.2022 року з додатком до протоколу, згідно опису якого були вилучені у КНП «Обласна клінічна лікарня ім.. О.Ф.Гербачевського»: виписний епікриз №604 на ім'я ОСОБА_7 , протокол оперативного втручання № 144 від 02.04.2022, протокол мультиспіральної КТ № 031889 від 02.04.2022, протокол мультиспіральної КТ №031964-22 від 07.04.2022 (а.п.25-31 т.2).
Висновком судово-медичної експертизи №360 від 13.04.2022 року, згідно якого у ОСОБА_7 виявлено: відкриту черепно-мозкову травму із наявною рубленою раною в правій тім'яно-скроневій ділянці, дном якої є вдавлений багатоуламковий перелом луски тім'яної та скроневої кісток праворуч з переходом лінії перелому на основу черепа, лобну кістку праворуч, зовнішню стінку правої орбіти, з проникненням кісткових фрагментів в порожнину черепа; забій лобної та скроневої часток правої півкулі головного мозку; після травматичний субарахноїдальний крововилив; рублену рану в лівій тім'яно-потиличний ділянці, дном якої є вдавлені переломи зовнішньої пластинки лобної та тім'яної кісток ліворуч. Закриту тупу травму органів грудної клітини: забій правої легені. Вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_7 утворилися від дії гострого предмету і травмуючим механізмом їх утворення була рубляча дія такого предмета, спричинені в термін та за обставин, вказаних в постанові про призначення судово-медичної експертизи, відносяться до тяжких ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення (а.п.32-33 т.2).
Протоколом затримання ОСОБА_9 від 02.04.2022 року, під час якого у ОСОБА_9 вилучені кофта (в'язаний светр) бежевого кольору, штани темно-синього кольору, хутряна жилетка чорного кольору (а.п.47-50 т.2).
Протоколом проведення слідчого експерименту за участі підозрюваного ОСОБА_9 , під час якого проведено слідчий експеримент по АДРЕСА_1 , де ОСОБА_9 розповів про обставини за яких виник конфлікт з його дружиною ОСОБА_10 та показав на місці події, за яких обставин наніс своїй дружині удари по голові сокирою (а.п.54-59 т.2).
Висновком судово-психіатричної експертизи №130 від 17.05.2022 року, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_9 в період часу, до якого відносяться інкриміновані йому протиправні вчинки, в тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності не перебував, виявлені клінічні ознаки органічного розладу особистості змішаного генезу, який не позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_9 по своєму психічному стану не потребує застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру (а.п.69-70 т.2).
Висновком судово-медичної експертизи від 04.05.2022 року №654, встановлено, що у ОСОБА_7 виявлено: відкриту черепно-мозкову травму із наявною рубленою раною в правій тім'яно-скроневій ділянці, дном якої є вдавлений багатоуламковий перелом луски тім'яної та скроневої кісток праворуч з переходом лінії перелому на основу черепа, лобну кістку праворуч, зовнішню стінку правої орбіти, з проникненням кісткових фрагментів в порожнину черепа; забій лобної та скроневої часток правої півкулі головного мозку; після травматичний субарахноїдальний крововилив; рублену рану в лівій тім'яно-потиличний ділянці, дном якої є вдавлені переломи зовнішньої пластинки лобної та тім'яної кісток ліворуч; закриту тупу травму органів грудної клітини: забій правої легені. Вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_7 утворилися від дії гострого предмету і травмуючим механізмом їх утворення була рубляча дія такого предмета, спричинені в термін та за обставин, вказаних в постанові про призначення судово-медичної експертизи, відносяться до тяжких ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення (а.п.71-72 т.2).
Висновками судово-імунологічних експертиз від 05.05.2022 року № СЕ-19/106-22/3414-БД; від 06.05.2022 № СЕ-19/106-22/2541-БД, відповідно до яких виявлена кров на змивах з килима кров належить людині та може належати ОСОБА_7 (а.п.73-88 т.2).
Висновком експертизи від 10.05.2022 року №СЕ-19/106-22/2783-БД, відповідно до якої на наданих для дослідження: резинових чоботах зеленого кольору з вкрапленням речовини бурого кольору виявлено кров, яка може походити від ОСОБА_7 (а.п.92-98 т.2).
Висновком експертизи від 05.05.2022 року № СЕ-19/106-22/2542-БД, відповідно до якої на наданих на дослідження наволочках виявлена кров належить людині, та може походити від ОСОБА_7 (а.п.99-105 т.2).
Висновками судово-цитологічних експертиз від 02.05.2022 року № 62/ц; від 06.05.2022 року №34/ц, відповідно до яких кров, виявлена на сокирі могла утворитись від особи, в крові якої міститься антиген H ізосерологічної системи АВО, в тому числі і від потерпілої ОСОБА_7 (а.п.89-91, 106-109 т.2).
Висновком судово-медичної криміналістичної експертизи від 08.06.2022 року №111-МК, згідно якої встановлено, що враховуючи конструктивні характеристики сокири, що представлена на дослідження, а саме, що сокира має ширину леза 145мм (14,5см) та довжина рубленої рани до 10 см, тому при співставленні даних показників, не виключається можливість утворення рубленого ушкодження на тілі потерпілої від дії неповного занурення леза сокири в тіло. Також виключити дію будь-якого іншого предмету зі схожими конструктивними властивостями не можливо (а.п.133-134 т.2).
Зауважень з приводу належності, допустимості поданих суду та досліджених судом в судовому засідання доказів сторонами не подано.
Суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі докази з дотриманням ст.94 КПК України дійшов обґрунтованого висновку про те, що обсяг обвинувачення та кримінально-правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_9 що викладені в обвинувальному акті за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.
Відповідно до ч.2 ст.62 Конституції України, ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Так, органом досудового розслідування дії обвинуваченого були кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, як умисні дії, які виразились у закінченому замаху на вбивство, а саме замаху на протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Колегією суддів встановлено, що обвинувачений ОСОБА_9 як під час досудового розслідування, так і протягом всього судового розгляду, дотримувався послідовної позиції, наполягаючи на тому, що він не мав умислу на вбивство потерпілої, не бажав її смерті, при цьому не заперечував факту нанесення тілесних ушкоджень, про що дуже шкодує.
На переконання колегії суддів, на спростування позиції обвинуваченого про відсутність в його діях умислу на вбивство, стороною обвинувачення не було надано вагомих та переконливих доказів ні під час судового розгляду в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду.
Одночасно судова колегія зауважує, що апелянтом не оспорюється вірність відображених місцевим судом показань потерпілого, свідків та письмових доказів.
Так, з показань потерпілої ОСОБА_7 достеменно не можливо встановити наявність у ОСОБА_9 умислу саме на вбивство за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, потерпіла під час допиту у суді повідомляла, що пам'ятає лише один удар який наніс їй чоловік по голові, при цьому зазначила що її голова була повністю накрита ковдрою. Вказала, що чоловік не хотів її вбивати, а його протиправні дії були спричинені саме її поведінкою, переважно вона була ініціатором конфліктів.
Письмові докази (висновки експертиз, протоколи огляду місця події, протоколи слідчого експерименту), надані стороною обвинувачення та досліджені у судовому засіданні судом першої інстанції, свідчать лише про факт спричинення ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, що не заперечується обвинуваченим, однак будь-яких даних про наявність умислу у обвинуваченого на позбавлення життя потерпілої, ці докази не містять.
Колегія суддів враховує, що сталою судовою практикою (постанови Верховного Суду України, ухвалені у справі №308/3530/19 від 26 травня 2022 року, у справі №234/7425/19 від 02 лютого 2021 року, у справі №754/2480/18 від 9 лютого 2021 року, у справі №760/4968/15-к від 09 жовтня 2018 року, у справі №642/6217/15 від 12 вересня 2019 року) визначено, що розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння (ч. 1 ст. 121 КК України), і умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України), здійснюється як за об'єктивною, так і за суб'єктивною сторонами цих злочинів.
Так, за змістом ст.24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Відповідно до ч.1 ст.15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Тобто із суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. А згідно з ч.2 ст.24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, наслідком є саме тілесні ушкодження, що були заподіяні потерпілому, а не позбавлення його життя.
Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях від 14 листопада 2013 року у справі № 5-46кс13, від 26 червня 2014року у справі № 5-10кс14, від 11 грудня 2014 року у справі № 5-32кс14, від 18 червня 2015 року у справі №5-24к15, замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення та наміру вчинити злочин, а тому він є актом, що виконується виключно за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.
Наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
При кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
У разі заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень за відсутності умислу на вбивство або заподіяння більш тяжкої шкоди здоров'ю дії винного слід кваліфікувати за наслідками, що фактично настали.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, питання про спрямованість умислу ОСОБА_9 на завдання потерпілій тяжкого тілесного ушкодження суд першої інстанції вирішив, ураховуючи сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного та потерпілої, їх відносини з потерпілою, ситуацію, що передувала події.
Зокрема, під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_7 38 років перебувають у шлюбі, раніше між ними виникали суперечки, ініціатором яких, зазвичай, була потерпіла, остання систематично його принижувала, цькувала, обзивала. В день події, як зазначили обвинувачений та потерпіла, у них виник побутовий конфлікт, в ході якого потерпіла перша держаком від вил штовхнула по плечах ОСОБА_9 , що вона особиста підтвердила в судовому засіданні. Будучи обуреним такою поведінкою потерпілої, яка відмовила йому у наданні допомоги по домашньому господарству, в той час як обвинувачений самостійно виконував дану роботу, ОСОБА_9 раптово схопив сокиру та наніс потерпілій удари по голові, яка була накрита ковдрою, не пам'ятає яку саме кількість ударів було нанесено, при цьому стверджуючи в судовому засіданні, що удари були нанесені з метою налякати дружину і примусити допомагати її по господарству. Вказані обставини підтверджено і показаннями потерпілої ОСОБА_7 .
Отже, як вірно встановив суд першої інстанції між наміром використати проти потерпілої ОСОБА_7 сокиру та його безпосередньою реалізацією пройшов малий проміжок часу, тобто обвинувачений заздалегідь не готував сокиру для нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 , а скористався вказаним предметом зненацька на ґрунті зневажливого ставлення з боку потерпілої.
Аналіз цих обставин свідчать про відсутність конкретного умислу обвинувачення на вчинення замаху на вбивство потерпілої та свідчить про те, що наносячи удари потерпілій ОСОБА_7 обвинувачений усвідомлював, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілій, передбачав такі наслідки і бажав або свідомо припускав їх настання, однак не конкретизував у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров'ю буде фактично ним заподіяно, а тому на переконання апеляційного суду, обвинувачений діяв із невизначеним (неконкретизованим) умислом, який не був направленим на позбавлення життя потерпілої, а тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, було безпосереднім наслідком заподіяних обвинуваченим ударів сокирою в область голови потерпілої - життєво важливого органу, що обвинувачений чітко усвідомлював.
У такому випадку обвинувачений і має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, тобто за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.
Колегія суддів зауважує, що сам факт заподіяння ушкоджень в життєво важливий орган та характер поранення свідчить про умисний характер заподіяння такого тілесного ушкодження, що свідчить про умисел саме на спричинення тілесного ушкодження, а не про наявність умислу на заподіяння смерті ОСОБА_7 .
Слід також звернути увагу і на те, що після нанесення ОСОБА_9 . ударів потерпілій ОСОБА_7 остання залишалась живою та для обвинуваченого було очевидним, що від його протиправних дій смерть ОСОБА_7 не настала, і маючи реальну можливість продовжити заподіяння потерпілій ударів у життєво-важливі органи, він самостійно, за власною волею, добровільно припинив свої протиправні дії та вийшовши з будинку відразу зателефонував сину. Якби ОСОБА_9 мав умисел на вбивство, то ніщо не заважало останньому довести свій умисел до кінця на місці події.
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги прокурора про допущену судом першої інстанції невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження щодо помилкової кваліфікації дій обвинуваченого та направленості умислу, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Сумнівний характер вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому органом досудового розслідування замаху на вбивство не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов свій прояв як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, рішенні у справі «Коробов проти України», в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не здобуто і не надано переконливих доказів, що ОСОБА_9 вчинено відносно потерпілої ОСОБА_7 саме кримінальне правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, а тому дії обвинуваченого ОСОБА_9 вірно перекваліфіковані на ч.1 ст.121 КК України, як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, з наведенням у вироку мотивів такого рішення.
Що стосується апеляційних доводів прокурора про безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі положень ст.75 КК України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінальних покарань», передбачено, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 в повній мірі дотримався вище наведених вимог закону.
Відповідно до змісту оскарженого вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст.12 КК України є тяжким злочином, особливості й конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення: форму вини, мотив і мету, спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, поведінку під час та після вчинення протиправного діяння, ставлення обвинуваченого до вчиненого.
Належно враховано судом й характеризуючі особу обвинуваченого дані, зокрема, те, що ОСОБА_9 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, похилий вік обвинуваченого, погіршення стану здоров'я, внаслідок перенесеного інсульту, має третю групу інвалідності, одружений, думку потерпілої, яка просила не позбавляти волі обвинуваченого.
В якості обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також виявлене в ході розгляду кримінального провадження вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного системним характером поводження з боку потерпілої, що принижує честь і гідність особи.
В якості обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.67 КК України, суд визнав вчинення злочину щодо подружжя.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Як вбачається із вироку, при призначенні покарання обвинуваченому суд першої інстанції взяв до уваги і позицію потерпілої ОСОБА_7 щодо призначення покарання, яка просила суд не позбавляти чоловіка волі, вказала, що вони примирилися та хоче з ним дожити до старості.
Європейський суд з прав людини, у справі "Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У справі "Бакланов проти росії" від 09.06.2005 та "Фрізен проти росії" від 24.03.2005, суд зазначив, що "досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним", а у справі "Ізмайлов проти росії" від 16.10.2008 суд встановив, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів погоджується з встановленими судом обставинами, які впливають на вид і розмір покарання, й вважає, що покарання ОСОБА_9 призначене у виді позбавлення волі, в межах санкції кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, в мінімальних її межах, із застосуванням положень ст.75 КК України, за своїм видом і розміром є таким, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому підстав вважати призначене покарання явно несправедливим в наслідок м'якості у суду не має.
На переконання апеляційного суду, призначене ОСОБА_9 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Твердження прокурора про те, що суд не взяв до уваги характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, використання сокири та спрямування ударів в життєво важливі органи є безпідставними, оскільки ці обставини повністю враховані судом при призначенні покарання та взяті до уваги у сукупності з іншими обставинами провадження.
Суд апеляційної інстанції не може також визнати прийнятними посилання в апеляційній скарзі прокурором на ту обставину, що обвинувачений скористався станом потерпілої, яка дрімала на дивані, оскільки в ході судового розгляду було встановлено інший перебіг події, що сталася, зокрема спочатку у будинку між обвинуваченим та потерпілою виник конфлікт, який тривав декілька хвилин, в ході якого потерпіла держаком від вил штовхнула по плечах ОСОБА_9 , після чого він вибіг на вулицю, і тому обвинувачений не міг бачити подальші дії потерпілої, щоб умисно завчасно скористатися її станом, чи лягла вона чи стояла біля вікна з вилами йому було невідомо, а його дії були раптовими.
В апеляційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування ст.75 КК України до обвинуваченого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між ним та вчиненими злочинними діями, апеляційний суд вважає, що призначене покарання не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, і не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, колегія суддів не вбачає.
З урахуванням обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, колегія суддів доходить висновку, що вирок суду є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 20.11.2023 року відносно ОСОБА_9 , - без змін.
На ухвалу апеляційного суду учасниками судового розгляду справи можуть бути подані касаційні скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді :