25 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/7533/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Жайворонок Т Є.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Мальцев С. С. (адвокат), Онищук Д. С. (адвокат),
відповідача - Бабченко Ю. Ю. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024
за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
до Антимонопольного комітету України
про зупинення дії рішення, визнання недійсним та скасування рішення, скасування штрафу, зобов'язання вчинити дії,
Державне підприємство "Медичні закупівлі України" (далі - Підприємство, позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) про:
- зупинення дії рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 11.04.2023 № 1-р/тк;
- визнання недійсним та скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 11.04.2023 № 1-р/тк (далі - Рішення АМК).
- скасувати штраф, накладений на Підприємство Рішенням АМК;
- зобов'язати Комітет протягом двох днів після набрання рішенням суду законної сили видалити з офіційного веб-порталу АМК новину, оприлюднену 11.04.2023 під заголовком "Державне підприємство "Медичні закупівлі України" оштрафовано на 1 млн грн за неподання інформації АМК", та оприлюднити на офіційному веб-порталі Комітету новину про спростування порушення Підприємством пункту 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210).
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на незаконність та необґрунтованість Рішення АМК внаслідок неповного з'ясування та доведення обставин, які мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
За твердженням позивача, прийняте відповідачем рішення є необґрунтованим, оскільки вимога АМК не містила інформації про розгляд Комітетом заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції чи реалізацію ним інших заходів здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції саме Підприємством. Державний уповноважений у вимозі не зазначив інформації щодо заяви або справи, у зв'язку із розглядом якої Комітетом здійснено запит інформації; державний уповноважений Комітету перевищив свої повноваження, визначені у дорученні Голови АМК, та вийшов за межі компетенції. Також позивач зазначає, що отримало копію розпорядження державного уповноваженого Комітету про початок розгляд справи майже через рік після його прийняття.
Скаржник також стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції проігнорували доводи Підприємства щодо відсутності у матеріалах справи документів (рішення, розпорядження, наказ) про створення тимчасової адміністративної колегії АМК для розгляду справи № 145-26.13/202-21.
Крім того, на думку позивача, Комітет у Рішенні АМК неправильно визначив розмір штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 (суддя Мандриченко О. В.) зі справи № 910/7533/23, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 03.04.2024 (колегія суддів: Євсіков О. О., Корсак В. А., Алданова С. О.) залишив без змін, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані з посиланням на обґрунтованість Рішення АМК та його висновків, відсутність підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, Підприємство звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просить Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження Підприємство посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного:
- у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 910/4192/21, від 06.02.2024 у справі № 910/186/21 та від 14.06.2022 у справі № 910/8692/21 щодо застосування положень статті 52 Закону № 2210;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/2300/17 щодо застосування положень статті 59 Закону № 2210;
- у постановах Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 922/2029/23 та від 17.01.2023 у справі № 910/19251/20 щодо застосування положень статті 86 ГПК України.
У цьому аспекті зазначає, що у наведених постановах Верховний Суд у застосуванні статті 52 Закону № 2210 зазначив, що розмір штрафу органом АМК має визначатися від доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Порушення Комітетом положень статті 52 Закону № 2210 при визначенні розміру штрафу є підставою для скасування рішення АМК в частині застосування такого штрафу.
Суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою, що АМК у визначенні розміру штрафу керувався не показниками доходу (виручки) Підприємства від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг, а й інших доходів позивача.
Однак, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувані судові рішення не застосували висновків Верховного Суду у наведених вище постановах, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України є підставою для скасування.
Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції проігнорував доводи апеляційної скарги та не надав оцінку дотримання судом першої інстанції положень статті 59 Закону № 2210 стосовно перевірки дотримання органом АМК вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного Рішення АМК.
Суди першої та апеляційної інстанції порушили вимоги статті 86 ГПК України та не врахували, що в матеріалах антимонопольної справи № 145-26.13/202-21 відсутні: будь які документи (рішення / розпорядження / накази) про створення тимчасової адміністративної колегії АМК для розгляду справи; подання державного уповноваженого Горобця Б. В. про передачу на розгляд іншого органу відповідача справи № 145-26.13/202-21; документи (наказ / рішення / резолюція), що підтверджують ініціативу Голови АМК про передачу на розгляд іншого органу справи № 145-26.13/202-21; протокол (-и) засідання тимчасової адміністративної колегії АМК.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач доводи касаційної скарги не визнає і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 910/7533/23 - без змін.
У зв'язку з відпусткою судді Малашенкової Т. М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2024, який наявний в матеріалах справи.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Колегія суддів виходить з того, що як неодноразово наголошував Верховний Суд - кожна зі справ за участю органів АМК України є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями.
Так, суди попередніх інстанцій встановили, що:
- АМК розглянуто справу за ознаками вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210;
- визнано, що Підприємство вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону № 2210 у вигляді неподання інформації АМК на вимогу державного уповноваженого АМК від 02.09.2021 №145-29/03-12934 у встановлений ним строк;
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення на Підприємство накладено штраф у розмірі 1 000 000,00 грн.
Під час прийняття Рішення АМК відповідач виходив з такого:
- в ході здійснення контролю за дотриманням компанією "MISTRAL CAPITAL MANAGEMENT LIMITED" і Товариством з обмеженою відповідальністю "АТ-ФАРМА" вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час підготовки та участі у процедурах закупівлі державний уповноважений Комітету направив Підприємству вимогу від 02.09.2021 № 145-29/03-12934 (далі - Вимога);
- у Вимозі АМК вимагав від Підприємства протягом 10 календарних днів із дня її отримання надати інформацію щодо руху грошових коштів між замовником (Підприємством) та переможцем процедури закупівлі, копії всіх документів які підтверджують виконання умов договору щодо предмета закупівлі, інформацію та копії документів щодо очікуваної вартості предмета закупівлі, копії документів (листів, рішень, рекомендацій тощо) про результати розгляду замовником та/або органами державної влади звернень (заяв, скарг тощо) щодо проведеної процедури закупівлі, копії листів, у тому числі електронні, факсограм тощо, які надсилали (надавали) учасники замовнику під час проведення процедури закупівлі, інформацію щодо переможців процедур закупівлі;
- також у Вимозі Підприємство повідомлене, що відповідно до статей 22, 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" вимоги органу Комітету є обов'язковими для виконання у визначені ним строки;
- Вимога державного уповноваженого Комітету 06.09.2021 вручена за довіреністю представнику Підприємства (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0303506647439);
- останній день надання Підприємством інформації на Вимогу припадав на 16.09.2021;
- Листом від 07.09.2021 № 07/318-09/2021 (вх. №8-03/12630 від 10.09.2021) Підприємство з посиланням на положення пункту 2 частини першої статті 16 та статей 22, 221 Закону України "Про антимонопольний комітет України" повідомило АМК про відсутність підстав для надання запитуваної інформації і просило надати інформацію щодо розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції або щодо проведення перевірок діяльності Підприємства, у рамках яких запитується відповідна інформація. Зокрема, Підприємство зазначило, що у Вимозі не міститься інформація щодо розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції або щодо проведення перевірок діяльності Підприємства та про відсутність у Вимозі інформації щодо повноважень працівника АМК;
- листом від 11.10.2021 №145-29/03-14714 АМК, з посиланням на статті 3, 6, 7, 16, 22 та 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та пункт 2 частини другої статті 6 Закону № 2210, повідомив Підприємство про підстави надання запитуваної у Вимозі інформації;
- у листі від 21.10.2021 № 1172-10/2021 (вх. №8-03/14758 від 22.10.2021) Підприємство наголосило, що Вимога АМК не містить інформації щодо розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції або щодо проведення розслідувань за цими заявами і справами стосовно діяльності Підприємства;
- в установлений державним уповноваженим Комітету строк інформація на Вимогу Підприємством так і не була надана;
- розпорядженням державного уповноваженого АМК від 22.12.2021 № 03/361-р (далі - Розпорядження) розпочато розгляд справи № 145-26.13/202-21 за ознаками вчинення Підприємством порушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210, у вигляді неподання інформації Комітету на Вимогу державного уповноваженого Комітету у встановлений строк;
- листом від 22.12.2021 № 145-26.13/03-18374 АМК направив копію Розпорядження на адресу Підприємства;
- Підприємство отримало лист Комітету з копією Розпорядження 28.12.2022 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0303514728189);
- листом від 15.11.2022 № 145-26.13/03-5164 АМК надіслав на адресу Підприємства копію подання від 14.11.2022 № 145-26.13/202-21/234-спр про попередні висновки у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- вказаний лист Підприємство отримало 18.11.2022 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303515290497);
- письмові зауваження та заперечення на Подання про попередні висновки від Підприємства до Комітету не надходили;
- листом від 24.11.2022 № 07/3891-11/2022 (вх. №8-03/9522 від 25.11.2022) Підприємство надало копії податкової декларації з додатку на прибуток із додатками за 2021 рік та фінансової звітності малого підприємства зі звітом про фінансові результати за 2021 рік (форма № 2-м);
- листом від 06.12.2022 № 145-26.13/03-5713 АМК повідомив Підприємство про дату, час і місце розгляду справи № 145-26.13/202-21;
- вказаний лист Підприємство отримало 12.12.2022 (повідомленням про вручення 0303515402678);
- листом від 03.04.2023 № 145-26.13/03-2145 за допомогою системи електронної взаємодії органів виконавчої влади (далі також - СЕВ ОВВ) АМК повідомив Підприємство про дату, час і місце розгляду справи № 145-26.13/202-21;
- вказаний лист Підприємство отримало 04.04.2023 (зареєстровано в системі СЕВ ОВВ за № 02/5815-04/2023).
Оскільки, АМК не отримав від Підприємства запитуваної у Вимозі інформації, відповідач дійшов висновку, що дії Підприємства, які полягали в неподанні інформації Комітету на вимогу державного уповноваженого Комітету у встановлений ним строк, становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210.
Суди попередніх інстанцій перевіривши подані сторонами доказами, з дотриманням приписів норм матеріального та процесуального права, дійшли таких висновків:
- спірне Рішення АМК прийнято у межах, визначених законом повноважень, відповідачем дотримано вимоги Закону № 2210, Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відносини сторін;
- викладені в оскаржуваному Рішенні АМК висновки відповідача відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права, є законними та обґрунтованими;
- обов'язок надання інформації на запит (вимогу) уповноваженої особи АМК повинен виконуватися суб'єктом господарювання незалежно від того, чи розпочата органом АМК справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а тому, доводи позивача в частині незазначення Державним уповноваженим у Вимозі інформації щодо заяви або справи, у зв'язку із розглядом якої Комітетом здійснено запит інформації, є необґрунтованими;
- державний уповноважений діяв у межах наданих йому положеннями статей 22, 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"
- доводи позивача в частині отримання ним копії розпорядження державного уповноваженого Комітету про початок розгляд справи майже через рік після його прийняття спростовуються наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0303514728189;
- розмір штрафу застосованого АМК до Підприємства згідно з Рішенням АМК відповідає положенням статті 52 Закону № 2210 та становить до 1 % доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача за 2022 рік, зокрема, складає - 0,01 % від доходу (виручки) позивача;
- оскаржуване Ршення АМК прийняте Тимчасовою адміністративною колегією відповідача з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням та доведенням обставин, які мають значення для справи, а також з відповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
- позовна вимога Підприємства про зобов'язання відповідача вчинити певні дії є похідною від вимог про визнання недійсним та скасування Рішення АМК, а тому, з огляду на відсутність підстав для задоволення вказаних вимог також задоволенню не підлягає;
- в силу положень частини четвертої статті 60 Закону № 2210 порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу АМК зупиняє виконання зазначеного рішення органу АМК на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду.
У контексті доводів касаційної скарги та підстав відкриття касаційного провадження Верховний Суд виходить з такого.
В силу положень частини першої статті 52 Закону № 2210 органи АМК накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання, зокрема, юридичних осіб.
За порушення, передбачені пунктами 9, 13-18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. (абзац четвертий частини другої статті 52 Закону № 2210).
Частиною першою статті 59 Закону № 2210 встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 2210 заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Водночас, в силу імперативних положень частини першої статті 74 ГПК України, звертаючись до суду, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина третя статті 74 ГПК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Водночас у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Предметом розгляду у даній справі є: зупинення дії Рішення АМК; визнання недійсним та скасування Рішення АМК; скасування штрафу, накладеного на позивача Рішенням АМИК та зобов'язання вчинити дії (видалити з офіційного веб-порталу АМК новину, оприлюднену 11.04.2023 під заголовком "Державне підприємство "Медичні закупівлі України" оштрафовано на 1 млн грн за неподання інформації АМК"), яким визнано, що позивач вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону № 2210, у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу державного уповноваженого АМК у встановлений ним строк.
Предметом розгляду у справах № 910/4192/21 та № 910/186/21 є визнання недійсними та скасування пунктів рішення АМК, якими визнано, що позивачі вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів відкритих торгів на закупівлю.
Предметом розгляду у справі № 910/8692/21 є визнання недійсним та скасування пункту резолютивної частини рішення АМК, якими визнано, що позивач вчинив порушення, передбачене пунктом 12 статті 50 Закону № 2210, у вигляді концентрації шляхом придбання частки в статутному капіталі приватного підприємства, що забезпечує перевищення 50 % голосів у вищому органі управління підприємства, без отримання відповідного дозволу органів АМК, наявність якого необхідна.
Верховний Суд виходить з того, що позивач обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 52 Закону № 2210 (у частині тлумачення поняття "доходу", як бази обрахування штрафу, у контексті визначення розміру штрафу).
Суд враховує, що у справах № 910/4192/21, № 910/186/21 та № 910/8692/21, одним з доводів позовних заяв позивачі також визначали неправильне нарахування АМК штрафу, а саме стосовно визначення його розміру.
Водночас у аспекті порушених скаржником питань Верховний Суд наголошує, що Законом № 2210 передбачено, як склад порушення антимонопольного законодавства, так і порядок визначення штрафу, який підлягає стягненню у разі вчинення такого порушення (відповідний абзац частини другої статті 52 цього Закону).
Зі змісту постанов Верховного Суду у справах № 910/4192/21 та № 910/186/21 вбачається, що предметом оскарження були рішення АМК, відповідно до яких позивачі притягнуті до відповідальності (вчинення антиконкурентних узгоджених дій [пункт 1 статті 50 та пункт 4 частини другої статті 6 Закону № 2210]), а розмір штрафу, який покладено на позивачів у вказаних справах, визначався АМК відповідно до приписів абзацу другого частини другої статті 52 Закону № 2210.
Зі змісту постанови Верховного Суду у справі № 910/8692/21 вбачається, що предметом оскарження, є рішення АМК, відповідно до якого позивач притягнутий до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції (концентрація без отримання відповідного дозволу органів АМК, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна [пункт 12 статті 50 Закону № 2210]) і розмір штрафу, який покладено на позивача у вказаній справі також визначався АМК відповідно до приписів абзацу другого частини другої статті 52 Закону № 2210.
Разом з тим, у справі, що розглядається (№910/7533/23) предметом оскарження, є рішення АМК, відповідно до якого позивач притягнутий до відповідальності (неподання інформації АМК, його територіальному відділенню у встановлені органами АМК, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки [пункт 13 статті 50 Закону №2210]) і розмір штрафу, який покладено на позивача у вказаній справі також визначався АМК відповідно до приписів абзацу четвертого частини другої статті 52 Закону № 2210.
Крім того, у справі № 910/8692/21 висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 52 Закону № 2210 ґрунтуються виключно на таких встановлених судами попередніх інстанцій обставинах, зокрема: зі звіту про доходи за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 стосовно відповідача у антимонопольній справі вбачається, що у останнього був відсутній дохід (виручка) від реалізації, зокрема, за 2020 рік (вказаний факт також не заперечувався відповідачем). Крім того, Верховний Суд зазначив, що визначивши штраф із сумарної вартості доходу усіх осіб, що входять до групи, АМК не мотивував та не дослідив наявність самої групи та її причетність до вчинення порушення передбаченого передбачене пунктом 12 статті 50 Закону № 2210 у вигляді концентрації шляхом придбання частки в статутному капіталі приватного підприємства, а також отримання групою доходу внаслідок вчинення такого порушення.
Тобто, при розгляді наведеної вище справи № 910/8692/21, судами перевірено застосування Комітетом частини третьої статті 52 Закону, а саме застосування колективної відповідальності і визначення штрафу, виходячи з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) юридичної особи з урахуванням суб'єктів господарювання, які пов'язані з нею відносинами контролю, тобто входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання.
Отже, на переконання Суду, наведене вище виключає подібність зі справою, що розглядається (№ 910/7533/23).
Разом з тим у постанові від 30.05.2023 у справі № 910/4192/21 Верховний Суд виснував, що визначення АМК розміру штрафу не від доходу (виручки) товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, яке (товариство) притягається до відповідальності свідчить про те, що Комітет діє не у спосіб, що передбачений законом, і про неправильне застосування АМК положення абзацу другого частини другої статті 52 Закону № 2210. При цьому, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 52 Закону № 2210 ґрунтуються виключно на таких встановлених судами попередніх інстанцій обставинах, зокрема: розмір штрафу, застосованого АМК до Товариства згідно з Рішенням №813-р, визначений не від доходу (виручки) цього товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за відповідний рік, а іншим чином.
У постанові від 06.02.2024 у справі № 910/186/21 висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 52 Закону № 2210 ґрунтуються виключно на таких встановлених судами попередніх інстанцій обставинах, зокрема: Комітетом у Рішенні АМК в якості доходу від реалізації продукції визначено сукупний дохід позивачів.
Таким чином, при розгляді справ № 910/4192/21 та № 910/186/21, судами також перевірено застосування Комітетом абзацу другого частини другої статті 52 Закону № 2210, а саме застосування відповідальності і визначення штрафу, виходячи з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) юридичної особи з урахуванням фактичних встановлених обставин справи.
Водночас зі змісту Рішення АМК та оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій вбачається, що розмір штрафу застосованого АМК до Підприємства згідно з Рішенням АМК відповідає положенням статті 52 Закону № 2210 та становить до 1 % доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача за 2022 рік та складає - 0,01 % від доходу (виручки) Позивача.
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду у справах № 910/4192/21, № 910/186/21 та № 910/8692/21 відрізняються від справи, що розглядається (№ 910/7533/23) за обставинами і складом правопорушень, які були предметом розгляду Комітету, за вчинення яких останній кваліфікував і притягнув до відповідальності, які регулюються різними нормами Закону № 2210, у тому числі і порядком визначення штрафу, який підлягає стягненню у разі вчинення такого порушення (відповідний абзац частини другої статті 52 цього Закону), а також за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), що виключає подібність названих справ за змістовним критерієм.
Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, то слід зазначити таке.
У постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.
Оскаржувані судові рішення не суперечать висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, адже суди переглянули рішення, прийняте на підставі реалізації повноважень АМК і не встановили підстав, передбачених статтею 59 Закону № 2210.
Разом з тим колегія суддів також звертає увагу на відмінність змісту правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет) спору у наведеній скаржником справі від тих, що є у справі № 910/7533/23.
Зокрема, предметом спору у справі № 910/23000/17 є вимоги про визнання недійсним рішення про відмову в розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення підприємством законодавства про захист економічної конкуренції. Разом з тим, як вже було зазначено предметом спору у справі № 910/7533/23 є позовні вимоги, які стосуються Рішення АМК про притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210.
Щодо посилань позивача на висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 86 ГПК України, які викладено у постановах від 05.03.2024 у справі № 922/2029/23 та від 17.01.2023 у справі № 910/19251/20, Суд зазначає таке.
Застосування приписів статті 86 ГПК України як норми процесуального права має загальний (універсальний) характер для усіх справ.
Відповідно до приписів частини першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Так, за приписами частини третьої статті 86 ГПК України суд, зокрема, надає оцінку доказам, у тому числі й кожному доказу, що міститься у справі, мотивує їх відхилення або врахування. Суд має надати оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при розгляді справ за участю органів АМК, предметом яких є визнання недійсним його рішень встановлені у Рішенні обставини та докази підлягають оцінці судами виходячи з положень частини третьої статті 86 ГПК України і саме від встановлення відповідних обставин справи на підставі правильної оцінки доказів щодо всебічності, повноти та об'єктивності залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас висновки суду у кожній конкретній справі формуються за результатами оцінки судом фактичних обставин, певної доказової бази на підставі наданих сторонами доказів за правилами визначеними у статті 86 ГПК України.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 910/19251/20, на яку здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги.
Верховний Суд виходить з того, що мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами цих відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому.
Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню.
Вказаний висновок випливає, зокрема, зі статей 236 - 237 ГПК України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 922/2029/23, на яку здійснює своє посилання скаржник.
Разом з тим колегія суддів у контексті доводів касаційної скарги та встановлених судами обставин, ураховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19 зокрема: "що кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями".
Враховуючи зміст позовних вимог у цій справі та спірні правовідносини, предметом розгляду та дослідження у даному випадку першочергово мають бути обставини, пов'язані з виконанням / невиконанням позивачем вимог органу АМК.
У цьому контексті Верховний Суд також вважає за необхідне відзначити, що скаржник, посилаючись на висновки викладені у постановах Верховного щодо застосування стандартів доказування, не враховує, що ці доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами справи та з оцінкою доказів у ній, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.
Крім того, вказані вище висновки щодо застосування положень статті 86 ГПК України скаржник виокремлює із судових рішень предметом спору у яких є Рішення АМК про притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пункт 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.
Доводи касаційної скарги стосовно відсутності у матеріалах справи документів (рішення, розпорядження, наказ) про створення тимчасової адміністративної колегії АМК для розгляду справи № 145-26.13/202-21 Судом також відхиляються, оскільки ці доводи позивач взагалі не наводив на обґрунтування своєї позиції під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, і відповідно, ці доводи, не були предметом апеляційного перегляду. Водночас імперативні приписи пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України виключають можливість касаційного оскарження рішення та постанови з наведених скаржником мотивів.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що в силу положень статті 59 Закону № 2210 порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення АМК тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
У аспекті наведеного вище Верховний Суд наголошує, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам та встановили, що оскаржуване Рішення АМК прийнято у межах, визначених законом повноважень, відповідачем дотримано вимоги Закону № 2210, Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи.
Разом з тим, у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції до переоцінки доказів вдаватись не може.
За таких обставин, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/7533/23 ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки щодо застосування норм права стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/7533/23.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 ГПК України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Комітету на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій ухвалі.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 910/7533/23, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Медичні закупівлі України" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 910/7533/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець
Суддя Т. Жайворонок