18 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/1976/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради
на рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі
за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі:
1) Харківської обласної (військової) державної адміністрації,
2) Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації
до: 1) Харківської міської ради,
2) фізичної особи-підприємця Кожанова Вячеслава Сергійовича
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки.
У судовому засіданні взяв участь: прокурор - Шапка І. М. та представник Харківської міської ради - Горобинська Н. М.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У жовтні 2022 року керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Харківської обласної (військової) державної адміністрації (далі - позивач та/або Харківська ОДА), Департаменту культури і туризму Харківської ОДА звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (далі - Міськрада та/або відповідач-1), фізичної особи-підприємця Кожанова Вячеслава Сергійовича (далі - ФОП Кожанова В. С. та/або відповідач-2), в якій просив суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 7 додатку 1 до рішення Міськради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 16.10.2019 № 1765/19 (далі - рішення № 1765/19);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.07.2020 № 51/20, укладений між Міськрадою та ФОП Кожановим В. С., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О. О. і зареєстрованого в реєстрі за № 600 (далі - договір № 51/20);
- зобов'язати ФОП Кожанова В. С. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути у власність держави в особі Харківської ОДА (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038, площею 0,0265 га, розташовану за адресою: вул. Куликівська, 2, м. Харків;
- судові витрати у справі покласти на відповідачів.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що передача Міськрадою у власність ФОП Кожанова В. С. спірної земельної ділянки відбувалася з порушенням вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, з тих підстав, що перебування земельної ділянки, що розташована в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам'ятки 8828-Ха, виключає можливість її перебування у приватній власності.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, рішенням Міськради від 27.02.2013 № 1041/13 «Про надання дозволу на проведення оцінки земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» ФОП Кожанову В. С. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею орієнтовно 0,0255 га на вул. Мельникова, 2 у м. Харкові (теперішня назва - Куликівська) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі під літ. «Е-3» (офісна будівля).
У подальшому згідно з пунктом 7 додатку 1 до рішення № 1765/19 ФОП Кожанову В. С. вирішено продати земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови площею 0,0265 га з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 на вул. Куликівській, 2 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі під літ. «Е-3» (офісна будівля).
За договором № 51/20 вказана земельна ділянка продана Міськрадою ФОП Кожанову В. С.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на час пред'явлення позову у цій справі власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 є ФОП Кожанов В. С. (запис про право власності від 31.07.2020 № 37575934, внесений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О. О.), підстава державної реєстрації - договір № 51/20.
Відповідно до інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) від 10.06.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 на вул. Куликівській, 2 у м. Харкові розташована в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що Департаментом відповідно до статті 186-1 ЗК України не погоджувався проект землеустрою спірної земельної ділянки.
За таких обставин Прокурор звернувся з позовом у цій справі, посилаючись на те, що перебування спірної земельної ділянки в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам'ятки 8828-Ха, виключає можливість її перебування у приватній власності.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 у справі № 922/1976/22 (суддя Жельне С. Ч.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 (Хачатрян В. С. - головуючий, судді: Россолов В. В., Склярук О. І.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано пункт 7 додатку 1 до рішення № 1765/19; визнано недійсним договір № 51/20; зобов'язано ФОП Кожанова В. С. повернути у власність держави в особі Харківської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038, площею 0,0265 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з Міськради на користь Харківської обласної прокуратури 3 721,50 грн витрат зі сплати судового збору; стягнуто з ФОП Кожанова В. С. на користь Харківської обласної прокуратури 3721,50 грн витрат зі сплати судового збору.
3.2. Судові рішення обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі м. Харкова та в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків, отже, вказаний об'єкт належить до історико-культурної спадщини міста Харкова.
При цьому пункт 7 додатку 1 до рішення № 1765/19, на підставі якого ФОП Кожанову В. С. передано у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам статей 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 122, 128, 186-1 ЗК України, статей 1, 17, 18, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статей 1, 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини».
Оскільки спірна земельна ділянка не може передаватися у приватну власність, договір № 51/20 суперечить інтересам держави та порушує вимоги частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частин 1, 7 статті 17, частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», частини 4 статті 83, частини 5 статті 122 ЗК України.
Суди попередніх інстанцій також врахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, згідно з якою повернення у власність територіальної громади майна, незаконно відчуженого органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб.
Отже, в даному випадку позбавлення ФОП Кожанова В. С. земельної ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки спірна земельна ділянка отримана відповідачем-2 з порушенням вимог чинного законодавства.
Щодо заяви Міськради про застосування позовної давності суди попередніх інстанцій наголосили, що у даному випадку спірна земельна ділянка історико-культурного призначення також обмежена в цивільному обороті, а саме тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, що має історико-культурну цінність, треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. З огляду на зазначене, беручи до уваги, що Прокурором заявлено негаторний позов, позовна давність до спірних правовідносин не підлягає застосуванню.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі № 922/1976/22, Міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі № 922/1976/22, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктами 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 2, 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» щодо необхідності отримання органом охорони культурної спадщини офіційної інформації з Державного земельного кадастру про місце розташування, опис меж, площу, координати поворотних точок меж, дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, категорію земель, вид використання земельної ділянки;
Також, на думку Міськради, відсутній висновок щодо категорії земель, оскільки розділення земельних ділянок за видом цільового призначення здійснюється в межах віднесення земель до певної категорії.
4.4. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор заперечує викладені в ній доводи та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
4.5. Харківська ОДА у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що розгляд справи № 922/1976/22 зупинявся до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 927/1206/2, а тому колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 під час розгляду цієї справи, керуючись при цьому положеннями частини 4 статті 300 ГПК України.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що 17.04.2024, тобто після подання касаційної скарги Міськради у цій справі, судові рішення в якій переглядаються Верховним Судом, в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена постанова Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22 за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі: Департаменту; Харківської ОДА до Міськради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Терези» про скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення ділянки, висновки в якій викладені, зокрема, щодо застосування положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», які Верховний Суд вважає за необхідне врахувати під час розгляду цієї справи, адже правові висновки у справі № 922/1412/22, стосуються тих же аргументів (підстав касаційного оскарження), якими обґрунтована касаційна скарга Міськради у цій справі № 922/1976/22, а також стосуються тієї самої пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків.
5.4. Як зазначалося вище, касаційне провадження за касаційною скаргою Міськради відкрито на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Водночас, як було зазначено вище, Прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі з метою захисту прав держави на земельну ділянку, на якій розташовано об'єкт культурної спадщини - пам'ятка археології. Отже, з метою вирішення позову Прокурора потрібно дослідити правове регулювання відносин щодо земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології.
У статті 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень статті 317 ЦК України лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1).
Згідно з абзацом 3 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 на вул. Куликівській, 2 у м. Харкові розташована в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків, що підтверджується, зокрема, інформацією Департаменту від 10.06.2021, паспортом та обліковою карткою пам'ятки (з картою-схемою розміщення Поселення Харків).
Археологічні об'єкти культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (абзац 2 частини 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Отже, залишки стародавніх поселень є нерухомими археологічними об'єктами культурної спадщини, а тому не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, пам'ятка археології місцевого значення Поселення Харків, у межі якої потрапляє спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038, занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам'ятки 8828-Ха.
Відомості про занесення пам'ятки археології Поселення Харків до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наявні на офіційному вебсайті Міністерства культури та інформаційної політики України за посиланням: https://mkip.gov.ua/content/derzhavniy-reestr-neruhomih-pamyatok-ukraini.html.
Вказана інформація також розміщена на офіційному вебсайті Обласного комунального закладу «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини», створеному на підставі розпорядження голови Харківської ОДА від 25.11.2003 № 414 (http://www.spadschina.kh.ua/assets/files/Reestri/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%20%D0%BD%D0%B0%2014.09.2020%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%80.pdf).
Крім того, у підрозділі 2.3.1 «Межі території пам'ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» Науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичного ареалу м. Харків, доступної за посиланням: http://www.spadschina.kh.ua/assets/images/iaop_kharkiv/%D0%9D%D0%9F%D0%94%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D0%B8%20%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%202.pdf, вказано, що оскільки пам'ятка археології Поселення Харків розташована в історичному середмісті м. Харкова і її територія є частиною міської інфраструктури, охоронна зона для пам'ятки не визначалася.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
Відповідно до частини 6 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам'яток археології, оскільки пам'ятки археології як нерухомі об'єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.
Пам'ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв'язку з чим нерозривно пов'язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам'ятки, яка згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини» не може перебувати в приватній чи комунальній власності.
Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» гарантовано право державної власності на пам'ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам'ятками археології, у зв'язку з невіддільністю пам'ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі, а також у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, ухваленої у подібних правовідносинах.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038, площею 0,0265 га, розташована за адресою: вул. Куликівська, 2, м. Харків, є такою, на якій розташовані пам'ятки археології. Як результат, ця земельна ділянка передана з державної власності протиправно.
Відтак, ані пункт 7 додатку 1 до рішення № 1765/19, ані договір № 51/20 не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо задоволення позовних вимог в цій частині.
Разом з тим суди попередніх інстанцій за вказаних вище обставин дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог Прокурора в частині повернення державі в особі Харківської ОДА спірної земельної ділянки.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, ухваленої у подібних правовідносинах, і підстав для відступу від немає.
Крім цього, варто звернути увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Саме на зазначений висновок Верховного Суду щодо незаконної передачі у приватну власність земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, послалися суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 констатувала відсутність у цій справі підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20.
5.5. Окрім цього, враховуючи те, що у цій справі зайняття спірної земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, суди дійшли правомірних висновків, що позовна давність до спірних правовідносин не застосовуються.
5.6. Виходячи із викладеного вище, колегія суддів касаційної інстанції наголошує на тому, що у цьому разі відсутні підстави для формування та викладення висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, мова про які ідеться у поданій Міськрадою касаційній скарзі, оскільки існує чіткий та однозначний підхід до розгляду аналогічних спорів. Зокрема, правову відповідну позицію викладено Верховним Судом у постанові від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, і підстави для її зміни (відступу) відсутні. Крім цього, положення статей 2, 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» не регулюють питання щодо відчуження земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології, у зв'язку з чим виник спір у цій справі.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Згідно зі статтею 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
6.2. За таких обставин касаційна скарга Міськради підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункт 7 додатку 1 до рішення № 1765/19 та визнання недійсним договору № 51/20 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення -про відмову в позові у зазначеній частині.
6.3. З огляду на викладене у цій постанові, в іншій частині спору (щодо повернення державі в особі Харківської ОДА спірної земельної ділянки) рішення та постанова підлягають залишенню без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі № 922/1976/22 у частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункт 7 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 16.10.2019 № 1765/19 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.07.2020 № 51/20, укладеного між Харківською міською радою та фізичною особою-підприємцем Кожановим Вячеславом Сергійовичем, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О. О. і зареєстрованого в реєстрі за № 600, скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У решті рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі № 922/1976/22 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ