11 червня 2024 року Справа № 915/410/23
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.,
за участю секретаря судового засідання: Дюльгер І.М.
представники сторін не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу № 915/410/23
за позовом Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт” (вул. Заводська, 23/14, м. Миколаїв, 54020)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” (Громадянський узвіз, 1/1, м. Миколаїв, 54020)
про стягнення грошових коштів у загальній сумі 975742,18 грн.
встановив:
Державним підприємством “Миколаївський морський торговельний порт” (далі - ДП “ММТП”) пред?явлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” (ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”) грошових коштів у загальній сумі 975742,18 грн, із яких: 672926,32 грн - основний борг; 56030,10 грн - пеня; 33794,97 грн - 3 % річних; 212990,79 грн - інфляційні втрати, з посиланням на неналежне виконання ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” грошових зобов?язань за укладеним з позивачем договором від 15.11.2019 № 44-Р про використання залізничних колій (далі - договір), а саме, зобов?язань щодо своєчасної та у повному обсязі сплати відповідачем коштів за використання об?єктів інфраструктури, внаслідок чого утворився основний борг у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню в порядку п. 4.3 договору, а також здійснені нарахування в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
ДП “Миколаївський морський торговельний порт” також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат з оплати позовної заяви судовим збором.
За такими вимогами ухвалою суду від 20.03.2023 відкрито провадження в даній справі та вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Для учасників справи встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/410/23 та визначено головуючи у справі суддю Давченко Т.М.
Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на норми ст. 263, 526, 599, 610, 612, 625, ЦК України, ст. 20, 343 ГК України та мотивовано тим, що відповідач не виконує обов'язок за Договором від 15.11.2019 № 44-Р про використання залізничних колій, унаслідок чого перед ДП “ММТП” у відповідача утворилась заборгованість за період з квітня по липень 2021 та вересень 2022 року у сумі 672926,32 грн.
Від відповідача надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, в яких ТОВ "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ".
Ухвалою від 12.05.2023 суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 20.07.2023.
Ухвалою від 20.07.2023, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження у справі; підготовче засідання відкладено на 03.10.2023.
Ухвалою від 03.10.2023 учасників справи повідомлено про призначення підготовчого засідання в даній справі на 15.11.2023.
Ухвалою від 15.11.2023, занесеною до протоколу судового засідання, учасників справи повідомлено про те, що ухвалою від 15.11.2023, , підготовче засідання відкладено на 24.01.2024.
Ухвалою від 24.01.2023, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.02.2024, проте в указану дату засідання не відбулось, тому ухвалою від 26.02.2024 учасників справи повідомлено про призначення судового засідання на 22.04.2024.
Судове засідання (розгляд справи по суті) в даній справі 22.04.2024 не відбулося, тому ухвалою від 23.04.2024 учасників справи повідомлено про призначення розгляду справи на 11.06.2024.
ТОВ "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" у відзиві від 26.04.2023 № 26 заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне:
- позивачем не вірно визначена територіальна юрисдикція (підсудність) справи при предявленні позову. Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних кіб - підприємців та громадських формувань, що відображені у відповідній Виписки з ЄДРПОУ від 10.04.2023р., зареєстроване місцезнаходження ТОВ «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ»: Україна, 01015, м.Київ, вул.Лаврська, буд. 16.
- ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» є портовим оператором зареєстрованим за причалом №9, що підтверджується інформацією з Реєстру морських портів України. Іншої діяльності, окрім стивідорної в порту Миколаїв, ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» не здійснює;
- потребу ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» у здійсненні навантажувально-розвантажувальних робіт задля перевалки вантажів клієнтів неможливо задовольнити іншим способом як через причал №9 і з використанням причалу та причальної інфраструктури (підкранові та залізничні колії), а також технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури;
-24.02.2022 розпочалося бомбардування міст України та Морський порт Миколаїв було заблоковано. У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 починаючи із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу;
- відповідач також указав, що у договорі сторони визначили підставою для проведення у поточному місяці за попередній місяць оплати за договором отриманий ТОВ «"НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" від Позивача відповідний рахунок; при цьому вказує, що акт наданих послуг (виконаних робіт) №12730043 від 30.09.2022 на суму 9637,75 грн на цей час не оформлений належним чином, і тому підстави для здійснення оплати рахунку за тотожним номером відсутні. Також вказує що у матеріалах справи на рахунках відсутня відмітка про їх отримання уповноваженим представником ТОВ "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ"; надана позивачем копія "Журналу видачі рахунків та актів виконаних робіт" не містить відомостей та відміток про отримання саме вищевказаних рахунків безпосередньо ТОВ "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" або уповноваженим представником Відповідача. На думку відповідача, позивачем не надано суду належних доказів вручення рахунків ТОВ "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ".
Також Відповідач зазначає про відсутність зобов'язання проведення оплати нарахованих по рахунку №12730043 від 30.09.2022 на суму 9637,75 грн штрафних санкцій рахунку у сумі:213,59 грн - інфляційних витрат, 1887,94 грн - пені, 113,28 грн - 3% річних.
- за офіційним повідомленням Міністерства інфраструктури України від 24.02.2022, підвідомчим підприємством якого є позивач, - з 24.02.2022 морські порти були закриті. Повідомлень про відкриття Порту Миколаїв та розблокування його роботи до цього часу не публікувалося;
- листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 з 24.02.2022 офіційно встановлено фактичну неможливість в Україні належного виконання зобов'язань за діючими договорами внаслідок дії непереборної сили, тобто дію надзвичайних і невідворотних обставин;
- відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, з 11.11.2022 м.Миколаїв Миколаївської області є територією на якій до цього часу ведуться бойові дії;
- починаючи з 01.10.2022 ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” офіційно повністю законсервувало своє виробництво та тимчасово призупинило свою діяльність на час воєнного стану.
Крім того, у відзиві ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” також виклало наступні клопотання:
- у разі прийняття судом рішення про стягнення з відповідача штрафних санкцій застосувати положення статей 256, 258 ЦК України та застосувати позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) у заявленому Позивачем розмірі 56030,10 грн;
- у судовому рішенні встановити спосіб його виконання та надати відповідачу - відстрочення виконання рішення суду в даній справі після закінчення воєнного стану в Україні, вказавши про це, у відповідності до вимог ст. 239 ГПК України.
Посилаючись на такі обставини, відповідач вважає, що підстави здійснення оплати рахунку №12730043 від 30.09.2022 на суму 9637,75грн. відсутні, а в задоволенні нарахованих штрафних санкцій відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач заперечив позицію відповідача та зазначав наступне:
Згідно з ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Залізнична колія є об'єктом нерухомого майна, що встановлено постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2011 у справі №3-22/177-09-4676, оскільки її не можна вільно переміщувати у просторі. Тому підсудність даного спору має визначатись за правилами встановленими ч. 3 ст. 30 ГПК України.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на дату подачі позову залишається закритим. Згідно реквізитів зазначених у Договорі, місцезнаходження Відповідача є: Громадянський узвіз 1/1, м.Миколаїв, а інформацію щодо їх зміни, на момент подачі позовної зави, Відповідач, всупереч вимогам п.10.2 Договору, не наддав, тому підсудність справи визначено за наявними даними;
Відповідно до п. 2.1,2.2. підставою для підписання сторонами договору Акту наданих послуг за договором та здійснення оплати відповідного рахунку є довідка ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” щодо кількості оброблених вагонів за розрахунковий місяць за підписами уповноважених осіб Підприємства.
Згідно п.2.4 Договору розрахункові рахунки № 08110043 від 30.04.2021, № 09290043 від 31.05.2021,№ 11290043 від 30.06.2021, № 13260043 від 31.07.2021, № 12730043 від 30.09.2022 та акти наданих послуг, які мають тотожні номери, передані відповідачу відповідно до п.2.2 Договору і є офіційно врученими позивачем та отримані відповідачем. Відповідачем, з моменту отримання, не використано право, передбачене пунктом 2.5 Договору щодо мотивованої відмови від підписання Ату наданих послуг, що вказує на їх безспірність.
Крім того, позивач звернув увагу суду на те, що рахунки, які сплачені відповідачем, а також і ті, що залишаються несплаченими, отримані ТОВ "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" однаковим способом, шляхом вручення під підпис з відміткою в "Журналі видачі рахунків та актів виконаних робіт", копії сторінок якого є додатками до позовної заяви. Даний спосіб отримання вищевказаних документів започаткований між сторонами з дня підписання договору.
Крім цього, позивач зазначив, що форс-мажорні обставини можуть підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, а не від самого зобов'язання; сторони мають дотримуватись умов договору щодо попередження контрагента про виникнення форс-мажорних обставин; посилаючись на форс-мажор зацікавленій стороні повинно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному зобов'язанні.
Позивач також указав, що, звертаючись до суду з відзивом, відповідачем не надано жодного доказу в обґрунтування скрутного фінансового стану боржника, не доведено наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим на даний час.
ТОВ "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" у запереченнях від 02.06.2023 №38 зазначило, що позивачем невірно визначена підсудність спору - за ст.27 ГПК України, позов порту повинен був бути пред'явлений до господарського суду за місцезнаходженням ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Також, відповідач зауважив, що плата за користування майном позивача шляхом розміщення на ньому майна відповідача на території Порту Миколаїв підлягає зменшенню повністю за період з 24.02.2022 та до повного відновлення судноплавства з урахуванням форс-мажорних обставин, оскільки у відповіді № 192 від 04.10.2022 на претензії порту відповідач повідомив про настання форс-мажорних обставин та надав підтверджуючий лист Торгово-промислової палати. Зазначені обставини відповідач просив суд врахувати при прийнятті рішення в даній справі.
Інших заяв по суті справи суду не надійшло.
Від сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи (ухвали доставлені до Електронного кабінету ЄСІТС), представники у засідання не з'явилися.
Враховуючи те, що явка учасників в засідання суду обов'язковою не визнавалась, господарський суд вважає, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
15.11.2019 між ДП “ММТП” (Балансоутримувач) та ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” був укладений Договір № 44-Р про використання залізничних колій, (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. предметом якого є надання товариством з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» послуг з використання залізничних колій та стрілочних переводів (примикання до парку прийому Миколаїв - Вантажний) вказаних у Додатку № 2 (схема), для виконання тепловозами робіт з подачі-збирання вагонів, маневрових робіт та інших.
Відповідно до п. 2.1 Договору вартість Послуг, що надаються Балансоутримувачем, визначається згідно з цінами (тарифами), що діють на момент надання відповідних Послуг, що вказані у Додатку №1 (із змінами та доповненнями внесеними відповідно до Додаткової угоди №1 від 29.12.2020), який є невід'ємною частиною Договору. До 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, Підприємство надає Балансоутримувачу довідку щодо кількості оброблених вагонів за розрахунковий місяць за підписами уповноважених осіб Підприємства.
В матеріалах справи містяться довідки ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” щодо кількості поданих вагонів відповідно до договору 44-р від 15.11.2019, а саме: довідка щодо кількості поданих вагонів відповідно до Договору за період 01.04.2021 по 30.04.2021(вх..№652 від 04.06.2021);довідка щодо кількості поданих вагонів відповідно до Договору за період 01.05.2021 по 31.05.2021(вх..№769 від 04.06.2021);довідка щодо кількості поданих вагонів відповідно до Договору за період 01.06.2021 по 30.06.2021(вх..№878 від 02.07.2021);довідка щодо кількості поданих вагонів відповідно до Договору за період 01.07.2021 по 31.07.2021(вх..№1086 від 04.08.2021); довідка щодо кількості поданих вагонів відповідно до Договору за період 01.09.2022 по 30.09.2022.
Оплата за використання Об'єктів інфраструктури здійснюється до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Балансоутримувача, на підставі підписаного Сторонами Акта наданих послуг та отриманого рахунку, які підтверджують надання Послуг ( пункт 2.2. Договору).
Балансоутримувач, керуючись п.2.3. Договору, здійснює виставлення рахунку та Акта наданих послуг по наданим Послугам до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим.
Згідно пункту 2.4. Договору рахунки на оплату та Акти наданих послуг Балансоутримувачем передаються Підприємству наступним чином:
- направляються за адресою факсом, зазначеним у даному Договорі; або
- отримуються безпосередньо представником Підприємства під підпис у реєстрі пред?явлених рахунків; або направляються Підприємству за адресою, вказаною у даному Договорі для листування, іншим загальноприйнятим способом (поштою, кур?єрською поштою тощо).
Балансоутримувач може застосувати будь-який з описаних способів передачі рахунку та Акта наданих послуг або кілька способів. Застосування одного з описаних способів визнається Сторонами достатнім з боку Балансоутримувача для забезпечення оплати Підприємством такого рахунку та підписанням ним Акта наданих послуг.
Підприємство зобов?язане до 15-го числа місяця наступного за розрахунковим, оформити та повернути Балансоутримувачу підписаний та скріплений власною печаткою, якщо така використовується у відповідності до чинного законодавства України, належний Балансоутримувачу примірник Акта та здійснити розрахунок згідно з умовами Договору чи надати вмотивовані заперечення у той же строк (пункт 2.5. Договору).
Згідно з п. 3.4.1. Договору, Підприємство зобов'язане здійснювати оплату за надані Послуги на умовах, у порядку та у строки встановлені Договором.
Як зазначає позивач в позовній заяві, в результаті невиконання відповідачем зобов'язань за Договором 44-р від 15.11.2019 утворилась заборгованість з оплати за використання об'єктів портової інфраструктури ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” і по цей час залишаються несплаченими частина рахунків на загальну суму 672926,32 грн, а саме:
1) № 08110043 від 30.04.2021 на суму 206749,58 грн;
2) № 09290043 від 31.05.2021 на суму 102054,55 грн;
3) № 11290043 від 30.06.2021 на суму 205561,37 грн;
4) № 13260043 від 31.07.2021 на суму 148923,07 грн;
5) № 12730043 від 30.09.2022 на суму 9637,75 грн.
Також, орендодавцем разом із вказаними рахунками були виставлені та надіслані орендарю акти наданих послуг (виконаних робіт) за період квітня по липень 2021 року та вересень 2022 року № 08110043 від 30.04.2021, № 09290043 від 31.05.2021, № 11290043 від 30.06.2021, № 13260043 від 31.07.2021, № 12730043 від 30.09.2022.
Попри це, за твердженнями ДП “ММТП”, указані вище рахунки відповідачем не оплачені, внаслідок чого за ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” обліковується заборгованість у загальній сумі 672926,32 грн., на яку позивачем здійснені нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
Викладені обставини зумовили звернення ДП “ММТП” до суду з позовом у даній справі.
Законодавством визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України).
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ст. 193 ГК України). Положеннями ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Не вважаються такими обставинами, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки (ст. 626 ЦК України).
Предметом позову у даній справі є майнові вимоги про стягнення заборгованості за Договором надання послуг з використання залізничних колій стосовно платежів з оплати за використання об'єктів інфраструктури та штрафних санкцій, які, як вважає позивач підлягають сплаті Відповідачем як замовником через несвоєчасне виконання ним обов'язку щодо сплати коштів за використання об'єктів інфраструктури Позивачу як Балансоутримувачу (виконавцю).
Правовідносини з надання послуг врегульовані положеннями глави 63 "Послуги. Загальні положення" розділу III "Окремі види зобов'язань" книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як зазначалося вище, на виконання договору № 44-Р від 15.11.2019 позивачем було оформлено та направлено відповідачу для підписання акти наданих послуг за період з квітня по липень 2021 року, а також акт наданих послуг за вересень місяць 2022 року на загальну суму 672926,32 грн. Акти наданих послуг (виконаних робіт) за період з квітня по липень 2021 року підписані сторонами та скріплені печатками. Між тим зі сторони ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” акт наданих послуг (виконаних робіт) за вересень 2022 року на суму 9637,75 підписано не було.
Суд зауважує, що передання та прийняття робіт (послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акту і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором (угодою) у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про підписання такого акту та, відповідно, прийняття робіт (послуг). Крім того, виконавець робіт (надавач послуг) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), а має лише констатувати факт відмови від підписання останнього за відсутності належних підстав для цього.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав позивачеві мотивованої відмови від підписання акту наданих послуг за договором № 44-Р від 15.11.2019 за вересень місяць 2022 року на суму 9637,75 грн (зокрема, не висловив жодних заперечень щодо факту отримання послуг у вказаний період, вартості послуг тощо).
З огляду на викладене, суд зазначає про безпідставність ухилення відповідача від підписання зазначеного акту наданих послуг за договором № 44-Р від 15.11.2019.
Стосовно доводів ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” про об'єктивну неможливість виконання договірних зобов'язань в частині оплати вартості послуг за договором № 44-Р від 15.11.2019 внаслідок існування форс-мажорних обставин суд зазначає наступне.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.
При цьому судом враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Отже, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.
Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.
Суд наголошує на тому, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який посилається відповідач, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Даний висновок суду узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем не поданий сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження існування форс-мажорних обставин, які б зумовили неможливість виконання ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” прийнятих на себе зобов'язань за укладеним з позивачем договором № 44-Р від 15.11.2019.
Крім того, в силу пункту 5.4 договору №44-Р від 15.11.2019 сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов'язань за Договором, повинна негайно, в письмовій формі повідомити іншу Сторону про виникнення цих обставин з належним підтвердженням відповідного факту. Матеріали справи не містять доказів відповідного повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин.
Інших положень, які передбачали б можливість відстрочення виконання договірних зобов'язань з оплати наданих послуг договір не містить.
Таким чином, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об'єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов'язань за укладеним з позивачем договором №44-Р від 15.11.2019 внаслідок існування форс-мажорних обставин.
Подана ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” до суду копія наказу директора ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” №31 від 30.09.2022 "Про тимчасове призупинення діяльності на час воєнного стану простій підприємства" є внутрішнім актом товариства відповідача, який жодним чином не підтверджує обставини що унеможливлюють виконання за договором №44-Р від 15.11.2019.
Ураховуючи наведені вище положення законодавства та обставини, встановлені судом, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” заборгованості з оплати за використання залізничних колій у розмірі 672926,32 грн є обґрунтованими.
Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені, суд зазначає таке.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ч.2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом п.4.3 Договору за прострочення оплати по Договору з Підприємства стягується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який сплачується пеня від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення, до повного погашення заборгованості, включаючи день оплати, але не більше 6-ти місяців.
Судом перевірено розрахунок пені, заявленої до стягнення та встановлено, що позивачем правильно визначено періоди та суми нарахування пені.
На підставі вищенаведеного, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня в сумі 56030,10 грн.
Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні втрати, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Інфляційні нарахування на суму боргу не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача нараховані на суму кожного щомісячного грошового зобов'язання інфляційні втрати за період з липня 2021 року по лютий 2023 року включно в загальній сумі 212990,79 грн та 3% річних за період з 18.05.2021 по 09.03.2023 в сумі 33794,97 грн.
Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено, що позивачем правильно визначено періоди та суми нарахувань.
На підставі вищенаведеного, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача інфляційні втрати в сумі 212990,79 грн та 3% річних в сумі 33794,97 грн.
Щодо позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені та штрафу) тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідачем подано заяву про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних. На його переконання, перебіг трирічної позовної давності за видатковими накладними №РН-005 від 02.03.2020 та №РН-006 від 10.03.2020 сплив 05.03.2023 та 13.03.2023 відповідно. Разом з цим, оскільки позов подано до суду лише 12.07.2023, то у його задоволенні слід відмовити.
Проаналізувавши відповідні доводи, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності.
Так, згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Також, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.
У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі карантин відмінений.
Суд не залишає поза увагою і той факт, що 24.02.2022 Російська Федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, враховуючи викладене вище, позовна давність за заявленими позовними вимогами, яка була продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану.
Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, то позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами.
Враховуючи вказане, суд доходить висновку, що ДП «ММТП» не пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення пені у розмірі 56030,10 грн. .
Суд зауважує, що для застосування п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивачу не потрібно обґрунтовувати, що продовження строків зумовлене саме дією на нього обмежень, впроваджених у зв'язку з карантином. Ні ЦК України, ані інші нормативно-правові акти, якими встановлений (продовжений) на території України карантин, продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину, не містять таких вимог, а автоматичне продовження цих строків пов'язане саме із встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону.
Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 31.05.2022 у справі №926/1812/21, від 22.06.2022 у справі №916/1157/21, у справі №920/724/21 від 22.09.2022.
Щодо підсудності спору
Предметом Договору, відповідно до п. 1.1, є об'єкт інфраструктури (залізничні колії), що розташовані, відповідно до Додатку № 2 (схема), у м. Миколаєві.
Параграфом 3 "Територіальна юрисдикція (підсудність)" глави 2 "Юрисдикція" розділу 1 ГПК України передбачено правила територіальної юрисдикції (підсудності), в тому числі виключної підсудності справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 29 ГПК України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Положеннями статей 27, 29 ГПК України визначено загальні та альтернативні правила підсудності справ, а статтею 30 цього Кодексу встановлені виключення з цих правил.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27-29 ГПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
За правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Залізнична колія є об'єктом нерухомого майна, що встановлено постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2011 у справі №3-22/177-09-4676, оскільки її не можна вільно переміщувати у просторі.
Враховуючи вищеозначене суд приходить до висновку про підсудність даного спору визначається за правилами встановленими ч. 3 ст. 30 ГПК України.
Щодо клопотання ТОВ "НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ" про відстрочення виконання рішення суду в даній справі після закінчення воєнного стану в Україні. суд приходить до такого.
Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Звертаючись із заявою про відстрочення виконання рішення, відповідач зазначив, що з 24.02.2022 причал №9 не використовується, стивідорна діяльність портовим оператором в порту Миколаїв не здійснюється.
Після початку військової агресії та бомбардування м. Миколаєва вцілому та Порту окремо, відповідач частково призупинив свою діяльність, практично усі робітники Виїхали за межі міста, офіс компанії було зачинено, зв'язку не було. Відповідачем при першій можливості були виконані роботи по вивезенню залишків вантажів клієнтів з території Порту Миколаїв. Починаючи з 01.10.2022 Компанія офіційно повністю законсервувала своє виробництво та тимчасово призупинила свою діяльність на час воєнного стану. вказаний факт підтверджується Наказом № 31 від 30.09.2022 про тимчасове призупинення діяльності на час воєнного стану - простій Підприємства. До цього часу відповідачем не отримано можливість безпечного здійснення своєї господарської діяльності в Порту Миколаїв - відповідач не здійснював перевалку вантажів клієнтів та не здійснює повноправно стивідорну діяльність в Порту до цього часу. Тобто прибутки відповідачем для проведення розрахунків не отримуються через обставини не залежні від відповідача та за відсутності його вини, отже виконання грошових зобов'язань можливо можливо після зняття блокади с порту Миколаїв та відновлення стивідорної діяльності ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”.
Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі-ГК України), суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Згідно підпункту 1 частини 2 цієї ж статті суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Згідно статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється на основі, зокрема самостійного залучення фінансових ресурсів, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (ст. 44 ГК України).
Частина 2 статті 218 ГК України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Разом із тим, відповідачем не подано доказів того, що зазначені вище обставини (надзвичайна ситуація та обмежувальні заходи) негативно вплинули на його фінансовий стан (баланси, фінансові звіти за відповідний період, тощо).
Відомостей щодо коштів на рахунках відповідача станом на час розгляду справи, як і доказів щодо відсутності у товариства у 2022-2023 роках прибутку в обсязі, достатньому для погашення заборгованості одним платежем, матеріали справи не містять.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем не доведено неможливості виконання ним рішення суду в даній справі одним платежем та можливості подальшої сплати коштів частинами у запропонований ним строк.
За такого суд визнає клопотання ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” про розстрочення виконання рішення суду в даній справі не підлягаючим задоволенню.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані, законні, підтвердженні матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Згідно ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Суд також вважає необхідним зазначити про те, що розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» (вул. Лаврська, 16, м. Київ, 01015; код ЄДРПОУ 32655926) на користь Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт” (вул. Заводська, 23/14, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 01125608) заборгованість за Договором № 44-Р від 15.11.2019 грошові кошти у загальній сумі 975742,18 грн, із яких: 672926,32 грн - основний борг; 56030,10 грн - пеня; 33794,97 грн - 3 % річних; 212990,79 грн - інфляційні втрати, а також 14636,13 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення суду складено та підписано 24.06.2024.
Суддя Т.М. Давченко