79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
25.06.2024 Справа № 914/416/24
Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківхлібпродукт», м. Васильків, Київська обл.,
до відповідача: Приватного підприємства «Галичина Агроресури», с. Глиняни, Львівська обл.,
про: стягнення 686 026,26 грн
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Хід розгляду справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Васильківхлібпродукт» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Галичина Агроресури» про стягнення 686 026,26 грн.
Ухвалою від 21.02.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив розгляд справи на 02.04.2024.
Ухвалою від 02.04.2024 суд відклав розгляд справи на 23.04.2024.
23.04.2024 відповідач подав відзив на позовну заяву (Вх. № 11098/24).
30.04.2024 позивач подав відповідь на відзив (Вх. № 11697/24).
Ухвалою від 23.04.2024 суд відклав розгляд справи на 13.05.2024.
Ухвалою від 13.05.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 11.06.2024.
Ухвалою від 11.06.2024 суд відклав розгляд справи на 25.06.2024.
В судове засідання 25.06.2024 представники сторін не з'явились, причин не явки не вказали, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Беручи до уваги предмет та підстави позову у даній справі, суд дійшов до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання за Договором поставки № 1904/2 від 19.04.2023 року в частині поставки товару позивачу, у зв'язку з чим ТОВ «Васильківхлібпродукт» звернулось до суду з позовною заявою про стягнення попереднього платежу з відповідача в розмірі 531 892,01 грн.
Внаслідок неналежного виконання договору позивач нарахував відповідачу 80742,71 грн пені, 16100,00 грн штрафу, 43870,87 грн 23% річних та 13420,67 грн інфляційних втрат.
Правова позиція відповідача.
З позовними вимогами Приватне підприємство «Галичина Агроресурси» не погоджується, вважає їх необгрунтованими, просить у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне.
Позивачем до позовної заяви долучені документи, договір, специфікації, видаткові накладні та інші, які не містяться основних реквізитів , зокрема підпису відповідальних осіб за здійснення господарської операції, а відтак не можуть бути належним та допустимим доказом у справі.
Відповідач вважає, що вищеперераховані документи не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, а тим більше, достатніми для підтвердження факту існування взаємовідносин з постачання товару між сторонами, позаяк ці документи не підписані посадовою особою, директором ПП «Галичина Агроресурси» - Кінашем Р.В.
Зазначив, що не підписана з боку Покупця видаткова накладна не вважається первинним документом, який засвідчує факт передачі товару, а відтак не може бути підставою для відображення цієї операції в бухгалтерському обліку як Постачальника так і Покупця.
Також звернув увагу на умови долученого до позовної заяви договору, відповідно до п. 2.9 , відповідно до якого Покупець має право притримати оплату, якщо йому не було надано повний пакет документів, передбачений п. 2.6 Договору. Позивачем не підтверджено належними доказами факт своєчасного та повного надання документів Покупцю, передбачені п. 2.6.
Зазначив, що між ТОВ «Васильківхлібопродукт» та ПП «Галичина Агроресурси» 08.02.2024 року був укладений договір перевезення вантажу, згідно якого ПП «Галичина Агроресурси» надає транспортно-експедиційні послуги з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, та інших вантажів, а ТОВ «Васильківхлібопродукт» (Замовник) зобов'язується оплатити надані послуги. По даному договору Позивач не розрахувався із Відповідачем на загальну суму 294 967,20 грн з ПДВ. Відтак, заявлена Позивачем в позовній заяві сума боргу в розмірі 5310892,01 грн. не відповідає дійсності, а отже, і позовні вимоги щодо стягнення з ПП «Галичина Агроресурси» заборгованості в розмірі 686026,26 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
19.04.2023 між ПП «Галичина Агроресурси» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Васильківхлібпродукт” (покупець) було укладено договір поставки № 1904/2 (далі - договір), згідно з умовами якого постачальник зобов'язався передати відповідно до умов, передбачених договором, пшеницю 20-го, 3-го, 4-го класу, сою, жито продовольче, насіння соняшника, ячмінь, ріпак (далі - товар) врожаю 2022, у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти вищезазначений товар та оплатити його в строки, в розмірі та на умовах, визначених договором.
Найменування, одиниця виміру товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент), визначаються специфікацією, що є невід'ємною частиною договору (п.1.2 договору).
Відповідно до п.3.2 договору порядок розрахунків за товар сторони узгоджують у специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору. Датою сплати за товар вважається дата перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.4 договору).
Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що за порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми непоставленого товару за кожен день прострочення та штраф у розмірі 100,00 грн за кожен день прострочення передачі.
Відповідно до п. 4.4 договору у разі якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати з дня наступного коли товар мав бути поставлений або за письмовою вимогою покупця.
Пунктом 4.5 договору сторони визначили, що в разі не поставки товару понад 30-ти днів коли товар мав бути переданий покупцю, на суму попередньої оплати нараховуються проценти у розмірі 23 % від розміру попередньої оплати відповідно до Цивільного кодексу до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Згідно з п. 6.1 договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. Після підписання цього договору всі попередні переговори вважаються такими, що втратили свою чинність. Строк дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до 01.02.2024, а у випадку несвоєчасного виконання будь-якою стороною своїх договірних обов'язків - до повного виконання прийнятих на себе зобов'язань (п. 6.2 договору).
Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.
На виконання умов договору 19.04.2023 між сторонами було підписано специфікації № 1, 2, 3 ,4 до договору поставки № 1904/4 від 19.04.2023 за умовами якої постачальник зобов'язався поставити ріпак. Пунктом 3 специфікацій сторони визначили, що оплата за товар здійснюється в наступному вигляді: 86% по факту завантаження, решта 14 % після реєстрації податкових накладних.
Позивач на виконання умов специфікацій сплатив частину вартості товару в сумі 9 492 919,44 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 24009 від 24.04.2023, № 24046 від 25.04.2023, № 24112 від 27.04.2023, № 24124 від 27.04.2023, № 24165 від 28.04.2023, № 24210 від 01.05.2023, № 24503 від 09.05.2023, № 24524 від 10.05.2023, № 24614 від 12.05.2023, № 24637 від 15.05.2023, № 24729 від 16.05.2023.
Відповідач на виконання умов договору та специфікацій поставив позивачу 578,21 т ріпака вартістю 8 961 027,43 грн, що підтверджується видатковими накладними 216 від 24.04.2023, 217 від 24.04.2023, 218 від 25.04.2023, 219 від 25.04.2023, 220 від 26.04.2023, 221 від 27.04.2023, 222 від 27.04.2023, 223 від 28.04.2023, 224 від 28.04.2023, 225 від 28.04.2023, 226 від 09.05.2023, 227 від 09.05.2023, 230 від 09.05.2023, 231 від 10.05.2023, 232 від 10.05.2023, 234 від 10.05.2023, 235 від 11.05.2023, 237 від 12.05.2023, 238 від 12.05.2023, 239 від 12.05.2023, 240 від 15.05.2023, 241 від 15.05.2023, 244 від 16.05.2023, 262 від 21.08.2023, 228 від 09.05.2023, 233 від 10.05.2023.
Таким чином Позивачем оплачено але не отримано ріпаку на суму 531 892,01 грн.
Відтак, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору Відповідачем щодо поставки ріпака, ТОВ «Васильківхлібпродукт» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за оплачений але не поставлений товар у розмірі 686 026,26 грн заборгованості, з яких 531 892,01 грн - основний борг, пеня - 80742,71 грн; штраф - 16100 грн; 23% річних - 43870,87 грн та інфляційні втрати - 13420,67 грн.
Оцінка суду.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦПК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як встановлено судом між ТОВ «Васильківхлібпродукт» і ПП «Галичина Агроресурси» було укладено договір поставки № 1904/2 від 19.04.2023, згідно умов якого постачальник зобов'язався передати пшеницю 20-го, 3-го, 4-го класу, сою, жито продовольче, насіння соняшника, ячмінь, ріпак (далі - товар) врожаю 2022, у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти вищезазначений товар та оплатити його в строки, в розмірі та на умовах, визначених договором.
На виконання умов договору, позивач перерахував на рахунок відповідача 9 492 919,44 грн як оплата за товар.
Як встановлено судом, Відповідач неналежно виконав взяті на себе договірні зобов'язання по поставці позивачу товару та поставив такий тільки частково на суму 8 961 027,43 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними та ТТН. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Відтак, вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 531 892,01 грн підлягає до задоволення в повному обсязі.
Разом з тим, покликання ПП «Галичина Агроресурси» на те, що у позивача перед відповідачем наявна заборгованість за договором перевезення вантажу, суд не бере до уваги та зазначає що предметом позову у справі є стягнення заборгованості за непоставлений товар по договору поставки, а не стягнення заборгованості за договором перевезення вантажу.
Щодо покликання відповідача на не підписані документи у справі, суд зазначає таке. Ухвалою від 02.04.2024 суд витребовував у Приватного підприємства «Галичина Агроресури» - специфікацію № 3 від 10.05.2023 укладену до договору поставки № 1904/2 від 19.04.2023. Однак, ані підписаної специфікації ані пояснення щодо неможливості надання суду такої, відповідачем не було подано.
Так, частиною 10 ст. 81 ГПК України передбачено, що у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Як наслідок, суд визнає обставину підписання відповідачем специфікації № 3. Покликання щодо не підписання видаткової накладно не відповідає дійсності, оскільки всі долучені до матеріалів справи видаткові накладні підписані двостронньо, як постачальником так і покупцем.
Позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 13 420,67 грн та 23% річних у розмірі 43870,87 грн на підставі п. 4.5 договору.
Пунктом 4.5 договору сторони визначили, що в разі не поставки товару понад 30-ти днів коли товар мав бути переданий покупцю, на суму попередньої оплати нараховуються проценти у розмірі 23 % від розміру попередньої оплати відповідно до Цивільного кодексу до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Нарахування на суму боргу 23% річних відповідно до ст. 625 ЦК України та договору є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Отже, правовідноcини, в яких у зв'язку із вимогою позивача про повернення суми попередньої оплати через не поставку товару, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому на нього можуть нараховуватись інфляційні втрати та 23% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у відповідача (постачальника) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч. 2 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки з 01.09.2023.
Перевіривши розрахунок 23% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд такий здійснено вірно, до стягнення підлягає 23% річних у розмірі 43870,87 грн та інфляційні втрати в сумі 13420,67 грн
Щодо стягнення пені в розмірі 80742,71 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що за порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми непоставленого товару за кожен день прострочення.
Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Здійснивши власний розрахунок пені, суд зазначає, що нарахування пені позивачем в розмірі 80742,71 грн є вірним та підлягає до задоволення в повному обсязі.
Щодо вимоги про стягнення штрафу 16100,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 4.1 договору за порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми непоставленого товару за кожен день прострочення та штраф у розмірі 100,00 грн за кожен день прострочення передачі.
Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (разове стягнення).
Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Отже, штраф погоджений сторонами в п. 4.1 договору нараховується за кожен день прострочення виконання, що за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб його обчислення за кожен день прострочення, підпадає під визначення пені.
При цьому, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, то підстави для стягнення штрафу у розмірі 100,00 грн за кожен день прострочення з 01.09.2023 по 08.02.2024, який по суті теж є пенею, у позивача відсутні.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 16100,00 грн не підлягають задоволенню, оскільки одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені, хоча й розрахованої за різними формулами, втім за один і той же період заборгованості та допущене порушення, як вже зазначалося вище, суперечить приписам статті 61 Конституції України.
При прийнятті рішення врахована правова позиція викладена в постанові ВС від 25.07.18 № 922/4400/17.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково у розмірі 669 926,26 грн, з яких: 531892,01 грн основного боргу, пеня - 80742,71 грн, 23 % річних -43870,87 грн та інфляційні втрати в сумі 13420,67 грн. В задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.
Судові витрати.
Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно задоволених вимог.
Відтак до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 8039,12 грн сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Галичина Агроресурси» (80720, Львівська область, Львівський район, с.Глиняни, вул. Львівська, 85, код ЄДРПОУ 44119007) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківхлібпродукт» (08601, Київська обл., м. Васильків, Вул. Володимирська, буд. 22, код ЄДРПОУ 42652235) 669 926,26 грн та судовий збір в розмірі 8039,12 грн.
3. В задоволенні решти - відмовити.
Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 26.06.2024 р.
Суддя Запотічняк О.Д.