ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/1606/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Аленіна О.Ю., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ"
на ухвалу Господарського суду Одеської області №916/1606/24 від 17.04.2024, прийняту суддею Бездолею Д.О., м. Одеса, про передачу за підсудністю позовної заяви керівника Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України та Вінницької обласної військової адміністрації
до відповідачів:
-Державного підприємства "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області";
-Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ"
про визнання недійсними договору та додаткових угод
У квітні 2024 р. керівник Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України та Вінницької обласної військової адміністрації звернувся з позовом до Державного підприємства "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" та Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ", в якому просив визнати недійсними укладені між відповідачами договір №1-Д від 21.06.2023 про закупівлю робіт "Капітальний ремонт дорожнього покриття автомобільної дороги загального користування місцевого значення О-02-01-09 станція Бар-Чернятин-Жмеринка, км 7+100 - км 21+500, протяжністю 14,2 км, в межах Вінницької області (коригування)", а також додаткові угоди №1 від 23.06.2023, №2 від 26.09.2023, №3 від 12.10.2023, №4 від 02.11.2023, №5 від 11.12.2023 та №6 від 27.12.2023 до зазначеного договору про закупівлю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" у спірних правовідносинах не відповідало кваліфікаційним критеріям, встановленим тендерною документацією, натомість Державне підприємство "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" безпідставно не відхилило тендерну пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" та протиправно уклало з ним оспорюваний договір, не зважаючи на порушення при проведенні процедури закупівлі принципу прозорості, а також оголошення конкурсу та взяття замовником на себе зобов'язань за спірним договором за відсутності необхідного бюджетного асигнування. Крім того, щодо спірних додаткових угод прокурор додатково зазначив про те, що у додаткових угодах №1 від 23.06.2023 та №2 від 26.09.2023 безпідставно визначено розмір фінансування на 2023 рік за відсутності відповідних бюджетних призначень та асигнувань, при укладенні додаткової угоди №3 від 12.10.2023 не обґрунтовано підстав для зміни матеріальних ресурсів, додаткова угода №4 від 02.11.2023 укладена за відсутності обґрунтованих підстав для зміни об'єму та ціни деяких робіт, на сайті "Прозорро" відсутні підтверджуючі документи, які стали підставою для укладення додаткових угод №5 від 11.12.2023 та №6 від 27.12.2023. За таких обставин, прокурор наголосив на тому, що внаслідок укладення оспорюваного договору та додаткових угод до нього створені умови для неефективного витрачання бюджетних коштів, проте позивачі, як органи, які мали повноваження на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, відповідних заходів не вжили, що стало підставою для звернення з цим позовом до Господарського суду Одеської області, тобто до господарського суду першої інстанції за місцезнаходженням одного з відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ"
Ухвалою Господарського суду Одеської області №916/1606/24 від 17.04.2024 (суддя Бездоля Д.О.) вказану позовну заяву передано за виключною підсудністю до Господарського суду Вінницької області.
Зазначена ухвала мотивована тим, що спір у цій справі виник з приводу нерухомого майна, місцезнаходженням якого є Вінницька область, у зв'язку з чим відповідна позовна заява прокурора підсудна Господарському суду Вінницької області.
Не погодившись з постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області №916/1606/24 від 17.04.2024 та передати справу для подальшого розгляду до Господарського суду Одеської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Зокрема, апелянт зазначає про те, що позов у даній справі правомірно пред'явлений прокурором за правилами загальної підсудності за місцезнаходженням одного з відповідачів, при цьому правило виключної територіальної підсудності до спірних правовідносин не застосовується, оскільки дороги загального значення не мають статусу нерухомого майна.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною другою статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що у даній справі оскаржується ухвала суду, зазначена в пункті 8 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України, то її перегляд за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Аленіна О.Ю., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою апеляційного господарського суду встановлено сторонам строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, роз'яснено останнім та прокурору про їх право в строк до 11.06.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.
Учасники справи своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Предметом спору у даній справі є вимога прокурора про визнання визнати недійсними укладених між відповідачами договору №1-Д від 21.06.2023 про закупівлю робіт "Капітальний ремонт дорожнього покриття автомобільної дороги загального користування місцевого значення О-02-01-09 станція Бар-Чернятин-Жмеринка, км 7+100 - км 21+500, протяжністю 14,2 км, в межах Вінницької області (коригування)", а також додаткових угод №1 від 23.06.2023, №2 від 26.09.2023, №3 від 12.10.2023, №4 від 02.11.2023, №5 від 11.12.2023 та №6 від 27.12.2023 до зазначеного договору про закупівлю.
Передаючи дану позовну заяву та додані до неї документи за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Вінницької області, місцевий господарський суд послався на те, що спір у цій справі виник з приводу нерухомого майна, а тому відповідно до вимог частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України має розглядатись за його місцезнаходженням.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з вищенаведеним висновком суду першої інстанцій з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.
Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.
Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Цивільний кодекс України при класифікації речей як об'єктів цивільних прав поділяє речі, зокрема, на рухомі і нерухомі.
Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив'язка об'єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і розглядати їх необхідно у сукупності.
У розумінні Цивільного кодексу України житлові будинки, будівлі, споруди тощо охоплюються поняттям "нерухоме майно". Однак, вказаний перелік об'єктів нерухомого майна не є вичерпним.
Зокрема, відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" об'єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення.
В силу статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Статтею 71 Земельного кодексу України встановлено, що до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" автомобільні дороги загального користування та сільські дороги України (далі - автомобільні дороги) - це дороги державного та місцевого значення, які забезпечують внутрішньодержавні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів із врахуванням адміністративно-територіального поділу держави, з'єднують населені пункти і є складовою частиною єдиної транспортної системи держави. Класифікація та перелік цих доріг затверджуються Кабінетом Міністрів України. Автомобільні дороги є державною власністю, крім сільських доріг, порядок управління якою встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" закріплено, що автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; проїзна частина - частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів.
За умовами статті 5 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги поділяються на: автомобільні дороги загального користування; вулиці і дороги міст та інших населених пунктів; відомчі (технологічні) автомобільні дороги, автомобільні дороги на приватних територіях.
Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги місцевого значення поділяються на обласні та районні.
Статтею 9 Закону України "Про автомобільні дороги" унормовано, що складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв'язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів.
До земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об'єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв'язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об'їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в тому числі ділової. Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства (стаття 31 Закону України "Про транспорт").
Таким чином, системний аналіз вищенаведених положень чинного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що автомобільні дороги є лінійним комплексом інженерних споруд, які розташовані на землях автомобільного транспорту та не можуть бути переміщені без їх знецінення та зміни їх призначення, тобто належать до нерухомого майна.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що автомобільні дороги не входять до переліку нерухомого майна, щодо якого проводиться державна реєстрація згідно з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", між тим зазначене жодним чином не спростовує приналежності останніх до об'єктів нерухомого майна через призму сукупності ознак, якими законодавець наділив поняття нерухомості.
Згідно з частинами першою, другою статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадках, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.
Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність норма статті 27 Господарського процесуального кодексу України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб'єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.
Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлено правила виключної підсудності господарських справ.
Виключна підсудність означає, що відповідний спір не може бути розглянутий за загальними правилами підсудності або альтернативної підсудності.
Частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Аналогічні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладені в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №910/6644/18, а також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 та від 16.02.2021 у справі №911/2390/18.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною третьою статті 31 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (частина шоста статті 31 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав учасників справи, а, навпаки, є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що згідно зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви №29458/04, №29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року (заява №7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, а у даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий позов.
З огляду на викладене, беручи до уваги те, що позов у даній справі місить вимоги про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору №1-Д від 21.06.2023 (разом з додатковими угодами), предметом якого є капітальний ремонт дорожнього покриття автомобільної дороги загального користування місцевого значення О-02-01-09 станція Бар-Чернятин-Жмеринка, км 7+100 - км 21+500, протяжністю 14,2 км, в межах Вінницької області, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у даній виник з приводу утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, які розташовані на землях дорожнього господарства на території Вінницької області та є їх невіддільною складовою.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що відповідно до правил виключної підсудності, визначених частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України, позов прокурора у даній справі підлягає розгляду Господарським судом Вінницької області.
Враховуючи те, що доводи апелянта стосовно порушення Господарським судом Одеської області норм права при прийнятті оскаржуваної ухвали №916/1606/24 від 17.04.2024 про передачу позовної заяви за підсудністю не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 30, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТДОРСТРОЙ" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області №916/1606/24 від 17.04.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 26.06.2024.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя Л.В. Поліщук