Справа № 939/1090/24
Іменем України
25 червня 2024 рокуселище Бородянка
Бородянський районний суд Київської області в складі: головуючого судді - Герасименко М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 07 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит № 4382968, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн. 13 вересня 2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги № 07Т, ТОВ «Мілоан» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 4382968 від 07 червня 2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс». Згідно договору відступлення права вимоги розмір заборгованості ОСОБА_1 у зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань за договором про споживчий кредит становить 56 150,00 грн, з яких: - 20 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 34 150,00 грн - заборгованість за відсотками, 2 000,00 грн - заборгованість за комісійними винагородами. З огляду на вказані обставини, просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 4382968 від 07 червня 2021 року в розмірі 56 150 гривень і понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 23 травня 2024 року відкрито провадження у даній справі та ухвалено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами. Сторонам роз'яснено право подати до суду заяви по суті справи та встановлені строки для їх подання; відповідач відзив на позов суду не направила.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 07 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4382968, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн, строком кредитування 15 днів до 22 червня 2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, що становить 3 750,00 грн, або стандартної (базової) процентної ставки в розмірі 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, зі сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 2 000,00 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово; загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії, складають 5 750,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру та загальних витрат позичальника за кредитом складає 25 750,00 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п. 1.4 договору (15-16, 17-24, 25, 26-27).
Пунктами 2.1 - 2.4.2 договору визначено спосіб надання кредитних коштів, порядок нарахування і сплати комісії та процентів за користування кредитними коштами, а також визначені умови пролонгації строку кредитування.
За умовами договору про споживчий кредит № 4382968 від 07 червня 2021 року, ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 20 000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 48183967 від 07 червня 2021 року (а.с. 28).
13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 07Т, за умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4382968 від 07 червня 2021 року в розмірі 56 150,00 грн з яких: 20 000,00 грн - сума заборгованості за тілом, 34 150,00 грн - сума заборгованості за відсотками, 2 000,00 грн - сума заборгованості за комісією (а.с. 36-64).
Відповідно до відомості про щоденні нарахування та погашення, а також розрахунку заборгованості за період з 13 вересня 2021 року по 20 лютого 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4382968 від 07 червня 2021 року становить 56 150,00 грн і складається із: 20 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 34 150,00 грн - заборгованість по відсоткам, 2 000,00 грн - комісія (а.с. 29-31, 32-33).
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до ОСОБА_1 з досудовою вимогою Вих. № 3358108309-АВ від 27 вересня 2023 року про погашення заборгованості в розмірі 56 150,00 грн в термін до 15 листопада 2023 року (а.с. 34-35).
Проте, як вбачається із позовної заяви, така вимога відповідачем проігнорована.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з вимогами ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на те, що факт підписання сторонами договору про споживчий кредит № 4382968 від 07 червня 2021 року та отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн не спростований, а тому суд вважає вказаний договір укладеним і що між сторонами досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов вказаного договору, який оформлений сторонами в електронній формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок , зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договорами або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором не виконала, в передбачений у договорі строк кошти не повернула, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20 000,00 гривень.
Вимога позивача в цій частині є доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.
За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного між ТОВ «Мілоан» і відповідачем договору про споживчий кредит дана фінансова установа надала позичальнику кредит, а остання зобов'язувалася повернути наданий кредит у повному обсязі у визначений договором строк кредитування - 15 днів з 07 червня 2021 року до 22 червня 2021 року (а.с. 17-24, 25, 26-27).
Пунктами 2.2 - 2.4.2 договору визначено порядок нарахування і сплати комісії та процентів за користування кредитними коштами, а також визначені умови пролонгації строку кредитування.
Основними засадами цивільного судочинства згідно з ч. 3 ст. 2 ЦПК України є змагальність та диспозитивність. Принцип змагальності полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Принцип диспозитивності цивільного процесу полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Вказані норми кореспондуються зі статтею 81 ЦПК України, яка визначає обов'язок доказування і подання доказів. Згідно з вказаною нормою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 і 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Однак, всупереч вказаним вимогам позивачем не надано належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження того, що строк кредитування відповідача за договором про споживчий кредит № 4382968 від 07 червня 2021 року було пролонговано на стандартних (базових) умовах відповідно до п. 2.3.1.2. договору, в тому числі не надано оновленого графіку платежів і підтвердження його розміщення кредитодавцем в особистому кабінеті позичальника, як це передбачено п. 2.3.2 договору.
Таким чином, позикодавець відповідно до ст. 1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування - 15 днів, тобто до 22 червня 2021 року, після закінчення строку дії договору в позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
За умовами договору про споживчий кредит № 4382968 від 07 червня 2021 року, відсотки за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування визначені в розмірі 3 750,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, а комісія за надання кредиту - в розмірі 2 000,00 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово; орієнтовна загальна вартість кредиту, що складається із суми загального розміру кредиту та загальних витрат за кредитом складає 25 750,00 грн (а.с. 17-24, 25, 26-27).
Відповідно до відомості ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за період з 07 червня 2021 року до 31 серпня 2021 року включно, а також розрахунку позивача за період з 13 вересня 2021 року по 20 лютого 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4382968 від 07 червня 2021 року становить 56 150,00 грн і складається із: 20 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 34 150,00 грн - по відсоткам; 2 000,00 грн - комісія (а.с. 16).
Досліджений судом розрахунок заборгованості свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитом включає період, який виходить за межі строку кредитування, а тому є безпідставним і задоволенню не підлягає.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд вважає, що з відповідача підлягають до стягнення відсотки за користування кредитом в межах погодженого сторонами строку кредитування - 15 днів з 07 червня 2021 року по 22 червня 2021 року у визначеному договором розмірі 3 750,00 гривень.
Таким чином, з огляду на зазначене, оскільки відповідач умови вказаного кредитного договору належним чином не виконувала, жодних заперечень щодо цього суду не надала, право вимоги за цим договором перейшло до позивача, то суд вважає за необхідне, частково задовольняючи позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 4382968 від 07 червня 2021 року в розмірі 25 750 гривень, яка складається із: 20 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 3 750,00 грн - заборгованість за відсотками в межах строку кредитування з 07 червня 2021 року по 22 червня 2021 року; 2 000,00 грн - заборгованість за комісією.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копії договору № 42649746 про надання правової допомоги від 11 грудня 2023 року, додаткової угоди № 003358108309 від 09 лютого 2024 року до вказаного договору, акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) і детальний опис робіт (наданих послуг) адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» від 20 лютого 2024 року, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 6 000,00 гривень (а.с. 75-79, 80, 85, 86, 87).
Однак, з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому з огляду на зазначене вище та встановлені судом обставини, дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 3 000 грн, що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 1 375,80 гривень (3 000,00 грн х 45,86% : 100%).
Також, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути на відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 110,90 грн, виходячи з розрахунку: 25 750,00 грн (розмір задоволених позовних вимог) х 2 422,40 грн (сума сплаченого судового збору) : 56 150,00 грн (розмір заявлених позовних вимог).
Керуючись ст. 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, 07405, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 243-А, а/с 897, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «Сенс Банк», МФО: 300346) заборгованість за договором про споживчий кредит № 4382968 від 07 червня 2021 року в розмірі 25 750 (двадцять п'ять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 110 (одну тисячу сто десять) гривень 90 копійок і витрати на правничу допомогу в розмірі 1 375 (одна тисяча триста сімдесят п'ять) гривень 80 копійок.
В іншій частині в позові відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 25 червня 2024 року.
СуддяМ.Герасименко