Справа № 357/5263/24
Провадження № 2/357/2771/24
іменем України
25 червня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Вальчук М. В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення майна з-під арешту, -
В квітні 2024 року адвокат Дідич Поліна Володимирівна, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , яка в свою чергу діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення майна з-під арешту, мотивуючи тим, що підставою цього позову є те, що помер її колишній чоловік ОСОБА_4 , після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вказану спадщину прийняли їх неповнолітні діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вона, як їх законний представник, подала відповідну заяву про прийняття спадщини до нотаріального органу - приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун К.А.
Від нотаріуса Дерун К.А. вона дізналася, що на майно колишнього її покійного чоловіка ОСОБА_4 , 27.01.2012 р. накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та заборона на його відчуження головного державного виконавця Сівак В.О. міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції.
Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер інформаційної довідки 363242260 від 25.01.2024р. - у розділі «Відомості з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» зазначено: тип обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження - 12104129, зареєстровано - 27.01.2012р. за № 12104129 реєстратором Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та заборона на його відчуження, 30054936, 27.01.2012, міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, головний державний виконавець Сівак В.О., об'єкт обтяження - невизначене майно, все майно, власник ОСОБА_4 ; обтяжувач та заявник - Міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції.
26.01.2024 р. вона звернулась до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про роз'яснення ситуації та звільнення майна ОСОБА_4 з-під арешту.
Однак, її звернення до Білоцерківського міського відділу ДВС про зняття арешту залишилось без задоволення.
Своїм листом № 22470 від 30.01.2024 р., підписаним начальником відділу ДВС Юрченко С., їй повідомлено, що відповідно даних АСВП (автоматизованої системи виконавчих проваджень) у період 22.11.2011 р. по 04.07.2012 р. на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 6-739, виданий 01.11.2011р. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь КС «Центр фінансових послуг» заборгованості в сумі 19 799, 96 грн. (ВП №30054936).
04.07.2012 р. державним виконавцем прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» ( діяв до 05.10.2016р. № 1404-УШ) (відсутність у боржника майна).
Відповідно до даних спец розділу Автоматизованої системи виконавчого провадження у період 03.12.2012 р. по 28.03.2013 р. на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 2/1003/1124/20012, виданий 08.05.2012 р. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави боргу в сумі 437,60 грн. ( ВП № 35636237).
28.03.2013 р. державним виконавцем прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» ( діяв до 05.10.2016р. № 1404-УШ) (неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місце проживання боржника).
Також їй повідомлено, що на законних підставах (у листі детально зазначено, яких саме) реєстри на відправлену кореспонденцію за 2012, 2013 роки знищені у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Також у цій відповіді її було проінформовано про передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника та можливість у всіх інших випадках зняття арешту за рішенням суду.
Тобто, ДВС не надала ніякої інформації, чому і на яких підставах не було здійснено необхідних дій для звільнення майна з-під арешту. Також зі змісту цього листа ВДВС вбачається, що станом на дату надання відповіді у відділі виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_4 не перебувають, відкритих виконавчих проваджень немає, накладений 27.01.2012 р. арешт зняти немає можливості (чи підстав) і без звернення до суду вона проблему із зняттям арешту із майна спадкодавця своїх неповнолітніх дітей не вирішить.
Враховуючи дані обставини, наявність вищенаведеного арешту майна призвела до неможливості оформлення спадкових прав її неповнолітніх дітей після смерті їх батька, що свідчать про порушення їх прав на отримання спадщини, а тому відповідно до ст. 16 ЦК України, її неповнолітні діти мають право на судовий захист своїх прав та інтересів.
Тому, просила суд зняти арешт з усього майна (коштів), яке належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладеного постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 27.01.2012 р. про арешт майна боржника та заборона на його відчуження, 30054936, шляхом вилучення (скасування) запису про обтяження від 27.01.2012р., номер обтяження 12104129 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, об'єкт обтяження - невизначене майно, все майно, яке належить ОСОБА_4 підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника на його відчуження, 30054936, 27.01.2012р., міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, головний державний виконавець Сівак В.О., на підставі якого все належне ОСОБА_4 майно безпідставно перебуває під арештом ( а. с. 2-7 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2024 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 19 ) та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
22 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 340/25/19) та зазначила, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні спадкових прав на нерухоме майно.
За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову.
Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули в порядку адміністративного судочинства справу за позовом ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_2 - боржника у виконавчому провадженні № 23555996, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, оскільки цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ухвалою судді від 12 квітня 2024 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 15 годину 30 хвилин 28 травня 2024 року ( а. с. 23-24 ).
Ухвалою суду від 28 травня 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 годину 30 хвилин 25 червня 2024 року ( а. с. 31-32 ).
В судове засідання позивач не з'явилася, 25.06.2024 року за вх. № 34399 судом отримано заяву від представника позивача - адвоката Дідич П.В., яка діє на підставі Ордеру серії АІ № 1583514 від 04.04.2024 року ( а. с. 16 ) та Угоди № 249 про надання правової допомоги від 13.03.2024 року ( а. с. 18 ), в якій просила слухати справу у відсутність сторони позивача. Позовні вимоги підтримують і просили їх задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) в судове засідання свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу ( а. с. 34 ).
З вказаної довідки вбачається, що документ доставлено до електронного кабінету 31.05.2024 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їхньою діяльністю ( ч. 10 ст. 128 ЦПК України ).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).
Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України судом відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи та завчасно.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, представник позивача скористувалася вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 43 ЦПК України встановлений обов'язок добросовісно користування учасниками судового процесу процесуальними правами. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами ( рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ).
Інших заяв та клопотань з боку учасників справи на адресу суду не надходило, як не надходило таких заяв та клопотань від відповідача та відповідно відзив на позовну заяву позивача.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) не направив в судове засідання свого представника, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Ухвалою суду від 25.06.2024 року постановлено провести розгляд даної цивільної справи в заочному порядку.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 23.05.2023 року, виданого Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ), актовий запис за № 1090 ( а. с. 9 ).
Позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_4 , про що свідчить відмітка про сімейний стан у паспорті останньої ( а. с. 15 ).
З наявних в матеріалах справи свідоцтв про народження, у померлого ОСОБА_4 є діти, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ( а. с. 13, 14 ).
Встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне майно, зокрема, частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 зазначала в позовній заяві, що вказану спадщину прийняли їх неповнолітні діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вона, як їх законний представник, подала відповідну заяву про прийняття спадщини до нотаріального органу - приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун К.А. ( а. с. 10 ) від якого дізналася, що на майно колишнього її покійного чоловіка ОСОБА_4 , 27.01.2012 р. накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та заборона на його відчуження головного державного виконавця Сівак В.О. міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції.
Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер інформаційної довідки 363242260 від 25.01.2024р. - у розділі «Відомості з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» зазначено: тип обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження - 12104129, зареєстровано - 27.01.2012р. за № 12104129 реєстратором Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та заборона на його відчуження, 30054936, 27.01.2012, міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, головний державний виконавець Сівак В.О., об'єкт обтяження - невизначене майно, все майно, власник ОСОБА_4 ; обтяжувач та заявник - Міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції ( а. с. 8 ).
Встановлено, що 26 січня 2024 року позивач звернулась до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про роз'яснення ситуації та звільнення майна ОСОБА_4 з-під арешту, на що листом № 22470 від 30.01.2024 р., підписаним начальником відділу ДВС Юрченко С., їй повідомлено, що відповідно даних АСВП (автоматизованої системи виконавчих проваджень) у період 22.11.2011 р. по 04.07.2012 р. на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 6-739, виданий 01.11.2011р. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь КС «Центр фінансових послуг» заборгованості в сумі 19 799, 96 грн. (ВП №30054936). 04.07.2012 р. державним виконавцем прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» ( діяв до 05.10.2016р. № 1404-УШ) (відсутність у боржника майна). Відповідно до даних спец розділу Автоматизованої системи виконавчого провадження у період 03.12.2012 р. по 28.03.2013 р. на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 2/1003/1124/20012, виданий 08.05.2012 р. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави боргу в сумі 437,60 грн. ( ВП № 35636237). 28.03.2013 р. державним виконавцем прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» ( діяв до 05.10.2016р. № 1404-УШ) (неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місце проживання боржника). Повідомлено, що на законних підставах (у листі детально зазначено, яких саме) реєстри на відправлену кореспонденцію за 2012, 2013 роки знищені у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Проінформовано про передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника та можливість у всіх інших випадках зняття арешту за рішенням суду ( а. с. 11-12 ).
Звертаючись до суду з вказаною позовною заявою, позивач ( її представник ) вважає, що наявність арешту на майно спадкодавця перешкоджає її дітям, як спадкоємцям першої черги за законом, оформити спадщину на майно в порядку ст. 1268 ЦК України після смерті свого батька, тому просила суд зняти арешт, накладний ВДВС.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постанова № 5) від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п'ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21 зазначено, що спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 (провадження № 61-945св22) зазначено, що: «У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред'явив позовні вимоги до Центрального ВДВС у м. Черкаси, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв».
Суд констатував, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права спадкоємця, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна (ВС КЦС, справа № 463/3251/22 від 03.05.2023 р.).
Такий висновок міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 12 липня 2023 року у справі № 214/2305/20 (провадження № 61-19730св21 ) та в поставові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року в рамках справи № 343/565/21, провадження № 61-186св22 (ЄДРСРУ № 108654298), який досліджував питання щодо особливостей визначення відповідачів у справі про зняття арешту з майна.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).
Отже, відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом 07 грудня 2022 року у справі № 359/3609/19, провадження № 61-18794св20 (ЄДРСРУ № 107878102).
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що вирішити питання про скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, без залучення до участі у справі в якості відповідачів усіх осіб, на користь яких накладено такий арешт, є неможливим.
В свою чергу, як з боку позивача так і її представника не надходило клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 17.04.2018 (справа № 523/9076/16 - ц, провадження 14-61цс18 від 17.04.2018 року дійшла наступних висновків: «Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Оскільки процесуальний закон правом визначення відповідача наділяє виключно позивача, суд позбавлений можливості з власної ініціативи здійснити заміну неналежного відповідача на належного чи залучити належного відповідача до участі у справі в якості співвідповідача.
З огляду на те, що позивачем пред'явлено вимоги про зняття арешту на нерухоме майно до особи, яка не є стягувачем, або стороною виконавчого провадження, в задоволенні позову слід відмовити.
У даному випадку, відмова в позові не позбавляє позивача права повторно пред'явити вимогу про зняття арешту у разі пред'явлення цієї матеріально - правової вимоги до належних відповідачів, стягувача/стягувачів.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України слід залишити за позивачем.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 316, 321, 328, 391, 1216, 1218, 1219, 1220, 1231, 1268, 1296, 1297 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 48, 51, 76, 77, 81, 89, 128, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 280-289 ЦПК України, пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постанова № 5) від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення майна з-під арешту, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) ( адреса місцезнаходження: 09113, Київська область, м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, буд. 94, ЄДРПОУ: 34846037 ).
Повне судове заочне рішення складено 25 червня 2024 року.
Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов