Справа № 276/978/24
Провадження по справі №2-а/276/12/24
25 червня 2024 року смт. Хорошів
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого-судді: Бобра Д.О.,
за участю:
секретаря судового засідання: Свиридок А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною і скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Т.в.о. керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №715 від 26.02.2024, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210, ч.2 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 4250 гривень, провадження в адміністративній справі відносно нього закрити та стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605,6 грн.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 16.02.2024 він перебував у м. Чернівці в особистих справах та був зупинений працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 для перевірки його військово-облікових документів, які запропонували йому проїхати до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , на що відмовився, так як в цей день мав повертатися до місця свого проживання в смт. Іршанськ Коростенського району Житомирської області. В подальшому позивач був затриманий та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де на нього чинився психологічний тиск, вимагаючи стати на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 . В подальшому на позивача працівниками відповідача було складено протокол №133 за ч.2 ст. 210 КУпАП за те, що він нібито порушив вимоги ч.4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», так як виїхав з смт. Іршанськ до м. Чернівці без дозволу керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 , проте він з цим не погоджується, оскільки такий дозвіл потрібно лише при переїзді на постійне місце проживання, а він приїхав до м. Чернівці на один день в особистих справах. Оскільки він перебував у стресовому стані позивач підписав документи, надані йому працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , не читаючи зміст процесуальних документів. Надалі позивачу вручили повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення даних та відпустили із приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 . Повернувшись до смт. Іршанськ позивач з 22.02. по 29.04. 2024 перебував на лікарняному і лише 29.04.2024 у поштовій скринці виявив лист із постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210, ч.2 ст. 210-1 КУпАП. З вказаною постановою позивач не погоджується, оскільки він не допускав порушень вимог діючого законодавства. Так, зазначає, що в матеріалах відсутні належні і допустимі докази проте, що він приїхавши 16.02.2024 до м. Чернівці змінив своє постійне місце проживання, на що не мав дозволу керівника відповідного районного ІНФОРМАЦІЯ_5 . Про складення відносно нього протоколу за ч.2 ст. 210 КУпАП позивач дізнався лише після того як отримав постанову №715 від 26.02.2024, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності, зазначає, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 не повідомляли його про складення зазначеного протоколу та у нього не було умислу відмовлятися від проходження медичного огляду, а повістку з даного приводу йому ніхто не вручав.
Відповідач до суду направив відзив, в якому проти задоволення позову заперечив, вказав, що оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, відповідач зазначає, що виходячи з приписів п.3.1 розділу 1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 не міститься заборони щодо направлення військовозобов'язаного для проходження ВЛК з метою визначення ступеня придатності для проходженя військової служби в день виявлення такого військовозобов'язаного та не міститься обов'язку видачі перед цим повістки для проходження ВЛК, оскільки ВЛК проводиться за направленням керівника відповідного ІНФОРМАЦІЯ_5 , а не за повісткою, відповідне направлення відповідачем долучено до матеріалів відзиву на позов. Оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення за фактом відмови від проходження ВЛК містяться підписи позивача, вказане спростовує доводи позивача про те, що йому не було відомо про складання вказаного протоколу.
Відповідач зазначив, що вжите у ч.4 ст.37 Закону № 2232- XII від 25.03.1992 слово «виїзд» вжите саме у значенні виїзду за межі місця проживання, а не у значенні зміни місця проживання, як на те посилається позивач. Зміст понять «пересування територією України» та «зміна місця проживання» не є тотожним. Позивачу ставилося в вину саме вчинення пересування територією України у воєнний час без відповідного дозволу керівника відповідного ТЦКтаСП, а не зміна місця проживання. Позивач зареєстрований в смт.Іршанськ Житомирської області, а 16.02.2024 р. перебував на території Чернівецької області. Оскільки позивачем не було надано жодного документа, який би підтверджував його право на виїзд у воєнний час з місця проживання у розумінні ч.4 ст.37 Закону № 2232- XII від 25.03.1992, то його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч,2 ст.210-1 КУпАП.
Також відповідач у відзиві зазначає, що позивачем пропущено 10-денний строк на оскарження постанови без поважних причин, оскільки постанову про притягнення до адміністративної відповідальності позивач отримав особисто 22.03.2024, що підтверджується трекінгом поштового відправлення за №5800216993769, а надана позивачем довідка керівника відділення поштового зв'язку Іршанськ та пояснення листоноші не можуть вважатися допустимими доказами.
Позивач в судове засідання не з'явився, 25.06.2024 подав до суду відповідь на відзив, в якому підтримав свої позовні вимоги, заперечив щодо доводів відповідача, вважає подані відповідачем докази не належними та не допустимими, також позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 .
Постановою Т.в.о. керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №715 від 26.02.2024, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбаченихч.2 ст. 210, ч.2 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 17.02.2024 на розгляд Т.в.о. керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли матеріали адміністративних справ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ознаками адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.210, ч.2 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, всупереч встановленим чинним законодавством вимогам правил військового обліку, знаходячись 16.02.2024 р. в м.Чернівці Чернівецької області, відмовився від отримання направлення та проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації, тобто порушив вказані правила військового обліку, в особливий період. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 5, 7 ч.3 ст.1, ч.8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 та п.19 (Додаток 2) Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 30.12.2022 № 1487, що призвело до порушення ним правил військового обліку, вчиненого в особливий період, тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім того, в оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, всупереч вимогам законодавства про оборону, виїхав без дозволу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , де він перебуває на обліку, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги частини 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992, що призвело до порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період, тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вказана постанова направлена на адресу проживання позивача поштовою кореспонденцією 12.03.2024, що підтверджується штампом на конверті.
Позивач у період з 22.02.2024 по 26.02.2024, з 27.02.2024 по 02.03.2024, з 05.03.2024 по 08.03.2024, з 09.03.2024 по 14.03.2024, з 22.03.2024 по 26.03.2024, з 27.03.2024 по 01.04.2024, з 16.04.2024 по 16.04.2024, з 17.04.2024 по 21.04.2024, з 22.04.2024 по 26.04.2024, з 27.04.2024 по 29.04.2024 року перебував на лікарняному (а.сп. 23-27).
Також, 16.02.2024 представникомІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 вручено повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 26.02.2024 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Україна проголошена демократичною, правовою державою, в якій права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.1, ч.2 ст.3 Конституції України).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ч. 1ст. 7 КУпАП).
Порядок притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягають до такої відповідальності.
Відповідно до ч.1ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності з вимогами ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно вимог ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Частина 2 ст. 210-1 КУпАП (в редакції на час спірних правовідносин) передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у виді штрафу в розмірі від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( від 3400 до 5100 грн).
При цьому ч. 2 ст. 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчинене в особливий період, у виді штрафу в розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн).
Згідно ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 10 ст. 1 ЗУ Про військовий обов'язок і військову службу громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
При цьому, згідно із п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів ( в редакції на час спірних правовідносин) (додаток №2 до постанови КМУ №1487 від 30.12.2022 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів») призовники і військовозобов'язані повинні:
- перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ), за місцем роботи (навчання) на підприємствах, в установах, організаціях, виконавчих комітетах сільських, селищних та міських рад, а також у разі тимчасового вибуття за межі України за місцем консульського обліку в дипломатичних установах України;
- прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) на збірні пункти, призовні дільниці у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ)), для взяття на військовий облік та визначення призначення на воєнний час, оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних;
- не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки;
- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- особисто у семиденний строк прибувати до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) з паспортом громадянина України і військово-обліковими документами для зняття з військового обліку в разі вибуття в іншу місцевість до нового місця проживання, у службові відрядження, на навчання, у відпустку чи на лікування (строком понад три місяці за межі України), у разі зміни місця проживання в межах міста з переїздом на територію іншого адміністративного району;
- особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади;
- негайно повідомляти районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки (органам СБУ) за місцем військового обліку про втрату військово-облікового документа;
- подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право призовників на відстрочку від призову на строкову військову службу.
Стаття 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього, зокрема, частини 1 та 2 регламентують правила взяття на облік, частини 3 і 5 - зняття з обліку при зміні місця проживання. Частиною 4 вказаної норми встановлено, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
З огляду на те, що ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлює заборону виїзду військовозобов'язаних з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у воєнний час, підлягає застосуванню спеціальний закон, яким є Закон України «Про правовий режим воєнного стану», стаття 8 якого передбачає заходи правового режиму воєнного стану.
Одним з таких заходів є передбачена п. 16 ч. 1 ст. 8 заборона громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України;
Аналогічна норма міститься в ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якої громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Згідно ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Аналіз зазначених законодавчих норм однозначно свідчить про те, що ч. 4 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлює заборону у воєнний час виїзду призовників, військовозобов'язаних та резервістів без дозволу керівника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з місця проживання саме в розумінні зміни місця проживання.
Суд наголошує, що належних і допустимих доказів того, що позивач ОСОБА_1 , приїхавши до міста Чернівці, змінив своє постійне місце проживання, на що не мав дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідачем до суду не надано.
Відповідач, на якого відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладається обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, зокрема, порушення вимог ч. 4 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», та правомірності оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим постанова № 1650 від 12 вересня 2023 року підлягає скасуванню.
Окрім того, стаття 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», порушення якої інкриміновано позивачу, регулює питання взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Разом з тим, відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку передбачена статтею 210 КУпАП, а не ст. 210-1 КУпАП, за якою притягнуто до адміністративної відповідальності позивача, що також свідчить про безпідставність кваліфікації дії позивача саме за ст. 210-1 КУпАП.
Отже зміст оскаржуваної постанови унеможливлює визначення повного складу правопорушення та чіткої кваліфікації правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.
Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої: «постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень».
Тобто притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Так, відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. При цьому постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
З наведених вище вимог щодо постанови по справі про адміністративне правопорушення встановлено, що такі обов'язково повинні містити опис обставин, установлених під час розгляду справи, нормативний акт, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 у справі № 607/7987/17.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом, рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за вказане адміністративне правопорушення. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 у справі № 263/15738/16-а.
Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб'єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.
За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд приходить до висновку, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв всупереч положенням визначених Конституцією та законами України, у зв'язку з чим постанова №715 від 26.02.2024 підлягає скасуванню.
Суд не надає оцінку доводам позивача про притягнення його оскаржуваною постановою до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП за фактом відмови від проходження медичного огляду для визначення придатності для військової служби, оскільки вказані обставини не впливають на встановлені судом та зазначені вище порушення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210-1 КУпАП, в межах санкції якої відповідно до ч.2 ст.36 КУпАП і накладено стягнення на позивача, та які є підставою для скасування оскаржуваної постановиТ.в.о. керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №715 від 26.02.2024.
Також, суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем 10-денного строку на оскарження постанови без поважних причин, оскільки постанову про притягнення до адміністративної відповідальності позивач отримав особисто 22.03.2024, що підтверджується трекінгом поштового відправлення за №5800216993769.
Так, п. 81 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (зі змінами) рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою “Судова повістка”), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім'ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв'язку.
Відповідачем не надано доказів (зокрема розписки про отримання поштового повідомлення), які б підтверджували отримання спірної постанови №715 від 26.02.2024 позивачем саме 22.03.2024.
Натомість довідкою керівника відділення поштового зв'язку Іршанськ, яка не спростована відповідачем належними доказами, підтверджено, що поштове відправлення за номером 5800216993769 не було вручено ОСОБА_1 особисто, а залишено листоношою в поштовій скринці за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки ОСОБА_1 був відсутній за адресою свого проживання.
За приписами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 року у справі № 524/832/17, який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковим для врахування судом.
Згідно з ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення; закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з наведеного, суд приходить до висновку щодо недоведеності відповідачем, всупереч приписам КАС України, правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відсутності належних та допустимих доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210-1 КУпАП, закінчення на час розгляду справи судом строків притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим оскаржувана постанова Т.в.о. керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №715 від 26.02.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210, ч.2 ст. 210-1 КУпАП є незаконною та підлягає скасуванню, а провадження - закриттю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про необхідність стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений ним за подання позовної заяви до суду в розмірі 605,60 грн., за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі ст. 19 Конституції України, керуючись ст.ст. 9, 23, 213, 251, 280 КУпАП, ст. ст.2, 77, 241-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Т.в.о. керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №715 від 26.02.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210, ч.2 ст. 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце знаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .
Суддя Д.О. Бобер