Провадження № 22-ц/803/3192/24 Справа № 208/4593/19 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
25 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Барильської А.П., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу керівника Кам'янської окружної прокуратури Дніпропетровської області на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року та додаткове рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрація Заводського району Кам'янської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрація Заводського району Кам'янської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно, мотивуючи його тим, що 18 травня 1989 року його було прийнято до членів гаражно-будівельного кооперативу «Таврія» на умовах членства та внесення пайових внесків. На виділеній йому кооперативом земельній ділянці він почав будівництво гаража, яке було закінчено у 1990 році. Гаражу була присвоєна адреса - АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 .
Вказував, що оформити право власності на гараж він не має можливості в зв'язку з тим, що відсутній документ, який підтверджує повноваження голови гаражно-будівельного кооперативу «Таврія», а також документи про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкта нерухомого майна.
Посилаючись на те, що спірний гараж був побудований на його власні, як члена гаражно-будівельного кооперативу, грошові кошти, він повністю сплатив пайові внески та має право власності на цей гараж, просить суд визнати за ним право власності на гараж № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 20,9 кв.м, з подальшою державною реєстрацією.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 20,9 кв.м.
02 листопада 2023 року позивач звернувся із заявою про ухвалення додатково рішення.
Додатковим рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 листопада 2023 року заяву задоволено. Зазначено в рішенні Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року, що право власності визнано за ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 саме загальною площею гаражу - 33,3 кв.м (прим.1 прим - 20,9 кв.м, прим.2 підвал - 12,4 кв.м).
В апеляційній скарзі керівник Кам'янської окружної прокуратури Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави в особі Кам'янської міської ради, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить у задоволенні позову відмовити. Також просить скасувати додаткове рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи. Земельна ділянка, на якій розташований гараж, належить територіальній громаді міста в собі Кам'янської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, вона ніколи не передавалась ні позивачу, ні ГБК «Таврія». Відомості про прийняття міською радою, її виконавчим комітетом рішення щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 для будівництва гаражів та відомості щодо видачі правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку відсутні. Вказує, що зведення на земельній ділянці, яка належить Кам'янській міській раді, гаражу, який фактично є самочинним будівництвом, порушує права держави. Так, власник земельної ділянки не може використовувати її, чим безумовно порушується суспільний інтерес. Вказують про бездіяльність Кам'янської міської ради, що і зумовило подання ними даної апеляційної скарги. Наголошують на тому, що ОСОБА_1 долучено неналежні докази щодо перебування його в членах ГБК «Таврія».
14 березня 2024 року ОСОБА_1 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він, вказуючи про законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення, просить залишити їх без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що ним доведені заявлені позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено, що 18 травня 1989 року ОСОБА_1 було прийнято до членів гаражно-будівельного кооперативу «Таврія» на умовах членства та внесення пайових внесків, що підтверджується рішенням виконкому Заводської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області №150 від 18 травня 1989 року та витягом з цього Рішення.
На виділеній йому кооперативом земельної ділянки будівництво гаража було закінчено у 1990 році. У ДП «Проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект» виготовлено технічний паспорт на гараж від 21 жовтня 2013 року.
Гаражу була присвоєна адреса - АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 .
Право власності на спірний гараж не оформлялось, про що свідчить відсутність даних про реєстрацію права власності на гараж в ОК «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується відповідним листом від 24 жовтня 2018 року за вих. №1507.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 13 грудня 2018 року №44596598 відмовлено у державній реєстрації прав на їх обтяження.
Гаражно-будівельний кооператив «Таврія» був заснований 15 червня 1989 року з метою задоволення потреб його членів у критому збереженні особистих автомобілів. Будівництва гаражів та їх подальшої експлуатації, про що свідчить його статут.
Затверджено список членів ГБК «Таврія» рішенням виконкому Заводської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області №150 від 18 травня 1989 року. Для будівництва гаражів була виділена земельна ділянка загальною площею 0,2 га по вул.Єрмака на підставі рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів №370 від 18 листопада 1987.
Як встановлено судом, факт початку будівництва у 1989 році та побудування позивачем ОСОБА_1 гаражу, як членом ГБК «Таврія», членство якого у кооперативі підтверджено належними та допустимими доказами, за наслідком отримання дозволів на його будівництва, не може оцінюватися як самовільне побудування об'єкту нерухомості.
Крім того, позивачем доведено виконання перед гаражним кооперативом своїх зобов'язань, що ГБК «Таврія» неоспорено, а доказами, які долучено, підтверджено, що позивач з 1990 року і по теперішній час володіє та користується гаражем.
На підставі вищенаведеного, всебічного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів, а також враховуючи те, що ОСОБА_1 побудував за власні кошти гараж як член гаражно-будівельного кооперативу, повністю сплачував пайові внески, а тому у нього виникло право власності на гараж, розташований у АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи додаткове рішення судом першої інстанції було встановлено, що під час подання позову позивачем помилково не було враховано в загальну площу гаражу підвалу 12,4 кв.м, яка зазначена в технічних характеристиках гаражу відповідно до технічного паспорту. В матеріалах справи є копія технічного паспорту на гараж № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 , виданого ДП «Проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект» від 21 жовтні 2023 року, згідно якого гараж має наступні технічні характеристики: літ. «А-1» гараж - 20,9 кв.м, підвал - 12,4 кв.м. Всього по гаражу № НОМЕР_1 - 33,3 кв.м. У зв'язку з тим, що позивач у прохальній частині позову помилково зазначив площу гаражу без врахування всіх його складових частин, без врахування підвалу - 12,4 кв.м, тому суд вважав за необхідне прийняти додаткове рішення.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За правилами ст.392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Ураховуючи, що відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст.392 ЦК України (правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 24 червня 2015 року №6-318цс15).
Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Стаття 386 ЦК України визначає що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Таким чином, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є за своєю суттю визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні приналежності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб'єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об'єкта.
Фактично ж, реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно. При цьому, вона ніяк не впливає на цивільно-правову рівність учасників обороту, автономію волі і свободу договору. Тобто, не надає публічно-правового характеру вказаним правовідносинам, що дозволяє зробити висновок про можливість розгляду спорів щодо державної реєстрації виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.
Згідно із ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно п.2 ч.1 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
У даному випаду реєстраційні правовідносини спрямовані на встановлення, зміну, припинення прав на нерухоме майно і є визначеним організаційним заходом, що використовується власниками для впорядкування своїх основних відносин, предметом яких є нерухоме майно.
Так, згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76,77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказав про те, що 18 травня 1989 року його було прийнято до членів ГБК «Таврія» на умовах членства та внесення пайових внесків. На виділеній йому кооперативом земельної ділянки він почав будівництво гаража, яке було закінчено у 1990 році. Гаражу була присвоєна адреса - АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 .
Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 28 червня 1991 року №5 "Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів" роз'яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (стаття 15 Закону України "Про власність").
Колегія суддів зауважує, що позивачем до позову було долучено копію виписки із рішення №150 від 18 травня 1989 року, з якої вбачається, що він внесений до списків членів ГБК «Таврія» (т.1 а.с.9).
В той же час до апеляційної скарги долучено копію рішення №150 від 18 травня 1989 року та повний список членів, серед яких позивач ОСОБА_1 відсутній (т.1 а.с.193,194).
Суд першої інстанції вказавши, що на виділеній позивачеві кооперативом земельної ділянки будівництво гаража було закінчено у 1990 році. Втім, докази виділення позивачеві, або ГБК «Таврія» конкретної земельної ділянки, із зазначенням її розміру, характеристики тощо, у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню відповідно до положень ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову
У пункті 3 частині першій статті 270 ЦПК України зазначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Враховуючи скасування рішення та втрату сили оскаржуваним додатковим рішенням, його необхідно скасувати, оскільки воно не може існувати окремо від основного рішення у справі по суті спору.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 922 грн.08 коп.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу керівника Кам'янської окружної прокуратури Дніпропетровської області задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року та додаткове рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрація Заводського району Кам'янської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 922 грн.08 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Е.Л.Демченко
Судді: А.П.Барильська
М.О.Макаров