Провадження № 22-ц/803/3637/24 Справа № 200/1647/17 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
26 червня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мамонова Галина Михайлівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, -
У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мамонова Галина Михайлівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3 з 04.03.2005 проживає у спірній квартирі. Вона є інвалідом 2 групи і прикута до інвалідного крісла, має поганий зір. 30.01.2017 вона дізналася, що на підставі договору купівлі-продажу власником квартири є відповідач, а в квартирі, окрім позивача, зареєстровано ще двоє осіб.
У первинній позовній заяві позивачка заперечувала укладення договорі купівлі-продажу квартири.
У заяві від 27.11.2017 ОСОБА_3 фактично змінила підстави позову та зазначала, що вона уклала із ОСОБА_2 договір довічного утримання а не купівлі-продажу.
При цьому ОСОБА_3 звертала увагу, що вона мала похилий вік, потребувала сторонньої допомоги, залишилася проживати у спірній квартирі, грошових коштів не отримувала. Також вказує, що квартира продана за заниженою вартістю.
Позивачка просила поновити строк звернення до суду. Зокрема зазначала, що постійно проживаючи у спірній квартирі, дізналася про укладення договору із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.01.2017.
Враховуючи вищевикладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати за позивачем право власності на вказану квартиру.
Ухвалою суду від 23.06.2021 позивача ОСОБА_3 замінено на правонаступника - ОСОБА_1 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мамонова Галина Михайлівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20.05.2005.
Із паспорту громадянина України вбачається, що місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 з 04.03.2005.
ОСОБА_3 є пенсіонеркою з 13.11.1994, що підтверджується відповідним посвідченням, виданим 26.01.1995. Остання знаходиться на обліку як дитина війни, що підтверджується довідкою від 04.02.2009. Також ОСОБА_3 є інвалідом 2 групи з 22.01.2014, що підтверджується довідкою до акту МСЕК від 07.02.2014.
ОСОБА_3 долучено довідки від 04.03.2014 та від 29.01.2015 згідно яких у неї встановлено наявність захворювань, зокрема гіпертонічної хвороби 2 ступеню.
ОСОБА_3 також долучено довіДку від 17.10.2016 із якої вбачається, що у спірній квартирі зареєстровано місце проживання: ОСОБА_3 з 04.03.2005; ОСОБА_2 з 04.03.2005; ОСОБА_4 з 27.08.2009.
Окрім того ОСОБА_3 долучено Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.01.2017, згідно якої власником спірної квартири є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2005.
Судом витребувано та отримано копію договору купівлі-продажу від 08.09.2005, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Продаж вчинено за 5 051 грн. У договорі вказано, що грошові кошти продавець отримала під час оформлення договору, сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру.
Квартира придбана зі згоди дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .
Відповідачем долучено довідки ПАТ КБ «Приватбанк» про погашення заборгованості за кредитним договором від 08.09.2005.
На запит суду КП «Дніпропетровське міжміське БТІ» надало документи щодо відчуження спірної квартири, а саме дві заяви та банківську квитанцію, які підписані від імені ОСОБА_3 .
В судовому засіданні 20.12.2018 допитувалися свідки.
Свідок ОСОБА_6 вказував, що його мати допомагала ОСОБА_3 та розказувала йому про укладення останньою договору довічного утримання. Також вказував, що у ОСОБА_3 був підвищений артеріальний тиск.
Свідок ОСОБА_7 вказував, що бачив ОСОБА_3 15-20 разів за життя, йому відомо про укладення останньою договору довічного утримання.
Свідок ОСОБА_4 вказала про нормальний фізичний стан ОСОБА_3 у 2005 році.
Свідок ОСОБА_8 вказала, що стан здоров'я ОСОБА_3 був нормальним 10-12 років тому. Стан здоров'я останньої погіршився 5 років тому. Також вказала, що ОСОБА_3 їй повідомляла про продаж квартир, показувала відповідний договір. Також свідок зазначила, що до ОСОБА_3 приходила соціальна служба.
Також 20.12.2018 у якості свідка допитувалася ОСОБА_3 яка зазначала, що ОСОБА_2 декілька разів приносив їй картоплю, з'являвся до неї один раз на рік.
Згідно свідоцтва про смерть від 01.02.2019 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із огляду спадкової справи після останньої встановлено, що єдиним її спадкоємцем, що прийняв спадщину є ОСОБА_9 (спадкоємцем за заповітом).
ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону країни «Про судовий збір».
Постановляючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову, оскільки жодних обставин, які б перешкоджали ОСОБА_3 розуміти природу правочину не встановлено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Згідно зі статями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі показань сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу продавцем покупцю та продовження позивачем проживати у спірному житловому будинку після укладення договору купівлі-продажу.
Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 16 березня 2016 року у справі № 6-93 цс 16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372 цс 16; а у подальшому такий висновок підтвердив Верховний Суд у постановах: від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, провадження № 61-44057 св 18; від 01 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19, провадження № 61-8097 св 20; від 14 липня 2021 року у справі № 552/7241/17, провадження № 61-1142 св 20; від 30 серпня 2021 року у справі № 493/1677/17, провадження № 61-6519 св 21.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що ОСОБА_3 під час укладення оспорюваного договору помилилися щодо правової природи правочинів, прав та обов'язків, які виникнуть після їх вчинення.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що у зв'язку із похилим віком ОСОБА_3 потребувала догляду та сторонньої допомоги, а наявність низького рівня освіченості не може свідчити про неправильне сприйняття нею обставин вчиненого правочину.
Той факт, що ОСОБА_3 на час укладення оскаржуваного договору досягла пенсійного віку не свідчить про можливість помилки щодо природи правочину.
Решту документів щодо стану здоров'я датовані значно пізніше укладення договору.
Крім того, ОСОБА_3 , яка подаючи позов фактично заперечувала підписання будь-яких договорів із ОСОБА_2 , а в подальшому згадала, що підписувала договір довічного утримання, а не купівлі-продажу.
Окрім того, укладаючи у 2005 році договір довічного утримання та фактично не отримуючи такого протягом одинадцяти років (зі слів самої ОСОБА_3 , допитаної у якості свідка), ОСОБА_3 не зверталася за захистом своїх прав, зокрема й не ставила вимог про розірвання договору довічного утримання.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: