Справа № 643/6609/24
Провадження № 1-кс/643/753/24
25 червня 2024 року слідчий суддя Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Харкові клопотання прокурора Салтівської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024226200000543 від 21.06.2024, за ознаками ч. 1 ст. 296 КК України, -
У провадженні СД ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області перебувають матеріали досудового розслідування внесені до ЄРДР за №12024226200000543 від 21.06.2024, за ознаками ч.1 ст.296 КК України.
Під час досудового розслідування було встановлено, що 21.06.2024 до ХРУП №2 ГУНП в Харківській області надійшов рапорт начальника сектору ВКП ХРУП №2 ОСОБА_4 про те, що в ході моніторингу телеграм каналу «Харків 1654» було виявлено відео, де невстановлена особа на автомобілі «Фольксваген Джета» д/н НОМЕР_1 грубо порушила громадський порядок, загальнонебезпечним способом, створивши «дріфт» із заносом транспортного засобу на пішохідному переході в районі зупинки громадського транспорту по АДРЕСА_1 .
21.06.2024 в період часу з 16 год. 25 хв. до 17 год. 50 хв. дізнавачем СД Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 під час проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 було виявлено та вилучено автомобіль «Volkswagen jetta», 2013 р.в, д/н НОМЕР_1 .
Фактично автомобіль було вилучено у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Таким чином, існують достатні підстави вважати, що вилучене в ході огляду місця події майно - автомобіль є предметом вчинення кримінального проступку та може бути доказами факту та обставин, що встановлюються. Для встановлення цього факту необхідно проведення комплекс слідчих та процесуальних дій, відповідних експертиз, що його супроводжує, що потребує певного часу, тому повернення зазначених речей може зашкодити подальшому досудовому розслідуванню, призвести до їх приховування або знищення.
З метою забезпечення належного зберігання вилученого майна, згідно наказу від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125 про затвердження та введення в дію Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (в новій редакції), місцем зберігання вищевказаного майна визначено - штраф майданчик розташований за адресою: АДРЕСА_4 .
Прокурор разом з клопотанням подала заяву, в якій просила розглянути клопотання без її участі, у зв'язку з службовою завантаженістю.
Прокурором до клопотання надано заяву старшого дізнавача СД ОСОБА_7 про розгляд клопотання без його участі.
Володілець майна ОСОБА_6 та власник майна ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилися.
Представник власника майна ОСОБА_8 та володільця майна ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_9 , в судове засідання не з'явився. До початку судового засідання через канцелярію суду надав письмові заперечення, в яких просив в задоволенні клопотання прокурора відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що необхідність арешту автомобіля, Volkswagen Jetta 2013 р.в. д.н.з НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , прокурор обґрунтовує тим, що вилучене в ході огляду місця події майно - автомобіль, є предметом вчинення кримінального проступку та може бути доказами факту та обставин, що встановлюються. Для встановлення цього факту необхідно проведення комплексу слідчих та процесуальних дій, відповідних експертиз, що його супроводжує, шо потребує певного часу, тому повернення зазначених речей може зашкодити подальшому досудовому розслідуванню, призвести до їх приховування або знищення. При цьому, накладення арешту на майно можливе лише за умови наявності підстав вважати, що воно є доказом злочину, що повинно бути встановлено в судовому порядку на підставі достатніх й допустимих доказів, наданих слідчим. Однак, як вбачається з наданих прокурором документів, матеріали кримінального провадження не містять жодного доказу того, що автомобіль Volkswagen Jetta 2013 р.в. д.н.з НОМЕР_1 перейшов у власність ОСОБА_8 будь-яким протиправним шляхом або внаслідок вчинення кримінального правопорушення. З наявних у слідчого судді матеріалів клопотання, не вбачається, що майно, яке належить ОСОБА_8 та в момент вилучення знаходилося в законному володінні ОСОБА_6 , набуто кримінально протиправним шляхом, або отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи викладене, майно, яке на законній правовій підставі належить ОСОБА_8 , не може виступати доказом в розумінні ст. 98 КПК України та жодним чином не може підтверджувати факт здійснення кримінального проступку. Крім того, згідно вимог ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Крім того, арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також згідно з абз.2 ч.4 ст.170 КПК України арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 ч.1 ст.96-2 Кримінального кодексу України (підстави застосування спеціальної конфіскації майна). Натомість в клопотанні прокурора мітиться лише згадування про те, що вищевказані предмети будуть використані в кримінальному провадженні в якості речових доказів. Тобто прокурор просить накласти арешт на майно третьої особи з метою збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України) не надаючи слідчому судді належних та допустимих доказів про процесуальний статус майна, на яке просить накласти арешт. За таких обставин є недопустимим накладання арешту на майно третьої особи, яке на час розгляду клопотання не визнане у встановленому кримінально-процесуальним законодавством речовим доказом в конкретному кримінальному провадженні. Також прокурором не надано жодної інформації, які саме слідчі дії має забезпечити у майбутньому наявність арешту на автомобіль Volkswagen Jetta 2013 р.в. д.н.з НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 , та про які саме експертизи слід призначити щодо вилученого транспортного засобу. Вказане свідчить про те, що прокурор не довів, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, а також те, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи. Також, представник власника майна ОСОБА_8 та володільця майна ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_9 зазначив, що слід звернути увагу на той факт, що до цього часу обґрунтована підозра в цьому кримінальному провадженні не оголошена, а правове визначення поведінки ОСОБА_6 при керуванні транспортного засобу Volkswagen Jetta, 2013 р.в., д.н.з НОМЕР_1 , як така, що відповідає фабулі ч.1 ст.296 КК України є повністю помилковим, так як ОСОБА_6 20.06.2024 вже притягнений до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КпАП України та ним сплачено штраф у розмірі 340,00 гривень, про що свідчить копія Постанови про накладання адміністративного стягнення серія БАД № 376491 від 20.06.2024 та копія квитанції про сплату штрафу № PEN83434306456693. Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. За ст.19 КПК України ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили. А згідно з п.6 ч.1 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню. Враховуючи усталену практику ЄСПЛ, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП щодо ОСОБА_6 було «кримінальним» у розумінні ст. 4 Протоколу №7. При цьому, беручи до уваги те, що практика ЄСПЛ щодо застосування ст.4 Протоколу №7 до 2009 року була певною мірою непослідовна, Велика Палата ЄСПЛ у справі Sergey Zolotukhin v. Russia розглянула існуючі підходи до тлумачення принципу non bis in idem і сформулювала єдиний підхід, який став базовим для формування подальшої практики з цього питання. Таким чином, не дивлячись на те, що згідно з національним правом правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, класифікується як адміністративне, а не кримінальне, та об'єктом посягання за змістом цієї норми є безпека дорожнього руху, на відміну від ч.1 ст.296 КК, де об'єктом злочину є інтереси правосуддя, для вирішення питання про те, чи узгоджується притягнення ОСОБА_6 за ч.1 ст. 296 КК з гарантіями, передбаченими в ст. 4 Протоколу №7, слід з'ясувати, чи ґрунтуються обидва провадження на одних і тих же фактах. У контексті обставин цього кримінального провадження простого співставлення фабули правопорушення, викладеної в постанові про адміністративне правопорушення, із фабулою проступку, викладеною у клопотанні про накладання арешту, достатньо, щоб зрозуміти, що в обох випадках у вину ОСОБА_6 ставилося те, що 19.06.2024 він керував транспортним засобом Volkswagen Jetta, 2013 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 , та не надав переваги пішоходам на нерегульованому пішохідному переході, чим створив небезпеку іншим учасникам дорожнього руху. Таким чином, обидва провадження (про адміністративне правопорушення та кримінальне) ґрунтуються на одних і тих же фактах, тоді як відмінність складів відповідних адміністративного та кримінального правопорушень з огляду на об'єкт посягання не має принципового значення для застосування положень ст. 4 Протоколу №7.
Також слід взяти до уваги, що власник автомобіля Volkswagen Jetta 2013 р.в. д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_8 є людиною похилого віку, проживає у АДРЕСА_6 , використовує автомобіль переважно з метою відвідування медичних закладів, які розташовані у місті Харкові та для періодичної закупівлі продуктів харчування та предметів першої необхідності, так як у зв'язку із збройною агресією російської федерації на територію України, та у тому числі, у Харківській області, постачання необхідних товарів та послуг до міста Балаклея Зміївського району Харківської області, значно порушено. Позбавлення власника автомобіля Volkswagen Jetta, 2013 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 , ОСОБА_8 можливості забезпечувати себе, як людину похилого віку, необхідними ліками, продуктами харчування та товарами першої необхідності, внаслідок нічим не спровокованого звуження його майнових прав на автомобіль, призведе до значного погіршення якості життя власника автомобіля та розірвання його нормальних життєвих стосунків. З врахуванням наведеного, просив відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
В зв'язку з розглядом клопотання за відсутності учасників кримінального провадження, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України.
Суд, розглянувши клопотання про арешт майна, дослідивши додані до клопотання матеріали, вивчивши заперечення представника власників майна, вважає його таким, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.168 КПК України тимчасове вилучення майна здійснюється під час огляду, обшуку.
Згідно ст.167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використовувалися як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди.
Згідно абз.2 ч.1 ст.170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно положень ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи за наявності підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Згідно ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
В свою чергу вказане узгоджується і з рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до Постанови Європейського Суду з прав людини від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Європейським Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.
Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Разом з цим, ЄСПЛ у рішеннях у справах «Амюр проти Франції» «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Украша-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» вказав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти через вжиття таких заходів.
Так, у відповідності до усталеної практики ЄСПЛ в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999).
Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Відповідно ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).
Згідно п.7 ч.2 ст.131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст.132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Аналізуючи вищевикладене, доводи учасників розгляду клопотання, досліджені матеріали клопотання, слідчим суддею не встановлено обставин, які б слугували підставою для визнання незаконними проведеного обшуку та вилучення майна під час його проведення. Всі інші питання, фактичні обставини кримінального провадження, питання здійснення досудового розслідування, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Так, стороною обвинувачення не доведено, що зазначене в клопотанні прокурора майно, а саме: автомобіль Volkswagen Jetta, 2013 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має значення для забезпечення даного кримінального провадження, за існування розумних підозр вважати, що це майно є доказом злочину, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, з врахуванням кваліфікації вчиненого кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР.
Крім того, як вбачається із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД №376491 від 20.06.2024, ОСОБА_6 керуючи транспортним засобом Volkswagen Jetta д.н.з НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 об 11.00 год в АДРЕСА_7 не був уважним на нерегульованому пішохідному переході, не надав перевагу пішоходам, створивши небезпеку іншим учасникам дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Згідно квитанції №РЕN83434306456693 ОСОБА_6 22.06.2024 сплатив штраф у розмірі 340, 00 грн.
Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Статтею 19 КПК України визначено, що ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.
Частиною 1 ст.4 Протоколу №7 унормовано, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
При цьому, у справах «Ігор Тарасов проти України», рішення від 16.06.2016 № 44396/05, «Сергій Золотухін проти росії», рішення Великої Палати ЄСПЛ від 10.02.2009 № 14939/03 було встановлено порушення ст.4 Протоколу №7 у зв'язку з притягненням осіб до кримінальної відповідальності за хуліганство після того, як стосовно них були прийняті рішення щодо накладення адміністративного стягнення за дії, які в подальшому становили значну частину кримінального обвинувачення.
Як зазначено в указаному рішенні «Ігор Тарасов проти України», «юридична кваліфікація процедури згідно з національним законодавством не може бути єдиним критерієм для застосування принципу non bis in idem за пунктом1 статті4 Протоколу № 7. В іншому випадку застосування цього положення було б залишено на розсуд Договірних Сторін до такої міри, що призвело б до наслідків, не сумісних з предметом та метою Конвенції. Поняття «кримінальна процедура» у тексті статті4 Протоколу № 7 повинно тлумачитися з огляду на загальні принципи, що стосуються кореспондуючих слів «кримінальне обвинувачення» та «покарання» у статтях 6 та 7 Конвенції відповідно» (§ 24).
Отже, враховуючи усталену практику ЄСПЛ, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП щодо ОСОБА_6 було «кримінальним» у розумінні ст.4 Протоколу №7.
Слід звернути увагу, на те, що обидва провадження (про адміністративне правопорушення та кримінальне) ґрунтуються на одних і тих же фактах, тоді як відмінність складів відповідних адміністративного та кримінального правопорушень з огляду на об'єкт посягання не має принципового значення для застосування положень ст. 4 Протоколу №7.
За таких обставин, на виконання вимог ч.1 ст.173 КПК України, сторона обвинувачення не довела слідчому судді необхідність арешту майна.
З врахуванням розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також, з врахуванням того, що власником вказаного автомобілю є особа похилого віку, яка проживає у м. Балаклія Харківської області та використовує автомобіль переважно з метою відвідування медичних закладів, які розташовані у місті Харкові та для періодичної закупівлі продуктів харчування та предметів першої необхідності, слідчий суддя вважає, що підстави для накладення арешту на майно, вилучене 21.06.2024 в період часу з 16 год. 25 хв. до 17 год. 50 хв. дізнавачем СД Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 під час проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 , а саме автомобіль «Volkswagen jetta», 2013 року випуску, д.з.н. НОМЕР_1 відсутні, а тому у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 131-132, 170-175, 309, 395 КПК України, -
В задоволенні клопотання прокурора Салтівської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024226200000543 від 21.06.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України - відмовити.
Повернути, вилучений 21.06.2024 в період часу з 16 год. 25 хв. до 17 год. 50 хв. дізнавачем СД Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 під час проведення огляду місця події за адресою: м. Харків, проспект Тракторобудівників, 100-а, автомобіль «Volkswagen jetta», 2013 року випуску, д.з.н. НОМЕР_1 , його власнику ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а особою, яка не була присутньою під час проголошення ухвали - в той самий строк з моменту отримання копії ухвали.
Слідчий суддя: ОСОБА_1