Номер провадження: 11-кп/813/1665/24
Справа № 495/10306/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом, Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області та ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , та обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12017160240003838, внесеного до ЄРДР 11.11.2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст.115, ч. 3 ст. 185 КК України, та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст.115, ч. 1 ст. 125, ч.2 ст. 194, ч.1 ст.299 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_6 було задоволено.
Продовжено відносно обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , до кожного з них окремо, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, який діє до 13 липня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпеку та констатував наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що зазначена ухвала винесена з грубим порушенням норм права, з огляду на наступне:
- в матеріалах справи відсутні докази своєчасного вручення стороною обвинувачення клопотання стороні захисту;
- стороною обвинувачення не надано і не доведено жодного доказу у клопотанні про продовження строку тримання під вартою, який би свідчив про те, що ризики існують і не зменшились;
- висновки експертів та експертизи, що знаходяться у справі, не мають прямої доказової бази і не доказують те що саме ОСОБА_10 скоїв цей злочин;
- судом порушені розумні строки розгляду справи.
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою обрати ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:
- у сторони обвинувачення відсутні докази його вини;
- судом, всупереч ст. 28 КПК України не завершено судовий розгляд, він утримується під вартою більше 6 років 8 місяців, що суперечить КПК України та практиці ЄСПЛ;
- прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України;
- має на утриманні 2 неповнолітніх дітей, батьків похилого віку, раніше не судимий.
На підставі наведеного ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно нього запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_7 підтримали вимоги апеляційних скарг та просили задовольнити, у свою чергу прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційних скарги, ухвалу суду просив залишити без змін.
На адресу Одеського апеляційного суду від захисника ОСОБА_9 надійшла заява, у якій останні просив розгляд справи проводити у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Білгород-Дністровському районному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №12017160240003838, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.125, ч.2 ст.194, ч.1 ст.299 КК України, та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.185 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_8 суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Доводи апеляційних скарг про те, що у сторони обвинувачення відсутні докази вини обвинувачених, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступні обставини.
Приймаючи до уваги зазначене, апеляційний суд вважає, що на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованого обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_8 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг щодо відсутності існування ризиків, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Як вбачається з обґрунтованих висновків суду, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні продовжують існувати доведені прокурором ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливу на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, які на час розгляду клопотання не зменшилися, що унеможливлює запобігання цим ризикам.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку що ризик того, що обвинувачені можуть переховуватись від суду не зменшився, зважаючи на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, обставини їх вчинення та наслідки у виді заподіяння майнової шкоди, відомості про особи обвинувачених, вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, наявність у ОСОБА_8 постійного місця проживання, що ОСОБА_10 є громадянином іншої держави, наявність у нього постійного місця проживання, що відповідає вимогам ст.178 КПК України.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Колегія суддів вважає, що не відпав і не зменшився ризик можливого незаконного впливу обвинуваченим на свідків, з метою зміни останніми показань, оскільки судовий розгляд кримінального провадження триває та судом свідки ще не допитані.
Також існує ризик можливого вчинення обвинуваченими іншого злочину, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_10 офіційно не працевлаштовані, тобто не мають постійного прибутку та стабільного джерела доходу, натомість, враховуючи кількість та тяжкість злочинів, в рамках пред'явленого обвинувачення, має місце ризик, що обвинувачені, перебуваючи на волі, можуть вдатися до спроб вчинення інших злочинів з корисливих мотивів.
На думку апеляційного суду, встановлена в ухвалі суду першої інстанції наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи, при розгляді апеляційних скарг не спростована, будь-яких доказів про зменшення або зникнення цих ризиків стороною захисту не надано.
Щодо посилань захисника ОСОБА_9 , що в матеріалах справи відсутні докази своєчасного вручення стороною обвинувачення клопотання про продовження строку тримання під вартою стороні захисту, апеляційний суд зазначає наступне.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд зазначає, що таке недотримання вимог саме ст. 184 КПК України враховуючи положення ст.ст. 315, 331 КПК України не є підставою для не розгляду клопотання, оскільки відповідно до ст.331 КПК України суд незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта.
Крім того, ні захисник, ні обвинувачений не були позбавлені можливості заявити клопотання про надання часу для ознайомлення у разі такої потреби з письмовим клопотанням прокурора про продовження строку тримання під вартою.
Разом з тим, як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, оскаржуваної ухвали суду та журналу судового засідання, у судовому засіданні обвинувачений та його захисник ОСОБА_9 не просили відкласти розгляд справи для ознайомлення з клопотанням.
Що стосується тверджень обвинуваченого ОСОБА_8 відносно того, що мін має на утриманні двох неповнолітніх дітей та батьків похилого віку, апеляційний суд приймає їх до уваги, однак наявність соціальних зав'язків не свідчить жодним чином про необґрунтованість клопотання сторони обвинувачення та оскаржуваної ухвали, окрім того зазначені обставини не стали для обвинуваченого стримуючим фактором.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаних обвинувачених під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинувачених під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 та скасування ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі , залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Водночас, апеляційний суд знаходить слушними зауваження захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 щодо тривалого судового розгляду кримінального провадження, під час якого обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_8 постійно перебувають під вартою, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч.4 ст.28 КПК України кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч.1 ст.318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що кримінальне провадження №12017160240003838 знаходиться на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час, протягом якого ОСОБА_10 та ОСОБА_8 утримуються під вартою, про що наголошувалось в апеляційних скаргах, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28 та ч.1 ст.318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , та обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12017160240003838, внесеного до ЄРДР 11.11.2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст.115, ч. 3 ст. 185 КК України, та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст.115, ч. 1 ст. 125, ч.2 ст. 194, ч.1 ст.299 КК України, - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків, передбачених ст. 28 КПК України, при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст.115, ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 299 КК України, та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст.115, ч. 3 ст. 185 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4