ЄУН: 336/317/24
Провадження №: 2/336/1231/2024
26.06.24
іменем України
26 червня 2024 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу № 336/317/24 (номер провадження 2/336/1231/2024) за позовною заявою заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області Кунди Любові Іллівни, яка діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, до ОСОБА_1 ,
про конфіскацію земельної ділянки, -
встановив:
11 січня 2024 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява підписана заступником керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області Кундою Л.І., яка направлена через відділення укрпошти 29 грудня 2023 року, про що свідчить відбиток штемпелю на конверті. Заступник керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області діє в інтересах держави в особі Держгеокадастру у Донецькій області звертається з позовними вимогами до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за громадянкою російської федерації - ОСОБА_1 . приватним нотаріусом Амвросіївського районного управління юстиції Донецької області Ішковою О.Є. 18.12.2013 за № 3937343 зареєстровано право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1420682500:05:000:0058 площею 0,3242 га, із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна-196065014206).
Вказана державна реєстрація здійснена на підставі документу для державної реєстрації, а саме, договору купівлі - продажу земельної ділянки, серія та номер 2537, виданого 18.12.2013 приватним нотаріусом Амвросіївського районного управління юстиції Донецької області Ішковою О.Є.
Власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є громадянкою російської федерації згідно паспорту серія та номер НОМЕР_1 , виданий 13.03.2003 Ленінським РУВС м, Іркутська, код підрозділу 382-004, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Як вбачається із загальних відомостей про земельну ділянку відповідно до Державного земельного кадастру, земельна ділянка сформована, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, громадянка російської федерації ОСОБА_1 18.12.2013 року набула право власності на земельну сільськогосподарського призначення, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та протягом року не виконала покладений на неї обов'язок передбачений національним законодавством України тобто, не відчужила вказану земельну ділянку.
Наразі наявні всі підстави для конфіскації у ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1420682500:05:000:0058 площею 0,3242 га, шляхом припинення права власності на неї з одночасним визнанням права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.
Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом: накладення арешту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1420682500:05:000:0058 площею 0,3242 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 196065014206) власником якої є громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та яка підлягає конфіскації на користь держави шляхом припинення права власності ОСОБА_1 та визнання права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, Полтавська обл., поштовий індекс: 36039, ЄДРПОУ 39767332).
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі ЄУН 336/317/24. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року заяву заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області про забезпечення позову у цивільній справі ЄУН 336/317/24 (провадження № 2/336/1231/2024) за позовною заявою заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки - задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо земельної ділянки площею 0,3242 га (кадастровий номером 1420682500:05:000:0058), із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 196186014206), у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу об'єкта.
В іншій частині вимог заяви про забезпечення позову - відмовлено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2024 року заяву заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_2 про виправлення описки в ухвалі Шевченківського районного суду м. Запоріжжя №336/317/24 (2/336/1231/24) від 15 січня 2024 року - задоволено.
Внесено виправлення в мотивувальну та резолютивну частини ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя № 336/317/24 (2/336/1231/24) від 15 січня 2024 року, вважати вірним реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 0,3242 га (кадастровий номером 1420682500:05:000:0058), із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - «196065014206».
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2024 року закрито підготовче провадження на призначено справу до судового розгляду по суті. Встановлено порядок дослідження доказів: заслухати вступне слово учасників справи, дослідити письмові докази у даній справі.
Згідно з Розпорядженням ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №2710/38-14 від 02.09.2014 «Про визначення територіальної підсудності справ», справи підсудні Амвросіївському районному суду Донецької області визначена територіальна підсудність справ за Оріхівським районним судом Запорізької області.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року у Донецькій області утворено Донецький район (з адміністративним центром у місті Донецьк) у складі територій Амвросіївської міської, Донецької міської, Іловайської міської, Макіївської міської, Харцизької міської, Ясинуватської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану Розпорядженням Голови Верховного Суду від 10.05.2022 року № 29/0/9-22 змінено територіальну підсудність справ Оріхівського районного суду Запорізької області з визначенням територіальної підсудності їх справ за Шевченківським районним судом м. Запоріжжя.
Представник Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримав.
Прокурор в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника прокуратури, позовні вимоги підтримав.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 04 червня 2024 року та 28 червня 2024 року не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, шляхом розміщенням оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, згідно зі ст. 128 ЦПК України, вважається повідомленою належним чином.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 18 грудня 2013 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,3242 га із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1420682500:05:000:0058, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у межах: від А до Б Василівська сільська рада, від Б до В землі ОСОБА_4 , від В до Г землі ОСОБА_3 , від Г до А землі ОСОБА_5 , відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, викладеного у додатку до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1400728122013 від 23 жовтня 2013 року, виданого Відділом Держземагенства в Амвросіївському районі.
Відповідно до п. 3 договору вказана земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДН № 178437, виданого 10.02.1999 Василівською сільською радою на підставі рішення № 72 Василівської сільської Ради від 20.11.1996 року зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 210. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна-196065014206.
Відповідно до п. 4 договору продаж вчинено за 3717,00 грн., які покупець сплатив продавцю повністю до підписання договору.
Договір посвідчено 18 грудня 2023 року приватним нотаріусом Амвросіївського районного нотаріального округу Ішковою О.Є. та зареєстровано в реєстрі за № 2537.
Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за громадянкою російської федерації - ОСОБА_1 . приватним нотаріусом Амвросіївського районного управління юстиції Донецької області Ішковою О.Є. 18.12.2013 за № 3937343 зареєстровано право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1420682500:05:000:0058 площею 0,3242 га, із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна-196065014206).
Вказана державна реєстрація здійснена на підставі документу для державної реєстрації, а саме, договору купівлі - продажу земельної ділянки, серія та номер 2537, виданого 18.12.2013 приватним нотаріусом Амвросіївського районного управління юстиції Донецької області Ішковою О.Є.
Власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є громадянкою російської федерації згідно паспорту серія та номер НОМЕР_1 , виданий 13.03.2003 Ленінським РУВС м, Іркутська, код підрозділу 382-004, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Як вбачається із загальних відомостей про земельну ділянку відповідно до Державного земельного кадастру, земельна ділянка сформована, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Громадянка російської федерації ОСОБА_1 18.12.2013 року набула право власності на земельну сільськогосподарського призначення, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та протягом року не виконала покладений на неї обов'язок передбачений національним законодавством України, тобто не відчужила вказану земельну ділянку.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 2, 4 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Згідно зі ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ст. 19 ЗК України землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних.
Суб'єктами права приватної власності на землю згідно зі ст. 80 ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб.
Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм ЗК України суб'єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.
Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до частини другої статті 81 ЗК України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Відповідно до ч. 3 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.
Частиною 5 статті 22 ЗК України встановлено, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
За змістом ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства відповідач набув 18 грудня 2013 року за договором купівлі-продажу, однак у подальшому й по даний час земельні ділянки нею самостійно не відчужено, чим безпідставно порушено передбачений річний строк на їх відчуження.
Вимогами підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України встановлено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Примусове припинення прав на земельну ділянку, у відповідності до п. «в» ч.1 ст.143 ЗК України, здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.
Відповідно до ч. 6 ст. 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38, ч. 1 ст. 39 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
Згідно з ч. 4 ст. 145 ЗК України конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов'язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.
Стаття 153 ЗК України забороняє позбавлення власника права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
Тому з урахуванням того, що ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства їх не відчужила, то ця обставина є підставою для конфіскації цих ділянок у власність держави.
Норма статті 143 ЗК України передбачає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку. Зокрема, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі, окрім іншого, конфіскації земельної ділянки.
Відповідно до ст. 148 ЗК України земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 354 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.
Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом.
Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Отже, право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужена її власником, передбачене чинним законодавством України.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземцям, особам без громадянства. Іноземці та особи без громадянства можуть отримати землі сільськогосподарського призначення лише у спадок.
Якщо такі землі прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, то протягом року з моменту отримання права на них зазначені особи мають їх відчужити(ч. 5 ст. 22, ч. 4 ст. 81, ст. 145 ЗК України).
У постанові ВС КЦС у справі № 237/5671/18 від 14.12.2020 р. суд висловив позицію: «...та обставина, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню, а успадкована нерезидентом ОСОБА_3 земля не була нею відчужена, створює наслідки, які передбачені статтею 145 ЗК України, а саме припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду».
Враховуючи, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином, в порушення вимог ч. 4 ст. 81 ЗК України, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3242 га з кадастровим номером 1420682500:05:000:0058, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна-196065014206) її не відчужила, то право власності на зазначену земельну ділянку слід примусово припинити, шляхом конфіскації.
З приводу заявлених позовних вимог про визнання права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, суд дійшов до такого висновку.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Приписами ст. 354 ЦК України визначено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
Суд зазначає, що такий спосіб захисту, в цьому випадку, спрямований на поновлення порушених прав держави та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Враховуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного доказу, зокрема належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судових витрат
Позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір в розмірі 4026,00 грн. (2684,00 грн. за подачу позову та 1342,00 грн. за заяву про забезпечення позову).
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.
Судові витрати, згідно зі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому з відповідача на користь Донецької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4026 грн.
Керуючись ст. ст. 13-14, 41, 129, 131-1 Конституції України, ст. ст. 1, 22, 81, 145 ЗК України, ст. ст. 3, 15-16, 316, 346, 348, 354 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області Кунди Любові Іллівни, яка діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки - задовольнити.
Конфіскувати на користь держави земельну ділянку сільськогосподарського призначення громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з кадастровим номером 1420682500:05:000:0058 площею 0,3242 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 196065014206), шляхом припинення права власності, відомості про яку зареєстровані в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 18 грудня 2013 року за № 3937343, та визнання права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, Полтавська обл., поштовий індекс: 36039, ЄДРПОУ 39767332).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Донецької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 25707002), рахунок UА918201720343180002000016251, Держказначейська служба України м. Київ, отримувач - Донецька обласна прокуратура) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4026 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - заступник керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області, адреса: бульвар Меотиди, 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87541; адреса тимчасового місця дислокації: вул. Майдан Озерний, буд.32, м. Дніпро, 49003, e-mail: mariupol_liv@don.gp.gov.ua, зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, який діє в інтересах держави в особі
Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, адреса: вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039 код ЄДРПОУ 39767332, e-mail: donetsk@land.gov.ua, зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка російської федерації, РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина росії серія та номер НОМЕР_1 , виданий 13.03.2003 Ленінським РУВС м. Іркутська, код підрозділу НОМЕР_3 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 .
Дата складання повного судового рішення 26 червня 2024 року.
Суддя: