25 червня 2024 р.Справа №160/10455/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Калугіна Н.Є., розглянувши заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/10455/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,-
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати:
постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про накладення штрафу від 25 березня 2024 року №5, якою постановлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 сплатити у 15-денний строк штраф у розмірі 6000 (шість тисяч) неоподатковуваних мінімумів громадян у сумі 102 000 грн. (сто дві тисячі гривень 00 копійок);
постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про накладення штрафу від 25 березня 2024 року №6, якою постановлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 сплатити у 15-денний строк штраф у розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів громадян у сумі 51 000 грн. (п'ятдесят одна тисяча гривень 00 копійок);
постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про накладення штрафу від 25 березня 2024 року №7, якою постановлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 сплатити у 15-денний строк штраф у розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів громадян у сумі 51 000 грн. (п'ятдесят одна тисяча гривень 00 копійок).
постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про накладення штрафу від 25 березня 2024 року №8, якою постановлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 сплатити у 15-денний строк штраф у розмірі 6000 (шість тисяч) неоподатковуваних мінімумів громадян у сумі 102 000 грн. (сто дві тисячі гривень 00 копійок).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову у якій він просив зупинити дію індивідуального акту - оскаржуваних постанов.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що позов фактично подано 17 квітня 2024 року, тобто до спливу п'ятнадцятиденного строку з дня отримання оскаржуваних постанов про накладення штрафу. Відповідно до ч. 6 ст. 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», у разі оскарження рішення у суді суб'єкт господарювання сплачує штраф після прийняття відповідного рішення керівником органу ринкового нагляду або судом. З наведеного випливає, що ФОП ОСОБА_1 повинна сплатити штраф (в разі відмови в задоволені позову) після прийняття Дніпропетровським окружним судом рішення за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування постанов. Натомість, відповідач не враховує вимоги ч. 6 ст. 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та посилається на вимоги абз. 10, 11 ч. 6 ст. 44 даного Закону про необхідність сплати штрафу саме в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання постанови про його накладення, що вбачається з відповіді на звернення адвоката до відповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про скасування постанов від 30 січня 2024 року №2 та від 30 січня 2024 року №3, який пов'язаний з даним позовом, що вимушує позивача звертатися до суду з заявою про забезпечення позову, оскільки на протязі усього часу судового розгляду з неї будуть стягуватися кошти на погашення штрафу, при тому, що строк його сплати ще не настав. Вважає, що в даному випадку необхідно зупинити дію вищевказаних постанов, оскільки ці постанови оскаржуються боржником у судовому порядку, а невжиття такого заходу призведе до істотного ускладнення ефективності захисту майнових інтересів позивачки, за яким вона звернулася до суду, оскільки весь період розгляду справи, який може зайняти достатньої тривалий проміжок часу, з її доходів (пенсійних надходжень) будуть стягуватися суттєві для неї грошові суми, що в подальшому (в разі задоволення позову) може викликати необхідність повторного звернення до суду з позовом про повернення безпідставно стягнутих коштів.
Згідно ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з довідкою від 25.06.2024 №201 Дніпропетровського окружного адміністративного суду, суддя Калугіна Н.Є. з 10.06.2024 по 24.06.2024 перебувала у щорічній відпустці, тому заяву розглянуто із дотриманням розумного строку.
Ознайомившись із заявою про забезпечення позову та доданими до неї документами, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч. 2 ст. 150 КАС України).
Згідно із положеннями частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до положень частини 6 статті 154 КАС України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа або до якого такий позов може бути поданий, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Для забезпечення позову суд на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників має переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого у справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня та 30 вересня 2019 року у справах № 826/10936/18, № 420/5553/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 20.05.2021 у справі №640/29749/20 та від 11.01.2022 у справі №640/18852/21 відповідно.
Суд зазначає, що в оскаржуваних постановах №№ 5, 6, 7, 8 від 25 березня 2024 року на позивача накладено штрафи у розмірах 102 000 грн, 51 000 грн, 51 000 грн, 102 000 грн, відповідно, та якими визначено сплатити штраф у 15-денний строк з дня отримання даних постанов.
У вказаних постановах зазначено, що у разі невиконання порушником зазначених постанов протягом 15 днів з дня її отримання примусове виконання постанов здійснюється органами державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Крім того, у постановах зазначено, що, відповідно до частини шостої статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», суб'єкт господарювання має право оскаржити рішення органу державного ринкового нагляду про накладення штрафу до керівника органу державного ринкового нагляду, а також у судовому порядку. У разі оскарження рішення у суді суб'єкт господарювання сплачує штраф після прийняття відповідного рішення керівником органу державного ринкового нагляду або судом.
Позивач оскаржив до суду вказані постанови і ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 відкрито провадження у справі №160/10455/24.
Згідно із частиною 7 статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», у разі несплати штрафу в зазначений строк примусове виконання постанов про накладення штрафу здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Таким чином, вказані постанови є виконавчими документами та підлягають виконанню органом державної виконавчої служби в порядку, встановленому законом.
Подальше відкриття виконавчого провадження з виконання постанов, які є предметом оскарження, тягне негативні наслідки, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".
Разом з тим, у разі примусового стягнення за вказаними постановами такі дії можуть призвести до негативних фінансових наслідків для позивача у вигляді стягнення штрафу за вказаними постановами, які є спірними та правомірність винесення яких має бути встановлено в межах даного спору.
Суд наголошує, що внаслідок невжиття судом заходу забезпечення позову спірні постанови вважаються такими, що продовжують свою дію, а тому можуть бути пред'явлені до виконання, у тому числі, примусового. Стягнення суми штрафу на підставі постанов є втручанням у право власності позивача, яке вважається правомірним за умови наявності, у тому числі, легітимної мети. Оскільки постанови про накладення штрафу оскаржені позивачем у судовому порядку, вони вважається протиправними з огляду на презумпцію винуватості суб'єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві.
Зупинення дії спірних постанов, на думку суду, є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Також суд враховує співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб, як того вимагає частина 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки для позивача та ускладнити захист його прав, а тому наявні підстави для задоволення заяви позивача.
Ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом (ст. 156 КАС України).
Керуючись статями 150, 151, 152, 153, 154, 241, 243 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/10455/24 - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії:
постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про накладення штрафу від 25 березня 2024 року № 5, якою постановлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 сплатити у 15-денний строк штраф у розмірі 6000 (шість тисяч) неоподатковуваних мінімумів громадян у сумі 102 000 грн (сто дві тисячі гривень 00 копійок);
постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про накладення штрафу від 25 березня 2024 року № 6, якою постановлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 сплатити у 15-денний строк штраф у розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів громадян у сумі 51 000 грн (п'ятдесят одна тисяча гривень 00 копійок);
постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про накладення штрафу від 25 березня 2024 року № 7, якою постановлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 сплатити у 15-денний строк штраф у розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів громадян у сумі 51 000 грн (п'ятдесят одна тисяча гривень 00 копійок);
постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про накладення штрафу від 25 березня 2024 року № 8, якою постановлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 сплатити у 15-денний строк штраф у розмірі 6000 (шість тисяч) неоподатковуваних мінімумів громадян у сумі 102 000 грн (сто дві тисячі гривень 00 копійок),
до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/10455/24.
Вказана ухвала є виконавчим документом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 КАС України.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Н.Є. Калугіна