25 червня 2024 рокуСправа № 160/14535/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бухтіярова М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.06.2024 через підсистему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні індексації пенсії позивача із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії позивача у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 7763,17 грн. на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,11 з 01.03.2021 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 № 127 «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01.03.2021.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст. 161 КАС України.
Ухвалою суду від 10.06.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду цієї позовної заяви у сумі 2906,88 грн., сплаченого у встановленому порядку, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовними вимогами щодо індексації з 01.03.2021, з 01.03.2022 та з 01.03.2023, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням належних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Копія ухвали суду від 10.06.2024 скерована представнику позивача адвокату Хомич І.О. через Електронний суд та доставлена до електронного кабінету 10.06.2024.
20.06.2024 представником позивача адвокатом Хомич І.О. подано до суду заяву про усунення недоліків, до якої долучив клопотання про звільнення від сплати судового збору та клопотання про поновлення строків.
Дослідивши подані позивачем документи, вбачається часткове виконання вимог ухвали суду від 10.06.2024.
Щодо клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Сплата судового збору за подання адміністративного позову, в силу положень частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду з позовом, а не представника.
Суд зазначає, що обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов'язків, передбачених законами України, у зв'язку з чим, безпідставне звільнення від його сплати окремих осіб може свідчити про надання одній із сторін незаконної переваги перед іншою.
Згідно з ч. 2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ «Про судовий збір».
Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення у її сплаті, згідно з ч.1 ст.77 КАС України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
При цьому, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України №3674-VІ «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Приписами статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
При цьому положення Закону України «Про судовий збір» кореспондуються з положеннями статті 2 КАС України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства, а саме, рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов'язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору.
Стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.
Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.
У розумінні приписів статті 8 Закону України №3674-VІ «Про судовий збір» відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.
При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів.
В обґрунтування заявленого клопотання про звільнення від сплати судового збору представник позивач посилається на те, що позивач є пенсіонером, сума судового збору є непосильною для позивача, яка через поважний вік та стан здоров'я не в змозі працювати, щоб забезпечити достатній рівень життя та дозволити собі захистити свої права з боку органів Пенсійного фонду України в суді.
Однак, жодних доказів про об'єктивний матеріальний стан позивача на підтвердження обставин скрутного майнового становища не надано.
Суд повторно зазначає, у розумінні приписів статті 8 Закону України «Про судовий збір» відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору в силу положень частини першої статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законом порядку і розмірі.
Однак, позивачем не доведено суду відсутність можливості сплатити судовий збір за подання до суду цього позову, у зв'язку з чим клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору не є обґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Щодо заяви про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами щодо індексації з 01.03.2021, з 01.03.2022 та з 01.03.2023.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду представником позивача у заяві зазначено про обставини воєнного стану, а також про необізнаність про порушене право.
Розглянувши заяву представника позивача про поновлення строку, суд доходить висновку про її необґрунтованість з наступного.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з частинами першою-другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 607/6231/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 438/769/13-а (2а/438/29/13), від 24 квітня 2018 року у справі № 357/18214/14, від 26 червня 2018 року у справі № 663/1012/16-а, від 10 липня 2018 року у справі № 820/4856/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 826/11545/17, від 9 листопада 2018 року у справі № 334/3536/17(2-а/334/402/17), від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 305/2056/15-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 756/513/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 712/7831/16-а, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 7 лютого 2019 року у справі № 802/497/16-а, від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).
Скаржнику недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).
При цьому, у визначенні моменту виникнення права на позов має значення, коли особа дізналася про факт порушення свого права, інтересу або коли саме вона повинна була дізнатись про це, і обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.
Як слідує із заявлених позовних вимог, позивач просить, зокрема, зобов'язати відповідача здійснити з 01.03.2021, з 01.03.2022, з 01.03.2023 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 відповідно, у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.03.2021.
Водночас, з проханням провести індексацію в такий спосіб, позивач звернувся до відповідача лише 20.03.2024.
Отримання ж позивачем листа відповідача у відповідь від 08.05.2024 на заяву від 20.03.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку (Постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №380/14933/22.
Суд зазначає, пенсія виплачується щомісячно, відтак позивач обізнаний щодо розміру отриманого пенсійного забезпечення з дати її виплати.
Таким чином, до суду за захистом свої прав, свобод чи інтересів із позовними вимогами щодо індексації з 01.03.2021, з 01.03.2022 та з 0.03.2023 позивач звернувся із пропуском строку, встановленого КАС України.
У заяві про поновлення строку звернення до суду не вказано жодних обставин, що об'єктивно унеможливлювали реалізацію позивачем його права щодо своєчасного звернення до суду із цими вимогами та не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Необізнаність щодо порушення прав та інтересів, на яку спирається адвокат, не є достатньою підставою для поновлення строку.
Щодо посилань представника позивача на воєнний стан суд зазначає наступне.
Сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду позивачем у встановлені строки у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22.
У кожному конкретному випадку суд досліджує обставини, зазначені позивачем, у їх сукупності із наданими доказами на їх підтвердження.
Однак, представником позивача не наведено жодних обставин та не надано належних доказів, що причини пропуску строку із цим позовом зумовлений саме запровадженням воєнного стану.
Водночас, з моменту запровадження на території України воєнного стану Дніпропетровський окружний адміністративний суд не припиняв свою роботу, позивачем (представником) не доведено неможливості звернення до суду за захистом своїх прав шляхом надіслання позовної заяви засобами електронного зв'язку, в тому числі за допомогою підсистеми Електронний суду.
З огляду на викладене, заява про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами щодо індексації з 01.03.2021, з 01.03.2022 та з 01.03.2023 не обґрунтована, не містить належних доказів на підтвердження тієї обставини, що мали місце непереборні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача із вказаними позовними вимогами, відтак позивачем не доведено пропуск строку звернення до суду з поважних причин, тому клопотання необгрунтоване та задоволенню не підлягає.
Суд звертає увагу, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18.
Крім того, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
Отже, станом на 25.06.2024 вимоги суду, викладені в ухвалі від 10.06.024, виконані частково, оскільки позивачем не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, та хоч і подано заяву про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами щодо індексації з 01.03.2021, 01.03.2022 та з 0.03.2023, однак без зазначення поважних причин пропуску строку, що мали місце непереборні обставин, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення до суду із цими вимогами.
При цьому, обґрунтувань неможливості усунення недоліків позову у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на усунення недоліків позову надано не було.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно частин першої-другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст.123, 169, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволення клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строків - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197, та зобов'язати відповідача провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії з урахуванням коефіцієнту збільшення у розмірі 1,11 з 01.03.2021, коефіцієнту збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022, коефіцієнту збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01.03.2021 - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до ч.8 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.М. Бухтіярова