17 червня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/6369/21
Провадження № 22-ц/4820/819/24
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Заворотна А.В.
за участю представника відповідача-позивача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання відсутнім права на стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2024 року (суддя Павловська А.А.)
Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування наведених вимог зазначав, що 22.07.2020 між ОСОБА_2 (позикодавцем) та ОСОБА_3 (позичальником) укладено договір позики грошових коштів (безпроцентної позики). Умовами договору передбачено, що позивач передає у власність позичальникові, а позичальник приймає від позикодавця кошти в сумі 7000 доларів США, які останній зобов'язався повертати частинами до 03 числа кожного місяця згідно графіку повернення позики без сплати відсотків, що є додатком №1 до вказаного договору, кінцевий строк повернення - 03 червня 2022 року.
Разом з тим, відповідач не виконував належним чином зобов'язання за договором позики та не здійснював щомісячні платежі згідно графіку: в розмірі 190 доларів США до 03 серпня 2020 року, 190 доларів США до 03 вересня 2020 року, 190 доларів США до 03 листопада 2020 року, 190 доларів США до 03 грудня 2020 року, 190 доларів США до 03 січня 2021 року, 1330 доларів США до 03 лютого 2021 року, 190 доларів США до 03 березня 2021 року. На час звернення позивача до суду сума боргу становила 2470 доларів США, яку позивач просив суд стягнути з відповідача. Крім того, позивач вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних за порушення грошового зобов'язання, що становить 14,58 доларів США.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2021 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договору позики грошових коштів недійсним. Позов мотивував тим, що не укладав договір позики грошових коштів (безпроцентної позики) на суму 7000 доларів США та розписку не писав.
Вважає, що підпис на договорі позики від 22.07.2020 та на розписці від 22.07.2020 від імені ОСОБА_3 виконано іншою особою, ймовірно навмисно зміненим почерком з наслідуванням почерку ОСОБА_3 , а тому такий договір підлягає визнанню недійсним. Крім того, на думку позивача, стягнення грошових коштів у доларах США є незаконним, оскільки лише гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики грошових коштів (безпроцентної позики) недійсним прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів. Вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
У жовтні 2021 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 подав заяву про зміну предмету зустрічного позову. При цьому, посилався на те, що коли сторона не виявила свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно, у ОСОБА_3 виникла об'єктивна необхідність змінити предмет зустрічного позову, а тому у заяві просив суд визнати відсутнім у ОСОБА_2 права на стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 за договором позики від 22.07.2020 на суму 7 000,00 доларів США.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2024 року первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики грошових коштів (безпроцентна позика) від 22.07.2020, в розмірі 2484,58 доларів США, з яких 2470,00 доларів США - основний борг, 14,58 доларів США - 3% річних, а також витрати на правничу допомогу в сумі 4000 грн і судовий збір в сумі 908,00 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання відсутнім права на стягнення коштів відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання відсутнім права на стягнення коштів. При цьому, посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення судом норм процесуального права.
Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав оцінки аргументам, правовій позиції ОСОБА_3 щодо недійсності договору позики, а саме те, що сторонами договору не було погоджено його істотних умов. Оскільки, на першій сторінці договору позики відсутній підпис ОСОБА_3 , на другій сторінці договору у розділі «реквізити та підписи сторін» в графі «позичальник» зазначено РНОКПП НОМЕР_1 , який не належить ОСОБА_3 .
Зазначає, що ОСОБА_2 при укладенні договору з ОСОБА_3 не дотримався вимог законодавства України, оскільки, єдиним законним платіжним засобом на території України є гривня, а стягнення грошових коштів у доларах є незаконним. Також, у ОСОБА_2 існують розбіжності у сумах та грошовому еквіваленті, які ОСОБА_3 має повернути йому.
Звертає увагу апеляційного суду, що, відповідно до частини 4 статті 193 ЦПК України, у випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Всупереч зазначеній правовій нормі, судом першої інстанції не було постановлено ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, і справа розглянута в порядку спрощеного провадження.
Крім того, вказує, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, незважаючи на те, що ним було подано клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з перебуванням на лікарняному.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні представник відповідача-позивача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частинами першою, другою, п'ятою статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає. Суд першої інстанції з'ясував обставини справи повно та правильно, проте, не дотримався положень ч. 4 статті 193ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 193 ЦПК України, у випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).
За таких обставин, порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України та розгляду справи по суті заявлених вимог. І з цього приводу, є підставними доводи апеляційної скарги.
При ухваленні нового судового рішення апеляційний суд приймає до уваги таке.
Встановлено, що 22.07.2020 між сторонами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 (позикодавець) передає у власність ОСОБА_3 (позичальнику), а позичальник приймає від позикодавця кошти у сумі 7000 доларів США без сплати відсотків (а. с. 23-24 т. 1).
Відповідно до додатку №1 до договору позики грошових коштів, надані кошти позичальник мав повертати щомісячними платежами згідно із графіком повернення позики, починаючи з серпня 2020 року по червень 2022 року. Зокрема, відповідач-позивач мав сплатити: 190 доларів США до 03 серпня 2020 року, 190 доларів США до 03 вересня 2020 року, 190 доларів США до 03 листопада 2020 року, 190 доларів США до 03 грудня 2020 року, 190 доларів США до 03 січня 2021 року, 1330 доларів США до 03 лютого 2021 року, 190 доларів США до 03 березня 2021 року (а.с. 25 т. 1).
На підтвердження отримання коштів 22.07.2020 ОСОБА_3 була надана розписка, за якою ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 7000 доларів США та отримані кошти зобов'язався повернути в термін до 03.06.2022 згідно графіку повернення позики та відповідно до умов договору позики (а.с. 26 т. 1).
Згідно з висновком експерта №2188/23-26 від 16.11.2023 за результатами проведеної додаткової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_3 у договорі позики грошових коштів (безпроцентна позика) від 22.07.2020 у Розділі «Реквізити та підписи сторін» в графі «Позичальник» біля прізвища « ОСОБА_3 » виконано самим ОСОБА_3 без навмисної зміни ознак власного підпису (а.с. 44-47 т. 2).
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною.
З матеріалів справи вбачається. що договір позики укладено у письмовій формі, як передбачено статтею 1047 ЦК України. Підписаний сторонами.
Відповідно до статті 204 ЦК України, вчинений сторонами правочин є дійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, тоді як обов'язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на відповідача.
Під час розгляду цієї справи, відповідач-позивач ОСОБА_3 ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надав належних доказів, які б підтверджували, що він не підписував договір позики, датований 22 липня 2020 року, чи розписку.
Крім того, доказів про те, що зобов'язання за договором позики виконувались до березня 2021 року матеріали справи також не містять і скаржник на зазначене не посилається.
Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши надані письмові докази, колегія суддів вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, ОСОБА_3 отримав від позивача позику в розмірі 7000 доларів США та в обумовлені сторонами терміни не здійснював повернення позики щомісячними платежами. Станом на 03.03.2021 борг становить 2470 доларів США.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
З урахуванням наведених вище норм права, з ОСОБА_3 на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню заборгованість за щомісячними платежами, які виникла станом на 03.03.2021, в розмірі 2470 доларів США та три відсотків річних в розмірі 14,58 доларів США. Та, як наслідок, зустрічний позов про визнання відсутнім права на стягнення коштів задоволенню не підлягає.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що стягнення грошових коштів у доларах є незаконним. Оскільки заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, в якій воно зазначене у договорі, чинне законодавство не містить.
Гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини 1 статті 1046 ЦК України, а також частини 1 статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Щодо доводів апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції розглянув справу 02.02.2024 без участі відповідача-позивача ОСОБА_3 , незважаючи на те, що ним було подано клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з перебуванням на лікарняному, слід зазначити, що справа тривалий час перебувала на розгляді в суді (з березня 2021 року), розгляд справи неодноразово відкладався, відповідач-позивач ОСОБА_3 в судових засіданнях участі не брав, його представництво інтересів здійснювалось в суді першої інстанції адвокатом, він належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи 02.02.2024 через представника, доказів поважності причин неявки в судове засідання ОСОБА_3 до суду надано не було, його представник в судове засідання 02.02.2024 також не з'явився, а тому судом першої інстанції обґрунтовано визнано неповажними причини неявки відповідача-позивача в судове засідання 02.02.2024.
З огляду на викладене вище, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд скасовує судове рішення з процесуальних порушень, що не випливає на результат вирішення справи по суті, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики грошових коштів від 22 липня 2020 року в розмірі 2484,58 доларів США, з яких 2470 доларів США - основний борг, 14,58 доларів США - 3% річних, витрати на професійну правничу допомогу в розмір 4000 грн, судовий збір в розмірі 908 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 червня 2024 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай