Номер провадження: 22-ц/813/2200/24
Справа № 757/23853/21-ц
Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д.
Доповідач Комлева О. С.
18.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2023 року, постановленого під головуванням судді Абухіна Р.Д., повний текст рішення складений 31 липня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору, іпотечного договору недійсним, -
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору, іпотечного договору недійсним, в якому просив:
- визнати недійсним кредитний договір № К4Н0GА00000012 від 21.02.2006 року;
- визнати недійсним договір іпотеки від 27.02.2006 року.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 21.02.2006 року був укладений кредитний договір № К4Н0GА00000012.
В забезпечення виконання кредитного договору 27 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір іпотеки.
25 липня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № К4Н0GА00000012, згідно до якої було внесені зміни до умов п.1.1. кредитного договору, а саме, банк зобов'язувався надати Позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 19.02.2009 р. включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 400 000 доларів США на наступні цілі: ремонт офісного приміщення, придбання земельної ділянки, а також, у розмірі 4027,37 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,3% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11 даного договору. Періодом сплати вважати період з 01 пo 05 число кожного місяця. Погашення кредиту здійснюється не пізніше 19.02.2009 року.
Позивач зазначив, що АТ КБ «ПриватБанк» не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого Законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання позичальнику об'єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також те, що Банк в умовах кредитного договору, приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення загальної вартості кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та, того розміру загальної вартості кредиту, які були обумовлені та узгодженого між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на переконання позивача, є ознаками введення його Банком в оману.
Позивач вважає, що укладені договори повинні бути визнані недійсними, оскільки укладені під приводом обману.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва справа передана за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, обставинам справи.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданому позивачем доказу у формі документу, а саме висновку спеціаліста №8/5ДЕ-20 від 03 березня 2021 року, помилково вважаючи його висновком експерта.
Також апелянт вважає, що суд незаконно розглянув справу в порядку спрощеного провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Протоколом автоматизованого розподілу від 21 серпня 2023 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_2 для розгляду справи (а.с. 136).
Ухвалами Одеського апеляційного суд від 04 вересня 2023 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито та справа призначена до розгляду (а.с. 140, 143).
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №941/0/15-23 від 28 вересня 2023 року суддю ОСОБА_2 було звільнено з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 145).
Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 25 жовтня 2023 року цивільна справа для розгляду передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. (а.с. 146).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 147).
В судове засідання, призначене на 18 червня 2024 року представник АТ КБ «ПриватБанк» не з'явився, був сповіщений належним чином (а.с. 189, 190).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , його представника - адвоката Євглевського В.О., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» 21.02.2006 року був укладений кредитний договір № К4Н0GА00000012.
В забезпечення виконання кредитного договору 27 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір іпотеки.
Відповідно до умов п.1.1. кредитного договору, відповідач в порядку та на умовах визначених цим договором, взяв на себе зобов'язання видати позивачу кредитні кошти через касу на строк до 20.02.2010 р. у розмірі 351 000 доларів США на придбання приміщень, 15049,21 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячно в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору.
Відповідно до умови п. 1.3 кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за цим договором виступає іпотека квартири за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . На реалізацію цієї умови кредитного договору між позивачем та відповідачем був укладений договір іпотеки від 27.02.2006 року.
25.07.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № К4Н0GА00000012 згідно до якої було внесені зміни до умов п.1.1. кредитного договору, а саме, банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 19.02.2009 р. включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 400 000 доларів США на наступні цілі: ремонт офісного приміщення, придбання земельної ділянки, а також, у розмірі 4027,37 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,3% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11 даного договору. Періодом сплати вважати період з 01 по 05 число кожного місяця. Погашення кредиту здійснюється не пізніше 19.02.2009 року.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів, що доводили б факт умисних дій чи умисної бездіяльності банку з метою обману позичальника, тиску та шантажу з боку відповідача з метою укладення спірних угод та відсутність вільного волевиявлення у позивача на їх укладення, а також доказів, що доводили б заперечування або замовчування банком наявності обставин, які мали істотне значення при укладанні договорів, а також, у зв'язку з чим правовідношення між сторонами підлягають визнанню незаконними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей, істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З огляду на положення ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Судом встановлено, що перед підписанням кредитного договору від 21.02.2006 року та додаткової угоди №1 до нього від 25.07.2007 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву від 14.02.2006 р. та анкету-заяву від 09.07.2007 року.
Із тексту вказаних Анкет-заяв вбачається, що позивач ознайомився з усіма умовами кредитного договору. Підписавши оспорюваний договір та анкету-заяву, позивач тим самим підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, валютних ризиків, тобто виразив свою безумовну згоду з усіма його істотними умовами, що стосуються умов надання та повернення кредиту.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на підтвердження введення його відповідачем в оману стосовно умов кредитування був наданий висновок експертного дослідження № 8/5ДЕ-20 від 03.03.2021 року, відповідно до якого встановлено, що за даними спірного кредитного договору процентна ставка становить 12% річних. При цьому, розрахунково визначена ефективна ставка відсотків (реальна ставка відсотку) становить 15,78% річних, що на 3,78% більш ніж в зазначеному кредитному договорі. Також, було встановлено загальну вартість кредиту - 445 431,77 доларів США. Таким чином, як стало відомо позивачу після проведення економічного дослідження, ефективна ставка відсотків (реальна ставка відсотку) за спірним кредитним договором становить 15,78% річних, що на 3,78% більш ніж в зазначеному кредитному договорі, а загальна вартість кредиту складає 445 431,77 доларів США.
При цьому позивач вказував про те, якби ці умови кредитування були би відомі позивачу, він не погодився би на укладання кредитного договору на таких умовах. Однак, ці умови були відомі відповідачу, проте відповідач умисно скрив їх від позивача в порушення вимог ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції, дослідивши висновок експерта, який був наданий позивачем, не взяв його до уваги, з наступних підстав.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
За положеннями статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Статтею 106 ЦПК України визначено порядок проведення експертизи на замовлення учасників справи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.
Відповідно до вимог ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки, наданий позивачем висновок експерта не відповідає вимогам чинного законодавства, суд на законних підставах не взяв його до уваги.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову за відсутністю відповідно до ст.ст. 76, 77, 81 ЦПК України належних доказів.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданому позивачем доказу у формі документу, а саме висновку спеціаліста №8/5ДЕ-20 від 03 березня 2021 року, помилково вважаючи його висновком експерта, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доводи про те, що суд незаконно розглянув справу в порядку спрощеного провадження колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд розглянув справу в порядку загального позовного провадження.
Крім того, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 25 червня 2024 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова