Номер провадження: 22-ц/813/3345/24
Справа № 501/2519/23
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.
Доповідач Назарова М. В.
18.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Лупши В.В.,
учасники справи: позивач - Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в особі свого представника Попова Вячеслава Євгеновича,
на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 13 листопада 2023 року, ухвалене Іллічівським міським судом Одеської області у складі: судді Петрюченко М.І. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу,
У червні 2023 року позивач Приватне акціонерне товариство Українська пожежно-страхова компанія» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу.
Позов мотивувало тим, що 30 березня 2018 року Іллічівським міським судом Одеської області ухвалено рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача завданих збитків в порядку регресу в розмірі 50000,00 грн та судовий збір.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 11 вересня 2015 року ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він 11 серпня 2015 року, керуючи автомобілем Great державний знак НОМЕР_1 , на автодорозі Одеса-Чорноморка зі сторони Чорноморки при об'їзді перешкоди, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Ssang Yong державний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , автомобілі отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Позивач звернувся до відділу ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості у примусовому порядку.
Державним виконавцем 26 грудня 2022 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 57019419 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду від 30 березня 2018 року в повному обсязі.
Посилаючись на те, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення, отже виникнення грошового зобов'язання мало початок з наступного дня рішення суду по справі № 501/147/18 від 31 березня 2018 року та до дня виконання грошового зобов'язання в повному обсязі 25 грудня 2022 року, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 3 % річних в розмірі 7 110,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 30 665,28 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.
Відповідач 21 серпня 2023 року надав до суду відзив на позов, у якому просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позов подано до суду неповноважною особою, позивач пропустив строки на стягнення будь-яких грошових зобов'язань з 31 березня 2018 року.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми боргу відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача, які заявлено в межах строку позовної давності з огляду на вимоги п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо продовження строку позовної давності на період дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання корона вірусної хвороби (COVID-19), однак, вказав, що позов до суду подано від імені позивача Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» - Поповим В.Є. як представником вказаної юридичної особи, що діє на підставі довіреності, відомостей, що вказана особа є адвокатом, до позову та у ході розгляду справи в суді не надано документів, які підтверджують повноваження Попова В.Є. представляти інтереси товариства та діяти в порядку самопредставництва, а тому суд позбавлений можливості перевірити, чи наділений представник заявника процесуальною дієздатністю, зокрема, чи має право на підписання та подання позову в інтересах Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія».
В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» вважає оскаржуване рішення таким, що винесено з неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що з огляду на малозначність справи участь саме адвоката у справі не є обов'язковою, відтак представництво інтересів позивача можливе на підставі довіреності, а тому представник позивача, що діє на підставі довіреності, має право на звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія». Крім того вказує, що ухвалою суду від 24 липня 2023 року було відкрито провадження у справі, а відтак, суддя встановив, що позовна заява відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України.
Також звертає увагу на ту обставину, що суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу до суду не визнав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися, зокрема, відповідач повідомлений про розгляд справи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 128 ЦПК України, оскільки за повідомленою ним суду адресою рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося до суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, раніше відповідач надавав суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому висловив свою позицію про невизнання скарги.
Судом встановлено, що 30 березня 2018 року Іллічівським міським судом Одеської області ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача завданих збитків в порядку регресу в розмірі 50000,00 грн та судовий збір у розмірі 1762 грн (а.с. 8-9).
Зі змісту наведеного рішення суду вбачається, що 04 лютого 2016 року між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № АІ/59002217, згідно якого позивач прийняв на себе зобов'язання відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті заподіяння шкоди третім особам.
11 серпня 2015 роу ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Great державний знак НОМЕР_3 державний знак НОМЕР_1 , на автодорозі Одеса-Чорноморка зі сторони Чорноморки при об'їзді перешкоди, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Ssang Yong державний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , автомобілі отримали механічні пошкодження.
Вказані обставини встановлені постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 11 вересня 2015 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП ,та накладено стягнення у вигляді штрафу.
Страхувальник ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Позивачем на виконання умов договору страхування складено страховий акт № ОЦ/123/450/15/0408 від 01 лютого 2016 року та сплачено страхове відшкодування в розмірі 50000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1971 від 01 лютого 2016 року.
Позивач звернувся до відділу ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості у примусовому порядку.
Державним виконавцем 26 грудня 2022 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 57019419 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду від 30 березня 2018 року в повному обсязі (а.с. 10).
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні позову з підстав його подання неповноважною особою, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
З матеріалів справи відомо, що у червні 2023 року представник Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 із позовом про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми з ціною позову 37775,28 грн.
До позовної заяви додано довіреність представника позивача, виданої Головою Правління позивача Воробєй Наталією на ім'я Попова Вячеслава Євгеновича на представництво інтересів з питань стягнення заборгованоств, для чого Попову В.Є. надається певний перелік повноважень, враховуючи повноваження представляти Довірителя в судах загальної юрисдикції, для виконання чого надається право підписувати та подавати позовні заяви, тощо з усіма правами, наданими чинним законодавством.
Вказана довіреність дійсна видана 19 серпня 2022 року та дійсна один рік (а.с. 4 зв.).
Наведене відповідає вимогам ч. 7 ст. 177 ЦПК України, якою врегульовано, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Відповідно до частини першої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Тлумачення частини першої статті 47 ЦПК України свідчить, що процесуальну дієздатність має, зокрема, фізична особа, яка досягла повноліття.
Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
За приписами частини другої статті 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Таким чином, у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність.
Повноваження таких осіб відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.
Колегія суддів зазначає, що 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», відповідно до якого Конституцію України доповнено статтями 131-1 та 131-2 щодо здійснення представництва у судах. Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України представництво виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року (підпункт 11).
У частині четвертій статті 131-2 Конституції України зазначено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Згідно із пунктом першим частини шостою статті 19 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, за змістом правил пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ціна позову у цій справі становить 37775,28 грн, що станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн x 100 = 268 400 грн).
Отже, зазначена справа на момент подання позову була малозначною відповідно до закону, а тому представництво ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та подання від його імені позову у суді першої інстанції особою, яка не є адвокатом, на підставі довіреності не суперечило вимогам цивільного процесуального закону.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність доказів, що Попов В.Є. є адвокатом або її повноваження щодо діяльності від імені позивача у порядку самопредставництва, є помилковим. Справа на момент подання позову та апеляційної скарги вважалася малозначною, а тому представником сторони у ній могла бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, мала цивільну процесуальну дієздатність, та повноваження якої підтверджувалось довіреністю.
Колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), зокрема визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, однак на час подання позовної заяви (червень 2023 року) не було визнано неконституційним зазначене положення статті ЦПК України.
Отже, подаючи апеляційну скаргу у малозначній справі у заявника було право розраховувати на розумну і передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що дозволяли представництво у малозначній справі не лише адвокату або в порядку самопредставництва, але й представнику на підставі довіреності.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 січня 2024 року у справі № 759/3868/23 (провадження № 61-15040св23) та від 31 січня 2024 року у справі № 759/7628/23 (провадження № 61-15042св23).
Отже, представником позивача у розглядуваній справі при поданні (підписанні) позовної заяви у червні 2023 року могла бути фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років, мала цивільну процесуальну дієздатність, та повноваження якої підтверджені, зокрема, довіреністю.
Однак суд першої інстанції не звернув уваги на особливості представництва у малозначних справах та помилково дійшов висновку про відсутність повноважень у представника позивача, що діяв на підставі довіреності.
Дійшовши помилкового висновку про відсутність повановаждень у представника ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на подання позову, суд одночасно вчинив помилкову процесуальну дію, розглянувши позов по суті та відмовивши у задоволенні позову через подання його неповноважною особою.
У випадку обґрунтованості висновку суду про подання позову особою, яка не має повноважень на ведення справи в суді, суд - в залежності від стадії цивільного процесу - мав повернути позовну заяву (п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України), залишити позовну заяву без розгляду (п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України), а не розглядати справу по суті, вказавши в мотивувальній та резолютивній частині рішення, що відмовляється у задоволенні позовних вимог представника позивача.
Вказане є взаємовиключним із висновками, зробленими судом, про відсутність у Попова В.Є. повноважень на ведення справи в суді.
Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, висновок про відсутність у представника ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» Попова В.Є. права на подання та підписання від імені юридичної особи позовної заяви є неправильним, а тому рішення суду підлягає скасуванню із постановленням нового судового рішення по суті позовних вимог.
Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги щодо суті ухваленого рішення, колегія суддів зазначає таке.
Частиною першою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Як унормовано частиною п'ятою статті 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невиконання рішення суду про стягнення завданих збитків в порядку регресу до грудня 2022 року не звільняє боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання та не позбавляє позивача права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦПК України. Відтак позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу.
Період, за який позивач ставить питання про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, становить з 31 березня 2018 року (наступний день після ухвалення рішення по справі № 501/147/18) та до дня виконання грошового зобов'язання в повному обсязі 25 грудня 2022 року. Відтак позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 25 грудня 2022 року.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 26 грудня 2022 року (дата погашення заборгованості в порядку регресу, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов'язання відповідача перед позивачем припинилося.
Відповідачем у заяві від 21 серпня 2023 року заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 38-39).
Судом вірно встановлено, що 29 червня 2023 року позивач пред'явив позов про стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення у розмірі 30665,28 грн, а також 3 % річних від простроченої суми у розмірі 7110,00 грн за період з 31 березня 2018 року по 25 грудня 2022 року.
У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року. На час звернення позивача до суду із теперішнім позовом карантин в Україні продовжено до 30 квітня 2023 року.
30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон № 540-IX (набрав чинності 02 квітня 2020 року), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.
Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Представник позивача звернувся до суду із позовом 29 червня 2023 року, в якому просив стягнути три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 31 березня 2018 року по 25 грудня 2022 року, тобто в межах позовної давності, з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо продовження строку позовної давності.
Розрахунок позивача щодо розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних перевірений судом, відповідає нормам ЦК України та ЦПК України, та ніким по справі не оспорюється.
Відповідач не надав до суду власного розрахунку та не спростував належними доказами наданий позивачем розрахунок.
В силу ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
В порядку ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20 (провадження № 61-7154св22) зазначено, що «рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов'язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватноправова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов'язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства». Касаційний суд зауважує, що принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.
Наведені висновки суду про обґрунтованість позовних вимог та подання їх до суду в межах строку позовної давності відповідачем по справі не оскаржувалися.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Допущені судом порушення норм процесуального права відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 3 % річних в розмірі 7 110,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 30 665,28 грн.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви позивачем сплачено 2684 грн, а за подання апеляційної скарги - 4026 грн.
Отже, оскільки позовні вимоги задоволено на 100 %, з відповідача на користь позивача належить до стягнення 6710 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 13 листопада 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (ЄДРПОУ 20602681, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40) 3 % річних в розмірі 7 110,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 30 665,28 грн, а всього: 37775,28 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (ЄДРПОУ 20602681, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40) судовий збір у розмірі 6710 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 18 червня 2024 року.
Судді: М.В Назарова
Ю.П. Лозко
В.В. Кострицький