Справа № 464/4957/23 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.
Провадження № 22-ц/811/667/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
17 червня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипець Р.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Ольховик - Красільнікова Любові Павлівни на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування наказу та припинення права власності,-
В липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування наказу та припинення права власності.
Позов обґрунтовано тим, що за результатами проведення процедури приватизації позивач та відповідачі-1, 3-5 набули на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 (надалі - Квартира). На час приватизації у ній постійно проживали та були зареєстровані: позивач, ОСОБА_5 (його дружина), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (його сини), а також ОСОБА_1 (як його онук). Малолітній відповідач-1 брав участь у приватизації як член сім'ї (син ОСОБА_4 ).
На переконання позивача, відповідач-1 безпідставно набув право спільної сумісної власності, оскільки на час проведення приватизації не був членом сім'ї, що встановлено рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 14.03.2018 у справі №457/649/17 та підтверджується висновком експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №10/659 від 31.08.2017, згідно із яким біологічне батьківство ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1 виключається.
Оскільки чинне на момент виникнення спірних відносин законодавство передбачало можливість проведення приватизації лише членами сім'ї, позивач просить суд:
- скасувати наказ Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №17-Ж-С від 14.03.2007 в частині передачі відповідачу-1 у власність квартири;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 14.03.2007 в частині права спільної сумісної власності відповідача-1 на квартиру;
- припинити право спільної сумісної власності відповідача-1 на квартиру.
Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 січня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування наказу та припинення права власності - відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_2 - адвокат Ольховик - Красільнікова Любов Павлівна.
Вважає, що при ухваленні рішення не були з'ясовані усі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно є незаконним та необґрунтованим.
Зазначає, що безпідставними є покликання суду на те, що належним відповідачем по справі повинен бути юридичний департамент Львівської міської ради, оскільки до компетенції Юридичного департаменту Львівської міської ради не належить вирішення питань щодо приватизації комунального майна Львівської міської ради та передачі такого майна у власність громадян, а тому Юридичний департамент Львівської міської ради не може бути належним відповідачем у справі про скасування наказу про приватизацію в частині та визнання свідоцтва про право власності в частині недійсним.
Також, звертає увагу, що Положення про юридичний департамент Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням Львівської міської ради від 10.09.2021 року №766 та Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.10.2021 року № 856 є публічним документами та перебувають загальному доступі для ознайомлення. Отже, подана відповідачем-5 заява на приватизацію квартири розглядалася саме Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, наказ про приватизацію квартири АДРЕСА_1 від 14.03.2007 року № 17-Ж-С посвідчений начальником Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (на час посвідчення наказу - Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради), а також свідоцтво про право власності на квартиру від 14.03.2007 року №С-05774, в якому зазначено про те, що свідоцтво видане згідно з наказом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, що свідчить про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача саме Юридичним департаментом Львівської міської ради.
Матеріали справи не місять належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що саме Юридичний департамент Львівської міської ради розглядав заяву на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , подану відповідачем -5 та що за результатами розгляду цієї заяви видав наказ про передачу цієї квартири у власність позивача та відповідачів, що може свідчити про порушення прав позивача саме Юридичним департаментом Львівської міської ради.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипець Р.Ю. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся в суд з позовом до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у спорах про оскарження рішення про приватизацію державного (комунального) житлового фонду, прийнятого згідно із Законом №2482-XII, є відповідний орган, який уповноважений на прийняття такого рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 14.03.2007 року квартиру АДРЕСА_1 , передано у спільну сумісну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що підтверджується наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №17-Ж-С та додатком до нього «Список громадян, яким передаються у власність квартири житлового фонду Львівської міської ради по Сихівському району». Згадана квартира приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до цього наказу переліченим вище особам видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 14.03.2007 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не є сином (кровно спорідненим) ОСОБА_4 та, відповідно, не є онуком ОСОБА_2 , що встановлено та випливає зі змісту:
- висновку судового експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №10/659 від 31.08.2017, згідно із яким біологічне батьківство ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1 виключається;
- рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 14.03.2018 у справі №457/649/17, яким позовні вимоги позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини задоволено, виключено з актового запису №2466 від 12.05.2005 про народження ОСОБА_1 , вчиненого міським відділом РАЦС Львівського міського управління юстиції, відомості про ОСОБА_4 , як про батька дитини.
Крім цього, судом встановлено, що позивач звертався до Сихівського районного суду м. Львова із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» про визнання недійсним та скасування наказу про передачу квартир у власність громадян, свідоцтва про право власності на квартиру та повернення квартири у комунальну власність.
Згідно зі ст. 1 Закону №2482-XII приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. (ч. 1 ст. 2 Закону №2482-XII).
Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина (ч.ч. 1, 3 ст. 8 Закону №2482-XII).
Станом на дату звернення Позивача до суду та розгляду даної справи діяло Положення про розподіл функцій між окремими виконавчими органами міської ради при проведенні приватизації державного житлового фонду (надалі - Положення), яке затверджено рішенням Львівської міської ради №1200 від 19.12.2016 року.
Відповідно до змісту цього Положення, а саме п.2, рішення про приватизацію державного (комунального) житлового фонду приймає юридичний департамент у формі наказу, проект якого виготовляється комунальною установою «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду». Надалі, відповідний проект візується начальником Львівського міського центру приватизації державного житлового фонду, начальником управління охорони історичного середовища та головою районної адміністрації за місцем знаходження об'єкта нерухомого майна на відповідність законодавству України. Підписання та реєстрацію наказу здійснюють особи, уповноважені на це директором юридичного департаменту (п.п. 2, 4-6 Положення).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що починаючи з кінця 2016 року, саме юридичний департамент Львівської міської ради є органом відповідальним за прийняття рішення про приватизацію державного житлового фонду у місті Львові, тобто є органом приватизації в розумінні Закону №2482-XII. У свою чергу, комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» є лише органом з оформлення документів щодо приватизації державного житлового фонду, створеним Львівською міською радою ухвалою №4884 від 14.07.2015 року, та не приймає остаточного рішення щодо приватизації.
Згідно із рішенням Львівської міської ради №856 від 01.10.2021 «Про затвердження Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та його структури» Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської радиуповноважене лише на організацію та забезпечення проведення приватизації (продажу) майна, яке належить до комунальної власності Львівської міської територіальної громади, а не на прийняття рішення про приватизацію державного (комунального) житлового фонду відповідно до Закону №2482-XII.
Той факт, що, за наявності окремого спеціального акту, яким чітко та поетапно прописано процедуру прийняття рішення про передачу квартир у приватну власність та розподіл функцій в цьому процесі між виконавчими органами - «Положення про розподіл функцій між окремими виконавчими органами міської ради при проведенні приватизації державного житлового фонду», Положення про юридичний департамент Львівської міської ради не містить аналогічних норм, не може свідчити про відсутність в останнього повноважень на вирішення питань щодо приватизації комунального майна Львівської міської ради та передачі такого майна у власність громадян.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц викладено правовий висновок, згідно із яким пред?явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред?явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Суд першої інстанції вірно встановив, що належним відповідачем у спорах про оскарження рішення про приватизацію державного (комунального) житлового фонду, прийнятого згідно із Законом №2482-XII, є відповідний орган, який уповноважений на прийняття такого рішення. У даній справі цим органом є юридичний департамент Львівської міської ради, а не УКВ Департаменту комунальної власності Львівської міської ради.
Враховуючи наведене, висновки Сихівського районного суду м. Львова про те, що позов пред?явлено до неналежного відповідача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам процесуального права.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17.11.2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18.04.2022 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи: орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» про визнання недійсним та скасування наказу про передачу квартир у власність громадян, свідоцтва про право власності на квартиру та повернення квартири у комунальну власність - відмовлено.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно дост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ст. 375 ЦКП України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ольховик - Красільнікова Любові Павлівни -залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 24.06.2024 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.