Справа № 464/6498/23 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.
Провадження № 22-ц/811/321/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
21 червня 2024 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 грудня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
28 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 121454 грн. 46 коп. за період з 10.02.2023 року по 12.09.2023 року.
Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що наказом №389/ос від 01.04.2022 року з ним, як головним фахівцем відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця», призупинено трудовий договір. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09.02.2023 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25.07.2023 року, вищевказаний наказ у частині призупинення дії трудового договору визнано протиправним та скасовано, стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 176228 грн. 04 коп. за період з 01.04.2022 року по 09.02.2023 року. На виконання рішення суду, наказом АТ «Укрзалізниця» від 12.09.2023 року №1776/ос скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 року №389/ос в частині призупинення дії трудового договору та дію такого відновлено.
Зазначає, що за період часу з 10.02.2023 року по 12.09.2023 року він надалі залишався таким, з яким призупинено дію трудового договору, заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась. Оскільки призупинення трудового договору мало місце з вини роботодавця, а судовим рішенням стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу лише за період з 01.04.2022 (день оскаржуваного наказу) по 09.02.2023 (день ухвалення рішення суду першої інстанції), відтак, з метою захисту та відновлення порушеного права, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період, що слідує після ухвалення рішення суду першої інстанції - 10.02.2023 року по день відновлення дії трудового договору - 12.09.2023 року, що становить 121454 грн. 46 коп.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 120660 грн. 64 коп., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1206 грн. 60 коп.
Рішення суду оскаржив відповідач АТ «Укрзалізниця», просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу відповідач обгрунтовує тим, що рішення суду в оскаржуваній частині прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зокрема зазначає, що суд неправильно застосував ст.129-1 Конституції України, порушив ч.1 ст.18, ч.2 ст.273 ЦПК України, оскільки в АТ «Укрзалізниця» на підставі наведених норм не виникало обов'язку виконувати рішення суду, яке законної сили не набрало. Зауважує, що рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09.02.2023 року набрало законної сили 25.07.2023 року. Також наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до АТ «Укрзалізниця» щодо відновлення дії трудового договору до дати набрання рішенням суду законної сили.
Крім цього, зазначає, що між позивачем та відповідачем відсутні правовідносини щодо звільнення з роботи та поновлення на роботі, оскільки скасовуючи наказ про призупинення дії трудового договору з позивачем, суд першої інстанції не приймав рішення про відновлення дії трудового договору.
Додає, що застосовуючи положення ч.2 ст.235 КЗпП України, суд першої інстанції не врахував, що дана норма не регулює питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із скасуванням на підставі судового рішення наказу про призупинення дії трудового договору. Тому вважає помилковим застосування норми ч.2 ст.235 КЗпП України до спірних правовідносин.
Наголошує, що застосування норм права до правовідносин, які така норма не регулює, та без жодних мотивів застосування норми за аналогією порушує принцип правової визначеності.
Зауважує, що згідно з висновком, викладеним у п.51 постанови Верховного Суду від 28.12.2022 року (справа №460/2675/18), вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
Також зазначає, що позивачем пропущений строк, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України, для звернення до суду з даним позовом, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. З позовної заяви вбачається, що порушення своїх прав позивач пов'язує з тим, що станом на дату ухвалення рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09.02.2023 року у справі №464/2944/22 йому не було відновлено дію трудового договору, а таке відновлення відбулось вже після перегляду рішення в апеляційному порядку, відтак, 09.02.2023 року позивачу було відомо про факт існування наказу про призупинення дії трудового договору, не відновлення дії якого він вважає порушенням своїх прав. Таким чином, строк звернення до суду з даним позовом слід обраховувати з 10.02.2023 року, позаяк, позовна заяв подана 28.09.2023 року, тобто з пропуском встановленого законом тримісячного строку для звернення до суду з даним позовом.
21.02.2024 року позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апелянта. Зазначив, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09.02.2023 року у справі №464/2944/22 не було захищено права та інтереси ОСОБА_1 в повному обсязі. Зокрема, в межах справи №464/2944/22 у зв'язку з прийняттям відповідачем протиправного наказу було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 09.02.2023 року. Вирішити питання про нарахування та стягнення середнього заробітку за період з 10.02.2023 року по день фактичного відновлення дії трудового договору з позивачем, суд першої інстанції в межах цієї справи був позбавлений можливості. Відтак, з метою повного захисту та відновлення порушеного права, позивач змушений був звернутись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу, що слідує після ухвалення рішення та по день відновлення дії трудового договору з позивачем.
Додає, що можливість та необхідність застосування до спірних правовідносин ст.235 ЦПК України по аналогії закону, а також стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору, підтверджується висновками суду в межах справи №464/2944/22.
Окремо зазначає, що звернутися з таким позовом він зміг лише після відновлення дії з ним трудового договору, що дало можливість у повному обсязі обрахувати період та розмір суми, яка підлягає до стягнення.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 18.06.2024 року, є дата складення повного судового рішення - 21.06.2024 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.
В умовах воєнного стану на законодавчому рівні запроваджено поняття «призупинення дії трудового договору» (ст.13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-IX).
Відповідно до статті 13 зазначеного Закону, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку зі збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Тобто призупинення дії трудового договору можливе у разі, якщо роботодавець не може організувати процес роботи і забезпечити працівника роботою, а працівник не може виконувати свої трудові обов'язки у зв'язку зі збройною агресією проти України (проведення бойових дій у населеному пункті, тимчасова окупація, близькість до зони бойових дій, руйнування виробничих приміщень чи обладнання тощо з одночасною відсутністю працівника (виїхав, залишився на тимчасово окупованій території, не виїхав із зони бойових дій і т.д.) або неможливістю виконувати роботу.
Ініціювати призупинення дії трудового договору може і працівник, і роботодавець, у тому числі за допомогою електронних комунікацій. Призупинення дії трудового договору застосовується на строк не більше ніж період дії воєнного стану.
Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому обов'язково зазначається інформація, зокрема:
про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки, та спосіб обміну інформацією;
строк призупинення дії трудового договору;
кількість, категорії і прізвища, ім'я, по-батькові (за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників,
умови відновлення дії трудового договору.
Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте, фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Тобто, у разі призупинення трудового договору роботодавець повинен продовжувати ведення обліку в частині визначення і фіксації сум заробітної плати та компенсаційних виплат, які були б належні працівникові.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2023 року у справі №464/2944/22 визнано протиправним і скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» №389/ос від 01.04.2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 176228 грн. 04 коп. (сума визначена без відрахування податків та інших обов'язкових платежів) за період з 01.04.2022 року по 09.02.2023 року
Це рішення суду залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року.
У постанові Львівського апеляційного суду, зокрема зазначено, що відсутність підстав для призупинення дії трудового договору, а отже, застосування положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо відшкодування заробітної плати на час призупинення трудового договору надає підстави для захисту прав позивача на отримання заробітної плати шляхом стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 01.04.2022 року по 09.02.2023 року (період призупинення трудових правовідносин).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2023 року у справі №464/2944/22, яке набрало законної сили 25 липня 2023 року, виконане лише 12 вересня 2023 року. Відповідачем дана обставина не заперечувалась.
Так, згідно наказу АТ «Укрзалізниця» від 12.09.2023 року №1776/ос, скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 року №389/ос в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , головним фахівцем відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця». Пунктом 2 цього наказу відновлено дію трудового договору з ОСОБА_1 .
З наведеного слідує, що оскільки позивач ОСОБА_1 у період з 09.02.2023 року (день ухвалення Сихівським районним судом м. Львова рішення) по день його фактичного виконання (12.09.2023 року) був позбавлений виконувати роботу за трудовим договором і отримувати заробітну плату, останній правомірно, з метою повного захисту своїх трудових прав та інтересів, звернувся до суду із вказаним позовом.
Відповідач АТ «Укрзалізниця» не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 10.02.2023 року по 11.09.2023 року.
У справі №464/2944/22 суд апеляційної інстанції вказав, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на висновки Верховного Суду від 28.12.2022 в справі №460/2675/18, зокрема, на те, що стаття 235 КзпП України встановлює вичерпний перелік оплати вимушеного прогулу, тоді як позивач не був звільнений без законної підстави або незаконно переведений на іншу роботу, тому підстави для стягнення середнього заробітку відсутні, колегія суддів не може прийняти до уваги оскільки, ОСОБА_1 фактично відсторонили від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку, можливим є застосування положень статті 235 КЗпП України.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суд обгрунтовано застосував.
Встановивши, що дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, як під час дії незаконного наказу, так і в період до фактичного відновлення трудових відносин з ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України, обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з положеннями ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч.8 ст.235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Зважаючи на те, що до спірних правовідносин підлягає застосування ст.235 КЗпП України, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2023 підлягало негайному виконанню.
Доводи апеляційної скарги про те, що в АТ «Укрзалізниця» не виникало обов'язку виконувати рішення суду, яке законної сили не набрало, колегією суддів відхиляються, як безпідставні, з огляду на те, що рішення в зазначеній категорії справ, підлягали негайному виконанню, незалежно від того, чи набрали вони законної сили, чи ні.
Згідно зі ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена норма передбачає обов'язок власника поновити незаконно звільненого працівника шляхом видачі наказу про поновлення на посаді. Рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню відразу після його оголошення судом.
Така норма закону є імперативною, не допускає будь-яких альтернативних дій відповідача, як роботодавця, на існування поважних причин несвоєчасного виконання рішення суду як на підставу звільнення його від відповідальності у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аргументи скарги про те, що предметом спору не було поновлення на роботі, колегією суддів відхиляються, оскільки, як зазначалось вище, ОСОБА_1 фактично відсторонили від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку, можливим є застосування положень статті 235 КЗпП України і по аналогії статті 236 цього Кодексу.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц (провадження №61-11510св18).
Оскільки рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2023 року в справі №464/2944/22 підлягало негайному виконанню, однак, виконане відповідачем лише 12.09.2023 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 3 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Враховуючи вимоги зазначеного Порядку, середньоденна заробітна плата позивача складає 793 грн. 82 коп. (4762,91 грн. / 6 (кількість календарних днів за два місяці)); розмір середнього заробітку складає 120660 грн. 64 коп. (152 дні (кількість робочих днів за період з 10.02.2023 року по 11.09.2023 року) x 793,82 грн. (середньоденна заробітна плата)).
Обрахований судом розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем не спростований і колегія суддів з таким погоджується.
Позивачем доведено факт порушення його прав, який виразився у несвоєчасному відновленні трудових прав, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду немає.
У зв'язку з наведеним, апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 21 червня 2024 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич