Справа № 1309/9120/12 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюка А.І.
Провадження № 22-ц/811/163/24 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
12 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року,-
у липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Юрія Романовича щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом від 30 травня 2023 року у виконавчому провадженні НОМЕР_4.
В обґрунтування скарги покликається на те, що на примусовому виконані у Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження НОМЕР_4 з виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12. Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Юрія Романовича від 30 травня 2023 року її обмежено у праві керування транспортними засобами. Стверджує, що вищезазначена постанова державного виконавця є неправомірною та протиправною, оскільки її обмежено у праві керування транспортними засобами через неявки на виконавчі дії, однак вона не була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення виконавчих дій. Зазначає, що державний виконавець, всупереч вимогам ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», не надіслав їй як стороні виконавчого провадження вимогу про явку на виконавчі дії, в тому числі і на електронну пошту, а також не повідомив про проведення виконавчих дій за допомогою телефонного зв'язку. Вказує, що в оскаржуваній постанові не наведено жодних мотивів прийняття рішення про встановлення тимчасового обмеження її в керуванні транспортними засобами, зокрема, і фактів невиконання нею рішення суду без поважних причин. Звертає увагу, що з прийняттям оскаржуваної постанови державного виконавця вона втратила можливість користуватися належним їй автомобілем марки «Ford Ka», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого порушено її право на користування власним майном. Вважає, що тимчасове обмеження її в керуванні транспортними засобами є неспівмірним заходом примусового виконання рішення суду до задоволених позовних вимог, зважаючи на те, що вона зобов'язана усунути перешкоди стягувачу у спілкуванні з донькою, яка категорично відмовляється бачитися з батьком та проводити з ним час, що є обставиною, на яку вона не має впливу, а відтак виконання рішення суду не залежить від неї.
З наведених підстав просить визнати неправомірною постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керуванням транспортними засобами від 30 травня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_4.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Юрія Романовича - задоволено.
Визнано неправомірною постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами у ВП № НОМЕР_4 від 30.05.2023 року.
Ухвалу суду оскаржив Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що сам факт відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду свідчить про те, що рішення суду не виконувалося добровільно, незважаючи на наявність у боржника обов'язку з його виконання. Зазначає, що при неодноразових виходах державного виконавця за адресою: м. Львів, вул. Донцова, 23/4, встановлено, що рішення суду не виконано, про що державним виконавцем складено відповідні акти. Вказує, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення суду виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначається вимога виконати рішення суду протягом 10 днів, а у випадку повторного невиконання без поважних причин рішення суду, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Наголошує, що в межах виконавчого провадження неодноразово виносилися постанови про накладення на боржника штрафу, в тому числі і в подвійному розмірі, крім того, державним виконавцем скеровано подання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України. Вважає, що для виконання рішення суду державний виконавець вживає також інші заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а винесення постанови про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами є одним із заходів примусового виконання рішення суду. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати.
Державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельник Ю.Р. в судове засідання повторно не з'явився, звернувся до суду з клопотанням про відкладення судового засідання, призначеного на 12.06.2024 року у зв'язку з призначенням проведення виконавчих дій, не надавши доказів на підтвердження цієї обставини.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.
Враховуючи те, що державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельник Ю.Р. повідомлений належним чином про день, час та місце розгляду справи, а також ту обставину, що судове засідання, призначене на 03.06.2024 року, державний виконавець також не зв'явився, і його неявка не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає, що клопотання державного виконавця не підлягає до задоволення, та вважає можливим розгляд справи у відсутності державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельник Ю.Р.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_1 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець не вжив достатніх заходів, передбачених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо примусового виконання рішення суду, виносячи постанову про тимчасове обмеження боржника у праві користування транспортними засобами, відтак така постанова є неправомірною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши його участь у вихованні дитини на підставі графіку згідно витягу з протоколу №17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13.09.2012 року, а саме: щотижнево з 18.00 год. п'ятниці 21.00 год. суботи за місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); щотижнево з 18.00 год. п'ятниці 21.00 год. середи спільна прогулянка з батьком ; 15 днів у зимовий період та 15 днів у літній період спільного відпочинку з батьком.
На виконання вищезазначеного рішення суду 06 квітня 2016 року Залізничним районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 1309/9120/12.
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Ю.Р. від 03 листопада 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 1309/9120/12, виданого 06 квітня 2016 року Залізничним районним м. Львова.
Відповідно до пункту 9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція…), у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 641 Закону України «Про виконавче провадження». У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 641 Закону України «Про виконавче провадження». При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 641 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, положення пункту 9 розділу ІХ Інструкції… фактично змінюють положення статті 641 Закону України «Про виконавче провадження», дозволяючи при цьому державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення, відтак у вказаних правовідносинах слід застосовувати положення статті 641 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки він має вищу юридичну силу по відношенню до Інструкції…
Аналогічна правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 520/6943/19 та від 08 липня 2021 року у справі № 640/11823/19.
Статтею 641 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 7 ст. 641 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення суду у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Ю.Р. про накладення штрафу від 21 листопада 2022 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 за невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на корить держави в розмірі 1700 грн., зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.
З мотивувальної частини постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Ю.Р. про накладення штрафу від 21 листопада 2022 року вбачається, що при виході на територію за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що рішення суду не виконано, а саме боржник ОСОБА_1 не з'явилася з дитиною - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено акт державного виконавця від 18 листопада 2022 року.
Постановами державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Ю.Р. про накладення штрафу від 28 листопада 2022 року, від 01 грудня 2022 року, віл 05 грудня 2022 року та від 29 травня 2023 року в межах виконавчого провадження НОМЕР_4 за невиконання без поважних причин накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь держави в розмірі 3400 грн., зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.
Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Ford KA», д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , 2000 року випуску.
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Ю.Р. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування транспортними засобами від 30 травня 2023 року в межах виконавчого провадження НОМЕР_4 встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві користування транспортними засобами.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом за повторне невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, тобто, даючи оцінку тому чи правомірно до боржника застосовано тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом за повторне невиконання судового рішення, потрібно з'ясувати причину невиконання судового рішення.
На думку колегії суддів, сам факт невиконання судового рішення без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 641 Закону України «Про виконавче провадження».
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
При цьому, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної постанови державного виконавця, тимчасово обмежуючи ОСОБА_1 у праві користування транспортним засобом, державний виконавець керується ст. 641 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає винесення вмотивованої постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення суду.
Обмежуючи ОСОБА_1 у праві користування транспортним засобом, державний виконавець, всупереч вимогам ст. 641 Закону України «Про виконавче провадження», не навів в оскаржуваній постанов жодних мотивів прийняття такого рішення, що свідчить про невмотивованість його постанови.
Оскаржуючи постанову державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом від 30 травня 2023 року, скаржник покликається на те, що виконання рішення суду не залежить від неї особисто, оскільки донька категорично відмовляється бачитися з батьком та проводити з ним час, що є обставиною, на яку вона не має впливу.
Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція…) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 18 Конвенції… батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Отже, виконання рішення суду може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Аналогічна правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а.
Для застосування частини 4 ст. 641 Закону України «Про виконавче провадження» є повторне невиконання без поважних причин боржником судового рішення.
Аналізуючи зміст оскаржуваної постанови, колегія суддів приходить до висновку, що державний виконавець, виносячи постанову, обмежився лише посиланням на норму права, на ст. 641 Закону України, при цьому не обгрунтував в оскаржуваній постанові, за яких обставин дійшов висновку про неповажність причин невиконання боржником рішення суду. Суд першої інстанції вірно зазначив, що оскаржувана постанова державного виконавця взагалі не містить мотивів, обгрунтування її прийняття.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мельника Ю.Р. про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві користування транспортними засобами від 30 травня 2023 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 та її скасування.
Покликання апелянта на неодноразове винесення постанов про накладення на боржника штрафу, в тому числі і в подвійному розмірі, не свідчить про наявність підстав для тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві користування транспортними засобами, оскільки не підтверджують, що рішення суду боржником не виконано саме без поважних причин.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції- залишити без задоволення.
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2023 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 24.06.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк