Справа № 129/804/21
Провадження №11-кп/801/516/2024
Категорія: 227
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
24 червня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарях судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
та його захисника ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021020000000125 від 23.01.2021,
за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_10 на вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Цибулівка Тростянецького району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого,
-визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим в скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання зараховано 7 (сім) днів тримання ОСОБА_8 під вартою з 26.01.2021р. по 01.02.2021р. з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України від призначеного основного покарання вирішено ОСОБА_8 звільнити, якщо протягом іспитового строку тривалістю три роки він не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього цим вироком обов'язки.
Згідно з ч.1 ст.76 КК України зобов'язано ОСОБА_8 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 2288,30 грн. процесуальних витрат на залучення експертів для проведення експертиз.
До набуття вироком законної сили запобіжний захід щодо засудженого вирішено не обирати.
Початок іспитового строку ОСОБА_8 визначено рахувати з дня проголошення вироку.
Також судовим рішенням вирішені питання про стягнення процесуальних витрат, скасування накладеного арешту та долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Близько 20 години 55 хвилин 22.01.2021р. водій ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно-справним автомобілем «Volkswagen Passat B5», державний номерний знак республіки НОМЕР_1 , рухаючись на освітленій ділянці дороги у АДРЕСА_2 , з врахуванням дорожніх умов, а саме стану проїзної частини дороги, яка перебувала у вологому стані, не вибравши безпечної швидкості руху, та не переконавшись, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїжджої частини дороги, де стався наїзд на металевий відбійник, внаслідок чого (дорожньо-транспортної пригоди) пасажирка автомобіля «Volkswagen Passat B5» ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була госпіталізована до Гайсинської ЦРЛ, де від отриманих тілесних ушкоджень померла, пасажирка автомобіля ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з отриманими тілесними ушкодженнями була госпіталізована до Гайсинської ЦРЛ.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №12 від 24.02.2021р. смерть ОСОБА_11 настала внаслідок травматичного шоку, який розвинувся на фоні сполучної травми у вигляді вивиху правого кульшового суглобу, відкритого перелому великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки, закритої тупої травми грудної клітки, яка проявилася двобічними непрямими переломами ребер. Ушкодження у вигляді двобічних непрямих переломів ребер грудної клітки зліва та справа по різним анатомічним лініям, відкритого перелому великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки ускладнились травматичним шоком і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень. Всі вище перелічені ушкодження мають ознаки при життєвості у вигляді реакції м'яких тканин та знаходяться в причинному зв'язку з настанням смерті.
Згідно з висновком судово-токсикологічної експертизи № 280 від 04.02.2021р. при експертизі крові ОСОБА_8 виявлено етиловий спирт у концентрації 4,2 ‰ (проміле).
Згідно з висновком експертизи технічного стану транспортного засобу №CE-19/102-21/1182-IT від 08.02.2021р. в деталях та вузлах робочої гальмівної системи, рульового керування автомобіля «Volkswagen Passat B5», державний номерний знак республіки Польща НОМЕР_2 , на момент експертного огляду експлуатаційних несправностей, які б виникнули до ДТП та могли впливати на можливий некерований рух чи керованість даного автомобіля до початку розвитку події ДТП, не виявлено.
Відповідно до висновку автотехнічної експертизи №CE-19/102-21/1369-IT від 28.01.2021 в заданій дорожній обстановці можливість попередження виникнення дорожньо-транспортної пригоди з боку водія автомобіля «Volkswagen Passat B5», державний номерний знак республіки Польща НОМЕР_2 , ОСОБА_8 забезпечувалась відповідністю його дій вимогам п. 19.3 Правил дорожнього руху при умові постійного контролю за рухом цього транспортного засобу. У ситуації, яка склалася, в діях водія автомобіля «Volkswagen Passat B5», державний номерний знак республіки Польща НОМЕР_2 , ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п. 19.3 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. Водій ОСОБА_8 за вищевикладених обставин порушив вимоги п.п. 2.9 (а), 19.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (зі змінами та доповненнями), згідно яких:
- п. 2.9 - «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;
- п. 19.3 - «У разі погіршення видимості в напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічних транспортних засобів, водій повинен зменшити швидкість до такої, яка б не перевищувала безпечної за умовами фактичної видимості дороги в напрямку руху, а в разі засліплення - зупинитися, не змінюючи смуги руху, і увімкнути аварійну світлову сигналізацію. Відновлення руху дозволяється лише після того, як пройдуть негативні наслідки засліплення».
Порушення водієм ОСОБА_8 вимог п. 19.3 Правил дорожнього руху перебуває у причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме із спричиненням смерті ОСОБА_11 .
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи правильність кваліфікації вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у його вчиненні, вважає, що вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 20.02.2024 підлягає скасуванню через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості відповідно до п.4 ч.1, ч. 2 ст. 409, ст.ст.413, 414 КПК України.
Просить вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 20.02.2024 стосовно ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України скасувати в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування з випробуванням та іспитовим строком, ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. Відповідно до ч.5 ст.72 КК України у строк відбування покарання зарахувати строк попереднього ув'язнення з 26.01.2021 по 01.02.2021 з розрахунку день за день. Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з дня його затримання на виконання вироку. Виключити з мотивувальної частини вироку вказівки про визнання пом'якшуючими покарання обставинами - активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття, позитивні характеристики з місця проживання та роботи. В решті вирок залишити без змін.
В доводах апеляційної скарги прокурор посилається на те, що в оскаржуваному судовому рішенні судом належним чином не обґрунтовано можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, не розмежовано підстав для призначення покарання у виді позбавлення волі, додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та підстав для звільнення від його відбування (враховано однаково обставини й дані про особу обвинуваченого). Звернуто увагу суду, що у вироку судом не зазначено, що саме свідчить про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання. На переконання сторони обвинувачення наявність у ОСОБА_8 роботи та засобів для існування, жодним чином не знижує суспільної небезпеки вчиненого злочину та його тяжкості.
Прокурор вважає, що суд не в достатній мірі врахував, що ОСОБА_8 , самовпевнено та безвідповідально керуючи транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння грубо порушив два пункти ПДР, чим наражав оточуючих на небезпеку, рухаючись у населеному пункті. Разом з цим, суд, визнавши сприяння розкриттю злочину ОСОБА_8 , як обставину, що пом'якшує покарання, не вказав, яку саме допомогу ОСОБА_8 надавав слідчому, прокурору та суду в установленні невідомих обставин, оскільки кримінальне правопорушення розкрито завдяки діям працівників поліції. Сторона обвинувачення вважає, що судом безпідставно визнано пом'якшуючими обставинами щире каяття, оскільки ОСОБА_8 не визнав усіх обставин кримінального правопорушення, а наявність позитивних характеристик з місця проживання та роботи, є даними що його характеризують.
За таких обставин сторона обвинувачення вважає, що висновки суду про звільнення ОСОБА_8 на підставі ст.75 КК від відбування основного покарання суперечить загальним засадам призначення кримінального покарання, наведеним у ст.ст.50, 65 КК України.
Інші учасники кримінального провадження судове рішення не оскаржували.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_7 апеляційну скаргу прокурора підтримав та наполягав на її задоволенні, посилаючись на викладені у скарзі доводи.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 просили залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 - без змін.
Потерпілий ОСОБА_13 в судове засідання до апеляційного суду не прибув, надіслав суду заяву в якій просить розгляд апеляційної скарги прокурора провести за його відсутності, апеляційну скаргу прокурора просить залишити без задоволення, а вирок Гайсинського районного суду Вінницької області без змін. Також вказав, що будь-яких претензій до ОСОБА_8 , який являється батьком його онуків, не має. ОСОБА_8 , як батько добре відноситься до дітей, здійснює за ними догляд, забезпечує їх виховання. Вважає, що позбавлення волі ОСОБА_8 вплине на психологічний стан дітей.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, виступи учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги прокурора, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно вимог ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Апеляційним судом задоволено клопотання сторони захисту в порядку ч.3 ст. 404 КПК України та повторно досліджено письмові докази у даному кримінальному провадженні, які перераховані в клопотанні захисника ОСОБА_9 викладені ним в його письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурора. Зокрема, направлення старшого слідчого ОСОБА_14 ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_15 для проходження медичного огляду на встановлення стану сп'яніння водія ОСОБА_8 , висновок щодо результатів медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння від 23.01.2021 року, протокол вилучення зразків крові у ОСОБА_8 від 22.01.2021 року, висновок експерта №280 від 04.02.2021, протокол огляду місця події від 23.01.2021 року складений слідчим ОСОБА_15 ..
Колегія суддів апеляційного суду повторно детально дослідивши вказані захисником письмові докази у кримінальному провадженні, не знайшла достатніх підстав вважати, що встановлені під час кримінального провадження досліджені судом першої інстанції зазначені докази не повністю чи з порушенням, при цьому судом першої інстанції зазначені письмові докази були предметом ретельного дослідження та обговорення, як сторона захисту, так і сторона обвинувачення висловлювали свої міркування з приводу їх належності та допустимості, а місцевий суд у своєму рішенні детально їх проаналізував та дав належну правову оцінку, яка не спростована доводами сторони захисту. Апеляційний суд не вбачає підстав для надання іншої оцінки дослідженим доказам аніж тієї, що їм надав суд першої інстанції у своєму рішенні. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що в цій частині вирок суду щодо ОСОБА_8 ніким не оспорюється, зокрема в апеляційній скарзі прокурора не ставиться під сумнів доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а сторона захисту вирок суду взагалі не оскаржувала, зокрема щодо встановлених судом першої інстанції обставин кримінального правопорушення.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та правильність кваліфікації його діяння за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, та в цій частині в апеляційній скарзі не оспорюються. Також апеляційний суд не вбачає достатніх підстав для виходу за межі поданої апеляційної скарги покурора.
Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У п.20, п.21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Відповідно до вимог ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається зі змісту ст.75 КК України, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження, виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Проте, на переконання апеляційного суду наведених вимог закону при ухваленні вироку суд першої інстанції в повній мірі не дотримався та в порушення загальних засад призначення покарання застосував обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі, звільнивши від відбування покарання з випробуванням, не вмотивувавши належним чином таке рішення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі, суд вважав, що виправлення останнього можливе без ізоляції від суспільства та звільнив його на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання. Однак, на переконання колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд не навів переконливих мотивів на підтвердження прийнятого рішення про можливість виправлення обвинуваченого в умовах застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, тобто щодо можливості виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Обґрунтовуючи свій висновок про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без відбування покарання і про його звільнення на підставі ст.75 КК України, суд у вироку врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, зокрема обтяжуючою покарання обставиною суд визнав скоєння злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння, пом'якшуючими покарання обставинами суд врахував щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, позитивні характеристики з місця проживання та роботи; також судом було враховано особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який скоїв тяжкий необережний злочин вперше, щиро розкаявся, має роботу, засоби для існування, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Також суд врахував висновок органу пробації про те, що виправлення ОСОБА_8 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, у тому числі окремих осіб, з покладенням на нього передбачених ч.1 ст. 76 КК України обов'язків.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам ст.ст.50, 65, 75 КК України.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, судам необхідно виходити також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
Так, звільняючи ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, місцевий суд належним чином не мотивував своє рішення та фактично не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, його наслідки, що він, керуючи джерелом підвищеної небезпеки в стані алкогольного сп'яніння, який згідно з висновком судово-токсикологічної експертизи № 280 від 04.02.2021 р. становить 4,2 ‰ (проміле), що перевищує в 20 разів визначену Інструкцією від 09.11.2015 № 1452/735 допустиму норму, грубо порушив п.2.9 та п.19.3 Правил дорожнього руху України, де саме порушення вимог п.19.3 ПДР перебуває у причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, що значно підвищує як суспільну небезпечність особи винного, так і суспільну небезпечність вчиненого злочину, і це жодним чином не свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без відбування основного покарання.
Характер і ступінь суспільної небезпеки цього злочину, недотримання обвинуваченим, який керував транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху та наслідки, що настали, які потягли за собою смерть потерпілої ОСОБА_11 , матері двох його малолітніх дітей, свідчить про неможливість виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів без реального відбування ним покарання з ізоляцією від суспільства.
Також спроможними є доводи апеляційної скарги прокурора щодо неналежного врахування судом першої інстанції рекомендацій, викладених у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7, згідно яких визнання обставиною такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивовано у вироку.
Так, визнавши сприяння розкриттю злочину ОСОБА_8 , як обставину, що пом'якшує покарання, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що активне сприяння розкриттю злочину означає, що винний у будь-якій формі надає органам правосуддя допомогу у з'ясуванні обставин злочину, які мають істотне значення для повного розкриття.
Однак, зі змісту вироку суду та з пояснень наданих останнім в ході апеляційного розгляду не вбачається, яку саме допомогу ОСОБА_8 надавав слідчому, прокурору та суду в установленні невідомих обставин, оскільки кримінальне правопорушення було розкрито завдяки діям працівників органів поліції. Також обвинувачений відмовився надавати будь-які пояснення з приводу вчиненого, скориставшись ст.63 Конституції України, а тому колегія суддів вважає, що сприяння розкриттю злочину не може бути враховано, як пом'якшуюча покарання обставина при призначенні покарання обвинуваченому.
Також безпідставним є визнання судом першої інстанції обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , щире каяття виходячи з наступного.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.3 даної постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. №12 щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Однак, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 не визнав усіх обставин кримінального правопорушення, тобто не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на часткове визнання своєї винуватості, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.
Відтак, колегія суддів апеляційного суду дійшла до переконання про відсутність щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину як обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 , а тому їх слід виключити з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції щодо останнього, які такі що не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.
Також колегія суддів вважає за доцільне виключити з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 помилково зазначену судом пом'якшуючу покарання обставину - наявність позитивних характеристик з місця проживання та роботи, оскільки вказане насправді, є даними, що характеризують останнього.
На переконання колегії суддів при ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції було допущено невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, а тому він підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Правилами дорожнього руху України регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, через це уникнення обвинуваченим справедливого покарання негативно вплине й на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності суворо дотримуватись Правил дорожнього руху.
Саме через вибіркову безкарність водіїв, які порушують Правила дорожнього руху, смертність та травматизм на дорогах України залишаються невиправдано високими, а відповідально ставляться до додержання вказаних Правил вкрай мала частина водіїв.
Так, відповідно до вимог статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
У відповідності до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - постанова Пленуму ВСУ № 7), враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму ВСУ № 7, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 апеляційний суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та бере до уваги роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України, суд апеляційної інстанції враховує, що обвинувачений вчинив злочин, який відноситься до категорії необережних тяжких злочинів, обставини скоєної дорожньо-транспортної пригоди, а саме вчинення в результаті грубого порушення Правил дорожнього руху, внаслідок якого настала смерть особи, особу винного, який раніше не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, обставини, що пом'якшують покарання апеляційним судом не встановлено, обставиною, що обтяжує покарання є вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, висновок органу пробації стосовно характеристики особистості обвинуваченого, відповідно до якого, виправлення ОСОБА_8 можливе без його позбавлення або обмеження волі на певний строк, думку потерпілого ОСОБА_13 , який щодо призначення обвинуваченому покарання просив суворо не карати та звернув увагу суду на те, що він з дружиною є опікунами дітей ОСОБА_8 з 25.01.2021, які проживають ними, а тому колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі, яке за своїм видом та мірою буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нових злочинів.
Щодо додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, колегія суддів, з урахуванням характеру та ступеню тяжкості вчиненого злочину, обставин його вчинення та особи обвинуваченого, вважає за необхідне призначити його в межах санкції ч.2 ст.286 КК України на строк 3 роки.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Таким чином, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості відповідно до ст. ст. 409, 413, 414 КПК України є підставами для скасування вироку в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Колегія суддів апеляційного суду при цьому також враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі "Скополла проти Італії" від 17.09.2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 420, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 20.02.2024 стосовно ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України скасувати в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування з випробуванням та іспитовим строком через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Засудити ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 (три) роки.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України у строк відбування покарання зарахувати строк попереднього ув'язнення з 26.01.2021 по 01.02.2021 з розрахунку день за день.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з дня його затримання на виконання вироку.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4