20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 634/799/21
провадження № 51-4624 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ( у режимі
відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021221090000119, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), інваліда ІІІ групи, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Диканського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч.1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк відбуття покарання постановлено рахувати з моменту затримання, тобто з 29 квітня 2021 року.
Вирішено цивільний позов, а також питання щодо речових доказів, процесуальних витрат у провадженні та скасовано арешт на майно.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ч.2 ст.15 ч. 1 ст. 115 КК України, однак суд із цим не погодився та перекваліфікував його дії на ч.1 ст. 121 КК України, за якою й засудив.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 29 квітня 2021 року близько 12:00, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, біля магазину "Продукти", що по АДРЕСА_2 , побачив ОСОБА_8 та, діючи з раптово виниклим умислом, спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень, з мотивів особистої неприязні наніс ОСОБА_8 один удар ножем в область грудної клітки зліва, після чого потерпілийвідштовхнув його та почав тікати додому, й в подальшому йому була надана невідкладна медична допомога, а обвинувачений з місця скоєння злочину зник. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, які були небезпечними для його життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що місцевий суд вірно перекваліфікував дії винного з ч. 2 ст. 15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України, оскільки не дав належної оцінки обставинам справи, зокрема, тому що ОСОБА_6 наніс потерпілому цілеспрямований удар ножем в ліву частину грудної клітки, де розташовані життєво важливі органи, тобто засуджений діяв з прямим умислом на вбивство потерпілого, який не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Вважає, що внаслідок цього, засудженому призначено надто м'яке покарання, оскільки повною мірою не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також дані про особу засудженого, який вину у інкримінованому діянні не визнав, що на переконання прокурора свідчить про відсутність щирого каяття.
Також, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у клопотанні сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів, їх безпосередньо не дослідив, чим порушив норми ст. 404 КПК України.
Посилається на невідповідність ухвали вимогам статей 370, 419 КПК України через її незаконність та необґрунтованість.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити.
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 вважали касаційну скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності, обґрунтованості й вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Крім того, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто, суд апеляційної інстанції має перевірити й проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними в справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.
Зазначених вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд з достатньою повнотою не дотримався.
Як убачається з апеляційної скарги сторони обвинувачення, прокурор заперечував правильність юридичної оцінки дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України. Вказував, що місцевим судом не було взято до уваги конкретні обставини справи, які свідчили про наявність в діях засудженого прямого умислу на вбивство потерпілого.
Разом із тим, апеляційний суд не відреагував на наведені прокурором доводи, а формально вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного переконання про необхідність перекваліфікації дії винного з ч. 2 ст. 15 ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України, оскільки у ОСОБА_6 не було прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, а він діяв з невизначеним умислом, тому повинен нести відповідальність за фактичними наслідками, що настали.
Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним тому, що зроблений без належного з'ясування всіх обставин, за яких ОСОБА_6 наніс удар ножем в місце розташування життєво важливих органів потерпілого, мотивів, які спонукали до цього, причини припинення злочинних дій, а також поведінку засудженого після вчинення злочину.
Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження умислом винного охоплюється лише заподіяння таких ушкоджень за відсутності прямого наміру на вбивство.
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_6 не заперечував факту нанесення удару ножем у ліву частину грудної клітки ОСОБА_8 , проте стверджував, що умислу на позбавлення його життя не мав. Пояснював, що хотів лише налякати потерпілого, оскільки вважав, що він причетний до смерті племінниці, однак не розраховував, що ніж так легко увійде до тіла людини.
Суди погодились з версію сторони захисту, проте ними не враховано спосіб заподіяння шкоди здоров'ю потерпілому, а саме те, що знаряддям злочину ОСОБА_6 обрав гострий ніж (сам повідомив , що ніж був добре нагостреним) з довжиною леза у 20 см, яким він наніс ОСОБА_8 цілеспрямований удар в грудну клітку зліва, де розташовані життєво важливі органи. При цьому, ніж увійшов глибоко в тіло потерпілого, спричинивши колоту рану переніхми ліворуч, перелом 7 ребра, пневматоракс, що свідчить про застосування засудженим значної сили. Такий характер та локалізація тілесних ушкоджень ставить під сумнів версію засудженого про те, що він заподіяв глибоке ножове поранення ненавмисно. Крім того, ОСОБА_6 бажав помститись ОСОБА_8 за смерть племінниці, тобто він перебував у збудженому емоційному стані, який спонукав його до активних, цілеспрямованих злочинних дій. Причиною припинення яких була лише раптова реакція потерпілого, котрий відштовхнув засудженого й почав тікати додому. Той факт, що в результаті спричиненого ОСОБА_6 удару ножем в грудну клітку потерпілому настали наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, не може безумовно свідчити про відсутність у засудженого умислу на спричинення смерті ОСОБА_8 , оскільки це не сталося лише через те, що потерпілий був виявлений свідком ОСОБА_9 (бойовим медиком), який своєчасно надав йому кваліфіковану медичну допомогу.
Заслуговує на увагу й те, що обвинувачений є інвалідом ІІІ групи по зору з дитинства та в момент інкримінованих дій знаходився в стані сильного алкогольного сп'яніння, проте суд не врахував цих фактів та не дав їм оцінку з огляду можливості довести свій умисел до кінця.
Про всі ці обставини йшлося в апеляційній скарзі прокурора, однак апеляційний суд залишив їх поза увагою, всупереч вимог ст.419 КПК України доводи сторони обвинувачення розглянув поверхнево та не навів відповідних правових підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.
Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції вважає слушними касаційні доводи прокурора про те, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 здійснювався формально, без належної перевірки доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, а тому ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою й вмотивованою, в зв'язку з чим, вона на підставі п.1 ч.1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, усунути допущені порушення та за наслідками апеляційного розгляду ухвалити законне, обґрунтоване й належним чином вмотивоване судове рішення.
З огляду на підстави, з яких судове рішення скасовується, суд касаційної інстанції позбавлений можливості висловитися щодо доводів прокурора про м'якість покарання, призначеного засудженому, однак це питання буде предметом оцінки суду апеляційної інстанції під час нового розгляду, тому касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
З метою забезпечення можливості апеляційного розгляду та попередження ризику переховування ОСОБА_6 від суду, із урахуванням ухваленого обвинувального вироку місцевого суду, тяжкості інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення та конкретних обставин скоєного, колегія суддів вважає за необхідне обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.
З цих підстав та, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441,442 КПК України, Суд ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 17 серпня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3