20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 229/1273/22
провадження № 51-7774 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Димитровського міського суду Донецької області від 21 квітня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у кримінальному провадженні № 12022052260000134, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого, останній раз за вироком Краматорського міського суду Донецької області від 26 серпня 2021 року, за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до 2 років 1 місяця обмеження волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 21 квітня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. На підставі статей 71, 72 цього Кодексу, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Краматорського міського суду Донецької області від 26 серпня 2021 року та остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_6 зараховано у строк покарання період тримання під вартою з 14 квітня 2022 року до набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.
Вирішено питання щодо речових доказів, судових витрат у провадженні та скасовано арешт на майно.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вироком суду встановлено, що 09 квітня 2022 року ОСОБА_6 домовився з ОСОБА_8 , що останній надасть йому свій автомобіль ВАЗ-21104, державний номер НОМЕР_1 для поїздки до м. Києва, а також щодо продажу ОСОБА_8 бензину.
10 квітня 2022 року, приблизно о 06:00 годині ОСОБА_6 за попередньою домовленістю прийшов до ОСОБА_8 додому за адресою: АДРЕСА_2 , з метою отримання ключів від автомобіля та приніс для продажу ОСОБА_8 дві п'ятилітрові пластикові фляги з бензином. Отримавши від ОСОБА_8 ключі, між ними виник конфлікт з приводу запропонованої вартості бензину. В ході конфлікту ОСОБА_8 почав висловлюватися нецензурною лайкою, погрожуючи ОСОБА_6 фізичною розправою. ОСОБА_6 , маючи змогу покинути житло ОСОБА_8 та уникнути подальшого розвитку конфлікту, цього не зробив і між ними почалася штовханина, під час якої у ОСОБА_6 виник умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_8 .
ОСОБА_6 , діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті ОСОБА_8 , лівою рукою взяв з тумбочки в коридорі молоток і наніс ОСОБА_8 удар по голові, а після цього став штовхати його до кухні, де, перечепившись, обидва впали на підлогу. Притиснувши ОСОБА_8 коліном до підлоги, ОСОБА_6 , продовжуючи реалізовувати свій умисел, направлений на позбавлення життя людини, знову почав наносити ОСОБА_8 удари молотком по голові та припинив свої дії лише після того, як потерпілий перестав чинити опір. Після цього ОСОБА_6 залишивши його одного в квартирі, покинув місце вчинення злочину.
В результаті протиправних дій ОСОБА_6 , потерпілому заподіяні тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалася переломом склепіння та основи черепа, травматичний субдуральний крововилив,субарахноїдальний крововилив, розможження речовини головного мозку, ускладнені набряком головного мозку, від яких ОСОБА_8 10 квітня 2022 року помер на місці та які знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням його смерті.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що суди залишили поза увагою те, що умислу на вбивство потерпілого він не мав, а діяв з метою самозахисту.
Вважає, що докази отримано незаконно, затримання проведено із порушенням його прав, було відмовлено у наданні захисника, а з боку правоохоронних органів здійснювався тиск та застосовувались недозволені методи слідства.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу надійшло заперечення від прокурора, який просив залишити скаргу без задоволення.
Засуджений підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
Захисник у судовому засіданні підтримав скаргу засудженого та просив її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.
У касаційній скарзі засуджений стверджує, що не мав умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, діяв з метою самозахисту.
Наведені доводи були предметом ретельної перевірки судів як першої, так і апеляційної інстанцій та визнані неприйнятними. З цими висновками погоджується і суд касаційної інстанції з огляду на таке.
При встановленні наявності чи відсутності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Встановлені судом фактичні обставини свідчать про відсутність акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого, який би за своїми об'єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_6 .
Судами встановлено, що під час конфлікту між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , останній взявши з тумбочки молоток наніс потерпілому удар по голові і став штовхати його до кухні, де перечепившись обидва впали. Далі прижавши потерпілого коліном до підлоги, продовжував наносити удари по голові та припинив свої дії лише після того, як потерпілий перестав чинити опір. Тобто, судами було констатовано чисельну перевагу у бійці з боку ОСОБА_6 .
Крім того, висновком експерта № 443-МК від 26 травня 2022 року підтверджується, що на поверхні складного ножа, яким як стверджував засуджений, ОСОБА_8 наносив йому удари колодочкою по тілу, встановлено наявність поту без домішків крові. Клітин епітелію з ядрами та мікрочастки тканин людини не виявлено, що спростовує твердження обвинуваченого про застосування проти нього ножа потерпілим.
Суди вірно звернули увагу, на відсутність колото-різаних ран як на руках потерпілого ОСОБА_8 , так і у самого засудженого.
Крім того, інших тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_6 які за його твердженнями могли виникнути в результаті неправомірних дій потерпілого ОСОБА_8 , який за версією засудженого спочатку в коридорі наносив удари по тілу лівою рукою, а потім на кухні колодочкою ножа, не зафіксовані.
Доказів на підтвердження того, що потерпілим ОСОБА_8 вчинено дії, які б свідчили про реальну наявну загрозу для життя і здоров'я засудженого, та які за своїм характером та об'єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності і викликали б у ОСОБА_6 підстави для захисту, судами не було встановлено. Жодного тілесного ушкодження у засудженого не було виявлено, що не дає підстав вважати, що він діяв з метою захисту.
Натомість, суд обґрунтовано зазначив, що дії засудженого, були направлені не на відвернення нападу та захист, а на спричинення шкоди потерпілому ОСОБА_8 , розправу з ним, на що вказував стан його поведінки, характер, кількість та локалізація заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, цілеспрямованість дій, прикладення достатньої сили при нанесенні тілесних ушкоджень та припинення своїх дій лише після досягнення бажаного результату, коли потерпілий перестав подавати ознаки життя, що вказує на те, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій і передбачаючи настання тяжких наслідків у виді смерті потерпілого і бажаючи цього, діяв з прямим умислом на позбавлення життя потерпілого, а не на свій захист.
Враховуючи сукупність наведених обставин, суди правильно встановили відсутність в діях ОСОБА_6 ознак самозахисту.
Твердження засудженого, що в основу вироку покладено докази, які отримано незаконно, оскільки слідчі дії проведені із порушенням вимог процесуального закону, є безпідставними.
Згідно із ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок, яка має здійснюватися судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до наведеної норми процесуального закону, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Оцінка доказів - це розумова, логічна діяльність, яка приводить до висновків щодо допустимості, належності, достатності кожного доказу по справі для наступного формулювання висновків та постановлення рішень.
Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Винуватість ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК України не зважаючи на часткове визнання ним своєї вини, знайшла своє достатнє підтвердження в досліджених судом доказах, наданих стороною обвинувачення: протоколах огляду місця події, протоколі слідчого експерименту, висновках експертиз, показаннях свідків та потерпілого.
Згідно із ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження. Сторони кримінального провадження під час судового розгляду мають право подавати клопотання про визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК України).
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висловлюючи доводи, щодо недопустимості доказів, засуджений не навів обґрунтувань допущення слідчими органами істотних фундаментальних порушень прав та свобод людини, які би зумовили визнання цих доказів недопустимими. Тому на підставі наведеного колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій правил оцінки наданих суду доказів, установлених положеннями статей 86, 87, 94 КПК України, та погоджується з висновками судів про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Щодо доводів засудженого, про застосування до нього недозволених методів слідства, то слід зазначити таке.
Суди встановили, що засуджений ОСОБА_6 із заявами про неправомірні дії працівників поліції на стадії досудового розслідування не звертався. При цьому ОСОБА_6 з 12 квітня 2022 року, був забезпечений належною правовою допомогою. Також відсутнібудь-які дані про наявність тілесних ушкоджень у засудженого під час проведення досудового розслідування вказаного кримінального провадження, чи буд якого психологічного тиску.
Крім того, в матеріалах провадження містяться підтвердження того, що засудженому ОСОБА_6 за участю захисника ОСОБА_7 вручено пам'ятку, де детально і ґрунтовно роз'яснено його процесуальні права та обов'язки про що свідчить його підпис. Також будь-яких зауважень або клопотань від нього та захисника не надходило.
Суди обгрунтовано звернули увагу на відсутність у матеріалах провадження будь-яких заяв від засудженого ОСОБА_6 чи його захисника, щодо застосування до нього неправомірних дій з боку працівників поліції під час досудового розслідування вказаного провадження, або іншим чином інформували державні органи про таке поводження.
Таким чином, матеріалами кримінального провадження не підтверджено доводів засудженого про те, що до нього під час досудового розслідування було застосовано недозволені методи ведення досудового розслідування. Крім того сторона захисту не повідомляє, які докази було зібрано під час застосування таких методів, що могло б потягнути недопустимість доказів.
Верховний Суд у своїх рішеннях уже звертав увагу на те, що для того, щоб у компетентних органів виник обов'язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, така заява має бути «небезпідставною». Тобто особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати певне підтвердження цим обставинам або, якщо це неможливо з об'єктивних причин, повідомити інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника настільки надмірний тягар доведення, однак за відсутності інформації, яка дає можливість її перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і не створює обов'язку проведення розслідування такої заяви (справа № 515/2020/16-к).
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Вирок Димитровського міського суду Донецької області від 21 квітня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_9