24 червня 2024 року
м. Київ
справа № 749/153/24
провадження № 51-3198ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на
вирок Щорського районного суду Чернігівської області від
04 березня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 03 червня
2024 року,
встановив:
За вироком Щорського районного суду Чернігівської області від
04 березня 2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненнікримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК)та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк
3 роки.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_4 , 11 травня 2023 року, близько 20:00, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «ВАЗ 21099», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись поблизу с. Петрівка Сновської територіальної громади Корюківського району Чернігівської області, діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху, чим порушив пункти 2.3 б), 12.1 Правил дорожнього руху, та, в результаті чого не впорався з керуванням автомобіля і виїхав за межі проїзної частини дороги на праве узбіччя, внаслідок чого відбулось перекидання автомобіля. У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажири цього автомобіля ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 03 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок щодо нього без змін.
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить оскаржувані судові рішення змінити, призначити йому за ч. 1 ст. 286-1 КК покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді штрафу, яке є співмірним з його діянням. В обґрунтування стверджує, що судами належним чином не враховано обставини, що пом'якшують покарання та дані про його особу, а саме те, що він працює, має статус учасника бойових дій, є інвалідом 2 групи та має на утриманні матір, яка також є інвалідом 2 групи. Наведене, на думку засудженого, надавало судам можливість призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2
ст. 428 КПК з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1
ст. 286-1 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому судові рішення в цій частині не перевіряються.
Колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними доводи скарги засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, з огляду на таке.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_4 порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, які пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вказаних вимог закону місцевим та апеляційним судами дотримано в повному обсязі.
Так, при призначенні ОСОБА_4 покарання місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також дані про його особу, який раніше не судимий, добровільно відшкодував завдану шкоду, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Також судом враховано відсутність обставин, що обтяжують покарання та визнано обставинами, які його пом'якшує - щире каяття та відшкодування шкоди потерпілим.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення
ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 1 ст. 286-1 КК з позбавленням права керувати транспортними засобами, оскільки вважав, що за обставин цього кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого, саме таке покарання є співмірним і адекватним характеру вчинених дій та їх небезпечності.
Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, засуджений звернувся з апеляційною скаргою, яка по суті є аналогічною касаційній скарзі, за результатами розгляду якої, суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін.
За наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції не установив порушень, допущених місцевим судом під час призначення покарання, погодився з його висновками та зазначив мотиви з яких залишив апеляційну скаргу
ОСОБА_4 без задоволення.
Твердження про необхідність застосування до ОСОБА_4 положень ст. 69 КК були предметом оцінки апеляційного суду, який визнаючи їх необґрунтованими зважив на нижченаведене.
Відповідно до вимог ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Однак, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, з урахуванням даних про особу ОСОБА_4 , колегія суддів апеляційного суду не знайшла підстав для застосування ст. 69 КК, та зауважила, що наведені останнім у апеляційній скарзі доводи та обставини, не впливають на суспільну небезпечність вчиненого діяння, відповідно, не знижують ступінь тяжкості інкримінованого їй кримінального правопорушення, тому підстави для пом'якшення покарання відсутні. Крім того, наведені у апеляційній скарзі обставини були належним чином враховані судом першої інстанції під час призначення покарання.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і вважає, що призначаючи ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, суди повною мірою взяли до уваги всі обставини і належним чином мотивували свої рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання, як за своїм видом так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим внаслідок суворості та слугувати підставою для зміни або скасування судових рішень стосовно неї, оскільки, з урахуванням усіх наведених обставин, воно відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, тобто для досягнення мети покарання, відповідно до положень, які містяться у ст. 50 КК.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними укасаційній скарзі, Суд не вбачає.
При цьому, на переконання Верховного Суду, у цьому випадку засудженому призначено покарання, яким в повній мірі досягається його мета, і саме таке покарання буде достатнім для виправлення ОСОБА_4 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення відповідають вимогам ст. 370, 419 КПК, є законними та обґрунтованими.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, вмотивованість їх висновків з питань справедливості призначеного ОСОБА_4 покарання,а також посилань на істотні порушення кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, як і доводів щодо неправильного застосування кримінального закону, касаційна скарга не містить.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення скарги, тому згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Щорського районного суду Чернігівської області від 04 березня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3