20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 552/5974/22
провадження № 51-4094км22
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, зареєстрованого в цьому АДРЕСА_1 ) та його жителя ( АДРЕСА_2 ), судимого 25 лютого 2020 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і звільненого від його відбування на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком 3 роки,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
За вироком Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року, залишеним без змін 16 листопада 2023 року Полтавським апеляційним судом,ОСОБА_7 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; на підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуте за попереднім вироком (Дзержинського районного суду м. Харкова) від 25 лютого 2020 року і визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Вирішено питання щодо речових доказів тапроцесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні крадіжки в умовах воєнного стану за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, 2 червня 2022 року о 9:00, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 , ОСОБА_7 викрав належний ОСОБА_8 мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 9A» вартістю 2130 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати згадані вирок й ухвалу стосовно ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Мотивуючи заявлену вимогу, скаржниця наводить доводи, суть яких зводиться до того, що винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна не доведено, у діянні засудженого немає ознак крадіжки, оскільки ОСОБА_8 дозволив йому користуватися своїм телефоном і підтвердив це в судовому засіданні, а тому кримінальне провадження підлягало закриттю відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. На думку захисника, місцевий суд залишив поза увагою наведені фактичні обставини, не дав належної оцінки показанням потерпілого, не дослідив речового доказу й ухвалив незаконний обвинувальний вирок. Як вважає авторка скарги, апеляційний суд ретельно не перевірив аргументів сторони захисту, всупереч ст. 404 КПК відхилив клопотання про дослідження технічного запису судового засідання від 5 січня 2023 року, під час якого був допитаний потерпілий, і, не усунувши допущених порушень, прийняв рішення, що не відповідає ст. 419 цього Кодексу.
На касаційну скаргу прокурор подав заперечення, в яких зазначає про необґрунтованість доводів захисника та законність судових рішень стосовно ОСОБА_7 .
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції захисник підтрималакасаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК.
Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд виходив з аналізу показань допитаних у судовому засіданні як обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 у їх взаємозв'язку з безпосередньо дослідженими фактичними даними, що містяться: в протоколах огляду місця події від 3 червня 2022 року, огляду телефону від 4 червня 2022 року, повідомленні потерпілого про кримінальне правопорушення від 2 червня 2022 року, заяві ОСОБА_7 про добровільну видачу належного ОСОБА_8 телефону від 3 червня 2022 року, документах з інформацією про його ідентифікаційні характеристики, а також у висновку експерта від 27 червня 2022 року про вартість цього майна.
Крім того, суд з'ясував позицію ОСОБА_7 , котрий не визнав своєї провини і, не заперечуючи того, що 2 червня 2022 року взяв належний потерпілому телефон, твердив про надання ОСОБА_8 дозволу користуватися ним.
Упродовж розгляду справи суд перевірив висунуту обвинуваченим на свій захист версію, яку обґрунтовано відхилив, спростувавши наведеними у вироку доказами.
Попри доводи в касаційній скарзі, в цій справі за її матеріалами ОСОБА_8 у своїх показаннях суду наполягав на тому, що 2 червня 2022 року за його відсутності ОСОБА_7 , перебуваючи в квартирі, без дозволу взяв мобільний телефон, а тому, виявивши зникнення майна, яке засуджений не повернув, потерпілий звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів.
Такі показання потерпілого узгоджуються з відомостями, відображеними в заяві ОСОБА_7 від 3 червня 2022 року, згідно з якою останній видав слідчому телефон наступного дня після звернення ОСОБА_8 із повідомленням про злочин, а також корелюють з іншими представленими в провадженні письмовими доказами, належність та допустимість котрих не оспорюються.
У силу ст. 84 КПК показання потерпілого є процесуальним джерелом доказів, а їх зміст доводить, що ОСОБА_7 протиправно таємно вилучив телефон із володіння його законного власника, унеможлививши користування й розпорядження майном до вжиття заходів реагування правоохоронними органами.
За нормативним визначенням ст. 185 КК такі дії утворюють крадіжку, і цей злочин вважається закінченим із моменту, коли винна особа отримує можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд.
Отже, посилання захисника в поданій скарзі на протилежне, відсутність у діянні ОСОБА_7 ознак крадіжки та наявність 2 червня 2022 року дозволу власника користуватися майном не можна визнати прийнятними.
За встановлених фактичних обставин кримінального провадження вчинене ОСОБА_7 суспільно небезпечне діяння правильно кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК.
Дотримавшись стандарту доведення вини поза розумним сумнівом, місцевий суд умотивовано вирішив, що зібрані докази є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Натомість позиція скаржниці про його незаконність та про те, що суд мав закрити кримінальне провадження, є неспроможною.
Разом із цим необхідно зазначити, що після закінчення з'ясування судом усіх обставин і перевірки їх доказами сторона захисту не клопотала про доповнення слідства дослідженням речового доказу - мобільного телефону, повернутого ОСОБА_8 за постановою слідчого на підставі ст. 100 КПК. Жодних сумнівів щодо предмета злочину ніхто з учасників судового провадження не висловлював. Тож те, що вказаний телефон безпосередньо не оглядався в судовому засіданні, не є в розумінні ст. 412 КПК істотним порушенням і не зумовлює обов'язкового скасування оспорюваного вироку.
Аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК покарання, що в мінімальних межах санкції закону, а також про неправильне застосування ст. 71 цього Кодексу при визначенні засудженому остаточного заходу примусу в касаційній скарзі немає.
Доводи сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у крадіжці також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який із додержанням передбаченої законом процедури їх розглянув. Спираючись на докази в справі й відповідні норми права, суд визнав необґрунтованими заявлені обвинуваченим та його захисником вимоги про скасування вироку і закриття кримінального провадження.
Здійснюючи апеляційний перегляд, суд розглянув клопотання захисника про безпосереднє дослідження технічного запису судового засідання від 5 січня 2023 року із зафіксованими на ньому показаннями потерпілого ОСОБА_8 . У задоволенні цього клопотання було відмовлено, оскільки за приписами ч. 3 ст. 404 КПК обов'язок повторного дослідження обставин виникає лише за умови, якщо їх не повністю або з порушенням дослідив місцевий суд. Проте в справі стосовно ОСОБА_7 такого не встановлено. До того ж сторона захисту не заявляла про необхідність повторного допиту потерпілого, неповноту судового розгляду або порушення під час отримання свідчень ОСОБА_8 у суді першої інстанції.
З огляду на викладене не можна визнати слушними посилання в касаційній скарзі на істотне порушення судом апеляційної інстанції положень ст. 404 вказаного Кодексу.
Зміст ухвали апеляційного суду не суперечить ст. 419 КПК.
Істотних порушень норм права при перевірці оспорюваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено, а тому немає передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підстав для їх скасування і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в поданій касаційній скарзі.
Отже, касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
ухвалила:
Вирок Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_9 ОСОБА_3