19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 466/6903/19
провадження № 61-2652св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та представника Львівської міської ради - Партики Наталії Станіславівни на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в складі колегії суддів Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Департамент містобудування Львівської міської ради, Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради, Державне підприємство «Державний інститут проектування міст «Містопроект», Садівничий кооператив «Вінниця», Приватне підприємство «Леополіс клуб», про скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування запису про реєстрацію права власності та
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, у якому просили:
- визнати недійсною та скасувати ухвалу 16-тої сесії 5-го скликання Львівської міської ради від 28 жовтня 2010 року «Про погодження ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » № 3253 зі змінами до неї;
- визнати недійсною та скасувати ухвалу 18-тої сесії 7-го скликання Львівської міської ради від 04 квітня 2019 року «Про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки на АДРЕСА_1 » № 4868;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:02:006:0304 із записом про право власності за номером 31419255, яку здійснила 26 квітня 2019 року державний реєстратор Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Дятлова І. М.
Вказували, що ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0303, розташована в АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0151, розташована в АДРЕСА_3 , а також земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0159, розташована в
АДРЕСА_4 також розташована земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0304, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Вони стверджували, що частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , проходить дорогою загального користування. ОСОБА_1 обгородила зазначену земельну ділянку металевою сіткою, що унеможливлює влаштувати проїзд та вільно ним користуватися. Звернення до відповідачів з метою досудового врегулювання спору, а саме зміни конфігурації земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , не дало результату.
Вважали, що ухвала Львівської міської ради № 4868 про надання земельної ділянки ОСОБА_1 суперечить затвердженому детальному плану території, оскільки межі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , виходять на проїзну частину майже на три метри, а для користування іншими власниками земельних ділянок залишається близько одного метра дороги.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
25 липня 2022 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що з відповіді Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 27 листопада 2019 року № 4-2401-1654 вбачається, що жодних зауважень щодо невідповідності містобудівної документації при погодженні проєкту ухвали Львівської міської ради від 04 квітня 2019 року № 4868 «Про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » не було. Через вказану земельну ділянку відповідно до детального плану території, затвердженого рішенням виконавчого комітету від 22 червня 2018 року № 665, частково запропоновано розмістити проїзд автотранспорту. Однак запропонований проїзд є виключно проєктом, який не відповідає генеральному плану, а передбачення проїзду автотранспорту є лише пропозицією. ОСОБА_1 правомірно набула у власність земельну ділянку, Львівською міською радою при виділенні їй земельної ділянки не було допущено жодних порушень, її діями права чи законні інтереси позивачів не порушуються.
12 грудня 2023 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2022 року скасовано та постановлено нову постанову. Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсною та скасовано ухвалу 16-тої сесії 5-го скликання Львівської міської ради від 28 жовтня 2010 року «Про погодження ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » № 3253 зі змінами до неї.
Визнано недійсною та скасовано ухвалу 18-тої сесії 7-го скликання Львівської міської ради від 04 квітня 2019 року «Про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки на АДРЕСА_1 » № 4868.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:02:006:0304 із записом про право власності за номером 31419255, яку здійснила 26 квітня 2019 року державний реєстратор Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Дятлова І. М.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що детальний план є окремими видом містобудівної документації, який повинен відповідати генеральному плану населеного пункту. Згідно з висновком земельно-технічного дослідження від 02 квітня 2021 року № 02-21Д кадастровий план земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідає ситуаційному плану, її земельна ділянка за фактичним користуванням накладається на проїзд СК «Вінниця». Кадастровий план земельної ділянки ОСОБА_1 відповідає проєкту земельної ділянки АДРЕСА_1 . Фактичне розташування земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідає кадастровому плану цієї земельної ділянки та проєкту відведення земельної ділянки АДРЕСА_1 . Проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 на момент його затвердження не відповідав детальному плану території АДРЕСА_5 .ОСОБА_1 не надано належних доказів на спростування вказаного. Оскаржуваними рішеннями ради порушено права позивачів як землевласників, оскільки на частині земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , згідно детального плану має бути розташований проїзд автотранспорту СК «Вінниця», в тому числі до домогосподарств позивачів. Враховуючи, що проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 на момент його затвердження не відповідав детальному плану території, міська рада не мала законних підстав для прийняття оспорюваних рішень.
Короткий зміст вимогкасаційних скарг
21 лютого 2024 року представник Львівської міської ради - Партика Н. С. засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
21 лютого 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги Львівської міської ради
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) стосовно прийняття за основний доказ детального плану території, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради, а не на пленарному засіданні Львівської міської ради.
Під час погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 жодних зауважень контролюючих органів не було, проїзд автотранспорту через вказану земельну ділянку є проєктом. Ухвали Львівської міської ради відповідають генеральному плану м. Львова та містобудівній документації. ОСОБА_1 передано земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови, а дорога, проїзд облаштовується за рахунок земель загального користування. Апеляційний суд не встановив, що ухвали Львівської міської ради порушують права чи інтереси позивачів.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, постанові Верховного Суду від 22 серпня 2022 року в справі № 597/977/21, щодо ефективності обраного способу захисту.
Апеляційний суд не встановив, що ухвали Львівської міської ради порушують права чи інтереси позивачів щодо володіння, користування чи розпорядження належними їм земельними ділянками. Її земельна ділянка знаходиться поза межами червоних ліній вулиць. Під час погодження проєкту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки жодних зауважень контролюючих органів не було. Ухвали Львівської міської ради відповідають генеральному плану м. Львова та містобудівній документації. Детальний план території, яким запропоновано розмістити проїзд автотранспорту на частині її земельної ділянки, затверджений рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради, а не на пленарному засіданні Львівської міської ради. Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 300/790/21.
Апеляційний суд не врахував наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, яким затверджено класифікацію видів цільового призначення земель. Дорога, проїзд, тощо облаштовується за рахунок земель загального користування, а не житлової та громадської забудови.
Позиція ОСОБА_2 .
У відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради ОСОБА_2 зазначає, що детальний план території є документом містобудівної документації. В справі детальний план території затверджений рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 22 червня 2018 року № 665 та ним запропоновано розмістити проїзд автотранспорту на частині земельної ділянки ОСОБА_1 . Рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 22 червня 2018 року № 665 не оскаржено та не скасовано. Право виконавчого комітету Львівської міської ради затверджувати детальний план територій передбачено Положенням про нього, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 09 лютого 2017 року № 1478, та статтею 19 (пункт 8) Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI).
Позиція ОСОБА_3
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 позивач ОСОБА_3 зазначає, що оспорювані рішення ради стосуються позивачів як землекористувачів дороги загального значення, будівництво якої унеможливлено через вихід за межі кадастрового плану фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 . Затвердження детального плану території передувало затвердженню ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не означає позитивного висновку щодо передачі земельної ділянки у власність.
ОСОБА_3 заявив про відшкодування витрат на правову допомогу в суді касаційної інстанції на суму 15 000,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0303, розташована на АДРЕСА_5 , СК «Вінниця», ділянки № № НОМЕР_1 , НОМЕР_4.
ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0159, розташована на АДРЕСА_5 , СК «Вінниця», ділянка № НОМЕР_2 , та земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0151, розташована на АДРЕСА_3 .
28 січня 2010 року Львівською міською радою постановлено ухвалу № 3253 «Про погодження ОСОБА_1 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ».
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 03 липня 2015 року № 416 «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул. Винниці, залізничною колією» дозволено розроблення детального плану території, обмеженої вул. Винниці, залізничною колією, відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, генерального плану м. Львова та положень затвердженої містобудівної документації.
Згідно з додатком до вищевказаного рішення, схеми розміщення детального плану території, обмеженої вул. Винниці, залізничною колією, земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0304, яка розташована в АДРЕСА_1 не охоплена вказаною схемою.
Ухвалою Львівської міської ради від 09 лютого 2017 року № 1525 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 28 січня 2010 року № 3253 «Про погодження місяця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » внесено зміни до ухвали міської ради, замінивши а преамбулі слова «статті 12,20,93 Земельного кодексу (далі - ЗК) України» словами «статті 12, 20, 93, 118, 121 ЗК України».
На замовлення ОСОБА_1 Приватним підприємством (далі - ПП) «Леополіс-Клуб» розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 , про що між директором ПП «Леопольд-клуб» Кундис Ю. А. та ОСОБА_1 складено акт здачі-приймання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 14 листопада 2017 року.
Згідно з листом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради «Містобудівні обмеження та сервітути щодо користування земельною ділянкою» від 16 травня 2016 року № 2401-1606 відповідно до затвердженого плану зонування Шевченківського району земельна ділянка знаходиться в зоні Ж-1 зона садибної забудови, земельна ділянка знаходиться поза межами червоних ліній вулиць.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 22 червня 2018 року № 665 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Винниці, залізничною колією» затверджено детальний план території, обмеженої вул. Винниці, залізничною колією, в складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (з внесенням змін до плану зонування території Шевченківського району), з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.
Ухвалою Львівської міської ради від 04 квітня 2019 року № 4868 «Про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки на АДРЕСА_1 » затверджено погоджений в установленому порядку Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, експертом державної експертизи відповідно до статті 186-1 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано земельну ділянку площею 0,0628 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610137500:02:006:0304) у власність для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку (код КВЦПЗ 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови.
Згідно з Витягом № НВ-4608424972019 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку , сформованого 09 січня 2019 року, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:02:006:0304, розташована в АДРЕСА_1 .
Позивачі зазначали, що частина земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , належить до спільного проїзду - дороги загального користування СК «Вінниця».
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У частинах першій і другій статті 400 ЦПК України зазначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободичи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеноїв позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 12 ЗК України передбачені повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належать розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього закону.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із статтею 118 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Статтею 39 ЗК України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Згідно зі статтею 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Позивачі вказували, що проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідає детальному плану території, затвердженому рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 22 червня 2018 року № 665, яким запропоновано розмістити проїзд автотранспорту на частині спірної земельної ділянки. Зазначали, що оспорювані рішення ради стосуються позивачів як землекористувачів дороги загального значення, будівництво якої унеможливлено через вихід за межі кадастрового плану фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 .
Заявники за доводами касаційних скарг оспорюють доказову силу детального плану території, вказуючи, що він затверджений рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради, а не на пленарному засіданні Львівської міської ради.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. Різновидом містобудівної документації є: генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (стаття 1 Закону № 3038-VI).
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 3038-VI рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
У частині першій статті 16 Закону № 3038-VI вказано, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Відповідно до частини десятої статті 17 Закону № 3038-VI генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Згідно з пунктом 42 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання про затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.
Відповідно до статті 19 Закону № 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом № 3038-VI порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.
Згідно із частиною восьмою статті 19 Закону № 3038-VI план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.
Отже, виконавчий комітет міської ради може бути суб'єктом затвердження детального плану території в межах населеного пункту за наявності затвердженого на пленарному засіданні ради плану зонування території.
Генеральний план міста Львова затверджений ухвалою Львівської міської ради № 3924 від 30 вересня 2010 року «Про затвердження містобудівної документації «Корегування генерального плану м. Львова» II стадія. Генеральний план», а ухвалою Львівської міської ради від 21 травня 2015 року № 4657 затверджено «План зонування території міста Львова (зонінг). Том 1. Частина 4, 5. Залізничний та Шевченківський райони».
Тобто, Виконавчий комітет Львівської міської ради в рішенні від 22 червня 2018 року № 665 затвердив детальний план території вул. Винниці відповідно та в межах своїх повноважень, визначених законом.
Вказане вище рішення є складовою містобудівної документації та підлягало врахуванню під час затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Встановивши, що частина земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , належить до спільного проїзду - дороги загального користування СК «Вінниця», апеляційний суд правильно виснував про невідповідність проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 детальному плану території АДРЕСА_5 .
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_1 вказала те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16(провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц(провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), постанові Верховного Суду від 22 серпня 2022 року в справі № 597/977/21 (провадження № 61-1382св22), про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною четвертою статті 35 ЗК України до земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Суди встановили, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0303, розташована на АДРЕСА_5 , СК «Вінниця», ділянки № № НОМЕР_1 , НОМЕР_4.
ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0159, розташована на АДРЕСА_5 , СК «Вінниця», ділянка № НОМЕР_2 , та земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:02:006:0151, розташована на АДРЕСА_5 , СК «Вінниця», ділянка № НОМЕР_3 .
Детальний план території АДРЕСА_5 розроблений з урахуванням необхідності розширити існуючі проїзди та проходи до садівничих ділянок СК «Вінниця» та передбачає організацію дорожнього руху й влаштування проїзду територією СК «Вінниця».
Спір у справі пов'язаний із захистом прав позивачів як землекористувачів дороги загального значення, будівництво якої унеможливлено накладенням запроєктованого проїзду на частину виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки, тому з урахуванням невідповідності проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачці права позивачів порушуються та підлягають поновленню в обраний ними спосіб.
Львівська міська рада в касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 26 Закону № 280/97-ВР стосовно прийняття за основний доказ детального плану території, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради, а не на пленарному засіданні Львівської міської ради.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
В цій постанові Верховний Суд сформував відповідний правовий висновок та вказав, що виконавчий комітет міської ради може бути суб'єктом затвердження детального плану території в межах населеного пункту за наявності затвердженого на пленарному засіданні ради плану зонування території.
Інші доводи касаційних скарг не становлять самостійну підставу скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Верховний Суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, ухвалену з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог(частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного розгляду касаційні скарги залишено без задоволення, судові витрати відповідачів покладаються на них.
Стосовно розподілу витрат на правову допомогу, заявлених ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу, необхідно зазначити таке.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
На підтвердження обставин понесення в суді касаційної інстанції витрат на правову допомогу ОСОБА_3 додав до відзиву на касаційну скаргу договір про надання правової допомоги від 07 квітня 2024 року, акт наданих послуг від 07 квітня 2024 року на загальну суму 15 000,00 грн та довідку про рух коштів на рахунку адвоката Дацько М. В.
Письмових клопотань щодо зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу із обґрунтуванням неспівмірності та нерозумності такого розміру відповідачі після отримання відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не подавали.
Однак суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-шостою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зокрема, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
В акті наданих послуг вказано, що адвокат Дацько М. В. в межах касаційного розгляду справи надала ОСОБА_3 такі юридичні послуги: ознайомлення зі справою, підбір законодавства, судової практики, підготовка відзиву на касаційну скаргу; підготовка поштової кореспонденції; відправка документів поштою.
У відзиві зазначено, що оспорювані рішення ради стосуються позивачів як землекористувачів дороги загального значення, будівництво якої унеможливлено через вихід за межі кадастрового плану фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 . Затвердження детального плану території передувало затвердженню ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не означає позитивного висновку щодо передачі земельної ділянки у власність.
Верховний Суд зазначає, що зміст відзиву відображає вже сформовану позивачем в судах попередніх інстанцій правову позицію стосовно суті спору, тобто адвокат Дацько М. В. не спростовувала у відзиві на касаційну скаргу нові обставини чи доводи відповідачки ОСОБА_1 , а тому витрати на оплату послуг адвоката за підготовку відзиву непропорційні часу та обсягу виконаних робіт.
Керуючись критеріями, визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України, Верховний Суд висновує, що розмір заявлених ОСОБА_3 витрат на професійну правову допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 15 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських послуг та критерію обґрунтованості їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і непропорційні із складністю справи та виконаною адвокатом роботою в суді касаційної інстанції.
Отже, клопотання ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у Верховному Суді підлягає частковому задоволенню в розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 137, 141, 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника Львівської міської ради - Партики Наталії Станіславівни залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 та Львівської міської ради на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правову допомогу у Верховному Суді в розмірі 5 000,00 гривень, по 2 500,00 гривень з кожного відповідача.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк